Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №240/11504/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/11504/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

21 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні щодо нарахування та виплати позивачу з 15.03.2022 по 18.10.2022 основних та додаткових видів грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити з 15.03.2022 по 18.10.2022 перерахунок та виплату основних та додаткових видів грошового забезпечення позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач здійснював нарахування грошового забезпечення (основні та додаткові види грошового забезпечення) в період з 15.03.2022 по 18.10.2022 у значно меншому розмірі.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 15.03.2022 по 18.10.2022 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначенні розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії) ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 15.03.2022 по 18.10.2022 включно з використанням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених відповідно до первинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців. осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача стосовно обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 15.03.2022 по 18.10.2022, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" є протиправними.

II. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із цим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 судовим рішенням у справі № 826/6453/18 не спричинило автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704.

На переконання апелянта, примітки до додатків 1 і 14 Постанови № 704 мають інформаційний характер та не можуть бути самостійною підставою для визначення розрахункової величини. Також скаржник посилається на незастосовність трудового законодавства до спірних правовідносин та на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

III. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач у спірний період з 15.03.2022 по 18.10.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

У січні 2026 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про перерахунок і доплату грошового забезпечення, обчисленого з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Відповіді на заяву відповідач не надав.

Не погодившись із обчисленням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, здійсненими відповідачем, позивач звернувся до суду із даним позовом.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

За приписами частин другої–четвертої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності й умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схему тарифних коефіцієнтів за військовими званнями та додаткові види грошового забезпечення. Постанова № 704 набрала чинності 1 березня 2018 року.

У первинній редакції пункт 4 Постанови № 704 передбачав, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри відповідних окладів визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним і скасовано. Від цієї дати припинила дію внесена ним зміна до пункту 4 Постанови № 704.

Верховний Суд у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 зазначив, що з 1 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідало законам про Державний бюджет України на відповідні роки, якими прожитковий мінімум визначався як базовий державний соціальний стандарт на відповідний календарний рік. Тому через зростання цього показника у військовослужбовців виникло право на визначення складових грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Такого підходу Верховний Суд послідовно дотримувався, зокрема, у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 4 січня 2023 року у справі № 640/17686/21 та від 19 жовтня 2023 року у справі № 420/17374/22.

Відповідно до статті 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року встановлено в розмірі 2481 грн. Застереження про застосування прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року цей Закон не містив.

Отже, упродовж спірного періоду 2022 року розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача належало визначати шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1 і 14 до Постанови № 704.

Посилання апелянта на інформаційний характер приміток до додатків 1 і 14 не спростовує цього висновку, оскільки право позивача ґрунтується не на примітках як самостійних нормах, а на системному застосуванні пункту 4 Постанови № 704, відповідних додатків до неї та закону про Державний бюджет України на 2022 рік з урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду.

Так само безпідставним є посилання на те, що скасування пункту 6 Постанови № 103 не могло вплинути на зміст пункту 4 Постанови № 704. Після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 положення нормативно-правового акта, яким пункт 4 Постанови № 704 було змінено, втратило чинність, тому застосування фіксованого показника прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року не мало правової підстави.

При цьому мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, оскільки пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не використовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат. Отже, для спірного періоду розрахунковою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня 2022 року.

Оскільки посадовий оклад і оклад за військовим званням є базою для обчислення надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премій та окремих одноразових виплат, перерахунку підлягають ті виплати за спірний період, розмір яких залежав від зазначених окладів. Виплата має проводитися з урахуванням фактично виплачених сум, що й визначено судом першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск строку звернення до суду колегія суддів зазначає таке.

За частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

До 19 липня 2022 року частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України передбачала право працівника в разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції. Відповідно до її частини другої у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, особа має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 виснувала, що правовідносини щодо виплати грошового забезпечення за період до 19 липня 2022 року регулюються статтею 233 КЗпП України у попередній редакції, а щодо періоду з 19 липня 2022 року — у редакції Закону № 2352-IX. Початок перебігу тримісячного строку у спорі про виплату всіх належних при звільненні сум пов`язується з одержанням військовослужбовцем письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми, зокрема грошового атестата.

Матеріали справи не містять доказів вручення позивачу при звільненні грошового атестата або іншого письмового повідомлення про всі нараховані й виплачені суми. Довідку про розмір грошового забезпечення від 25 березня 2026 року № 87 відповідач надав лише разом із відзивом на позов.

За відсутності доказів одержання позивачем відповідного письмового повідомлення немає підстав вважати, що тримісячний строк щодо виплат за період після 19 липня 2022 року почав свій перебіг та був пропущений. Водночас вимоги за період до 19 липня 2022 року за правилами статті 233 КЗпП України у чинній на той час редакції строком звернення до суду не обмежувалися.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду. Посилання апелянта на дату виключення позивача зі списків особового складу саме по собі не підтверджує вручення йому письмового повідомлення про всі належні при звільненні суми та не визначає початку перебігу строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.

Доводи про незастосовність трудового законодавства до військовослужбовців також не можуть бути прийняті. Спеціальне законодавство визначає склад і порядок виплати грошового забезпечення, однак не встановлює окремого строку звернення до суду у спорах про його виплату. Тому до таких правовідносин у відповідній частині субсидіарно застосовуються положення статті 233 КЗпП України, що узгоджується з наведеним висновком Верховного Суду.

Інші твердження апеляційної скарги мають загальний характер, частково стосуються інших фактичних обставин і часових періодів та не спростовують установленого факту застосування відповідачем під час обчислення грошового забезпечення позивача за 2022 рік прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.