Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №560/16405/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/16405/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В.

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

21 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". На виконання рішення суду, позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 та нараховано доплату пенсії за період з 01.04.2019 по 31.07.2021 в сумі 239869,99 грн. Оскільки рішення суду виконане не в повній мірі, позивач вважає, що має право на інфляційні збитки у сумі 197829,65 грн. 3% річних - 41422,00 грн., та у якості відшкодування моральної шкоди - 50000 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером з 2000 і отримує пенсію відповідно до Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.12.2021 у справі №560/16207/21 позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 за оновленою довідкою про грошове забезпечення №1738 від 31.08.2021. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 відповідно до отриманої від державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Хмельницькій області" оновленої довідки №1738 від 31.08.2021 про розмір грошового забезпечення.

На виконання вищевказаного рішення суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснено перерахунок пенсії за період з грудня 2019 по квітень 2022 та було нараховано заборгованість переді по виплаті пенсії в сумі 239 869,99 грн., яка по даний час залишається не виплаченою.

Вважаючи, що має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та суми 3% річних від простроченої суми, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2018 у справі №826/22867/15 зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

В силу частини 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Беручи до уваги відсутність договірних зобов`язань між позивачем та відповідачем, суд вважає, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків в даному випадку відсутні. Отже, між позивачем та відповідачем в межах спірних правовідносин не існують цивільні правовідносини, у тому числі й зобов`язального характеру.

Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно вказав, що норми ЦК України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, не застосовуються.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у цій справі відсутні підстави для застосування цивільно-правової відповідальності до відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними, а не цивільно-правовими.

Суд дійшов вірного висновку про відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Адже, оскільки пенсійний орган не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які в даному випадку виникли у зв`язку з виконанням судового рішення.

Вказаний висновок щодо застосування статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.

Щодо позовної вимоги в частині відшкодування позивачу моральної шкоди, суд вірно зауважив, що право фізичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу. Зокрема, стаття 56 Конституції України встановлює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, статтею 23 якого передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3).

Згідно з пунктом 4 та 5 вищезазначеної постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі позивач не навів належних обґрунтувань щодо факту заподіяння йому моральних або фізичних страждань внаслідок протиправних дій відповідача, не зазначив, а також не підтвердив наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправними діями відповідача, що оспорюються.

Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п. 2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.