Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №914/3681/23(914/1377/26) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3681/23(914/1377/26)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого – судді МАТУЩАКА О.І.

суддів СКРИПЧУК О.С.

КРАВЧУК Н.М.

за участю секретаря судового засідання ТЕЛИНЬКО Я. П.

представники учасників справи від:

позивача: Ткачук О.В. (ліквідатор);

відповідача: Гукайло В.В. (в порядку самопредставництва);

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” (вх.ЗАГС 01- 05/2558/26 від 31.07.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2026 ( повне рішення – 14.07.2026, суддя Цікало А.І.)

у справі № 914/3681/23(914/1377/26)

за позовом Публічного акціонерного товариства “Нафтопереробний комплекс - Галичина”, м. Дрогобич, Львівська область

до відповідача Акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”, м. Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення 956 482, 14 грн заборгованості

в межах справи № 914/3681/23

за заявою ініціюючого кредитора Публічного акціонерного товариства “Укрнафта”, м. Київ

про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Нафтопереробний комплекс - Галичина”, м. Дрогобич, Львівська область

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

В провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа №914/3681/23 про банкрутство ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина».

До суду звернулося Т ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» з позовом до «Нікопольський завод феросплавів» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг №2201609 від 20.05.2022 у розмірі 956 482, 14 грн, з яких: 697 120,97 грн - основний борг; 60 909,82 грн - 3% річних та 198 451,35 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про надання послуг № 2201609 від 20.05.2022 позивач у період з червня 2022 року по травень 2023 року надав відповідачу послуги на загальну суму 60 495 899,24 грн. Водночас відповідач свої зобов`язання з оплати наданих послуг виконав лише частково, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 697 120, 97 грн. Внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач також нарахував 60 909,82 грн 3 % річних та 198 451,35 грн інфляційних втрат.

Господарський суд Львівської області рішенням від 25.06.2026 позов ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» до АТ «Нікопольський завод феросплавів» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 2201609 від 20.05.2022 у розмірі 956 482, 14 грн задовольнив. Стягнув з АТ «Нікопольський завод феросплавів» на користь ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» заборгованість у розмірі 956 482, 14 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем зобов`язань за договором про надання послуг та наявність у відповідача непогашеної заборгованості у розмірі 697 120, 97 грн, яку відповідач не заперечив та доказів її сплати не надав.

Суд також визнав обґрунтованим здійснені позивачем розрахунки 3 % річних у розмірі 60 909, 82 грн та інфляційних втрат у розмірі 198 451, 35 грн. Водночас суд відхилив клопотання відповідача про зменшення 3 % річних на 90 %, зазначивши про недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між обстрілами м. Нікополя та неможливістю виконання грошового зобов`язання, а також врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що встановлені законом 3 % річних є мінімальним розміром процентів та не підлягають зменшенню судом.

Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2026 у частині стягнення 3 % річних у розмірі 60 909,82 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір 3 % річних на 90%, а також змінити рішення в частині розподілу судового збору з урахуванням вимог ч. 1 ст. 130 ГПК України.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, стягуючи з відповідача 3 % річних у повному розмірі, не дослідив та належним чином не врахував обставини, які свідчать про наявність підстав для їх зменшення. Так, суд не взяв до уваги здійснення відповідачем господарської діяльності в зоні активних бойових дій, постійні обстріли м. Нікополя, пошкодження майна та інфраструктури, скорочення виробництва і збитковість підприємства, що істотно вплинуло на можливість належного виконання зобов`язань.

Крім того, скаржник вказує, що суд неправильно розподілив судовий збір, оскільки відповідач визнав позов у частині основного боргу, а тому при розподілі судового збору підлягали застосуванню положення ч. 1 ст. 130 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач покликається на те, що 3 % річних є мінімальним законодавчо встановленим розміром процентів та не підлягають зменшенню судом, а відповідач не довів причинно-наслідкового зв`язку між воєнними діями та неможливістю виконання грошового зобов`язання.

Також позивач зазначає про відсутність підстав для застосування ч. 1 ст. 130 ГПК України, оскільки судовий збір при поданні позову ним не сплачувався у зв`язку з відстроченням його сплати, а відповідач не подавав заяви про визнання позову у спосіб, визначений ГПК України.

Інших клопотань та заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, учасниками справи подано не було.

17.09.2026 у судовому засіданні взяли участь представники позивача та відповідача. Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив у її задоволенні відмовити. Водночас представник апелянта, беручи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів, не забезпечив належної якості технічного з`єднання, що унеможливило надання ним пояснень під час розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Місцевим ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (виконавець) та АТ «Нікопольський завод феросплавів» (замовник) укладено договір про надання послуг №2201609 (надалі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався на умовах, встановлених цим договором, за винагороду, прийняти на тимчасове зберігання, та виконувати усі інші дії, що передбачені п. 5.1 цього договору, феросплави (надалі - товар) і повернути товар замовникові на його першу вимогу (п. 1.1.).

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування переданого на зберігання виконавцеві товару, його загальна кількість, вартість та, у разі потреби, інші відомості визначаються сторонами у додатках (додаткових угодах) до цього договору, які є невід`ємними частинами цього договору

Передачу та приймання наданих виконавцем послуг сторони оформлюють шляхом складання та підписання актів передачі-приймання наданих послуг (надалі - акт) за відповідний звітний місячний період (п. 1.3. договору).

Надалі сторони уклали додатки № № 1-7 та додаткові угоди № № 1-4 до оговору про надання послуг № 2201609 від 20.05.2022, якими, серед іншого, погодили вартість послуг зберігання товару, його розвантаження/завантаження, охорони, маневрової роботи тепловозної бригади тощо.

На виконання умов договору позивач у період з червня 2022 року по травень 2023 року надав відповідачу відповідні послуги, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами наданих послуг, а саме:

- акт № 1 від 30.06.2022 за червень 2022 року на суму 3 172 887,28 грн та акт коригування до нього від 31.07.2022 на суму 1 069 567,83 грн (за червень 2022 року);

- акт № 2 від 31.07.2022 за липень 2022 року на суму 8 771 764,50 грн;

- акт № 3 від 31.08.2022 за серпень 2022 року на суму 16 013 066,92 грн та акт коригування до нього від 30.09.2022 на суму 15 120,00 грн.;

- акт № 4 від 30.09.2022 за вересень 2022 року на суму 11 351 211,21 грн;

- акт № 5 від 30.09.2022 за вересень 2022 року на суму 21 043,62 грн;

- акт № 6 від 31.10.2022 за жовтень 2022 року на суму 2 751 643,50 грн;

- акт № 7 від 31.10.2022 за жовтень 2022 року на суму 33 936,00 грн;

- акт № 8 від 30.11.2022 за листопад 2022 року на суму 16 695,67 грн;

- акт № 9 від 30.11.2022 за листопад 2022 року на суму 1 763 445,72 грн;

- акт № 10 від 30.11.2022 за листопад 2022 року на суму 6 239,04 грн;

- акт № 11 від 31.12.2022 за грудень 2022 року на суму 2 072 943,30 грн та акт коригування до нього від 31.01.2023 на суму 86 400,00 грн;

- акт № 12 від 31.12.2022 за грудень 2022 року на суму 3 699,60 грн;

- акт № 13 від 31.01.2023 за січень 2023 року на суму 4 082 476,48 грн;

- акт № 14 від 28.02.2023 за лютий 2023 року на суму 3 777 498,50 грн;

- акт № 15 від 31.03.2023 за березень 2023 року на суму 3 682 015,60 грн;

- акт № 16 від 31.03.2023 за березень 2023 року на суму 6 516,96 грн;

- акт № 17 від 30.04.2023 за квітень 2023 року на суму 1 141 813,80 грн;

- акт № 18 від 30.04.2023 за квітень 2023 року на суму 32 190,84 грн;

- акт № 19 від 31.05.2023 за травень 2023 року на суму 633 624,54 грн;

- акт № 20 від 31.05.2023 за травень 2023 року на суму 20 339,68 грн.

Загальна вартість послуг, наданих позивачем відповідачеві за вказаними актами наданих послуг (з урахуванням актів корегування), становить 60 495 899,24 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору, замовник після підписання акту наданих послуг за звітний місяць та на підставі отриманого від виконавця відповідного рахунку-фактури на оплату, зобов`язаний протягом 10 (десяти) банківських днів провести розрахунок за надані послуги.

На підставі підписаних сторонами актів наданих послуг та відповідних рахунків на оплату, відповідач здійснив часткову оплату вартості наданих йому послуг, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, а саме:

- платіжна інструкція №265420 від 31.10.2022 на суму 3 172 887,28 грн (з призначенням платежу за рах. № 452 від 30.06.2022 - акт № 1);

- платіжна інструкція № 265791 від 31.10.2023 на суму 9 841 331,88 грн (з призначенням платежу за рах. № 518 та № 516 від 31.07.2022 - акт № 2 з урахуванням акту корегування);

- платіжна інструкція № 267151 від 31.10.2023 на суму 15 158 668,12 грн (з призначенням платежу за рах. № 598 від 31.08.2022 - акт № 3 з урахуванням акту корегування);

- платіжна інструкція № 274937 від 13.11.2023 на суму 12 211 533,63 грн (з призначенням платежу за рах. № 684 та № 685 від 30.09.2022 - акти № 4 та № 5);

- платіжна інструкція № 267827 від 13.11.2023 на суму 2 785 579,05 грн (з призначенням платежу за рах. № 1063 та № 1064 від 31.10.2022 - акти № 6 та № 7);

- платіжна інструкція № 268346 від 13.11.2023 на суму 1 786 380,43 грн (з призначенням платежу за рах. № 1317, № 1318 та № 1319 від 30.11.2022 - акти № № 8, 9, 10);

- платіжна інструкція № 269014 від 13.11.2023 на суму 2 076 642,90 грн (з призначенням платежу за рах. № 1577 та № 1578 від 31.12.2022 - акти № 11, № 12);

- платіжна інструкція № 270313 від 13.11.2023 на суму 86 400,00 грн (з призначенням платежу за рах. № 75 від 31.01.2023 - акт корегування до акту № 11);

- платіжна інструкція № 272095 від 13.11.2023 на суму 11 548 507,09 грн (з призначенням платежу за рах. № 76 від 31.01.2023, № 255 від 28.02.2023, № 367 та № 366 від 31.03.2023 - акти № № 13, 14, 15, 16);

- платіжна інструкція № 272277 від 13.11.2023 на суму 1 062 380,90 грн (з призначенням платежу за рах. № 447 від 30.04.2023 - часткова оплата акту № 17).

Загальна сума оплат, здійснених відповідачем, становить 59 730 311,28 грн.

Окрім цього, листом № 2023.04.06/12-4013/4026 від 06.04.2023 (з уточненням від 11.04.2023 № 2023.04.11/21-4013) відповідач звернувся до позивача з проханням зарахувати залишок коштів за іншим договором в сумі 68 466,99 грн як оплату за договором № 2201609 від 20.05.2022. Зазначене зарахування було проведене позивачем, у зв`язку з чим сума 68 466,99 грн була відображена як часткова оплата заборгованості відповідача за договором №2201609 від 20.05.2022.

Отже, загальна сума коштів, отриманих позивачем від відповідача (включно із зарахованими 68 466,99 грн), становить 59 798 778,27 грн.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем згідно з договором № 2201609 від 20.05.2022 в розмірі 697 120,97 грн за такими актами наданих послуг:

- за актом № 17 від 30.04.2023 (квітень 2023 року, рах. № 447 від 30.04.2023): нараховано 1 141 813,80 грн., оплачено платіжною інструкцією № 272277 від 13.11.2023 - 1 062 380,90 грн, зараховано за зверненням відповідача – 68 466,99 грн, залишок боргу - 10 965,91 грн;

- за актом № 18 від 30.04.2023 (квітень 2023 року, рах. № 448 від 30.04.2023): нараховано та неоплачено 32 190,84 грн;

- за актом № 19 від 31.05.2023 (травень 2023 року, рах. № 504 від 31.05.2023): нараховано та неоплачено 633 624,54 грн;

- за актом № 20 від 31.05.2023 (травень 2023 року, рах. № 505 від 31.05.2023): нараховано та неоплачено 20 339,68 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 14.02.2024 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №32/24-010 від 07.02.2024 з пропозицією у семиденний строк перерахувати на поточний рахунок позивача суму заборгованості, що на той момент становила 889 154,67 грн (за п`ятьма договорами, у тому числі за договором № 2201609), однак вказана вимога відповідачем виконана не була.

Отже, станом на час звернення із цим позовом до суду, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за послуги, надані за договором про надання послуг №2201609 від 20.05.2022, у розмірі 697 120,97 грн.

Відповідач не заперечував вказаної заборгованості перед позивачем, доказів сплати такої не надав.

За неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання, відповідно до ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано і заявлено до стягнення з відповідача 60 909,82 грн 3% річних та 198 451,35 грн інфляційних втрат.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 60 909,82 грн, а також в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення 3 % річних на 90 %, суд апеляційної інстанції перевіряє дотримання судом першої інстанції норм процесуального та правильне застосування норм матеріального права лише у цій частині.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено та встановлено судом першої інстанції, і рішення суду в цій частині не оскаржується, факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг № 2201609 від 20.05.2022 щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг. Прострочення виконання грошового зобов`язання стало підставою для нарахування позивачем, зокрема, 3 % річних.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання про зменшення розміру 3% річних на 90%.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 сформулювала правовий висновок про те, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше, ніж три проценти річних. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Отже, хоча розмір процентів річних, встановлений договором або законом понад три проценти, за певних обставин може бути зменшений судом, межею такого зменшення є саме 3% річних. Відтак заявлена відповідачем вимога про зменшення нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних на 90 %, суперечить наведеному правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на це, покликання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а також на ухвали від 28.02.2024 у справі № 915/534/22 та від 18.12.2024 у справі № 922/444/24 не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, оскільки при вирішенні цього спору підлягає врахуванню сформований пізніше правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025, який безпосередньо визначає нижню межу можливого зменшення процентів річних, передбачених ст. 625 ЦК України.

Не спростовують наведеного також доводи апелянта щодо здійснення господарської діяльності в умовах активних бойових дій, систематичних обстрілів м. Нікополя, пошкодження майна та інфраструктури підприємства, зниження обсягів виробництва та його збитковості.

Колегія суддів не заперечує надзвичайного характеру обставин, пов`язаних із військовою агресією російської федерації та веденням бойових дій на території Нікопольської міської територіальної громади. Водночас факт здійснення господарської діяльності в таких умовах не є безумовною підставою для звільнення боржника від наслідків прострочення грошового зобов`язання чи зменшення встановленого законом мінімального розміру процентів річних.

Крім того, матеріали справи не підтверджують наявності причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними апелянтом обставинами та неможливістю виконання спірного грошового зобов`язання. Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, впродовж жовтня-листопада 2023 року відповідач здійснив на користь позивача платежі за цим же договором на загальну суму 59 730 311, 28 грн, що свідчить про фактичну можливість здійснювати безготівкові розрахунки в період існування тих самих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

При цьому, неоплаченим залишився борг у розмірі 697 120,97 грн, наявність якого відповідач не заперечує та рішення суду першої інстанції в частині його стягнення не оскаржує.

Таким чином, наведені апелянтом обставини характеризують загальні умови здійснення ним господарської діяльності, проте не доводять об`єктивної неможливості виконання конкретного грошового зобов`язання перед позивачем. Окрім цього, такі обставини не надають суду правових підстав для зменшення передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України трьох процентів річних нижче встановленого законом мінімального розміру.

Отже, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення 3 % річних на 90%.

Щодо доводів апелянта про неправильний розподіл судового збору колегія суддів зазначає таке.

Частини 1, 3 ст. 129 ГПК України визначають, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору.

Разом з тим, матеріали справи не свідчать про вчинення відповідачем процесуальної дії щодо визнання позову у відповідній частині до початку розгляду справи по суті. Незаперечення відповідачем розміру основної заборгованості не є тотожним визнанню позову як процесуальній дії. Зі змісту відзиву вбачається, що відповідач просив зменшити розмір заявлених до стягнення 3 % річних на 90 %, тоді як окремої заяви про визнання позову чи чітко сформульованого визнання позовних вимог у частині основного боргу ним подано не було.

Більше того, до подання відзиву відповідач звертався до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без руху, а сам відзив поданий 17.06.2026, тоді як судове засідання для розгляду справи по суті було призначене на 16.06.2026. За таких обставин, підстав вважати дотриманими передбачені ч. 1 ст. 130 ГПК України умови щодо визнання позову до початку його розгляду по суті немає.

Окрім того, ухвалою місцевого господарського суду позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, а отже, при поданні позову відповідний судовий збір ним фактично не сплачувався. Тому передбачений ч. 1 ст. 130 ГПК України механізм повернення позивачу частини сплаченого ним судового збору за обставин цієї справи застосуванню не підлягав.

Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, місцевий господарський суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, обґрунтовано поклав судовий збір на відповідача та стягнув його в дохід Державного бюджету України. Відтак доводи апеляційної скарги про необхідність зміни рішення в частині розподілу судового збору колегія суддів вважає необґрунтованими.

З огляду на вказане, апелянт не спростував висновків суду першої інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального і порушення процесуального права, як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків місцевого господарського суду, а тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2026 у справі №914/3681/23(914/1377/26) в оскаржуваній частині – без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Повна постанова підписана 21.09.2026.

Головуючий-суддя О. І. МАТУЩАК

Судді: Н.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК