Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №380/3419/20 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокуСправа №380/3419/20 пров. №А/857/30778/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

при секретарі судового засідання – Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання до вчинення дій, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року та від 26 травня 2026 року (суддя Кухар Н.А., м. Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУМВС, ГУНП відповідно) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання до вчинення дій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у справі №380/3419/20 (далі – Рішення суду) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС від 27.03.2020 року № 1263 о/с про звільнення ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Галицького районного відділу Львівського міського управління ГУМВС, з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» через скорочення штатів. Зобов`язано ГУМВС вжити заходи щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 . Стягнуто із ГУМВС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 96338 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а Рішення суду - без змін.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28.06.2022 з питань заміни сторони виконавчого провадження у справі № 380/3419/20 скасовано та прийнято нове рішення, яким подання задоволено. Змінено сторону виконавчого провадження з ГУМВС на ГУНП.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення суду та встановлення судового контролю у справі № 380/3419/20, встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду від 09.08.2021 та зобов`язано ГУНП подати звіт про його виконання.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року (далі – Постанова суду) ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року про прийняття звіту ГУНП про виконання Рішення суду скасовано. Встановлено для ГУНП новий строк для подання звіту про виконання Рішення суду. Зобов`язано ГУНП подати до суду першої інстанції на протязі 30 днів з моменту набрання законної сили даною постановою звіт про її виконання.

В подальшому судами неодноразово встановлювалися нові строки для подання ГУНП звіту про виконання Рішення суду, вирішувалися питання щодо прийняття таких звітів та продовження судового контролю.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року провадження зі встановлення контролю за виконанням судового рішення закрито, однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року вказану ухвалу скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року відмовлено у прийнятті звіту про виконання рішення суду та встановлено новий строк для його подання. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року зазначену ухвалу залишено без змін.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року повторно відмовлено у прийнятті звіту про виконання рішення суду та зобов`язано ГУНП подати новий звіт.

Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року відстрочено виконання Рішення суду в частині вжиття заходів до працевлаштування ОСОБА_1 на один рік - до 14.05.2027 або до звільнення позивача з військової служби.

Позивач подав заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду (вх. від 15.05.2026 № 41378), у якій просив встановити спосіб і порядок виконання рішення суду: обов`язково працевлаштувати ОСОБА_1 шляхом винесення наказу про призначення на посаду поліцейського відповідно до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (далі – Закон № 580-VIII) відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові суду.

Оскаржуваною ухвалою від 26 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №380/3419 – відмовлено.

Не погодившись із вказаними ухвалами, їх оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить:

- скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року в частині «Відстрочення виконання Рішення суду на 1 рік до 14.05.2027 або до звільнення ОСОБА_1 з військової служби»; встановити спосіб і порядок виконання Рішення суду: «Обов`язково працевлаштувати ОСОБА_1 шляхом винесення наказу про призначення на посаду поліцейського відповідно до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові суду.

- скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року та встановити спосіб і порядок виконання Рішення суду: «Обов`язково працевлаштувати ОСОБА_1 шляхом винесення наказу про призначення на посаду поліцейського відповідно до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові суду.

В апеляційних скаргах вказує, що жодні із обмежень, передбачених статтею 61 Закону № 580-VIII до нього не застосовуються, оскільки на даний час ним пройдено спеціальну перевірку, перевірку НАЗК та управління запобігання корупції, військово-лікарську комісію та психофізіологічні тести, що вказує про можливість боржником виконати Рішення суду, однак із невідомих причин станом на сьогодні право позивача на працю не відновлене, а Рішення суду не виконане.

Зазначає, що не бажаючи виконувати Рішення суду, боржник вирішив додатково скерувати його для здачі тестів із фізичної підготовки, яка, у свою чергу, стосується лише конкурсної процедури та не стосується статті 61 Закону № 580-VIII. Тобто фактично боржник вирішив провести конкурсну процедуру замість виконання Рішення суду та призначення на посаду.

У свою чергу, у боржника відсутні будь-які перешкоди щодо виконання Рішення суду та призначення його на відповідну посаду. Звертає увагу, що жодного слова у висновках суддів у цій справі немає ні про конкурсну процедуру, ні про здачу нормативів із фізичної підготовки, а ідеться лише про виконання Рішення суду шляхом винесення наказу про призначення його на посаду.

Відповідач у відзивах на апеляційні скарги заперечує їх вимоги, вважає судові рішення законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що такі не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відстрочуючи виконання судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявні обставини, які унеможливлюють виконання відповідачем Рішення суду, з огляду на положення законодавства, яким врегульовано прийняття на службу в поліцію, несення служби, виконання завдань та функцій, визначених Законом № 580-VIII, іншими підзаконними актами та посадовою інструкцією за визначеною посадою, які вимагають особисту присутність особи, що в даному випадку не надається можливим реалізувати, зважаючи на перебування позивача в Збройних Силах України та виконання ним завдань з оборони та захисту суверенітету Держави.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про зміну способу і порядку виконання Рішення суду, суд першої інстанції вказав, що на момент її подання судом вже винесено ухвалу від 14 травня 2026 року, якою відстрочено виконання Рішення суду на один рік до 14.05.2027 або до звільнення позивача з військової служби.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею 370 КАС судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», ПМП «Фея» та інші проти України (якими встановлено порушення пункту 1 статті 6, ст. 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції) звернута увага на те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення; виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою, є головною стадією правосуддя. Це повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства.

За змістом частин першої, третьої-п`ятої статті 378 КАС, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.

Аналіз наведених норм права вказує на те, що суд за заявою сторони у справі може відстрочити виконання судового рішення. При цьому, таке відстрочення здійснюється виключно у виняткових випадках, за умови, якщо суд встановить наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо). Необхідною умовою для відстрочення виконання рішення суду є наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Верховний Суд в постанові від 11 жовтня 2019 року по справі № 810/4643/18 зазначив, що нормами КАС не встановлено вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення в адміністративній справі. Це питання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин адміністративної справи, зокрема, суб`єктного складу сторін у справі, зобов`язаної сторони (боржника) за рішенням суду, складного майнового стану чи складної життєвої ситуації зобов`язаної сторони (боржника), впливу виконання рішення спроможність зобов`язаної сторони (боржника) виконати інший публічний обов`язок чи зобов`язання перед особами, які потребують соціального захисту. У випадку розстрочення (відстрочення) виконання свого рішення суд, який здійснює контроль за його виконанням, повинен забезпечити баланс публічного і приватного інтересів.

Отже, підставою для відстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим у строк встановлений судом, тому всі ці обставини повинні бути доведені заявником.

У постанові від 06 грудня 2019 року у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 819/150/17.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання Рішення суду відповідачем ГУНП вживалися заходи, спрямовані на працевлаштування позивача.

Зокрема, наказом ГУНП від 29.05.2025 № 1908 «Про працевлаштування ОСОБА_1 » визначено заходи щодо його обов`язкового працевлаштування на посаді слідчого слідчого відділу Дрогобицького РВП ГУНП. Позивачем подано декларацію кандидата на відповідну посаду, пройдено спеціальну перевірку та медичний огляд, за результатами якого його визнано придатним до служби в поліції на вказаній посаді.

Водночас процедура працевлаштування завершена не була. Після проходження медичного огляду позивача було направлено для перевірки рівня фізичної підготовки. 13.08.2025 позивач прибув для проходження такої перевірки, однак нормативи не склав. У подальшому, відповідач неодноразово пропонував йому з`явитись для перездачі перевірки рівня фізичної підготовки, у тому числі із можливістю її проходження у найбільш наближеному до місця його перебування територіальному органі поліції.

Разом з тим, на час вирішення заяви про відстрочення виконання судового рішення ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України та виконує завдання, пов`язані з обороною України і захистом її суверенітету та територіальної цілісності.

Суд апеляційної інстанції враховує, що проходження служби в поліції передбачає не лише формальне видання наказу про призначення особи на відповідну посаду, а й реальну можливість такої особи приступити до виконання службових обов`язків, дотримуватися встановленого порядку проходження служби та виконувати завдання, покладені на поліцейського Законом № 580-VIII та іншими нормативно-правовими актами.

У свою чергу, одночасне перебування позивача на військовій службі об`єктивно перешкоджає завершенню процедури його працевлаштування та фактичному проходженню служби в поліції.

При цьому відстрочення виконання судового рішення не припиняє такого обов`язку відповідача та не звільняє його від виконання, а лише відтерміновує його виконання на інший строк у зв`язку з існуванням об`єктивних обставин, які на цей час істотно ускладнюють його виконання.

Доводи апелянта про те, що ним пройдено спеціальну перевірку, а також військово-лікарську комісію і психофізіологічні тести, не спростовують встановленої судом обставини його перебування на військовій службі, яка на момент постановлення оскаржуваної ухвали об`єктивно перешкоджає завершенню працевлаштування та фактичному проходженню служби в поліції.

Слід також зауважити, що Рішенням суду відповідача зобов`язано вжити заходи щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 , а не безпосередньо видати наказ про призначення позивача на конкретну посаду без здійснення передбачених законодавством обов`язкових етапів працевлаштування.

З огляду на це, вимога позивача встановити спосіб і порядок виконання Рішення суду шляхом «обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 шляхом винесення наказу про призначення на посаду поліцейського відповідно до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII» фактично виходить за межі, визначені резолютивною частиною Рішення суду.

У свою чергу, встановлення або зміна способу і порядку виконання судового рішення не може мати наслідком зміну змісту резолютивної частини рішення, розширення обсягу встановлених ним обов`язків відповідача, які не були визначені судом при вирішенні спору по суті.

Під зміною способу виконання рішення суду потрібно розуміти вжиття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21).

Натомість, запропонований позивачем спосіб виконання передбачає заміну визначеного рішенням обов`язку відповідача вжити заходів щодо обов`язкового працевлаштування на інший за змістом обов`язок - безпосередньо видати наказ про призначення позивача на посаду поліцейського.

Водночас, у будь-якому разі під час зміни способу і порядку виконання судового рішення суд не може змінювати його по суті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 911/906/23).

Отже, положення статті 378 КАС не наділяє суд повноваженнями під час вирішення процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судового рішення, змінювати його зміст чи встановлювати для відповідача новий обов`язок порівняно з тим, який визначений резолютивною частиною такого рішення.

Більше того, встановлення запропонованого позивачем способу виконання за наявності чинної ухвали про відстрочення виконання рішення до 14 травня 2027 року або до звільнення позивача з військової служби суперечило б самому змісту відстрочення як перенесення виконання судового рішення на інший строк у зв`язку з існуванням обставин, які на цей час перешкоджають його виконанню.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відстрочення виконання Рішення суду та щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про встановлення способу і порядку виконання цього рішення.

Доводи, наведені в апеляційних скаргах, висновків суду першої інстанції не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня та 26 травня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич

Повне судове рішення складено 21.09.2026.