Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №560/16427/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/16427/24

Головуючий у 1-й інстанції: Польовий О.Л.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

21 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 січня 2022 року по 30 жовтня 2024 року включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 січня 2022 року по 18 липня 2022 року включно, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) у порівнянні із загальним розміром виплат, належних позивачу на дату виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 – 26 січня 2022 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 30 жовтня 2024 року в розмірі грошового забезпечення за шість місяців;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати, на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 жовтня 2020 року по 26 січня 2022 року за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 жовтня 2020 року по 26 січня 2022 року включно за весь час затримки виплати до 30 жовтня 2024 року включно.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 жовтня 2020 року №777-ОС позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Наказом начальника загону від 26 січня 2022 року №60-ОС «Про особовий склад» позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону.

Отже, позивач не був звільнений з військової служби, а продовжив її проходження в іншому органі Державної прикордонної служби України.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі №560/8979/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29 жовтня 2020 року по 26 січня 2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язано відповідача здійснити відповідний перерахунок щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за відповідні періоди 2020, 2021 та 2022 років із виплатою різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного судового рішення Військова частина НОМЕР_1 30 жовтня 2024 року здійснила перерахунок та виплату позивачу належного грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог про середній заробіток за час затримки розрахунку колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства можуть застосовуватися до відносин публічної служби у випадку, якщо спеціальним законодавством відповідні правовідносини не врегульовані.

Положеннями спеціального законодавства, яке регулює проходження військової служби, не встановлено відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до таких правовідносин можуть субсидіарно застосовуватися положення Кодексу законів про працю України.

Водночас таке застосування можливе лише за наявності фактичних обставин, які відповідають гіпотезі відповідної норми трудового законодавства.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за наявності передбачених цією нормою умов виникає обов`язок виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку.

Отже, застосування відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України, безпосередньо пов`язане з юридичним фактом звільнення особи та непроведенням з нею у зв`язку з таким звільненням своєчасного і повного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами України, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Зміст положень Закону №2232-XII, Положення №1115/2009 та Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2017 року №468, свідчить про розмежування виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Державної прикордонної служби України у зв`язку зі звільненням з військової служби та виключення зі списків особового складу у зв`язку з переміщенням за межі відповідного органу для подальшого проходження військової служби.

У спірних правовідносинах наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби не видавалося.

Наказом від 26 січня 2022 року №60-ОС позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 саме у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби до іншого органу Державної прикордонної служби України.

Отже, припинення проходження позивачем військової служби безпосередньо у Військовій частині НОМЕР_1 не є тотожним звільненню з військової служби.

Аналогічний підхід щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України за подібних фактичних обставин викладено у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №600/5444/24-а.

У зазначеній справі військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 також було виключено зі списків особового складу у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби до іншого прикордонного загону, а належне йому грошове забезпечення за попереднім місцем служби було в подальшому перераховано та виплачено на виконання судового рішення.

Сьомий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що переміщення військовослужбовця до іншого органу охорони державного кордону не означає припинення проходження військової служби, а тому виплата грошового забезпечення, перерахованого на виконання судового рішення, не є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 лютого 2026 року у справі №400/5149/24, відповідно до якої виключення військовослужбовця зі списків особового складу конкретної військової частини у зв`язку з його переміщенням для подальшого проходження військової служби в іншій військовій частині не свідчить про звільнення з військової служби та не утворює юридичного складу, з яким статті 116, 117 КЗпП України пов`язують відповідальність за затримку остаточного розрахунку.

Верховний Суд зауважив, що припинення службових правовідносин із конкретною військовою частиною внаслідок переміщення військовослужбовця не є тотожним припиненню військової служби, а поширення передбаченого статтею 117 КЗпП України механізму відповідальності на випадки переміщення військовослужбовця між місцями проходження служби не відповідає змісту цієї норми.

Отже, подальша виплата Військовою частиною НОМЕР_1 грошового забезпечення, перерахованого на виконання судового рішення у справі №560/8979/24, не створює підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби, а продовжив її проходження в іншому органі Державної прикордонної служби України.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити такий середній заробіток.

Доводи апеляційної скарги у цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів.

Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 заявив самостійні позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Натомість суд першої інстанції, вирішуючи зазначену частину спору, застосував Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Однак Порядок №44 та Закон №2050-III і Порядок №159 регулюють різні за змістом правовідносини.

Порядок №44 визначає механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідним категоріям осіб, тоді як предметом заявлених ОСОБА_1 вимог є компенсація втрати частини грошового доходу внаслідок порушення строків його виплати.

Таким чином, суд першої інстанції у цій частині застосував нормативно-правовий акт, який не регулює спірні правовідносини, та не надав належної правової оцінки самостійним позовним вимогам, заявленим на підставі Закону №2050-III та Порядку №159.

Відповідно до статті 1 Закону України №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Статтею 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічний механізм проведення компенсації передбачено Порядком №159.

Отже, обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію виникає безпосередньо в силу закону одночасно з виплатою доходу, строк виплати якого був порушений.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20, усуваючи розбіжності у судовій практиці щодо застосування Закону №2050-III, дійшла висновку, що норми Закону №2050-III та Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплачено відповідний дохід, обов`язку додатково звертатися до органу, установи чи організації із заявою про виплату компенсації.

Судова палата виходила з того, що відповідний суб`єкт у разі порушення встановлених строків виплати доходу зобов`язаний нарахувати та виплатити компенсацію у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому відмова у виплаті компенсації у розумінні статті 7 Закону №2050-III не обов`язково повинна бути оформлена окремим актом індивідуальної дії. Невиплата компенсації у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, сама по собі свідчить про невиконання встановленого законом обов`язку та не потребує оформлення окремого рішення про відмову.

Отже, доводи відповідача про передчасність звернення ОСОБА_1 до суду через відсутність його попереднього звернення до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату компенсації є безпідставними.

Крім того, сама обставина того, що належний розмір доходу був визначений та нарахований на виконання судового рішення, не виключає застосування Закону №2050-III.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 зазначила, що умовами для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати доходу та нарахування такого доходу, у тому числі на виконання рішення суду.

Отже, право на компенсацію втрати частини доходів не ставиться у залежність від того, чи були відповідні суми своєчасно нараховані органом, установою чи організацією, чи їх належний розмір було визначено та нараховано на виконання судового рішення, за умови, що відповідний дохід підлягав виплаті особі, фактично виплачений із порушенням установленого строку та за своєю правовою природою належить до доходів, на які поширюється дія Закону №2050-III.

У цій справі рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі №560/8979/24 встановлено право ОСОБА_1 на належний розмір грошового забезпечення за період з 29 жовтня 2020 року по 26 січня 2022 року, а відповідну заборгованість фактично виплачено відповідачем 30 жовтня 2024 року.

Отже, належний позивачу дохід фактично виплачено із затримкою, яка перевищує один календарний місяць.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року у зразковій справі №280/8933/24 звернула увагу, що визначальним для застосування Закону №2050-III є не лише належність відповідної виплати до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а й характер такого доходу – разовий чи такий, що не має разового характеру.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-III, за сукупності таких умов: строки виплати доходу порушено щонайменше на один місяць; такий дохід має систематичний, а не разовий характер; дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, фактично нею отриманий.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що саме по собі віднесення певної виплати до складу грошового забезпечення військовослужбовця не є безумовною підставою для застосування Закону №2050-III. Для вирішення питання про право на компенсацію необхідно встановити правову природу конкретної виплати та з`ясувати, чи має вона разовий характер.

У справі, що розглядається, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі №560/8979/24 Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити перерахунок щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 жовтня 2020 року по 26 січня 2022 року та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24, передбачена Законом №2050-III компенсація підлягає нарахуванню на ту частину несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення, яка за своєю правовою природою не має разового характеру, тобто на суми щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Натомість на суми одноразових додаткових видів грошового забезпечення положення Закону №2050-III та Порядку №159 щодо компенсації втрати частини доходів не поширюються, оскільки такі виплати за своєю правовою природою мають разовий характер.

Колегія суддів також враховує, що у прохальній частині позовної заяви позивач визначив період компенсації загалом з 29 жовтня 2020 року по 30 жовтня 2024 року.

Однак за змістом статей 2–4 Закону №2050-III та Порядку №159 компенсація обчислюється не за єдиний суцільний період щодо загальної суми заборгованості, а окремо щодо доходу, належного за кожний відповідний місяць, виходячи з періоду затримки виплати саме такого доходу та відповідного приросту індексу споживчих цін.

Тому належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є покладення на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку провести нарахування та виплату компенсації відповідно до механізму, встановленого Законом №2050-III та Порядком №159, на суми щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, донарахованих на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі №560/8979/24 та виплачених 30 жовтня 2024 року, за весь період затримки виплати кожного відповідного місячного доходу.

Такий спосіб захисту не є виходом за межі позовних вимог, оскільки відповідає суті заявленої позивачем вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів за весь час порушення строків виплати належного йому грошового забезпечення та водночас забезпечує застосування передбаченого законом механізму її обчислення.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вирішив спір у частині позовних вимог про застосування статей 116, 117 КЗпП України, однак неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні самостійних позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів, застосувавши до них Порядок №44 замість Закону №2050-III та Порядку №159.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У цій справі суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про компенсацію втрати частини доходів, застосував Порядок №44, який не регулює спірні правовідносини, та не застосував Закон №2050-III і Порядок №159, які підлягали застосуванню.

За таких обставин рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а в іншій частині – залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію.

3. У цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, донарахованих на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі №560/8979/24 та виплачених 30 жовтня 2024 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, донарахованих на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі №560/8979/24 та виплачених 30 жовтня 2024 року, за весь час затримки виплати кожного відповідного місячного доходу, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

6. У задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суми одноразових додаткових видів грошового забезпечення відмовити.

7. В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.