Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №300/2312/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2312/25 пров. № А/857/40278/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року (суддя – Главач І.А., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Івано-Франківськ, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі №300/2312/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,

про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – відповідач) в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.03.2025 за № 092250007428 про відмову позивачу у призначенні пенсії; 2) зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період трудової діяльності на території російської федерації з 01.12.1994 по 31.08.1997, з 01.09.1997 по 15.01.1998 та період роботи на території України згідно довідки № 03/03/42 від 26.12.2024 року та призначити позивачу пенсію за віком.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 092250007428 від 21.03.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.12.1994 по 31.08.1997, з 01.09.1997 по 15.01.1998, з 14.03.2003 по 31.12.2006, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 14.03.2025 та призначити йому пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов`язковим. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами. До страхового стажу позивача не зараховано період зазначений у довідці №03/03/42 від 26.12.2024, оскільки не зазначено повного періоду роботи. Окрім того, за даний період в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нарахування заробітної плати. Також до страхового стажу не зараховано періоди у Російській Федерації, зазначені у трудовій книжці позивача, а саме: з 01.12.1994 по 31.08.1997, з 01.09.1997 по 15.01.1998, оскільки відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 Україна з 19.06.2023 не є державою учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення. Відтак положення вказаної Угоди, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території Російської Федерації. З огляду на викладене, страховий стаж позивача склав 29 років 10 місяців 1 день. Тому, на думку апелянта, органом Пенсійного фонду прийнято законне та обгрунтоване рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. Зазначає апелянт, що відповідач діяв в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави вважати, що вчинено будь-які протиправні дії відносно позивача.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у справі №300/2312/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Позивач подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому висловив свої заперечення проти доводів відповідача. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у справі №300/2312/25 — без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скарг необхідно задоволити частково.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

14.03.2025 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вищезгадана заява від 14.03.2025 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яким прийнято рішення № 092250007428 від 21.03.2025 про відмову у призначенні пенсії позивачу, у зв`язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. Зокрема у рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 14.03.2003 по 31.12.2006, оскільки у доданій довідці вказано тільки дату прийняття на роботу, а не весь період роботи позивача, і, крім того у Єдиному реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про нарахування заробітної плати позивачу; та періоди роботи з 01.12.1994 по 31.08.1997, з 01.09.1997 по 15.01.1998, оскільки рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (а.с. 26-зв.).

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням (відмовою) у призначенні пенсії, звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058-IV).

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року – не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року – не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року – не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року – не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року – не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року – не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року – не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року – не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року – не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року – не менше 35 років.

Оскільки Закон № 1058-IV набрав чинності 01 січня 2004 року, то періоди трудової діяльності, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії за період до 01 січня 2004 року повинні враховуватися до стажу роботи для призначення пенсії відповідно до законодавства, яке діяло до 01 січня 2004 року.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закон № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також – Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі, також – Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.03.2025 № 092250007428 видно, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 14.03.2003 по 31.12.2006, оскільки у доданій довідці вказано тільки дату прийняття на роботу, а не весь період роботи позивача. З цього приводу колегія суддів враховує наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги те, що позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 14.03.2025 про призначення пенсії за віком надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.02.1985 року в якій містяться записи також щодо оспорюваного періоду роботи, який не було зараховано до страхового стажу з 14.03.2003 по 31.12.2006 про прийняття на роботу і звільнення з роботи майстром по ремонту в Гринявську ЗОШ І-ІІІ ст. (записи № 19-20). (а.с. 24). Дані записи виконані розбірливим почерком, містять підставу їх внесення та прослідковуваний слід печатки суб`єкта господарювання, вказано посаду, підпис та ПІБ уповноваженої особи.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.

Крім цього, зі змісту довідки № 03/03-42 від 26.12.2024, виданої Гринявським ліцеєм Білоберізької сільської ради, видно, що позивач був прийнятий на роботу майстром по ремонту 14.03.2003 року, відповідно до наказу № 16-К по Гринявській ЗОШ І-ІІІ ст. Дана інформація співвідноситься із даними трудової книжки та є цілком відповідною.

При цьому, суд вірно зауважив, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.

З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, тому є безпідставним незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 14.03.2003 по 31.12.2006, у зв`язку з відсутністю тих чи інших відомостей у вищезгаданій довідці № 03/03-42 від 26.12.2024.

Щодо відсутності у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування інформації про нарахування заробітної плати позивачу, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Відповідно до абзацу 4 частини 5 статті 21 Закону № 1058-IV, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 цього Закону, Пенсійний фонд України – орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

Статтею 19 Закону № 2464-VI визначено, що реєстр страхувальників це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску страхувальників. Реєстр страхувальників формує та веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, користувачами цього реєстру є Пенсійний фонд, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 2464-VI, реєстр застрахованих осіб – автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Отже, з врахуванням наведених вище норм законодавства, позивач не є відповідальним за формування Реєстру застрахованих осіб.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для не зарахування відповідачем періоду роботи позивача в Гринявському ліцеї (Гринявській ЗОШ І-ІІІ ст.) з 14.03.2003 по 31.12.2006, для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім цього, зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.03.2025 № 092250007428 видно, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.12.1994 по 31.08.1997, з 01.09.1997 по 15.01.1998 у зв`язку з виходом рф з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вказані періоди роботи позивача на території російської федерації підтверджуються записами № 11-14 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.02.1985, відповідно до яких, позивач прийнятий на роботу вантажником групи забезпечення складського господарства бази виробничого забезпечення в Західному Сибіру для роботи вахтовим методом, район Крайньої Півночі та звільнений з даної посади (записи № 11-12), а також прийнятий на роботу вантажником групи організації складського господарства по переведенню та звільнений з даної посади.

Щодо доводів апелянта, про те, що згідно статті 13 Угоди від 13.03.1992 Україна з 19.06.2023 не є державою учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак положення вказаної Угоди, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території Російської Федерації, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав – учасниць СНД, у тому числі Україна та російська федерація (надалі, також – Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав – учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав – учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав – учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тож обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Водночас, в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, вихід російської федерації з угоди від 01.01.2023 не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідного рішення.

Відтак, Україна, як держава – учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Тож, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Зважаючи на вищевикладене, у відповідача відсутні підстави для незарахування періодів роботи з 01.12.1994 по 31.08.1997, з 01.09.1997 по 15.01.1998, оскільки дані періоди роботи підтверджені належними і достатніми доказами, тому відмова відповідача в даній частині є протиправною.

Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 092250007428 від 21.03.2025 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, вирішуючи спірні правовідносини в частині вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, дійшов помилкового (передчасного) висновку щодо необхідності зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.

Так, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Разом з тим, частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).

Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, щодо зобов`язальної частини рішення суду, колегія суддів враховує, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.03.2025 про призначення позивачу пенсії, та за результатами повторного розгляду прийняти обгрунтоване рішення із врахуванням висновків суду.

При розгляді по суті відповідної заяви позивача, відповідачу необхідно всебічно дослідити документи, які надані позивачем та інші матеріали, які мають значення, в разі потреби отримати відповідні документи з перекладом на українську мову, і за результатами розгляду прийняти обґрунтоване рішення.

Тобто, саме відповідач має обов`язок перевірити чи виконано всі умови, визначені законом, які є необхідними для прийняття законного рішення.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідно до статті 317 КАС України, рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і в цій частині прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні відповідної позовної вимоги.

У решта частині рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним встановленням обставин, що не спростовано доводами апеляційної скарги, а тому підлягає залишенню без змін.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України,

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області — задоволити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року в адміністративній справі №300/2312/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії — скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, - і в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні відповідної позовної вимоги.

У решта частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року в адміністративній справі №300/2312/25 — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська