Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №500/1063/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокуСправа №500/1063/26 пров. №А/857/29703/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

при секретарі судового засідання – Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року (суддя Грицюк Р.П., м. Тернопіль, повний текст складено 22 квітня 2026 року), -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Відділ), в якому просила:

визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу від 26.01.2026 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у виконавчому провадженні №46872023 (далі – Постанова);

зобов`язати державного виконавця Відділу винести постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у виконавчому провадженні № 46872023 на суму 4 000 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила позивачка, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В доводах апеляційної скарги вказує, що прийнявши виконання солідарного обов?язку від ОСОБА_1 в сумі 40 000 грн, зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором №CM-SMEE00/063/2008 припиняються, а стягнення виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) без реального стягнення суми боргу з боржника, не створює умови для стягнення з позивачки усієї суми виконавчого збору без реального виконання рішення суду, а відтак спірна Постанова прийнята не на підставі, не у спосіб, передбачені законом.

З посиланням на положення статті 27 Закону № 1404-VIII, зазначає про те, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивач подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд, на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час примусового виконання рішення суду по справі №2-610/11 від 15.03.2011 солідарний обов`язок боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 сплатити заборгованість на користь стягувача кореспондує солідарному обов`язку боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відшкодувати виконавчий збір на користь бюджету. А відтак, до моменту сплати суми виконавчого збору, рішення державного виконавця про стягнення такого виконавчого збору зберігають чинність і підлягають виконанню.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що Тернопільським міськрайонним судом 25.04.2011 видано виконавчий лист № 2-610/11 (далі – Виконавчий лист) про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 заборгованості на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором №СМ-SMEE00/063/2008 від 14 серпня 2008 року на суму 279 569,22 дол. США, що складає еквівалент 2 218 409,71 грн, 153920,32 грн пені та судові витрати в сумі 1820 грн.

Відділом 18.03.2015 відкрито виконавче провадження №46872023 на підставі Виконавчого листа.

Тернопільським міськрайонним судом 02.05.2025 винесено ухвалу у справі № 2-610/11, якою замінено сторону виконавчого провадження №46872023 стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі ТОВ).

ТОВ 08.04.2025 надано ОСОБА_1 гарантійний лист №65800, відповідно до якого у разі оплати поручителем ОСОБА_1 суми 40 000 грн у строк до 30.04.2025 за кредитним договором № CM-SMEE00/063/2008 від 14 серпня 2008 року, заборгованість ОСОБА_1 буде вважатися повністю погашеною та будь-які наступні вимоги кредитора щодо виконання зобов??язання за кредитним договором від 14.08.2008 № СМ-SMEE00/063/2008 будуть вважатися недійсними.

29.04.2025 ОСОБА_1 здійснено оплату в сумі 40 000 грн.

26.01.2026 державним виконавцем Відділу Чир Х.П. винесено постанову № 46872023 про закінчення виконавчого провадження на підставі поданої заяви стягувача про сплату боргу безпосередньо стягувачу.

26.01.2026 державним виконавцем Відділу Чир Х.П. винесено оскаржувану Постанову, якою стягнуто виконавчий збір з ОСОБА_1 у розмірі 237 233 грн і відкрито виконавче провадження №80093149.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За правилами частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону №1404-VІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до статті 42 Закону № 1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев`ята статті 27 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі – Інструкція).

Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених виконавчих дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 480/3452/19).

Крім того, з процитованих нормативних приписів можна дійти висновку, що про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Також одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем приймається постанова про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Водночас у розумінні положень Закону № 1404-VIII примусове виконання виконавчого документа розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.

Аналогічна правова позиція також наведена у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19 та від 23.12.2020 у справі № 620/334/20.

Як убачається з матеріалів справи, виконавче провадження № 46872023 з примусового виконання Виконавчого листа було відкрито 18.03.2015 та перебувало на примусовому виконанні до 26.01.2026.

29.04.2025 позивачка на виконання умов гарантійного листа ТОВ від 08.04.2025 № 65800 сплатила безпосередньо стягувачу 40 000 грн, у зв`язку з чим останній повідомив про погашення заборгованості, а постановою державного виконавця від 26.01.2026 виконавче провадження № 46872023 закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу, що виконання боржником зобов`язання безпосередньо перед стягувачем після відкриття виконавчого провадження не усуває обов`язку зі сплати виконавчого збору.

За змістом частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом, за винятком випадку, визначеного частиною дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII.

У постанові від 30 червня 2021 року у справі № 460/2478/19 Верховний Суд зазначив, що у випадках, передбачених чинним законодавством, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов`язком, а не правом державного виконавця.

Положення частини дев`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII пов`язують звільнення від сплати виконавчого збору у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону виключно з випадком, коли рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням боржником рішення безпосередньо перед стягувачем після відкриття виконавчого провадження не припиняє обов`язку зі сплати виконавчого збору, який виник у зв`язку з початком процедури примусового виконання.

У спірних правовідносинах виконавче провадження відкрито 18.03.2015, тоді як сплату коштів безпосередньо стягувачу позивачка здійснила лише 29.04.2025, тобто через десять років після початку примусового виконання Рішення суду.

Отже, передбачені частиною дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII підстави для звільнення позивачки від сплати виконавчого збору відсутні.

При цьому та обставина, що за домовленістю зі стягувачем позивачка сплатила 40 000 грн, після чого останній визнав її заборгованість за кредитним договором погашеною, не змінює суми виконавчого збору, що справляється у зв`язку з початком примусового виконання рішення у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відтак апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що закінчення виконавчого провадження № 46872023 не виключало обов`язку державного виконавця вирішити питання щодо стягнення несплаченого виконавчого збору у виконавчому провадженні, оскільки виконання позивачкою зобов`язання безпосередньо перед стягувачем відбулося після відкриття виконавчого провадження.

В частині доводів позивачки щодо порушення її прав при стягненні з неї всієї суми виконавчого збору при тому, що виконавчий документ виданий щодо кількох солідарних боржників, слід зазначити наступне.

Питання стягнення виконавчого збору із боржників в солідарному порядку не врегульовано нормами законодавства про виконавче провадження.

За приписами статті 541 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Згідно із статтею 544 ЦК боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Отже, цивільним законодавством передбачено порядок погашення заборгованості солідарними боржниками. При цьому питання стягнення виконавчого збору з солідарних боржників окремо законодавством не врегульовано.

Разом з тим, аналіз статті 27 Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що основним критерієм для визначення суми виконавчого збору є сума, яка підлягає примусовому стягненню, тобто розмір виконавчого збору не може становити більше 10 відсотків суми примусового стягнення, у тому числі у випадку солідарного стягнення заборгованості, відповідно до виконавчого документа.

При цьому, виконання солідарного обов`язку зі сплати заборгованості, виключає наявність правових підстав для стягнення з кожного з солідарних боржників виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, оскільки стаття 27 Закону № 1404-VIII передбачає стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, а не в розмірі 10 відсотків від указаної суми з кожного боржника.

Водночас, беручи до уваги приписи статті 543 ЦК кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З аналізу наведеного слідує, що виконавчий збір може бути стягнуто, як частково із солідарних боржників, так і в повному обсязі з одного із солідарних боржників.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів повної сплати суми виконавчого збору іншими двома боржниками.

З урахуванням зазначеного, державний виконавець правомірно стягнув виконавчий збір із одного із солідарних боржників в повному обсязі.

Зважаючи на викладені обставини у їх сукупності, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваної Постанови.

Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич

Повне судове рішення складено 21.09.2026.