Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 20 вересня 2026 р.
Справа: №560/15407/25
Суддя: Драчук Т. О.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/15407/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
21 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №222650009985 від 06.05.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком;
-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській призначити пенсію за віком та зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.07.1985, а саме, період з 24.07.1985 по 06.107.1988 у Лівобережному ОРСі; з 13.09.2001 по 11.03.2002 та за довідкою від 29.04.2025 №19-18.2/936/1- отримання матеріальної допомоги по безробіттю.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що станом на дату звернення з заявою щодо призначення пенсії (29.04.2025) ОСОБА_1 досягла віку 58 років 9 місяців 5 днів, а страховий стаж складає 30 років 2 місяці 15 днів.
Відповідно до пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Відтак, апелянт зазначає, що призначити позивачу пенсію за віком за нормами статті 26 Закону № 1058 не має підстав, оскільки заявниця не досягла пенсійного віку - 60 років, звернення за призначенням пенсії відбулося раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку; а страховий стаж – 33 року, передбачений частиною 1 статті 26 Закону № 1058, відсутній.
Тобто, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 06.05.2025 № 222650009985 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" прийнято правомірно.
Щодо висновків суду в частині зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 24.07.1985 по 06.07.1988 та отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 13.09.2001 по 11.03.2002, апелянт зазначає наступне.
Так, період роботи з 24.07.1985 по 06.07.1988 у Лівобережному ОРСі УРСа Братск за записами трудової книжки не підлягає зарахуванню, оскільки запис про прийняття на роботу не відповідає вимогам Інструкції № 162, а саме, в підставі внесення запису про прийняття на роботу не зазначено дату наказу про прийняття. Крім того, відсутня інформація про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період.
Також, апелянт вважає, що період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 13.09.2001 по 11.03.2002 за записами трудової книжки та за довідкою від 29.04.2025 №19-18.2/936/1 не підлягає зарахуванню, оскільки не зазначено вид матеріальної допомоги. Інших документів про підтвердження зазначених періодів роботи ОСОБА_1 не надано.
Отже, на думку апелянта, підстави для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24.07.1985 по 06.07.1988 у Лівобережному ОРСі УРСа Братскгесбуд та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 13.09.2001 по 11.03.2002 за записами трудової книжки та довідки від 29.04.2025 №19-18.2/936/1 відсутні.
Враховуючи викладене, апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.04.2025 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням від 06.05.2025 №222650009985 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та недосягненням пенсійного віку. За результатом розгляду заяви пенсійний орган не зарахував позивачці періоди роботи з 24.07.1985 по 06.07.1988, та отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 13.09.2001 по 11.03.2002.
Позивач, не погоджуючись з рішенням пенсійного органу, звернулась з адміністративним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Суд першої інстанції встановив, що записи трудової книжки НОМЕР_1 про періоди роботи позивачки 24.07.1985 по 06.07.1988 не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень. Тому надані документи підтверджують право позивачки на врахування цих періодів роботи до страхового стажу.
Щодо періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 13.09.2001 по 11.03.2002 та за довідкою від 29.04.2025 №19-18.2/936/1, то вказаний період також підтверджується записами трудової книжки за № НОМЕР_1 від 24.07.1985
Посилання відповідача на неточності в заповненні трудової книжки позивач суд першої інстанції вважав безпідставними, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 06.05.2025 №222650009985 є протиправним.
Як наслідок, суд зобов`язав пенсійний орган зарахувати до страхового стажу позивачки періоди роботи з 24.07.1985 по 06.07.1988, та отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 13.09.2001 по 11.03.2002.
Щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком за нормами статті 26 Закону № 1058, суд першої інстанції встановив, що станом на дату звернення з заявою щодо призначення пенсії (29.04.2025) ОСОБА_1 досягла віку 58 років 9 місяців 5 днів.
В свою чергу, згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема з 01.01.2026 по 31.12.2026 не менше 33 років.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для призначення позивачу пенсію за віком за нормами статті 26 Закону № 1058, а відтак адміністративний позов задоволено частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1788-XII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, визначені положеннями статті 26 Закону України №1058-ІV.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема з 01.01.2026 по 31.12.2026 не менше 33 років.
Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.
Так, зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 06.05.2025 №222650009985 про відмову у призначення позивачу пенсії, судом встановлено, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано:
-період роботи з 24.07.1985 по 06.07.1988 у Лівобережному ОРСі, оскільки в підставі внесення запису про прийняття на роботу не зазначена дата наказу №578.
- період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 13.09.2001 по 11.03.2002 за записами трудової книжки та за довідкою від 29.04.2025 №19-18.2/936/1, оскільки не зазначено вид матеріальної допомоги.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.07.1985 з 24.07.1985 по 06.07.1988 у Лівобережному ОРСі з підстав відсутності дати наказу в записі про прийняття на роботу, що не відповідає вимогам Інструкції №162 про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.
Відповідно до п.1-2 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно із п.3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, аналізуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка, в свою чергу необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затвердженою постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (далі – Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.11 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.12 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу і нагороди, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Тобто, надаючи оцінку викладеному, колегія суддів приходить до висновку, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Отже, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) та від 29 березня 2019 року у справі № 548/2056/16-а (адміністративне провадження № К/9901/44334/18), в яких суд касаційної інстанції зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Позивач, як громадянин України, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 27 лютого 2019 року у справі №423/3544/16-а та від 31 січня 2019 року у справі №233/1181/17.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині незарахування до страхового стажу позивача періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 13.09.2001 по 11.03.2002 з підстав не зазначення виду матеріальної допомоги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом «а» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно з абзацом третім частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Відповідно до записів трудової книжки позивача у вказаний період призначено матеріальну допомогу по безробіттю відповідно до пункту 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III, (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Закон №1533-III) безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до положень пункту "ж" частини 1 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 № 803-XI, чинного на час виникнення спірних правовідносин, (далі – Закон № 803-XI) держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу.
При цьому, стаття 7 Закону №1533-III розрізняє такі види забезпечення, зокрема, як матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні.
Аналогічно і стаття 25 Закону № 803-XI розрізняє такі види компенсацій: виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації (стаття 27); виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю (стаття 31).
Відповідно до частини 1 статті 31 Закону №1533-III безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Таким чином, на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої до загального трудового стажу, у зв`язку з чим доводи апелянта щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду отримання такої допомоги з підстав незазначення її виду є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеним.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, оцінюючи доводи апеляційної скарги в межах вимог ст. 308 КАС України, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua