Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №916/1555/23 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1555/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,

за участю керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Вудуда Г.І. та представників:

від ОСОБА_1 - Шляпіна Л.М.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" - Пивоваров В.І.,

від інших учасників справи - участі не брали,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс"

на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 (повний текст складено 08.12.2025) та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про визнання грошових вимог (повний текст складено 24.11.2025), постановлені суддею Найфлейшем В.Д., м. Одеса,

у справі №916/1555/23

за заявою: ОСОБА_1

про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 р. ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Зазначена заява мотивована наявністю у ОСОБА_1 заборгованості перед кредитором - ОСОБА_2 , яку боржниця неспроможна погасити у зв`язку з недостатністю у неї грошових коштів та іншого майна.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.06.2023 відкрито провадження у справі №916/1555/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначено керуючим реструктуризацією - арбітражного керуючого Вудуда Гаррі Ігоровича.

11.07.2023 до суду першої інстанції надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" б/н від 04.07.2023 (вх.№3-400/23 від 11.07.2023) про визнання його грошових вимог до боржника на загальну суму 8515780,40 грн.

Вказана заява обґрунтована наявністю у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" грошових вимог до ОСОБА_1 , які виникли у зв`язку з невиконанням останньою кредитних зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту №11160137000 від 25.05.2007, що підтверджено заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05.05.2015 у справі №520/6221/14-ц, внаслідок набуття заявником права вимоги до боржниці на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги №2083/К від 15.11.2019, укладеного з Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 у справі №916/1555/23 (суддя Найфлейш В.Д.) відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" про визнання грошових вимог до боржника на загальну суму 8515780,40 грн.

Дане судове рішення мотивоване тим, що постановою Одеського апеляційного суду від 10.09.2024 у справі №520/6221/14-ц було відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" про заміну сторони виконавчого провадження у зв`язку з тим, що виконавче провадження є завершеним і за відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження суд не має підстав для вирішення питання щодо процесуального правонаступництва, при цьому закінчення строку пред`явлення виконавчих документів на примусове виконання і непоновлення цього строку у встановленому законом порядку позбавляє можливості стягнення визначеної судовим рішенням заборгованості у порядку виконавчого провадження та, як наслідок, позбавляє можливості визнання кредиторських вимог за вказаним судовим рішенням у справі про неплатоспроможність відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства.

В подальшому ухвалою попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 у справі №916/1555/23 (суддя Найфлейш В.Д.), зокрема, зазначено розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться арбітражним керуючим до реєстру вимог кредиторів, а саме: вимоги ОСОБА_2 , яка є заінтересованою стосовно боржника - ОСОБА_1 , на суму 2194200 грн; зазначено не визнані судом вимоги кредиторів, а саме: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" до боржника - ОСОБА_1 на загальну суму 8515780,40 грн.

Не погодившись з вищенаведеною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 у справі №916/1555/23 у частині відмови у визнанні грошових вимог кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" та постановити у цій частині нове рішення, яким визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" до боржниці - ОСОБА_1 на загальну суму 8515780,40 грн.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що заявлені ним грошові вимоги підтверджені належними доказами, а стан виконавчого провадження з виконання заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.05.2015 у справі №520/6221/14-ц на теперішній час не має жодного правового значення, оскільки постановою Одеського апеляційного суду від 21.10.2025 у справі №520/6221/14-ц вказане заочне рішення було скасоване з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову, яке відповідно до статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" може бути пред`явлене до примусового виконання до 21.10.2028.

У відзиві на апеляційну скаргу №02-01/О/(916/1555/23)/1-15 від 22.01.2026 (вх.№5092/25/Д4 від 23.01.2026) керуючий реструктуризацією - арбітражний керуючий Вудуд Гаррі Ігорович просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" залишити без задоволення, а ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 у справі №916/1555/23 - без змін, посилаючись на пропуск скаржником строку позовної давності та на відсутність встановленого судом правонаступництва стягувача з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" у межах справи №520/6221/14-ц.

19.02.2026 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу №3 від 19.02.2026 (вх.№5092/25/Д7 від 19.02.2026), в якому остання просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" залишити без задоволення, а ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 у справі №916/1555/23 - без змін, стверджуючи про пропуск апелянтом строку позовної давності і про прийняття Одеським апеляційним судом постанови від 21.10.2025 у справі №520/6221/14-ц, на яку посилається скаржник, з порушенням припису статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства поза межами даної справи про неплатоспроможність боржниці.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 (головуючий суддя Філінюк І.Г., судді: Аленін О.Ю., Принцевська Н.М.) залишено без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс"; залишено без змін ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 у справі №916/1555/23 у частині відмови у визнанні грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" до боржниці - ОСОБА_1 у розмірі 8515780,40 грн; витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс".

Постановою Верховного Суду від 17.06.2026 частково задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс"; скасовано постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 у справі №916/1555/23 та передано справу у скасованій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

06.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду з Верховного Суду надійшли матеріали справи №916/1555/23.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 для апеляційного розгляду справи №916/1555/23 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.

Поряд з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про визнання грошових вимог у справі №916/1555/23 та постановити нове рішення про визнання заявлених грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" до боржниці - ОСОБА_1 .

В обґрунтування вищенаведеної апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про визнання грошових вимог у справі №916/1555/23 апелянт вказує підстави, які аналогічні тим, що відображені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025.

28.07.2026 до апеляційного господарського суду надійшли відзив керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Вудуда Гаррі Ігоровича на апеляційну скаргу №02-01/О/(916/1555/23)/1-19 від 27.07.2026 (вх.№2777/26/Д1 від 28.07.2026) та відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу б/н від 27.07.2026 (вх.№2777/26/Д2 від 28.07.2026), в яких останні просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" і залишити в силі ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про визнання грошових вимог у справі №916/1555/23, наголошуючи на відсутності правонаступництва апелянта як стягувача замість Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" у виконавчому провадженні.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Таран С.В., Поліщук Л.В. від 09.07.2026 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про визнання грошових вимог у справі №916/1555/23.

Беручи до уваги викладений у постанові Верховного Суду від 17.06.2026 у цій справі висновок про те, що з метою реалізації свого права на апеляційне оскарження Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" необхідно подати апеляційну скаргу одночасно на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 (якою розглянуто по суті та відмовлено у задоволенні заяви про визнання грошових вимог до боржника) та на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 (в частині зазначення не визнаних судом вимог), Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність об`єднання апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 у справі №916/1555/23 та апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про визнання грошових вимог у справі №916/1555/23 з подальшим призначенням вищенаведених апеляційних скарг до спільного розгляду у складі колегії суддів під головуванням судді Таран С.В.

За таких обставин, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026, зокрема:

-прийнято колегією суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. до свого провадження справу №916/1555/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025;

-об`єднано апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 у справі №916/1555/23 та апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про визнання грошових вимог у справі №916/1555/23;

-призначено справу №916/1555/23 для спільного розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про визнання грошових вимог на 12.08.2026 о 12:00.

Між тим, з огляду на оголошення повітряної тривоги, судове засідання у справі №916/1555/23, призначене на 12.08.2026 о 12:00, не відбулося, про що складено відповідну довідку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2026 вирішено розглянути апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про визнання грошових вимог у справі №916/1555/23 поза межами строку, встановленого частиною третьою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також призначено дану справу до розгляду на 16.09.2026 о 10:00.

У судовому засіданні 16.09.2026, проведеному у режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" підтримав апеляційні скарги; керуючий реструктуризацією - арбітражний керуючий Вудуд Г.І. та представник ОСОБА_1 висловили заперечення проти їх задоволення; представники інших учасників справи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.7 а.с.148-151).

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення арбітражного керуючого, а також представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" та ОСОБА_1 , обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

25.05.2007 між ОСОБА_1 ("Позичальник") та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" ("Банк") укладено договір про надання споживчого кредиту (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) №11160137000 (далі - договір №11160137000 від 25.05.2007), за умовами пункту 1.1 якого Банк зобов`язується надати Позичальнику однією сумою, а Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі 100000 доларів США та сплатити проценти, комісії у порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 505000 грн за курсом Національного банку України на день укладення цього договору. Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: 252 місяці. Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в термін не пізніше 25.05.2028, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного Банком терміну (достроково). Позичальник зобов`язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 1125 доларів США в день сплати ануїтетних платежів. Розмір ануїтетного платежу може змінитися у випадку зміни процентної ставки згідно з цим договором. Позичальник зобов`язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, штрафи та інші платежі згідно з умовами договору на рахунок, відкритий у Банку. Кредит вважається повернутим у разі зарахування грошових коштів, спрямованих на погашення кредиту, нарахованих за користування кредитом процентів, можливих штрафних санкцій, що визначені цим договором, у повному обсязі на рахунок Банку, зазначений у цьому договорі.

В силу підпунктів 1.3.1-1.3.3 договору №11160137000 від 25.05.2007 за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування процентна ставка встановлюється у розмірі 12,5% річних. По закінченню 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту та кожного наступного місяця кредитування, процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 10.2 цього договору. У випадку, якщо Банк не повідомив Позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування у порядку, передбаченому пунктом 10.2 даного договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором у попередньому періоді. Сторони домовились, що умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених пунктом 10.2 договору. Нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісяця у два етапи за методом "30/360" відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України. Проценти нараховуються на суму кредиту, що надана Банком Позичальнику і ще не повернута останнім у власність Банку відповідно до умов договору.

Згідно з пунктами 1.4, 1.5 договору №11160137000 від 25.05.2007 кредит надається Позичальнику для його особистих потреб, а саме: для придбання квартири. Кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

У забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за даним договором Банком приймається застава нерухомості, а саме: трикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 . Кредит, наданий Банком, також забезпечується всім належним Позичальнику майном і коштами, на які може бути звернене стягнення у порядку, установленому законодавством України. У випадку невиконання Позичальником умов цього договору про надання забезпечення за цим договором, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язань за цим договором або погіршення його умов (стану забезпечення, умов його зберігання), Банк набуває право вимоги на дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленому розділом 12 цього договору (пункт 2.1-2.3 договору №11160137000 від 25.05.2007).

Відповідно до пунктів 4.2, 4.6 договору №11160137000 від 25.05.2007 Позичальник зобов`язується: погашати кредит та сплачувати нараховані проценти шляхом сплати ануїтетних платежів, розмір яких встановлений згідно з пунктом 1.2.2 на рахунок, вказаний у пункті 1.2.2 даного договору; достроково повернути суму кредиту та сплатити проценти у випадках, встановлених пунктами 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2 та 10.14 цього договору та/або порушень істотних умов договору та застосування Банком процедури щодо дострокового повернення кредиту у порядку, визначеному розділом 12 цього договору.

Згідно з пунктом 5.5 договору №11160137000 від 25.05.2007 у випадку несплати Позичальником чергового ануїтетного платежу в установлений цим договором день сплати ануїтетного платежу більше ніж на один місяць та/або порушення інших умов договору та/або у випадку порушення Позичальником та/або Заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з Банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за цим договором, Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленому розділом 12 цього договору.

Положеннями пункту 8.1 договору №11160137000 від 25.05.2007 передбачено, що у випадку порушення зобов`язання Позичальником в частині несплати чергового ануїтетного платежу в установлений день сплати такого платежу чи сплати у розмірі меншому, ніж передбачено цим договором, на прострочену суму основного боргу Банк нараховує підвищені проценти у розмірі діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу, збільшеної на 4,5%. Нарахування підвищеної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу (дня сплати ануїтетного платежу).

У пункті 8.3 договору №11160137000 від 25.05.2007 узгоджено, що відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України при порушенні Позичальником вимог пунктів 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 цього договору Банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленому розділом 12 цього договору.

Розділом 12 договору №11160137000 від 25.05.2007 визначено, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 цього договору та направлення Банком на адресу Позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення Позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від Банку, необхідно вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання Позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку, при цьому у випадку неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) у результаті зміни Позичальником адреси без попереднього про це письмового повідомлення Банку чи у разі неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) Банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення Позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку. Повідомлення (вимога) Банку направляється листом (цінним з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром на адресу Позичальника.

25.05.2007 між ОСОБА_1 ("Іпотекодавець") та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" ("Іпотекодержатель") укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором №11160137000 від 25.05.2007 Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" уклав з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідні договори поруки.

На виконання договору №11160137000 від 25.05.2007 ОСОБА_1 на підставі заяви про видачу готівки №15 від 25.05.2007 отримала від Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" грошові кошти у сумі 100000 доларів США (еквівалентно 505000 грн за курсом Національного банку України станом на 25.05.2007).

08.12.2011 між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" ("Продавець") та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами б/н, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, Продавець передає (відступає) Покупцю право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого Покупець замінює Продавця як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від Продавця до Покупця прав вимоги до боржників, до Покупця переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

На підставі вищенаведеного договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами б/н від 08.12.2011 Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", у тому числі, набуло право вимоги за договором №11160137000 від 25.05.2007 та договорами забезпечення до нього.

У травні 2014 р. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості за договором №11160137000 від 25.05.2007 у розмірі 159238,39 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05.05.2014 було еквівалентно 1815317,65 грн, посилаючись на невиконання відповідачами умов договору №11160137000 від 25.05.2007.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05.05.2015 у справі №520/6221/14-ц задоволено вищенаведений позов; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11160137000 від 25.05.2007 у загальній сумі 159238,39 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05.05.2014 еквівалентно 1815317,65 грн, яка складається з суми основного боргу за кредитом - 97634,24 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05.05.2014 еквівалентно 1113030,33 грн; суми нарахованих і прострочених відсотків - 61604,15 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05.05.2014 еквівалентно 702287,31 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судові витрати у розмірі 1218 грн; стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судові витрати у розмірі 1218 грн; стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судові витрати у розмірі 1218 грн.

На виконання заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.05.2015 у справі №520/6221/14-ц було видано відповідні виконавчі листи.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23.06.2016 у справі №520/6221/14-ц залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.

15.11.2019 за результатами відкритих торгів (аукціону) між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" ("Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу прав вимоги №2083/К, за умовами якого Продавець передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає у власність належні Продавцю права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників за кредитними договорами, договорами поруки та договорами застави (іпотеки), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. За продаж прав вимоги за цим договором Покупець сплачує Продавцю грошові кошти у розмірі 38433834,83 грн. Права вимоги вважаються переданими Покупцю з моменту підписання цього договору.

Вказана у договорі купівлі-продажу прав вимоги №2083/К від 15.11.2019 вартість придбаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" майнових прав була сплачена останнім на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" повністю згідно з платіжним дорученням №34 від 11.11.2019 на суму 38433834,83 грн.

На підставі вищенаведеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс", у тому числі, набуло право вимоги за кредитним договором №11160137000 від 25.05.2007 та договорами забезпечення по кредиту, що підтверджується додатком №1 до вказаного договору купівлі-продажу прав вимоги №2083/К від 15.11.2019.

Зокрема, Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" при відступленні права вимоги на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" за договором купівлі-продажу прав вимоги №2083/К від 15.11.2019 було визначено наступну суму заборгованості за договором №11160137000 від 25.05.2007 на дату відступлення (15.11.2019): основна заборгованість - 97634,24 дол. США (основна заборгованість, еквівалент - 2367142,05 грн); заборгованість за нарахованими відсотками - 140274,61 дол. США (заборгованість за нарахованими відсотками, еквівалент - 3400957,78 грн); комісія - 0 грн, про що свідчить додаток №2 до цього договору.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17.03.2022 у справі №520/6221/14-ц задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" про заміну сторони виконавчого провадження; замінено стягувача з примусового виконання виконавчих листів у цивільній справі №520/6221/14-ц з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" у зв`язку з переходом до останнього прав кредитора відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги №2083/К від 15.11.2019.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15.09.2023 у справі №520/6221/14-ц залишено без задоволення заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10.09.2024 частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17.03.2022 у справі №520/6221/14-ц; відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Дана постанова вмотивована тим, що у справі №520/6221/14-ц виконавче провадження є завершеним, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" не зверталося до суду з заявою про відновлення виконавчого провадження (оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), у зв`язку з чим, відповідно, за відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження, у суду першої інстанції не було і підстав для вирішення питання щодо процесуального правонаступництва.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21.10.2025 частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_4 ; скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.05.2015 у справі №520/6221/14-ц; постановлено нове судове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11160137000 від 25.05.2007 у загальній сумі 159238,39 доларів США, яка складається із суми основного боргу за кредитом у розмірі 97634,24 доларів США та суми нарахованих і прострочених відсотків у розмірі 61604,15 доларів США; стягнуто ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судові витрати у розмірі 1218 грн; стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судові витрати у розмірі 1218 грн; стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судові витрати у розмірі 1218 грн.

У матеріалах справи також містяться:

-копія банківської виписки за договором №11160137000 від 25.05.2007 за період з 25.05.2007 по 19.12.2011, відомості якої щодо проведених оплат узгоджуються з низкою наданих ОСОБА_1 квитанцій про оплату за цим договором;

-копія адресованого ОСОБА_1 листа Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" №52-2/9-417 від 23.01.2013, який складений іноземною мовою (російською);

-копія відповіді Акціонерного товариства "УкрСиббанк" №27-1-01/3036 від 18.03.2024, яка надана на запит Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" і в якій підтверджено відступлення права вимоги за кредитним договором №11160137000 від 25.05.2007 на користь Акціонерного товариства "Дельта Банк".

Посилаючись на невиконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань за договором №11160137000 від 25.05.2007, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" у межах справи №916/1555/23 звернулося до Господарського суду Одеської області з заявою б/н від 04.07.2023 (вх.№3-400/23 від 11.07.2023) про визнання його грошових вимог до боржниці у загальній сумі 8515780,40 грн, з яких: 3387340,66 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 5128439,74 грн - заборгованість за відсотками.

Відхиляючи заявлені грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" у повному обсязі, місцевий господарський послався на те, що постановою Одеського апеляційного суду від 10.09.2024 у справі №520/6221/14-ц було відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" про заміну сторони виконавчого провадження у зв`язку з тим, що виконавче провадження є завершеним і за відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження суд не має підстав для вирішення питання щодо процесуального правонаступництва, при цьому закінчення строку пред`явлення виконавчих документів на примусове виконання і непоновлення цього строку у встановленому законом порядку позбавляє можливості стягнення визначеної судовим рішенням заборгованості у порядку виконавчого провадження та, як наслідок, позбавляє можливості визнання кредиторських вимог за вказаним судовим рішенням у справі про неплатоспроможність відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо відхилення грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" до боржниці, з огляду на наступне.

Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №905/813/20).

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Положеннями частини третьої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства визначено вимоги до форми і змісту заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, серед яких виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; перелік документів, що додаються до заяви. Зокрема, до заяви в обов`язковому порядку додаються документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Отже, реалізація кредитором права на пред`явлення кредиторських вимог до боржника як будь-якого права на судовий захист майнових прав та визнання цих вимог судом обумовлена обов`язком доказування кредитором таких вимог, адже саме він повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести (викласти) обставини, що підтверджують заявлені ним вимоги до боржника.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 27.07.2023 у справі №917/814/16.

Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Відтак визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство має своїм наслідком вплив не лише на права та інтереси самого кредитора (заявника) та боржника, а й на права та інтереси інших кредиторів у справі, адже в залежності від результату визнання їх судом перебуває можливість та обсяг розміру задоволення вимог таких кредиторів.

За цих умов, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, що як наслідок порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також права боржника у справі про банкрутство.

Таким чином, важливе значення під час розгляду судом заявлених у справі про банкрутство (неплатоспроможність) грошових вимог до боржника має застосування правил доказування та встановлення обґрунтованості таких вимог, що унеможливлюють визнання безпідставних вимог та включення їх до реєстру вимог кредиторів.

Системний аналіз статей 45-47 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить про те, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника - потенційного кредитора, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог.

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України), допустимості (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України), достовірності (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України) та вірогідності (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, від 01.06.2021 у справі №911/2581/14).

Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:

-перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;

-при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;

-під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 Господарського процесуального кодексу України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.

Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів у разі ненадання заявником - кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог зумовлює прийняття судом рішення про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20).

Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду міститься у постанові від 30.05.2023 у справі №916/120/22.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої, другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В силу частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України унормовано, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

Згідно з положеннями статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що надання Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" грошових коштів у сумі 100000 доларів США (еквівалентно 505000 грн за курсом Національного банку України станом на 25.05.2007) ОСОБА_1 на виконання договору №11160137000 від 25.05.2007 підтверджується наявною у матеріалах справи заявою про видачу готівки №15 від 25.05.2007 та не заперечується жодним учасником справи.

Водночас доказів повного і своєчасного виконання ОСОБА_1 взятих на себе на підставі договору №11160137000 від 25.05.2007 зобов`язань до суду першої інстанції не подано, натомість надані боржницею копії квитанцій про оплату за цим договором свідчать лише про частковий розрахунок з банком та, будучи відображеними у відповідній банківській виписці, враховані при визначенні суми заборгованості за цим правочином. Для спростування заявлених кредитором вимог боржниця мала довести саме ту юридично значущу обставину, на яку посилалася, а саме повне виконання кредитного зобов`язання або іншу передбачену законом чи договором підставу його припинення, між тим таких доказів матеріали справи не містять.

Посилання боржниці на адресований їй лист Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" №52-2/9-417 від 23.01.2013 щодо відсутності заборгованості апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

За положеннями статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.1999 №10-рп/99 (справа №1-6/99), положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України).

Відповідно до статті 10 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Частиною першою статті 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" визначено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.

В силу частини шостої статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

За умовами частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат". Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином у порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат" не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку.

Саме такий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 20.06.2019 у справі №910/4473/17 та від 12.03.2025 у справі №910/20940/21(910/19964/23).

Однак, ОСОБА_1 до суду першої інстанції подано копію адресованого їй листа Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" №52-2/9-417 від 23.01.2013, який складений іноземною мовою (російською), і при цьому боржницею не надано його засвідчений у встановленому законом порядку переклад українською мовою, а тому вказаний документ не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ, що унеможливлює його дослідження при вирішенні спору по суті. Поряд з цим, боржницею не було обґрунтовано та не було доведено існування об`єктивної неможливості подання перекладу зазначеного документу українською мовою, тому Південно-західний апеляційний господарський суд не надає правової оцінки відповідному документу як доказу у справі.

Поряд з цим, колегія суддів додатково зауважує, що у будь-якому випадку сам по собі лист банку, який містить інформацію про відсутність заборгованості та закриття кредиту, не є первинним платіжним документом та не підтверджує факту виконання боржницею кожного з передбачених кредитним договором грошових зобов`язань у повному обсязі. За відсутності у матеріалах справи належних первинних документів, які б підтверджували здійснення відповідних платежів у сумі, достатній для повного припинення кредитного зобов`язання, зміст такого листа не може сам по собі встановлювати юридичний факт належного виконання боржницею зобов`язання та припинення боргу. Більше того, сам по собі лист банку не може розглядатися поза межами подальших документально підтверджених обставин, зокрема, відступлення права вимоги за кредитним договором та надання самим Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" у 2024 році на запит Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" інформації щодо такого відступлення. Наявність у матеріалах справи документів, які свідчать про подальше відчуження права вимоги, сама по собі не усуває необхідності встановлення розміру боргу, однак у сукупності з первинними документами щодо видачі кредиту, відсутністю доказів його повного погашення та судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості виключає можливість надання листу визначального доказового значення. При цьому обов`язок доведення факту припинення грошового зобов`язання належним виконанням покладається на особу, яка посилається на таку обставину як на підставу своїх заперечень. Отже, посилання лише на окремий лист банку без надання належних доказів здійснення платежів, які призвели до повного припинення кредитного зобов`язання, не спростовує встановлених судом обставин щодо існування заборгованості.

Колегія суддів додатково враховує хронологію встановлених правовідносин. Право вимоги за кредитним договором №11160137000 від 25.05.2007 було відступлено Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ще 08.12.2011, тобто більш ніж за рік до складання зазначеного листа. Відтак станом на 23.01.2013 Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" уже не було кредитором у відповідному зобов`язанні та не обліковувало спірне право вимоги як власний актив. За таких обставин, зазначення у листі про відсутність заборгованості та закриття кредиту саме по собі не дає підстав ототожнювати закриття кредитної операції в обліку первісного банку з припиненням зобов`язання боржниці перед особою, якій це право вимоги було раніше відступлено.

Саме факт попереднього відступлення вимоги принципово відрізняє відсутність заборгованості перед Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" від відсутності кредитного зобов`язання взагалі. Після заміни кредитора належне виконання має здійснюватися новому кредитору, а тому відсутність права вимоги на балансі первісного кредитора є закономірним наслідком його вибуття із зобов`язання і сама по собі не доводить виконання цього зобов`язання боржником. Крім того, зазначений лист не є правочином про прощення боргу у розумінні статті 605 Цивільного кодексу України, не містить волевиявлення належного на той час кредитора на припинення зобов`язання та не підтверджує настання будь-якої іншої передбаченої статтями 599-609 Цивільного кодексу України підстави його припинення.

Крім того, факт існування у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №11160137000 від 25.05.2007 у загальній сумі 159238,39 доларів США, яка складається із суми основного боргу за кредитом у розмірі 97634,24 доларів США та суми нарахованих і прострочених відсотків у розмірі 61604,15 доларів США, підтверджується постановою Одеського апеляційного суду від 21.10.2025 у справі №520/6221/14-ц, яка набрала законної сили, є чинною і докази виконання якої у матеріалах справи відсутні.

В силу пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами б/н від 08.12.2011, укладеного між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", до останнього перейшло, зокрема, право вимоги за договором №11160137000 від 25.05.2007, яке в подальшому відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги №2083/К від 15.11.2019 було відчужене на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс".

Статтею 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами цього правочину, повинні безперешкодно реалізовуватись, а прийняті обов`язки підлягають виконанню.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 12.12.2019 у справі №910/13985/19.

Доказів визнання договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами б/н від 08.12.2011 та договору купівлі-продажу прав вимоги №2083/К від 15.11.2019 недійсними до суду першої інстанції подано не було, у зв`язку з чим у господарського суду відсутні правові підстави не враховувати зазначені правочини, за результатами яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" набуло статус кредитора щодо ОСОБА_1 за договірними кредитними зобов`язаннями, що виникли з договору №11160137000 від 25.05.2007.

Посилання арбітражного керуючого та боржниці на те, що, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №465/646/11, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" не є фінансовою установою і, як наслідок, не може бути правонаступником у спірних кредитних правовідносинах, є безпідставними, адже наведений правовий висновок в подальшому був конкретизований постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18, згідно з якою відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. Відтак, з огляду на те, що Національним банком України за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №664 від 02.10.2015 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", з урахуванням того, що у жовтні місяці 2014 року вказаний банк було віднесено до категорії проблемних, а у березні місяці 2015 року - до категорії неплатоспроможних, укладення між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" договору купівлі-продажу прав вимоги №2083/К від 15.11.2019 не потребувало наявності у останнього статусу фінансової установи.

Колегія суддів враховує також те, що сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 підхід щодо можливості відступлення банком, який перебуває у процедурі ліквідації та позбавлений банківської ліцензії, прав вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами особі, яка не має статусу фінансової установи, зберігає свою актуальність та послідовно застосовується Верховним Судом. Зокрема, цей висновок повторно застосовано Верховним Судом у постановах від 05.05.2026 у справі №754/3017/23 та від 24.06.2026 у справі №522/5819/17. Відтак сам по собі статус Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" як нефінансової установи не може бути правовою перешкодою для набуття ним спірного права вимоги за результатами продажу активів банку, що ліквідувався.

Відмова у процесуальній заміні стягувача у певному виконавчому провадженні також не нівелює цивільно-правових наслідків укладеного договору відступлення. За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України заміна кредитора у матеріальному зобов`язанні відбувається з юридичного факту, передбаченого цивільним законодавством, зокрема з укладення відповідного правочину, а не з моменту постановлення судом процесуальної ухвали про заміну сторони виконавчого провадження. Процесуальне правонаступництво є наслідком матеріального правонаступництва, а не юридичним фактом, який створює саме матеріальне право нового кредитора.

При цьому боржниця не набуває внаслідок заміни кредитора права вимагати припинення основного зобов`язання лише з тієї підстави, що кредитор змінився, а новий кредитор не був первісною стороною кредитного договору. Навпаки, за загальним правилом боржник зобов`язаний виконати існуюче зобов`язання належному кредитору, а зміна особи кредитора не змінює ані предмета, ані змісту самого грошового зобов`язання.

За умовами абзацу 4 частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Враховуючи викладені вище норми права та узгоджені умови договору №11160137000 від 25.05.2007, беручи до уваги неподання до суду першої інстанції доказів виконання боржницею взятих на себе на підставі вищенаведеного правочину зобов`язань, що зумовлює наявність у останньої відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд, з огляду на документально підтверджену заміну кредитора у кредитному зобов`язанні та обґрунтованість заявленої суми боргу, розрахованої станом на 04.07.2023 у національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України, дійшов висновку про необхідність визнання грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" до ОСОБА_1 у загальному розмірі 8515780,40 грн, з яких: 3387340,66 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 5128439,74 грн - заборгованість за відсотками.

Доводи арбітражного керуючого та боржниці щодо пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" строку позовної давності відхиляються колегією суддів з огляду на те, що договір №11160137000 від 25.05.2007, на підставі якого заявлено грошові вимоги, був укладений зі строком дії до 25.05.2028, при цьому Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", у якого в подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" придбало право вимоги за вказаним кредитним договором, звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 27.05.2014, тобто з дотримання визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності. Поряд з цим, твердження про сплив позовної давності не супроводжуються належним обґрунтуванням того, яка саме вимога кредитора, за який конкретно період та з якого юридично значущого моменту, на думку боржниці та арбітражного керуючого, стала такою, щодо якої сплив трирічний строк, а також не враховують факт реалізації кредитором права на судовий захист у 2014 році та подальший розгляд спору у судовому порядку. З огляду на наведене, для висновку про сплив позовної давності недостатньо абстрактного посилання на давність виникнення кредитного договору або тривалість існування заборгованості.

При цьому тривалість розгляду справи №520/6221/14-ц не може автоматично мати для кредитора негативний процесуальний наслідок як підстава для висновку про втрату ним права вимоги, якщо відповідний судовий спір був своєчасно ініційований та продовжував перебувати у провадженні суду. Правова природа позовної давності полягає у забезпеченні юридичної визначеності та стимулюванні належного здійснення особою своїх прав, а не у створенні ситуації, за якої добросовісна реалізація права на судовий захист протягом установленого законом строку внаслідок тривалості судового розгляду призводить до припинення самого матеріального права.

При вирішенні питання про позовну давність колегія суддів враховує правовий висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 09.09.2021 у справі №916/4644/15, відповідно до якого положення глави 19 Цивільного кодексу України застосовуються і під час розгляду грошових вимог кредиторів у справі про банкрутство. Водночас із цієї ж постанови вбачається, що при вирішенні питання про сплив позовної давності має враховуватися не лише календарний перебіг часу, а й реалізація кредитором права на судовий захист, зокрема пред`явлення ним позову, а також перебування відповідного спору на розгляді суду. Верховний Суд окремо наголосив, що перебування справи у провадженні судових органів та здійснення в ній передбачених законом процесуальних дій об`єктивно виключає необхідність одночасного пред`явлення кредитором інших тотожних вимог лише з метою уникнення наслідків спливу позовної давності.

При цьому сам факт переходу права вимоги від одного кредитора до іншого не запускає нового перебігу позовної давності і не погіршує становища боржника, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" набуло вимогу у тому матеріально-правовому стані, в якому вона належала попередньому кредитору, включно з юридичними наслідками своєчасного звернення останнього за судовим захистом.

Колегія суддів також зазначає, що оскаржувана ухвала Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 про відмову у задоволенні заяви про визнання грошових вимог у справі №916/1555/23 фактично ґрунтується на дослідженні стану виконавчого провадження №54887981, відкритого щодо примусового виконання заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.05.2015 у справі №520/6221/14-ц. Однак, як зазначалося вище, станом на момент постановлення зазначеної ухвали відповідне заочне рішення вже було скасоване постановою Одеського апеляційного суду від 21.10.2025 з одночасним ухваленням нового судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, при цьому місцевий господарський суд був обізнаний про наявність апеляційного провадження, відкритого у зв`язку з апеляційним оскарженням заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.05.2015 у справі №520/6221/14-ц, адже відповідні обставини були повідомлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" у поданих до місцевого господарського суду процесуальних документах, у зв`язку з чим місцевий господарський суд не був позбавлений можливості прийняти судове рішення за наслідком розгляду грошових вимог вказаного кредитора з урахуванням стану апеляційного провадження у справі №520/6221/14-ц.

Відтак стан виконавчого провадження №54887981, строки пред`явлення виконавчих листів, виданих на підставі скасованого заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.05.2015 у справі №520/6221/14-ц, та процесуальні рішення, пов`язані з виконанням останнього, жодним чином не спростовують існування доведених за допомогою належних та допустимих доказів грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" у даній справі про неплатоспроможність. Зокрема, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.05.2015 у справі №520/6221/14-ц після його скасування в апеляційному порядку станом на момент постановлення оскаржуваних ухвал перестало існувати як підстава для виконання, натомість постанова Одеського апеляційного суду від 21.10.2025 у справі №520/6221/14-ц набрала законної сили у день її прийняття та створила самостійну підставу для видачі та пред`явлення виконавчого документа у межах нового трирічного строку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне розмежувати два юридично різні питання: існування матеріального грошового зобов`язання боржниці перед кредитором та стан виконання конкретного виконавчого документа, виданого на підставі певного судового рішення.

Правові наслідки спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання стосуються процесуальної можливості реалізації конкретного виконавчого документа у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", однак самі по собі не належать до передбачених цивільним законодавством підстав припинення матеріального зобов`язання. Положення статей 598-609 Цивільного кодексу України не пов`язують припинення грошового зобов`язання ані із закінченням виконавчого провадження, ані зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відтак втрата можливості примусового виконання певного виконавчого документа та припинення самого матеріального права вимоги є різними за своєю юридичною природою правовими наслідками і не можуть ототожнюватися. Такий підхід узгоджується, зокрема, з актуальною практикою Верховного Суду, відповідно до якої остаточна втрата можливості примусового виконання судового рішення у зв`язку зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа не означає автоматичного припинення самого цивільно-правового зобов`язання.

При цьому постанова Одеського апеляційного суду від 10.09.2024 у справі №520/6221/14-ц, якою відмовлено у заміні стягувача, не містить висновку про недійсність договору купівлі-продажу прав вимоги №2083/К від 15.11.2019, про відсутність факту переходу матеріального права вимоги від Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" або про припинення кредитного зобов`язання боржниці. Підставою відмови у процесуальному правонаступництві було встановлення процесуальної перешкоди, пов`язаної зі станом конкретного виконавчого провадження. Отже, така постанова не встановлює обставин, які б спростовували матеріально-правове правонаступництво заявника, та не створює преюдиційного висновку щодо відсутності у нього права вимоги за кредитним договором.

Невиконання, закінчення, повернення виконавчого документа, пропуск строку його пред`явлення до виконання або інші процесуальні обставини, пов`язані з конкретним виконавчим провадженням, самі по собі не припиняють матеріального зобов`язання, якщо інше прямо не встановлено законом або не підтверджено належними доказами його припинення. Тим більше такі обставини не можуть ототожнюватися з належним виконанням боржником основного зобов`язання. Відтак обставини щодо стану виконавчого провадження №54887981 не можуть бути покладені в основу висновку про відсутність кредитної заборгованості як такої, оскільки предметом перевірки у цій справі є наявність та розмір грошового зобов`язання боржниці перед заявником, а не ефективність чи результативність виконання конкретного виконавчого документа.

Після скасування заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.05.2015 у справі №520/6221/14-ц правове значення для оцінки відповідного матеріального зобов`язання має чинна як на момент постановлення оскаржуваних ухвал, так і на даний час постанова Одеського апеляційного суду від 21.10.2025, якою за результатами апеляційного перегляду вирішено питання щодо кредитної заборгованості. Процесуальні наслідки спливу строків пред`явлення виконавчих листів, виданих на підставі судового рішення, яке надалі скасовано, не можуть автоматично переноситися на інше судове рішення, ухвалене за результатами апеляційного перегляду та таке, що набрало законної сили. Інакше правові наслідки скасованого судового акта фактично продовжували б визначати права сторін після припинення його існування в системі судових рішень, що суперечило б принципу юридичної визначеності.

Отже, висновок місцевого господарського суду, побудований переважно на стані виконавчого провадження за скасованим судовим рішенням, не відповідав фактичному та процесуальному стану справи на момент постановлення оскаржуваних ухвал. Натомість суд першої інстанції, поставивши вирішення питання про наявність кредиторської вимоги у залежність від можливості виконання виконавчих листів, виданих за скасованим згодом судовим рішенням, фактично підмінив предмет перевірки кредиторських вимог дослідженням процесуальної долі іншого способу їх примусової реалізації. Такий підхід не відповідає ані змісту статей 45-47 Кодексу України з процедур банкрутства, ані правовій природі грошових вимог кредитора, предметом перевірки яких є існування, характер, розмір і належність відповідного матеріального грошового зобов`язання.

Твердження ОСОБА_1 про прийняття Одеським апеляційним судом постанови від 21.10.2025 у справі №520/6221/14-ц з порушенням припису статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства поза межами даної справи про неплатоспроможність боржниці є необґрунтованими, оскільки стаття 7 Кодексу України з процедур банкрутства регламентує порядок розгляду майнових спорів, якщо на відповідний момент існує провадження у справі про банкрутство, та передбачає механізм передачі незакінченого розгляду спору до господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство (постанова Верховного Суду від 04.11.2024 у справі №756/3328/20). Водночас вказана норма не передбачає скасування або припинення апеляційного перегляду судового рішення, ухваленого до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. З огляду на те, що заочне рішення суду першої інстанції у справі №520/6221/14-ц ухвалене 05.05.2015, тоді як провадження у справі №916/1555/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 відкрито лише 06.06.2023, підстави у Одеського апеляційного суду для передачі справи №520/6221/14-ц до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства були відсутні. Відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не може саме по собі позбавляти суд іншої юрисдикції компетенції завершити апеляційний перегляд судового рішення, ухваленого до відкриття справи про неплатоспроможність, якщо законом прямо не передбачено протилежного процесуального наслідку.

При цьому колегія суддів не виходить з того, що наявність постанови Одеського апеляційного суду від 21.10.2025 у справі №520/6221/14-ц автоматично звільняє кредитора від обов`язку доведення своїх вимог у справі про неплатоспроможність. Навпаки, судом апеляційної інстанції самостійно досліджено підстави виникнення кредитного зобов`язання, факт видачі кредитних коштів, документи щодо виконання договору, правонаступництво кредитора та розрахунок заявленої заборгованості. І за результатами такого дослідження апеляційним господарським судом встановлено обґрунтованість грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" до ОСОБА_1 у сумі 8515780,40 грн.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, судове рішення повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Ухвала Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 про розгляд вимог кредитора у справі №916/1555/23 та ухвала попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 у справі №916/1555/23 не повністю відповідають вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, встановленим обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягають скасуванню в частині невизнання грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" до ОСОБА_1 у загальній сумі 8515780,40 грн та 5368 грн судового збору з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" б/н від 04.07.2023 (вх.№3-400/23 від 11.07.2023) і, як наслідок, визнання зазначених грошових вимог останнього.

Керуючись статтями 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2025 у справі №916/1555/23 скасувати в частині відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" про визнання грошових вимог б/н від 04.07.2023 (вх.№3-400/23 від 11.07.2023) та прийняти у цій частині нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" про визнання грошових вимог б/н від 04.07.2023 (вх.№3-400/23 від 11.07.2023) задовольнити та визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" до боржниці - фізичної особи ОСОБА_1 у сумі 8515780,40 грн та 5368 грн судового збору.

Ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 у справі №916/1555/23 скасувати в частині не визнання вимог кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" у сумі 8515780,40 грн, в решті ухвалу залишити без змін, виклавши пункт 4 її резолютивної частини у наступній редакції:

"4. Зазначити розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться арбітражним керуючим до реєстру вимог кредиторів, а саме:

-вимоги ОСОБА_2 на загальну суму 2194200 грн;

-вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдебт Плюс" на загальну суму 8515780,40 грн та 5368 грн судового збору".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук