Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №915/1117/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1117/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - адвокат Кемінь В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026, суддя суду першої інстанції Ільєва Л.М., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 26.05.2026

по справі №915/1117/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садко Миколаїв»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»,

про стягнення 532 767,57 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садко Миколаїв» про стягнення заборгованості за договором за поставлений природний газ за період з 06.11.2024 по 30.12.2024 в загальній сумі 532 767,57 грн, в т.ч. основного боргу – 445 785,06 грн, пені – 60 090,97 грн, 3% річних – 5 946, 23 грн та інфляційних втрат – 20 945,31 грн.

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що він поставив відповідачу природний газ на суму 445 785,06 грн за період листопад-грудень 2024 року, в той час як відповідач не здійснював оплату вартості спожитого газу у рамках вище вказаного договору, то у відповідача перед позивачем сформувалась заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 445 785,06 грн за період листопад-грудень 2024 року.

Крім того, у зв`язку з простроченням основного зобов`язання позивач нарахував відповідачу до стягнення пеню – 60 090,97 грн, 3% річних – 5 946,23 грн та інфляційні втрати – 20 945,31 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» задоволено частково; стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садко Миколаїв» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» основний борг за поставлений природний газ за договором за період з 06.11.2024 по 30.12.2024 в сумі 108 555,22 грн, пеню в сумі 1 762,36 грн, 3% річних в сумі 1 448,52 грн, інфляційні втрати в сумі 5 102,22 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 402,42 грн; в задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» відмовлено.

Частково задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу на суму 108 555,22 грн, суд першої інстанції вказав, що відповідач як юридична особа, що створена шляхом об`єднання власників квартир, зокрема фізичних осіб, які у розумінні Закону України «Про ринок природного газу» є побутовими споживачами, споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем. Отже, у відносинах з позивачем (постачальником "останньої надії" за типовим договором) відповідач фактично виступає колективним побутовим споживачем природного газу для потреб та в інтересах співвласників багатоквартирного будинку. Таким чином, при визначенні суми заборгованості за спожитий ОСББ у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024, позивач повинен був застосовувати ціни саме для побутових споживачів, а не для не побутових.

Частково задовольняючи позов щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, суд першої інстанції послався на те, що позивач не вірно визначив суму основної заборгованості, що призвело до невірного розрахунку інфляційних втрат та відсотків річних.

Частково задовольняючи позов в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що позивач невірно визначив базу та ставку нарахування пені, що призвело до невірного розрахунку пені.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 по справі №915/1117/25.

Апелянт вказує, що поняття «колективного споживача» у Законі України «Про ринок природного газу» та у законодавстві, що регулює ринок природнього газу, немає. Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Закон України «Про житлово-комунальні послуги», Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» - не є правовою основою для регулювання відносин ринку природного газу.

Апелянт зазначає, що поняття «побутового споживача» чи «споживача» у розумінні Закону України «Про ринок природного газу» не допускає посередників (у тому числі, ОССБ - юридичних осіб), адже споживання газу повинно відбуватися для власних потреб.

Позивач вказує, що побутовими споживачами може бути виключно фізична особа, а Відповідач у даному випадку є юридичною особою, тим більше до ОССБ увійшли власники, у яких наявні нежитлові приміщення (про що не заперечувалося Відповідачем та встановлено у преюдиційному рішенні Господарського суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року у справі №915/1615/24). Також власниками квартир та приміщень у будинку є не тільки фізичні особи, але й юридичні особи, а тому застосування ціни побутових споживачів буде суперечити законодавству, яке регулює відносини ринку природного газу.

Апелянт зазначає, що законодавство, що регулює ринок природного газу, не допускає такого визначення як «колективний споживач», тому що будь-яке споживання газу повинно відбуватися для власних потреб, без посередників. У свою чергу, Оператор ГРМ чи Оператор ГТС не зможе присвоїти ОСББ статус «колективного побутового споживача» на інформаційній платформі, адже такого визначення на ринку природнього газу не існує, а інформаційна платформа технічно такий статус не присвоює.

Крім того, позивач вказує, що сам по собі факт неприбутковості відповідача впливає виключно на податковий режим його діяльності та не є підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Апелянт вказує, що Позивач, як і Відповідач, є лише користувачами інформаційної платформи, відомості до якої вносяться оператором ГТС. Якщо Відповідач вважав, що внесені до платформи відомості є недостовірними чи містять помилку, він не був позбавлений права та можливості звернутись до оператора системи, який наділений відповідними повноваженнями, для уточнення чи виправлення інформації на платформі, подавши для цього відповідний пакет документів. При цьому судом першої інстанції не враховано, що Оператором ГТС відповідача віднесно до категорії непобутовий споживач і ціна природного газу, що постачається постачальником “останньої надії” для цієї категорії щоденно розраховується за наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника “останньої надії”.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 у справі №915/1117/25 у частині, якою відмовлено у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» щодо стягнення: 337 229,84 грн – основного боргу, 58 328,61 грн – пені; 4 497,71 грн – 3% річних; 15 843,09 грн - інфляційних втрат, у стягненні яких було відмовлено, – задовольнити у повному обсязі.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

14.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надійшли додаткові пояснення по справі №915/1117/25.

Дані письмові пояснення фактично є відзивом на апеляційну скаргу

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 17.07.2026.

Таким чином, письмові пояснення третьої особи, які фактично є відзивом на апеляційну скаргу було подано з пропуском строку, встановленого судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

У даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» не подало до закінчення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу клопотання про продовження такого строку. Хоча жодні обставини не перешкоджали подати дане клопотання у строки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене вище, колегія суддів залишає письмові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», які фактично є відзивом на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 по справі №915/1117/25, без розгляду.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/1117/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Богатиря К.В., судді Аленін О.Ю., Таран С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/1117/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 по справі №915/1117/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/1117/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/1117/25.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 по справі №915/1117/25 - залишено без руху; встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у сумі 7 486,18 грн – протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз`яснено апелянту, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої були долучено докази сплати судового збору у розмірі, встановленому законом. Таким чином недоліки апеляційної скарги були усунуті.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 по справі №915/1117/25; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 17.07.2026; призначено справу №915/1117/25 до розгляду на 20.08.2026 о 11:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

Розпорядженням керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду №194 від 18.08.2026, у зв`язку з перебуванням судді зі складу колегії суддів Аленіна О.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1117/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026 справу №915/1117/25 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 прийнято справу №915/1117/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя – Богатир К.В., судді: Таран С.В., Поліщук Л.В.

Судове засідання по справі №915/1117/25, призначене на 20.08.2026, не відбулося у зв`язку з оголошенням на території міста Одеса повітряної тривоги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2026 вирішено розглянути справу №915/1117/25 у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; призначено справу №915/1117/25 до розгляду на 17.09.2026 о 11:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

17.09.2026 у судовому засіданні прийняв участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - адвокат Кемінь В.В.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2026, якою призначено справу №915/1117/25 до розгляду на 17.09.2026 о 11:30, була отримана в електронному кабінеті відповідачем – 20.08.2026, третьою особою – 20.08.2026.

Крім того, в матеріалах справи міститься клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про розгляд справи за відсутності його представника.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 17.09.2026, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 по справі №915/1117/25, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 по справі №915/1117/25 по суті, не дивлячись на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р ТОВ "ГК "Нафтогаз України" є постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

У відповідності до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про ринок природного газу”, постачальник “останньої надії” визначений Кабінетом Міністрів України це постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Згідно пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії", за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 06.11.2024 по 30.11.2024 та з 01.12.2024 по 30.12.2024, ОСББ «Садко Миколаїв» автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Факт включення відповідача у спірний період до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується:

- листом оператора ГТС від 03.06.2024 №ТОВВИХ-25-8791 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ00014О99M003;

- інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (форма № 10);

- інформацією щодо закріплення споживача в Реєстрі споживачів постачальників (надано у вигляді скріншоту з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

Згідно пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015, договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

При укладенні цього договору зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі – Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника “останньої надії” відповідно до кодексу газотранспортної системи.

Відповідно до п. 1.3 Типового договору, останній є договором приєднання та вважається укладеним постачальником «останньої надії» зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Укладення цього Договору відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Відповідно до п. 2.1 Типового договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Згідно п. 3.1. Типового договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

В п. 3.2 Типового договору зазначено, що підстави для здійснення постачальником постачання природного газу споживачу визначені положеннями Правил постачання.

Пунктом 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП №2496 від 30.09.2015, передбачено, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634,641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Згідно з п. 3.3 Типового договору період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати 60 діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.

Положеннями п. 4.1 Типового договору визначено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.

Відповідно до п. 4.2 Типового договору об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Відповідно до п. 4.3 Типового договору постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо якщо сторонами це окремо обумовлено).

Згідно п. 4.4 Типового договору споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником, відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Відповідно до п. 4.5 Типового договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення побутовим споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Пунктом 5.1 Типового договору встановлено, що споживач має право, зокрема: отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі (пп. 1); безоплатно отримувати всю інформацію стосовно прав та обов`язків його та постачальника та інформацію про ціну природного газу, порядок оплати за спожитий природний газ, а також іншу інформацію, що має надаватись постачальником відповідно до чинного законодавства та цього договору (пп. 2); безоплатно отримувати інформацію про обсяги та інші показання власного споживання природного газу (пп. 3); звертатися до постачальника для вирішення будь-яких питань, пов`язаних з виконанням цього договору (пп. 4); вимагати від постачальника пояснень щодо отриманих рахунків і у випадку незгоди з порядком розрахунків або розрахованою сумою вимагати проведення звірки розрахункових даних та/або оскаржувати їх в установленому цим договором та законодавством порядку (пп. 6); вільно обирати іншого постачальника та розірвати цей договір у встановленому цим договором та чинним законодавством порядку (пп. 8); оскаржувати будь-які несанкціоновані, неправомірні чи інші дії постачальника, що порушують права споживача, та брати участь у розгляді цих скарг на умовах, визначених чинними нормативно-правовими актами та цим договором (пп. 9).

Відповідно до п. 5.2 Типового договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору; не допускати несанкціонованого відбору природного газу, а також протягом 5 робочих днів повідомляти постачальника про всі зміни персоніфікованих даних (п.п. 1, 3, 4).

Відповідно до п. 6.1 Типового договору постачальник має право, зокрема отримувати від споживача плату за поставлений природний газ (пп. 1); ініціювати припинення постачання природного газу споживачу у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством (пп. 2); отримувати відшкодування збитків від споживача, що понесені постачальником у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням споживачем своїх зобов`язань перед постачальником, відповідно до умов цього договору та чинного законодавства (пп.6); мати інші права, передбачені чинними нормативно-правовими актами і цим договором (пп. 7).

Згідно п. 6.2 Типового договору постачальник зобов`язується, серед іншого: забезпечити безперервне постачання природного газу в порядку та на умовах, передбачених цим договором (пп. 1); обчислювати і виставляти рахунки споживачу за поставлений природній газ відповідно до вимог та у порядку, передбачених правилами постачання та цим договором (пп. 3); протягом десяти робочих днів після початку постачання поінформувати споживача про здійснення постачання природного газу постачальником (із зазначенням дня початку постачання та діючої ціни на момент початку постачання) шляхом направлення письмового повідомлення на поштову адресу споживача (пп. 4); надавати споживачу інформацію про умови постачання, ціни, пов`язані з ним, порядок оплати за спожитий природний газ, право споживача вільно обирати постачальника та іншу інформацію, що вимагається чинними нормативно-правовими актами. Така інформація оприлюднюється на сайті постачальника (пп. 5); публікувати на сайті (і в передбачених законодавством випадках в засобах масової інформації) детальну інформацію про зміну ціни на природний газ за п`ять днів до введення її у дію (пп. 6); видавати споживачеві безоплатно платіжні документи та форми звернень (пп. 7).

Згідно з п. 7.1 Типового договору постачальник має право звернутися до Оператора ГРМ/Оператора ГТС з дорученням про відключення споживача від газорозподільчої системи/газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) виключно у випадку порушення споживачем строків оплати за цим договором.

Пунктом 8.1 Типового договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

Відповідно до п. 11.1 Типового договору договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника, відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати 60 діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.

В п. 11.5 Типового договору встановлено, що всі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача. У разі отримання постачальником від споживача заяви про бажання використовувати у взаємовідносинах електронний документообіг усі документи і повідомлення за цим договором також можуть бути складені відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. У такому разі такі документи і повідомлення мають юридичну силу оригіналу документа.

У матеріалах справи наявний Типовий договір постачання природного газу, підписаний постачальником останньої надії та скріплений печаткою останнього.

В розділі «реквізити споживача» споживачем за цим договором є ОСББ «Садко Миколаїв».

За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача – Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку “Садко Миколаїв”, зазначено ЕІС-код споживача природного газу – 56XQ00014О99M003.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 01.12.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, відповідна роздруківка наявна в матеріалах справи.

Як уже було наведено, відповідно до умов пункту 4.3 Типового договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо – якщо сторонами це окремо обумовлено).

Порядок же здійснення оплати визначений пунктом 4.4 Типового договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” зазначає, що поставило Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку “Садко Миколаїв” природний газ у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 в об`ємі 5,43407 тис.м.куб. та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024 в об`ємі 8,20885 тис.м.куб.

За даними Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”, на виконання умов договору позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу та акти приймання-передачі природного газу, а саме:

- акт №20143 приймання-передачі природного газу (підписаний лише з боку ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України») за листопад 2024 року (з 06.11.2024 по 26.11.2024) на суму 158103,34 грн. з ПДВ (26350,56 грн. – ПДВ), обсяг газу – 4,88335 тис.м.куб.;

- акт №20047 від 30.11.2024 приймання-передачі природного газу (підписаний лише з боку ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України») за листопад 2024 року (з 26.11.2024 по 30.11.2024) на суму 18606,84 грн. з ПДВ (3101,14 грн. – ПДВ), обсяг газу – 0,55072 тис.м.куб.;

- акт №22358 від 31.12.2024 приймання-передачі природного газу (підписаний лише з боку ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України») за грудень 2024 року (з 01.12.2024 по 18.12.2024) на суму 158350,45 грн. з ПДВ (26391,74 грн. – ПДВ), обсяг газу – 4,75780 тис.м.куб.;

- акт №22416 від 31.12.2024 приймання-передачі природного газу (підписаний лише з боку ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України») за грудень 2024 року (з 18.12.2024 по 30.12.2024) на суму 110724,43 грн. з ПДВ (18454,07 грн. – ПДВ), обсяг газу – 3,45105 тис.м.куб.

- рахунок на оплату (природний газ) №37836 від 11.12.2024 на суму 176710,18 грн. з ПДВ, розрахунковий період: 1-30 листопада 2024 року;

- рахунок на оплату (природний газ) №2078 від 10.01.2025 на суму 269074,88 грн. з ПДВ, розрахунковий період: 1-31 грудня 2024 року.

За ствердженнями позивача, відповідач в порушення умов п. 4.4 Типового договору за отриманий природний газ у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024 у загальній сумі 445785,06 грн. не розрахувався.

Посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів враховує, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 у цій справі оскаржено виключно Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 337 229,84 грн основного боргу, 58 328,61 грн пені, 4 497,71 грн 3% річних та 15 843,09 грн інфляційних втрат. Відповідач рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржував.

З огляду на наведене та зміст вимог апеляційної скарги, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції насамперед у тій частині, в якій позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, з урахуванням установлених Господарським процесуальним кодексом України меж апеляційного перегляду.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно ч. 2 ст.714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до абз. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП №2496 за 30.09.2015 (далі Правила №2496), врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи. Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та операторів ГРМ/ГТС.

Пунктом 2 розділу VI Правил №2496 встановлено, зокрема, що за договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Відповідно до п. 4 розділу VI Правил №2496, постачальник «останньої надії» зобов`язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником останньої надії, яка має відповідати типовому договору, роз`яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу.

Постачальник «останньої надії» зобов`язаний постачати природний газ споживачам за ціною, за якою він зобов`язався постачати природний газ споживачам відповідно до умов конкурсу на обрання постачальника «останньої надії». Ціна на природний газ публікується на веб-сайті постачальника «останньої надії». Розрахунок за поставлений постачальником «останньої надії» природний газ здійснюється споживачем в установлений договором термін (п.8 розділу VI Правил).

Як вбачається із матеріалів справи, у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024 відповідач спожив природний газ у загальному обсязі 13,64292 тис.м.куб. (5,43407 тис.м.куб. + 8,20885 тис.м.куб.).

Позивачем направлялись відповідачу рахунки на оплату, а саме:

- рахунок на оплату (природний газ) №37836 від 11.12.2024 на суму 176710,18 грн. з ПДВ, розрахунковий період: 1-30 листопада 2024 року;

- рахунок на оплату (природний газ) №2078 від 10.01.2025 на суму 269074,88 грн. з ПДВ, розрахунковий період: 1-31 грудня 2024 року.

Визначені позивачем суми включають в себе обсяги і вартість природного газу, які вираховувалися щоденно за період з 06.11.2024 по 30.11.2024 в об`ємі 5,43407 тис.м.куб. та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024 в об`ємі 8,20885 тис.м.куб., виходячи із цін для непобутових споживачів, оприлюднених на офіційному веб-сайті ТОВ "ГК "Нафтогаз України".

Разом з цим, колегія суддів вважає, що при визначенні вартості поставленого відповідачу природного газу позивач повинен був застосовувати ціни для побутових споживачів, а не для не побутових, з огляду на наступне.

Як вбачається із змісту статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»:

- оператор газотранспортної системи - це суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників);

- споживач - це фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини;

- побутовий споживач - це фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Таким чином, з наведеного вбачається, що чинне законодавство України до побутових споживачів природного газу відносить лише фізичних осіб, які використовують газ для власних побутових потреб. Натомість, фізичні особи-підприємці або юридичні особи вважаються непобутовими споживачами.

Судом встановлено, що відповідач ОСББ «Садко Миколаїв» є юридичною особою, засновниками якого є фізичні особи – власники житлових і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку по вул.Садова, 42 А, м.Миколаїв. Єдиним видом діяльності відповідача є: 81.10 Комплексне обслуговування будинків.

Враховуючи правовий статус відповідача, зокрема те, що він є юридичною особою, державну реєстрацію котрої проведено 04.10.2016, в силу положень п.23 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу» він не належить до побутових споживачів.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо вартості газу, поставленого позивачем, як постачальником «останньої надії», варто врахувати не лише суб`єктний статус відповідача, а й особливості цього статусу і законодавчі випадки встановлення ціни природного газу для ОСББ, з урахуванням цих особливостей.

Відповідно до ч.2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно ч. 1 ст. 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Так, правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, а також особливості статусу цих об`єднань визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

За змістом ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані разом з іншим забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/3837/21 зазначено, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою - підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно норм чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.

ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно окремого спеціалізованого Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», має статус неприбутковості, та не є суб`єктом господарювання, не використовує воду та теплову енергію для власних потреб.

Колегією суддів враховано правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 05.06.2025 у справі №914/1568/24, правовідносини в якій є подібними до цієї справи. Зокрема, у п. 7.48 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що відповідач – ОСББ відповідно до статуту здійснює виключно некомерційну господарську діяльність та згідно з нормами чинного законодавства є юридичною особою, яка утворена шляхом об`єднання співвласників багатоквартирних будинків/об`єднанням споживачів, з метою сприяння в отриманні співвласниками багатоквартирного будинку, зокрема, комунальних послуг, які включають в себе і постачання та розподіл природного газу (теплової енергії). При цьому така теплова енергія постачається у багатоквартирний будинок (будинки) виключно для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників будинків.. Верховний Суд зазначає, що у даному випадку під категорію "побутові споживачі" підпадають як окремі фізичні особи, так і об`єднання фізичних осіб, головною метою яких у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є придбавання природного газу з метою використання для власних побутових потреб, зокрема для опалення своїх квартир (будинків), що не включає професійну та комерційну діяльність».

Колегія суддів зауважує, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ згідно норм чинного законодавства сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема газу. Цей газ постачається у багатоквартирний будинок виключно задля функціонування спільного майна співвласників (зокрема як то роботи індивідуального теплового пункту, котелень, тощо) та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників.

Діяльність ОСББ спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, а відтак така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб`єкта, а не комерційною діяльністю з метою отримання прибутку.

Тобто, ОСББ фактично задовольняє зазначені потреби побутових споживачів самостійно шляхом самозабезпечення і у відносинах з позивачем (постачальником "останньої надії" за договором) виступає лише в інтересах мешканців будинку.

Зазначене унормовується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.05.2025 у справі №916/2778/24 та від 22.01.2025 у справі №916/1071/24.

Окремо колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що віднесення відповідача Оператором ГТС на інформаційній платформі до категорії непобутових споживачів саме по собі є визначальною підставою для застосування до нього ціни природного газу, встановленої для непобутових споживачів.

Так, у пункті 9.58 постанови від 27.05.2025 у справі №916/2778/24 Верховний Суд прямо зазначив, що той факт, що ОСББ отримувало природний газ як установа, яка виробляє та постачає теплову енергію, що підтверджувалося інформацією, внесеною Оператором ГРМ на інформаційній платформі, не змінює статусу ОСББ як колективного побутового споживача. Аналогічний висновок викладено у пункті 7.53 постанови Верховного Суду від 05.06.2025 у справі №914/1568/24 та підтримано у постанові Верховного Суду від 06.08.2025 у справі №910/9749/24.

Отже, відомості інформаційної платформи мають значення, зокрема, для встановлення факту та періоду закріплення споживача за відповідним постачальником, а також обсягів спожитого природного газу, однак самі по собі не змінюють правової природи споживання природного газу ОСББ та не спростовують необхідності врахування фактичної мети його використання.

Зокрема, у справі №916/1071/24 за позовом ТОВ "ГК "Нафтогаз України" до Обслуговуючого кооперативу "Дім на Левітана" про стягнення заборгованості з оплати вартості природного газу, поставленого позивачем як постачальником "останньої надії" у період з 04.11.2021 по 20.11.2021, Верховний Суд у вирішенні питання щодо особливостей правового статусу відповідача (Обслуговуючого кооперативу), як споживача природного газу викладав висновки щодо його статусу (побутовий / непобутовий споживач у відносинах із ТОВ "ГК "Нафтогаз України", як постачальником "останньої надії). Зокрема, суд вказав, що фактично Обслуговуючий кооператив "Дім на Левітана" фактично є колективним побутовим споживачем. При цьому, в означеній постанові суд касаційної інстанції виходив з аналізу положень Закону України "Про ринок природного газ", розпорядження КМУ від 22.07.2020 № 917-р "Про визначення ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" постачальником "останньої надії", постанови Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809 і від 09.12.2020 №1236", Кодексу ГТС, Правил №2496, постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2501 "Про затвердження Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії".

Також відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/3837/21 та від 13.02.2024 у справі №922/1717/23, ОСББ в частині споживання природного газу на побутові потреби по аналогії закону підпадає під визначення колективний побутовий споживач газу у випадку, коли ці організації об`єднують мешканців у багатоквартирних будинках та діють в їхніх інтересах для забезпечення комфортних умов проживання у будинку.

Діяльність об`єднання співвласників багатоквартирного будинку спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, а відтак, така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб`єкта (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/11650/17 та від 29.09.2021 у справі №910/15687/20).

З огляду на встановлені обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин у своїй сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідач як юридична особа, що створена шляхом об`єднання власників квартир, зокрема фізичних осіб, які у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є побутовими споживачами, споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем.

Отже, у відносинах з позивачем (постачальником "останньої надії" за типовим договором) відповідач фактично виступає колективним побутовим споживачем природного газу для потреб та в інтересах співвласників багатоквартирного будинку.

В той же час, наведена вище стала практика Верховного Суду повністю спростовує посилання апелянта на те, що ОСББ не може мати статусу «побутового споживача» чи «колективного побутового споживача».

У цьому випадку під категорію "побутові споживачі" підпадають як окремі фізичні особи, так і об`єднання фізичних осіб, головною метою яких у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є придбавання природного газу з метою використання для власних побутових потреб, зокрема, для опалення своїх квартир (будинків), у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Послідовність цього підходу підтверджена також постановами Верховного Суду від 06.08.2025 у справі №910/9749/24 та від 16.10.2025 у справі №914/2380/24. У справі №910/9749/24, предметом якої було стягнення вартості природного газу, поставленого постачальником «останньої надії» ОСББ у листопаді-грудні 2023 року, Верховний Суд визнав обґрунтованим визначення ціни газу як для побутового споживача та виходив із того, що ОСББ, яке закуповує газ для виробництва теплової енергії для потреб співвласників багатоквартирного будинку, є колективним побутовим споживачем. У постанові від 16.10.2025 у справі №914/2380/24 Верховний Суд також підтвердив безпідставність застосування до ОСББ тарифів для непобутових споживачів за умови використання природного газу для забезпечення потреб співвласників багатоквартирного будинку.

Посилання апелянта на наявність у багатоквартирному будинку нежитлових приміщень та на те, що окремими співвласниками є юридичні особи, саме по собі не спростовує встановленого судами характеру споживання природного газу. Апелянтом не наведено окремого обсягу природного газу, який у спірний період був би використаний саме для професійної чи комерційної діяльності власників нежитлових приміщень, не наведено розрахунку вартості такого окремого обсягу та не спростовано встановленої у цій справі обставини використання спірного обсягу природного газу для вироблення теплової енергії та забезпечення потреб співвласників багатоквартирного будинку. Тому сама лише наявність нежитлових приміщень або юридичних осіб серед співвласників не є достатньою підставою для застосування ціни непобутового споживача до всього обсягу природного газу, поставленого відповідачу.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що при визначенні суми заборгованості за спожитий ОСББ у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024, позивач повинен був застосовувати ціни саме для побутових споживачів, а не для не побутових.

Суд встановив, що на офіційній сторінці позивача в мережі інтернет за посиланням «https://gas.ua/uk/home/slr» розміщено інформацію щодо ціни природного газу для побутових споживачів, яка протягом листопада – грудня 2024 року становила 7,95689 грн з ПДВ за 1 куб.м.

Колегія суддів перевірила здійснений судом першої інстанції перерахунок вартості природного газу, поставленого позивачем для потреб відповідача у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 та у період з 01.12.2024 по 30.12.2024, та встановила, що вартість природного газу становить 108 555,22 грн, а саме:

- у період з 06.11.2024 по 30.11.2024 – 43 238,30 грн (5,43407 тис.м.куб. * 7,95689 грн * 1000).);

- у період з 01.12.2024 по 30.12.2024 – 65 316,92 грн (8,20885 тис.м.куб. * 7,95689 грн * 1000).

Така позиція суду першої інстанції узгоджується із правою позицією Верховного Суду, яка наведена касаційним судом у постанові від 05.06.2025 у справі №914/1568/24.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» про стягнення основної суми заборгованості підлягають частковому задоволенню на суму 108 555,22 грн.

В той же час, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на преюдиційність фактів в рішенні Господарського суду Миколаївської області від 25 лютого 2025 року у справі № 915/1615/24, яким встановлено, що ОСББ «Садко Миколаїв» споживає газ за цінами як для непобутових споживачів у рамках Типового договору з постачальником “останньої надії”. Адже вказане рішення суду не стосується предмету даного спору та спірного періоду, тому не є преюдиційним відносно обставин даної справи.

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 зазначила, що преюдиціальне значення надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом та належали до предмета доказування. Зазначений підхід підтверджено, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21.

Висновок суду в іншій справі про те, за якою саме категорією споживача та за якою ціною ОСББ повинно оплачувати природний газ, є результатом правової кваліфікації встановлених у відповідній справі обставин, а не самостійним фактом, який має преюдиціальне значення. Відтак такий висновок не звільняє суд у цій справі від обов`язку самостійно встановити характер споживання природного газу у спірний період та надати відповідним обставинам правову оцінку з урахуванням актуальних правових висновків Верховного Суду.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені, колегія суддів зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості спожитого природного газу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов`язання, або якщо він не виконав зобов`язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язаннях і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Посилаючись на наявне прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач просив стягнути з останнього пеню у розмірі 60 090,97 грн. (у порядку п. 4.5. Типового договору), 5 946,23 грн. - 3% річних та інфляційних нарахувань у сумі 20 945,31 грн.

Однак, як вірно вказав суд першої інстанції, дані розрахунки є помилковими в частині визначення бази нарахування.

У даному випадку суд першої інстанції вірно встановив, що інфляційні втрати та 3% річних по зобов`язанням за листопад 2024 року підлягають нарахуванню на суму у розмірі 43 238,30 грн, а за грудень 2024 року на суму у розмірі 65 316,92 грн.

Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, в межах заявлених періодів з відповідача підлягає стягненню:

- 3% річних в сумі 1 448,52 грн, у т.ч. 643,24 грн - за зобов`язаннями листопада 2024 року за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 (43 238,30 грн. х 3% х 181 дн. / 365 дн. / 100); 805,28 грн – за зобов`язаннями грудня 2024 року за період з 01.02.2025 по 30.06.2025 (65 316,92 грн x 3% x 150 дн. / 365 дн. / 100);

- інфляційних втрат в сумі 5 102,22 грн, у т.ч. 2 249,47 грн - за зобов`язаннями листопада 2024 року за період з лютого 2025 року по червень 2025 року (43 238,30 грн. x 1,05202491 – 43 238,30 грн); 2 852,75 грн – за зобов`язаннями грудня 2024 року за період з березня 2025 року по червень 2025 року (65 316,92 грн x 1.04367550 – 65 316,92 грн).

Крім того, відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Колегія суддів враховує, що Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 №4196-IX. Водночас спірні зобов`язальні правовідносини та порушення строків виконання грошового зобов`язання виникли у період дії Господарського кодексу України, а тому до прав та обов`язків сторін, що виникли у відповідний період, підлягають застосуванню положення цього Кодексу в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 904/4156/18, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, умовами п. 4.5 Типового договору визначено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення побутовим споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Розмір нарахованої пені є помилковим не тільки через неправильність визначення бази нарахування за листопад-грудень 2024 року, але і через неправильне застосування ставки нарахування.

Зокрема, при її обчисленні позивач керувався умовами абзацу 1 п. 4.5 договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», яким передбачено пеню для непобутового споживача в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи те, що пеня це похідне зобов`язання, яке залежить від основного, а основне зобов`язання нараховувалося відповідачу, як побутовому споживачу, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що для визначення розміру пені слід брати до уваги умови абзацу 2 п. 4.5 договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», якими передбачено пеню для побутового споживача в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача пені в сумі 1 762,36 грн, у т.ч. 782,61 грн - за зобов`язаннями листопада 2024 року за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 (43 238,30 грн x 0,01% x 181 дн. : 100); 979,75 грн – за зобов`язаннями грудня 2024 року за період з 01.02.2025 по 30.06.2025 (65 316,92 грн x 0,01% x 150 дн. : 100).

Як встановлено вище, доводи апеляційних скарг також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 по справі №915/1117/25 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 по справі №915/1117/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційних скарг на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 по справі №915/1117/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2026 по справі №915/1117/25 - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.09.2026.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран