Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №500/5405/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/5405/25 пров. № А/857/3370/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (суддя – Юзьків М.І., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Тернопіль, дата складання повного рішення – 24.11.2025),

в адміністративній справі №500/5405/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,

про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – відповідач), в якому просила: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 191950030912 від 11.08.2025 про відмову у призначенні пенсії; 2) зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04.08.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 19.07.1982 по 22.08.2008 в аптеці № 27 с. Нове село, Підволочиського району, Тернопільської області, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 04.09.1978.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 191950030912 від 11.08.2025 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.08.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 19.07.1982 по 22.08.2008 в аптеці № 27 с. Нове село, Підволочиського району, Тернопільської області, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 04.09.1978. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, постановлене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому таке рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що період роботи позивача з 19.07.1982 по 31.12.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 04.09.1978 не було зараховано до страхового стажу, оскільки назва організації на печатці якою завірено запис про звільнення не відповідає назві організації при прийнятті. Крім цього, не було зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 01.01.2004 по 22.08.2008 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 04.09.1978, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про нараховану суму заробітної плати та сплату страхових внесків.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 в справі №500/5405/25 - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Позивач подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому висловила свої заперечення проти доводів відповідача. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 в справі №500/5405/25 залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

04.08.2025 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої долучила документи, що підтверджують страховий стаж (а.с.12-зв.).

Вищезгадана заява від 04.08.2025 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яким прийнято рішення від 11.08.2025 № 191950030912 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а. с.13- зв.).

У рішенні від 11.08.2025 № 191950030912 зазначено, що за результатами розгляду доданих документів, до страхового стажу не зараховано період роботи з 19.07.1982 по 31.12.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.09.1978, оскільки назва організації на печатці якою завірено запис про звільнення не відповідає назві організації при прийнятті. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку видану на підставі первинних документів. А також, період роботи з 01.01.2004 по 22.08.2008 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.09.1978, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про нараховану суму заробітної плати та сплату страхових внесків. Відповідно до вказаного рішення страховий стаж позивачки з 01.01.1998 зараховано згідно з даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Позивач, не погодившись з відмовою (рішенням) відповідача в призначенні пенсії за віком, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної Хартії та ч.1 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

Положеннями статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком не зарахував до страхового стажу позивачки період роботи на посаді фармацевта аптеки № 27 с. Нове село Підволочиського р-н, Тернопільської обл., згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.09.1978 з 19.07.1982 по 31.12.2003, оскільки назва організації на печатці якою завірено запис про звільнення не відповідає назві організації при прийнятті.

З матеріалів справи, а саме копії трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 04.09.1978 зокрема видно, що позивач: - 19.07.1982 прийнята на посаду фармацевта аптеки № 27 с. Нове село Підволочиського р-н, Тернопільської обл. (запис № 6); - 22.08.2008 звільнена з посади фармацевта аптеки № 27 с. Нове село Підволочиського р-н, Тернопільської обл. за згодою сторін (запис № 7) (а. с. 9-10).

На підтвердження запису у трудовій книжці, позивачкою надано наказ Підволочиської державно-комунальної центральної районної аптеки Тернопільської обласної ради від 22.08.2008, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з посади фармацевта аптеки № 27 с. Нове село Підволочиського р-н, Тернопільської обл., структурного підрозділу Підволочиської державно-комунальної центральної районної аптеки № 54 за згодою сторін (а.с.10-зв).

Крім цього, згідно з довідкою Тернопільської обласної ради № 918/В-10-18 від 04.09.2025 рішенням Тернопільської обласної Ради від 04 жовтня 1988 року ліквідовано аптечне управління облвиконкому у зв`язку із створенням на базі його підприємств та організацій виробничого об`єднання "Фармація". Рішенням Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 16.07.1992 виробниче об`єднання "Фармація" увійшло до цього переліку разом з окремими юридичними особами, зокрема, Підволочиською державно-комунальна центральною районною аптекою № 54 та її структурними підрозділами, у тому числі - аптеку №27 с. Нове село, Підволочиського району, Тернопільської області (а. с. 16 -21).

Судом першої інстанції вірно враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, про те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

На працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.

Крім цього, на час первинного заповнення трудової книжки позивачки НОМЕР_2 від 04.09.1978 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162.

Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.

Згідно пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Водночас на час подальшого заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 1.5. Інструкції № 58 визначено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" (далі - Постанова № 301), цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки/інших документів може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

При цьому, розбіжності в назві організації на печатці якою завірено запис про звільнення та в назві організації при прийнятті пояснюються відомостями вищезгаданої довідки Тернопільської обласної ради № 918/В-10-18 від 04.09.2025.

Судом першої інстанції також вірно враховано, що доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Колегія суддів зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами документів на підприємстві чи трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення документів на підприємстві чи його трудової книжки.

Таким чином, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 19.07.1982 по 31.12.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.09.1978.

Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.2004 по 22.08.2008 на посаді фармацевта аптеки № 27 с. Нове село Підволочиського р-н, Тернопільської обл., оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про нараховану суму заробітної плати та сплату страхових внесків, то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1 Закону № 1058-IV встановлено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік) організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.

Пунктом 3 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закону № 2464-VI) визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10 статті 1 Закону № 2464-VI ).

Згідно абзацу 7 пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного Законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу" осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту.

Пунктом 13 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 визначено, що для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять в установленому порядку від: інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; Державної податкової адміністрації; роботодавців; фізичних осіб; державних органів реєстрації актів цивільного стану про громадян, які померли; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ та організацій.

Відповідно до пункту 10 зазначеного Положення роботодавці зобов`язані: в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них; надавати на вимогу фізичної особи копії документів з відомостями про неї стосовно персоніфікованого обліку.

Суд зазначає, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.

Несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі № 414/736/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а та ін.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що наявними у справі письмовими доказами підтверджується, що за період роботи позивача з 01.01.2004 по 22.08.2008 на посаді фармацевта аптеки № 27 с. Нове село Підволочиського р-н, Тернопільської обл., їй була нарахована та виплачена заробітна плата, на яку в свою чергу нараховувалися страхувальником страхові внески, тому у відповідача відсутні підстави не зараховувати до страхового стажу позивача вказаний період роботи.

Колегія суддів зауважує, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірний період не може бути підставою для позбавлення пенсіонера права на пенсію у відповідному розмірі з урахуванням періоду його трудової діяльності, оскільки застрахована особа не відповідає за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхових внесків.

Враховуючи вищенаведені обставини, посилання апелянта на неможливість врахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.01.2004 по 22.08.2008 – є безпідставними та необгрунтованими.

Відтак, рішення відповідача № 191950030912 від 11.08.2025 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року в адміністративній справі №500/5405/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська