Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №260/905/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/905/26 пров. № А/857/37335/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі №260/905/26 (головуючий І інстанції Н.Д. Маєцька) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним рішення відповідача про непогодження рапорту від 14.11.2024 про звільнення його з військової служби, викладене в листі від 23.01.2026 № 1772/1442;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт від 14.11.2024 про звільнення з військової служби та погодити його, звільнивши з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №260/8273/24, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача від 14 листопада 2024 року про звільнення з військової служби та прийняти рішення за результатами розгляду такого з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. На виконання вказаного судового рішення відповідач розглянув рапорт позивача від 14.11.2024 про звільнення з військової служби, за результатом розгляду якого рапорт не був погоджений. Листом від 23.01.2026 №1772/1442 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що не заперечує наявність підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини. Однак, зважаючи на припинення позивачем військової служби, у зв`язку з самовільним залишенням місця служби та внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а також подальшим виключенням зі списку особового складу Військової частини НОМЕР_1 , відсутні правові підстави для реалізації права на звільнення з військової служби. Позивач вважає, що виключення його зі списків особового складу через СЗЧ не зумовлює жодних правових наслідків щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а внесення відомостей до ЄРДР не позбавляє права на оскарження та відновлення прав, особливо коли рапорт поданий до таких подій.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просив скасувати рішення суду й ухвалити у даній справі нове рішення про задоволення цього позову в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, апелянт зазначає, що призупинення військової служби відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є технічним заходом для фіксації факту відсутності та не припиняє правових відносин, що виникли до такого призупинення.

Вважає, що рапорт від 14.11.2024 підлягав розгляду в строк до 06.12.2024, коли жодних підстав для призупинення служби не існувало.

Також зазначає, що відмова у задоволенні рапорту з посиланням на пізніші обставини (СЗЧ) суперечить принципу нерозривності прав та заборони погіршення становища особи через протиправну бездіяльність органу влади.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю підстав скарги.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу за мобілізацією у якості солдата резерву запасної роти військової частини у військовій частині НОМЕР_1

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2023 року №141, солдат ОСОБА_1 , солдат резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що 18 травня 2023 року самовільно залишив розташування навчального табору у АДРЕСА_1 .

Також, на підставі рапорту старшого лейтенанта від 18 травня 2023 року, ОСОБА_1 було призупинено виплату грошового забезпечення з 18 травня 2023 року, а також виключено з котлового забезпечення вечері з 18 травня 2023 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2023 року №1002 було призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби без поважних причини солдатом ОСОБА_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2023 №2477 закріплено висновки, викладені в акті службового розслідування, а саме: відсутність на військовій службі без законних на те підстав солдата ОСОБА_1

04.08.2023 року командиром військової частини НОМЕР_1 , було надіслано на адресу Державного бюро розслідувань Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Хмельницькому лист, у якому останній повідомив про виявлення в діях солдата ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та проведення досудового розслідування.

14 листопада 2024 року солдат резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 подав рапорт командиру військової частини про звільнення з військової служби, з підстав підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, оскільки на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, і у зв`язку з чим, у нього виникла підстава для звільнення з військової служби. До рапорту було додано: свідоцтво про народження від 02.07.2024 року; свідоцтво про народження від 09.10.2018 року; свідоцтво про народження від 13.07.2021 року; свідоцтво про шлюб від 11.01.2018 року; посвідчення багатодітної сім`ї від 10.07.2024 року; довідку про зареєстрованих у житловому приміщенні\будинку осіб від 04.11.2024 року.

06.12.2024 командир військової частини НОМЕР_1 надав позивачу відповідь на його звернення від 14.11.2024, повідомивши позивача, що для реалізації звільнення, позивачу необхідно повернутись до військової частини та подати рапорт за встановленим порядком, оскільки виключення зі списків військової частини військовослужбовців, які відсутні без поважної причини на військовій службі не здійснюється.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №260/8273/24, що набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14 листопада 2024 року про звільнення з військової служби. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14 листопада 2024 року про звільнення з військової служби та прийняти рішення за результатами розгляду такого з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У вказаному рішенні суду, судом було встановлено, що відповідачем у порушення вимог Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531, не розглянуто та не надано належну відповідь на рапорт ОСОБА_1 , від 14 листопада 2024 року про звільнення з військової служби, з підстав підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, тобто має місце протиправна бездіяльність відповідача.

01.04.2025 Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження № 62025240020002267, за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем ОСОБА_1 та розпочато досудове розслідування, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України, про що повідомлено військову частину та надано відповідний витяг з ЄРДР.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2025 року №95, солдату ОСОБА_1 звільненого від займаної посади, призупинено військову службу та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01 квітня 2025 року. Направлено документи для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою для прийняття даного наказу зазначено: наказ командира військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 02 квітня 2025 року № 108-РС, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.04.2025 року № 62025240020002267.

В подальшому, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №260/8273/24, військова частина НОМЕР_1 листом від 23.01.2026 повідомила позивача про розгляд рапорту від 14.11.2024 про звільнення з військової служби, за результатами розгляду якого даний рапорт не був погоджений, з наступних підстав. Так, відповідач у відповіді на рапорт позивача зазначив, що не заперечує наявність у позивача права на звільнення з військової служби через сімейні обставини, однак не може реалізувати його, оскільки після внесення відповідних відомостей до ЄРДР на підставі заяви позивачу була призупинена військова служба. З урахуванням викладеного, а також зважаючи на припинення позивачу військової служби, у зв`язку із самовільним залишенням місця служби та внесенням відповідних відомостей до ЄРДР та подальшим виключенням зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , відсутні правові підстави для реалізації права на звільнення з військової служби. Також повідомлено позивача, що звільнення з військової служби можливе, коли кримінальне провадження щодо нього буде закрите та він повернеться до військової частини НОМЕР_1 для поновлення військової служби.

Не погодившись з рішенням відповідача про непогодження рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що перебування позивача поза місцем служби без поважних причин та призупинення військової служби виключає можливість реалізації ним права щодо звільнення з військової служби.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Відповідно до частини шостої статті 2 Закону №2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.

Частиною четвертою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).

Як передбачено частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Згідно з вимогами пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 234 Положення №1153/2008, перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Як встановлено пунктом 1.4 Інструкції №170, загальний строк військової служби військовослужбовця зараховується громадянам України до їх стажу роботи та встановлюється з урахуванням випадків, передбачених пунктами 143, 195, 209 Положення.

До загального строку військової служби не зараховується час відбування військовослужбовцем такого покарання, як арешт (крім випадків передбачених статтею 55 Кримінально-виконавчого кодексу України), відбування покарання в дисциплінарному батальйоні та строк самовільного залишення військової частини або місця служби, а також строк, під час якого військовослужбовець дезертирував із Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або добровільно здався у полон, який визначається згідно з наказом посадової особи про вибуття військовослужбовця до місць відбування покарання у вигляді арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні і про його прибуття, а також про строк самовільного залишення ним військової частини чи місця служби. Витяги із цих наказів або витяги із Єдиного реєстру досудових розслідувань залучаються до особових справ військовослужбовців та є підставою для внесення відповідних записів до облікових документів військовослужбовців.

Згідно з вимогами статті 45 Розділу III Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Відповідно до ст. 83 Розділу III Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Статтею 84 Розділу III Дисциплінарного статут Збройних Сил України визначено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Як правильно зазначив суд, самовільне залишення військової частини це залишення військовослужбовцем місця служби без дозволу командира або неявка вчасно після відпустки/лікування/відрядження, що є порушенням військової присяги, за що передбачені покарання статтею 407 Кримінального кодексу України та статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що не виключає дисциплінарної відповідальності військовослужбовця, проведення службового розслідування та накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення.

У разі підтвердження самовільного залишення військової частини позивачем, до загального строку військової служби не зарахується строк самовільного залишення військової частини, що впливає на грошові виплати позивачу, в тому числі при звільненні.

Як встановлено судом, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2023 №141, солдат ОСОБА_1 , солдат резерву запасної роти Військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що 18 травня 2023 року самовільно залишив розташування навчального табору у АДРЕСА_1 .

Також, на підставі рапорту старшого лейтенанта від 18 травня 2023 року, ОСОБА_1 було призупинено виплату грошового забезпечення з 18 травня 2023 року, а також виключено з котлового забезпечення з вечері з 18 травня 2023 року.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2023 №1002 було призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби без поважних причини солдатом ОСОБА_1 .

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2023 №2477 закріплено висновки, викладені в акті службового розслідування, а саме про відсутність на військовій службі без законних на те підстав солдата ОСОБА_1 .

Як передбачено статтею 24 Закону №2232-XII зокрема, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби.

Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення. Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Як передбачено пунктом 144-1 розділу IV “Призначення на посади та звільнення з посад” Положення №1153/2008, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Вимогами пункту 144-2 Положення №1153/2008 регламентовано, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Судом також встановлено, що 01.04.2025 Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому, внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження № 62025240020002267, за фактом самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем ОСОБА_1 та розпочато досудове розслідування, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України, про що повідомлено військову частину та надано відповідний витяг з ЄРДР.

Відтак, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, підставою для відмови позивачу у звільненні з військової служби відповідачем зазначено те, що позивач обліковується як військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину. Разом з тим, реалізація права на звільнення з військової служби можлива за умови належного виконання військовослужбовцем своїх обов`язків та перебування його у правовому статусі, який дозволяє вирішення кадрових питань у встановленому порядку.

Судом також встановлено, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2025 №95, солдату ОСОБА_1 звільненого від займаної посади, призупинено військову службу та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01 квітня 2025 року. Направлено документи для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою для прийняття даного наказу зазначено: наказ командира військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 02 квітня 2025 року № 108-РС, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.04.2025 року № 62025240020002267.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що перебування військовослужбовця поза місцем служби без поважних причин та призупинення військової служби виключає можливість реалізації ним окремих прав, пов`язаних із проходженням військової служби, зокрема щодо звільнення у зв`язку із сімейними обставинами, до моменту врегулювання його правового статусу.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Суд апеляційної інстанції враховує, що згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухваливши судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі № 260/905/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк