Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №380/13719/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/13719/26 пров. № А/857/46722/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у справі №380/13719/26 (головуючий І інстанції Мартинюк В.Я.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі – відповідач 2), в якому просила суд:

визнати протиправним та скасувати рішення від 29.05.2026 року № 134550039263 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

зобов`язати призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначила, що звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням від 29.05.2026 року №134550039263 відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Дане рішення вважає протиправним, оскільки досягла необхідного віку, є необхідний загальний стаж внаслідок чого наявні підстави для зобов`язання відповідача призначити та виплачувати пенсію відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а відтак звернулася з цим позовом до суду.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у відзиві зазначає, що законодавством України чітко визначено порядок внесення змін та виправлень до трудової книжки. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області діяло в межах повноважень та на підставі чинних нормативно-правових актів України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення 29.05.2026 року № 134550039263, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса: вул. Гоголя, 34. м. Полтава, код ЄДРПОУ: 13967927) зарахувати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до загального страхового стажу період роботи з 15.11.1984 по 30.08.1999 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 22.04.1987 та період навчання згідно диплому № НОМЕР_3 з 01.09.1981 по 16.07.1984.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса: вул. Гоголя, 34. м. Полтава, код ЄДРПОУ: 13967927) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 25.05.2026 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що ОСОБА_1 звернулася до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058. За результатами розгляду поданих позивачем документів відповідач не взяв до уваги трудову книжку від 22.04.1987 НОМЕР_2 , оскільки не підтверджено зміну прізвища " ОСОБА_2 ". Також потребує підтвердження період роботи з 15.11.1984 по 30.08.1999 оскільки в даті звільнення та в даті наказу наявне виправлення. Згідно диплому № НОМЕР_3 до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1981 по 16.07.1984, оскільки не підтверджено зміну "Лишак-Стельмах".Рішенням від 29.05.2026 року №134550039263 відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Наголошує на тому, що при прийнятті рішення про відмову в призначенні пенсії за віком УПФУ діяло правомірно та в межах повноважень.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України з метою реалізації свого права на отримання пенсії за віком про що за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Полтавській області було прийнято рішення №134550039263 від 29.05.2026 року про відмову у призначені пенсії.

В даному рішенні, в томі числі, зазначено, що страховий стаж особи становить 22 роки 08 місяців 29 днів, якого недостатньо для призначення пенсії.

За результатами розгляду поданих позивачем документів відповідач не взяв до уваги трудову книжку від 22.04.1987 НОМЕР_2 , оскільки не підтверджено зміну прізвища " ОСОБА_2 ". Також потребує підтвердження період роботи з 15.11.1984 по 30.08.1999 оскільки в даті звільнення та в даті наказу наявне виправлення. Згідно диплому № НОМЕР_3 до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1981 по 16.07.1984, оскільки не підтверджено зміну "Лишак-Стельмах".

Як наслідок вирішено відмовити у призначенні пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законом порядку.

Будь-яких інших підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу у тексті оскарженого рішення пенсійний орган не виклав.

При цьому, відповідачем у оскаржуваному рішенні жодним чином не заперечувались страховий стаж позивача який складає 22 роки 08 місяців 29 днів.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закону № 1058-IV), визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону № 1058-ІV визначено умови призначення пенсії за віком.

Так, відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 26 Закону № 1058-ІV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону № 1058-ІV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

Проаналізувавши наведені вище правові норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право на призначення пенсії за віком, у відповідності до ч. 3 ст. 26 Закону № 1058-ІV, починаючи з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026, мають особи, які досягли 63 років та за наявності страхового стажу від 23 до 33 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону № 1058-ІV.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Полтавській області було прийнято рішення №134550039263 від 29.05.2026 року про відмову у призначені пенсії. За результатами розгляду поданих позивачем документів відповідач не взяв до уваги трудову книжку від 22.04.1987 НОМЕР_2 , оскільки не підтверджено зміну прізвища " ОСОБА_2 ". Також потребує підтвердження період роботи з 15.11.1984 по 30.08.1999 оскільки в даті звільнення та в даті наказу наявне виправлення. Згідно диплому № НОМЕР_3 до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1981 по 16.07.1984, оскільки не підтверджено зміну "Лишак-Стельмах". Страховий стаж позивача складає 22 роки 08 місяців 29 днів.

Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (чинною на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах) (далі -Інструкція №162) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (далі - Інструкція №58), яка діяла після втрати чинності Інструкції №162.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 та п.1.1. Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є її трудова книжка.

При цьому, у відповідності до п.2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі – Постанови №656) та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Постанови №656 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 Постанови №656, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

Зазначене також регламентується пунктом 4.1.Інструкції №58.

При цьому, відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови та постанови від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Наведене вказує на те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з відмовою пенсійного органу позивачу зарахувати до трудового стажу записи у вищезазначеній трудовій книжці, оскільки в даті звільнення та в даті наказу наявне виправлення та не підтверджено зміну прізвища.

При цьому, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2019 року в справі №638/18467/15-а та від 25 квітня 2019 року в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

На підтвердження свого страхового стажу позивачкою надано трудову книжку серії НОМЕР_2 від 22.04.1987 в якій зазначено, що у період з 15.11.1984 по 30.08.1999 позивач працювала на посаді бухгалтера (запис 1-5). Записи про спірні періоди роботи з 15.11.1984 по 30.08.1999 є чіткими та містять записи про прийом на роботу, запис про звільнення та посилання на накази, при цьому, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність рішення щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу вказаних періодів, а також того, що позивач у спірний період роботи не працювала.

Крім того, в трудовій книжці позивачки НОМЕР_2 від 22.04.1987 зазначено як прізвище ОСОБА_3 , так і прізвище ОСОБА_4 , оскільки зміна її прізвища відбулась в результаті одруження з ОСОБА_5 , підтвердженням чого є копія свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 27.10.1992 НОМЕР_4 . Після одруження позивачка отримала прізвище " ОСОБА_3 ".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності сумнів, що трудова книжка НОМЕР_2 від 22.04.1987 належить саме ОСОБА_1 , протилежного відповідачем не доведено.

Згідно із пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що Пенсійний фонд, під час вирішення питання щодо призначення пенсії, зобов`язаний збирати, перевіряти певні обставини та відомості, які необхідні для вирішення питання щодо призначення пенсії, для чого останньому надається тримісячний термін.

Такий підхід суб`єкта владних повноважень відповідатиме конституційним гарантіям, передбаченим ч.2 ст.3 Основного Закону України, відповідальності Держави перед людиною, спрямованості її діяльності та головному її обов`язку.

Відтак, позивач не може бути позбавлений соціальної захищеності та пенсійного (страхового) стажу за час роботи, зазначеній у трудовій книжці, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Щодо періоду навчання з 01.09.1981 по 16.07.1984, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 8 Порядку №637, час навчання у вищих учбових, професіональних, учбово-виховних закладах, учбових закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, у аспірантурі, докторантурі й криничній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, які видані на підставі архівних даних і які містять відомості про період навчання. При відсутності у таких документах відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.

Таким чином, зі вказаного Порядку убачається, що при відсутності у дипломі особи відомостей часу навчання, приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.

На підтвердження зміни прізвища з " ОСОБА_3 " на " ОСОБА_7 " у період навчання з 01.09.1981 по 16.07.1984 згідно диплом № НОМЕР_3 позивачкою надано до органу Пенсійного фонду України наступні документи: трудову книжку; диплом, довідку про перейменування, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розлучення, накази, паспорт, код.

Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій щодо не зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1981 по 16.07.1984.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 у справі № 380/13719/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк