Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №120/11918/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/11918/25

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.

21 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказу.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 01.08.2025 №594 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до в/ч НОМЕР_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині прийняти нову постанову якою визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) в частині, що стосується зарахування на військову службу за призовом у воєнний час ОСОБА_1 , і зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити з військової служби ОСОБА_1 . Так, апелянт наполягає на тому, що оскільки в судовому порядку встановлено, що позивача незаконно мобілізовано на військову службу, то суд першої інстанції мав дотримуватись принципу «протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків» та обрати належний спосіб відновлення порушеного права позивача.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 30.07.2025 року через відсутність військово-облікового документу при перевірці, було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання протоколу, де, з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час воєнного стану, у зв`язку із наявністю права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час воєнного стану згідно п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (мати позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має ІІ групу інвалідності, і у якої, відсутні інші невійськовозобов`язані особи, які за законом зобов`язані її утримувати),

Представник позивача також вказав, що позивач особисто подавав заяву про оформлення відстрочки зі всіма необхідними документами, які підтверджували такі право, яку службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 не прийнято, повністю проігнорувавши заявлене позивачем право на відстрочку.

Надалі, 31.07.2025 року позивач скеровує на електронну та поштову адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву на отримання відстрочки.

Так, в матеріалах справи міститься копія заяви за підписом ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» датована 31.07.2025 з додатками.

Також в матеріалах справи міститься опис вкладень від 31.07.2025 та квитанція про направлення вищевказаної заяви про надання відстрочки з додатками на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 , відправником вказано ОСОБА_2 (мати позивача). Згідно даної квитанції відправлення відбулось 31.07.2025.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ІНФОРМАЦІЯ_4 отримано відправлення 01.08.2025.

Відповідно до матеріалів справи, а саме, облікової картки ОСОБА_1 30.07.2025 взято на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 та визнано придатним до військової служби.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.08.2025 №594 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлений до військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу т.в.о. начальника адміністративної групи штабу військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2025 №217, на солдата ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено солдатом резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 , з 01.08.2025 зараховано до списків особового складу частини та на всі інші види забезпечення при військовій частині.

Позивач вважає, що видачею начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 наказу про призов позивача до Збройних Сил України за загальною мобілізацією, порушено право останнього щодо належного оформлення відстрочки від призову на військову службу, та спричинило інші негативні наслідки, зокрема, видачу командиром Військової частини НОМЕР_1 наказу про призов та зарахування до списків військової частини, що в свою чергу, стало підставою для зняття позивача з військового обліку військовозобов`язаних та протиправну зміну його правового статусу з "військовозобов`язаного" на "військовослужбовець", що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач на момент прийняття спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 01.08.2025 №594 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», розпочав процес реалізації права на отримання відстрочки від призову, подавши відповідну заяву, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_4 порушив процедуру проведення призову, встановлену Порядком №560.

Однак щодо позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2025 №217, то суд першої інстанції зазначив, що Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не передбачено звільнення з військової служби у зв`язку із скасуванням наказу про призов, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування такого наказу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволених позовних вимог, та відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача щодо відмовленої частини позовних вимог.

Так, аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу, колегія суддів зазначає таке.

Незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.

Як слідує з матеріалів справи, прийняття неправомірного наказу про призов тягне за собою протиправність усіх наступних наказів у логічному ланцюгу, оскільки вони є наслідком першого протиправного рішення.

Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 01.08.2025 №594 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період є протиправним (що підтверджено самим судом першої інстанції), а отже, всі подальші накази про зарахування позивача до списків особового складу військових частин, будучи похідними від первинного протиправного наказу, також підлягають скасуванню.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Колегія суддів зазначає, що незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 6 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі №9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.

Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.

Вирішуючи питання захисту порушеного права позивача, колегія суддів також виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За положеннями статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи зі змісту завдання адміністративного судочинства та можливості виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень суд адміністративної юрисдикції зобов`язаний не лише формально розглянути заявлені позовні вимоги, а й у комплексі дослідити обставини справи, надати їм відповідну правову оцінку і, у випадку необхідності, захистити порушене право позивача. Про це неодноразово нагадував у своїх постановах Верховний Суд, зокрема в рішенні від 30 січня 2020 року (справа № 263/15399/16-а).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10.07.2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).

Враховуючи положення статті 245 КАС України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії.

Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не передбачено звільнення з військової служби у зв`язку із скасуванням наказу про призов.

Водночас, колегія суддів, з урахуванням вище зазначеного, не погоджується із такими висновками та зазначає, що фактично обраний судом першої інстанції спосіб захисту не відновлює становище, яке існувало до порушення права позивача, а лише констатує факт незаконності одного з адміністративних актів, залишаючи без змін правовий стан, що виник виключно внаслідок його прийняття.

Колегія суддів вважає, що такий спосіб захисту не відповідає вимогам статей 2, 5 та 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частини другої статті 245 КАС України суд, задовольняючи позов, може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод чи інтересів особи, який не суперечить закону і забезпечує їх ефективне поновлення.

При цьому ефективність способу судового захисту оцінюється не формально, а з огляду на його здатність реально усунути наслідки порушення права.

У спірних правовідносинах скасування лише наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки не усуває правових наслідків незаконного призову, оскільки позивач продовжує проходити військову службу на підставі наказу командира військової частини, виданого виключно на виконання вже скасованого рішення.

Колегія суддів вважає безпідставною позицію суду першої інстанції про те, що позивач повинен був реалізувати процедуру звільнення з військової служби, передбачену статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, стаття 26 зазначеного Закону визначає підстави припинення проходження військової служби особами, які набули статусу військовослужбовця у спосіб, передбачений законом.

Водночас у цій справі предметом судового розгляду є не реалізація позивачем права на звільнення із військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-XII, а усунення правових наслідків незаконного рішення суб`єкта владних повноважень, яким особу безпідставно було призвано на військову службу всупереч наявності законної відстрочки.

Отже, наведені відповідачем положення Закону регулюють інші за своїм змістом правовідносини та не можуть бути застосовані як підстава для відмови у поновленні порушеного права позивача.

Безпідставними є і висновки суду першої інстанції про неподання позивачем рапорту про звільнення.

Обов`язок звернення з відповідним рапортом виникає у військовослужбовця, який перебуває на військовій службі на законних підставах та реалізує право на звільнення відповідно до вимог спеціального законодавства.

Натомість позивач оспорює саме законність виникнення у нього статусу військовослужбовця.

Тому покладення на нього обов`язку проходити адміністративну процедуру звільнення зі служби, на яку його було незаконно призвано, фактично означало б покладення негативних наслідків протиправної поведінки суб`єктів владних повноважень на особу, права якої вже визнано судом порушеними.

Такий підхід суперечив би принципу належного урядування, який передбачає, що ризик помилок органу державної влади не може перекладатися на приватну особу.

Не заслуговують на увагу й доводи відповідача про дискреційний характер повноважень командира військової частини щодо звільнення позивача.

Дискреційні повноваження передбачають можливість вибору між кількома правомірними варіантами поведінки.

Проте після встановлення судом факту незаконності призову позивача та відсутності правових підстав для набуття ним статусу військовослужбовця у відповідача відсутня свобода адміністративного розсуду щодо можливості збереження наслідків такого незаконного призову.

У цьому випадку обов`язок суб`єкта владних повноважень полягає не у виборі одного з декількох можливих рішень, а у приведенні правового становища особи у відповідність до вимог закону та судового рішення, яким установлено протиправність первинного акта.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що залишення чинним наказу командира військової частини про зарахування позивача до списків особового складу після встановлення незаконності самого призову не забезпечує ефективного поновлення порушених прав позивача, фактично легалізує наслідки протиправного рішення суб`єкта владних повноважень та не відповідає завданню адміністративного судочинства щодо повного й ефективного захисту прав особи.

Оскільки подальше перебування позивача на військовій службі є безпосереднім наслідком зазначеного наказу, його скасування обумовлює необхідність покладення на військову частину обов`язку виключити позивача зі списків особового складу та припинити проходження ним військової служби як особою, яка була призвана за відсутності передбачених законом підстав.

Такі вимоги не є самостійним способом звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а спрямовані на усунення правових наслідків незаконного призову та відновлення становища, яке існувало до порушення його прав.

В даному випадку колегія суддів погоджується з позицією апелянта щодо необхідності застосувати фундаментальний принцип права та юридичної логіки "ex injuria jus non oritur" (право не виникає з правопорушення), який виражає правило: з незаконних дій не можуть виникати законні права чи обов`язки.

Отже, в даних правовідносинах, слід дотримуватись принципу «протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків», інший підхід суперечив би завданням та основним засадам адміністративного судочинства. Отже, юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що з огляду на визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 01.08.2025 №594 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, то єдиним належним способом відновлення порушеного права є визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2025 №217 в частині призначення на посаду, зарахування до списків особового складу частини та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 , та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу та звільнити з військової служби.

За правилами пунктів 1, 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та дійшовши обґрунтованого висновку про протиправність призову позивача, помилково застосував норми матеріального права при визначенні належного способу судового захисту, унаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 .

З огляду на наведене апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року - скасуванню в оскарженій частині з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 .

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до норм ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог.

В цій частині прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2025 №217 в частині призначення на посаду, зарахування до списків особового складу частини та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу та звільнити з військової служби.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із сплати судового збору у розмірі - 1453,44 грн.

В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.