Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №560/11033/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11033/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

21 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26.03.2009 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатною.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 16.06.2020 у справі № 674/575/20 ОСОБА_1 призначено опікуном над повнолітньою недієздатною сестрою, ОСОБА_2 .

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_3 (батько) та ОСОБА_4 (мати).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з випискою з акта ВТЕК серії ВТЭ-5 № 002767 від 04.05.1988 ОСОБА_2 визнана інвалідом І групи з дитинства після повторного огляду.

Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК серії ХМ № 226009 від 14.10.2011 ОСОБА_2 визнана інвалідом І А групи з дитинства за результатами повторного огляду.

У довідці комунального некомерційного підприємства Дунаєвецької міської ради «Дунаєвецька багатопрофільна лікарня» від 07.04.2025 №400 зазначено, що у ОСОБА_2 1-А група інвалідності (з дитинства) та вона перебуває на обліку з 1978 року. Діагноз: деменція внаслідок органічного ураження ЦЕС з судомними нападами.

З витягу з медичної документації щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слідує, що: остання взята на облік лікаря-психіатра в лютому 1978 року з діагнозом F 02.8 епілепсія з слабоумством, деменція внаслідок епілепсії; група інвалідності 2 по психічному захворюваню; дата початку захворювання - 1968 рік.

Згідно з посвідченням одержувача щомісячної допомоги, виданим 22.03.1988, ОСОБА_2 отримувала щомісячну допомогу у зв`язку з інвалідністю.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 24.12.2009 Дунаєвецьким УПСЗН, ОСОБА_2 отримувала державну соціальну допомогу, як інвалід з дитинства І групи.

У відповіді Управління соціального захисту населення від 23.06.2025 №09.04-04/472/2025 на адвокатський запит зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку, як одержувач державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства І-А групи з 01.02.2007 по довічно відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю». ОСОБА_2 вперше звернулася до управління соціального захисту населення Дунаєвецької РДА в лютому 2007 року. Згідно довідки-атестат №97 від 19.01.2007, до лютого 2007 року заявниця перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду України.

ОСОБА_1 16.04.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою про призначення пенсії у зв`язку з витратою годувальника відповідно до Закону № 1058-IV на недієздатну сестру ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (за принципом екстериторіальності) від 23.04.2025 №220650006898 відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1058-IV на недієздатну сестру ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у зв`язку з відсутністю необхідних документів. Страховий стаж годувальника складає 42 роки 07 місяців 21 день. Зазначено, що в ЕПС відсутня інформація про те, що особа визнана особою з інвалідністю з дитинства до вісімнадцятирічного віку.

Позивач, вважаючи порушеним право недієздатної особи на соціальний захист, звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначенні статтею 36 Закону № 1058-IV.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), визначено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

З наведеного слідує, що право на призначення пенсії по втраті годувальника особа, якій призначається пенсія, набуває лише за умови надання виписки з акта огляду в МСЕК та висновку МСЕК про те, що вона могла бути визнана інвалідом до досягнення 18 років. Тобто є два випадки для призначення такого виду пенсії: як встановлення особі інвалідності до досягнення нею 18 річного віку, так і настання інвалідності у віці до 18 років.

Відмовляючи у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області послалось на те, що позивачем не надано документ (висновок МСЕК), який підтверджує факт визнання ОСОБА_2 особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18 річного віку. Інших підстав для відмови не зазначено.

Як встановив суд, ОСОБА_2 : визнана інвалідом І групи з дитинства (виписка з акта ВТЕК серії ВТЭ-5 № 002767 від 04.05.1988), визнана інвалідом І А групи з дитинства (виписка з акта огляду МСЕК серії ХМ № 226009 від 14.10.2011).

Зі змісту довідки комунального некомерційного підприємства Дунаєвецької міської ради «Дунаєвецька багатопрофільна лікарня» від 07.04.2025 № 400 слідує, що з 10-ріного віку ОСОБА_2 перебувала на обліку як особа, в якої наявна 1-А група інвалідності (з дитинства).

З медичної документації, виданої на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слідує, що дата початку захворювання останньої - 1968 рік, тобто, рік її народження.

Таким чином, підтверджується те, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства, до 18-ти років.

При цьому, формулювання «стали особою з інвалідністю до досягнення 18 років» не є тотожнім «отримали статус особи з інвалідністю до досягнення 18 років» (в формалізованому розумінні), натомість їх слід тлумачити також таким чином, що стан здоров`я вказаних осіб фактично відповідав та/або мав передумови відповідати статусу інвалідності.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 759/6651/16-а зазначено, що встановлення категорії "інвалідність з дитинства" МСЕК особам ще до їх повноліття чинним законодавством не передбачено.

Також суд звертає увагу, що у пункті 2.18 Порядку визначено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується, зокрема, посвідченням одержувача допомоги.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 24.12.2009 Дунаєвецьким УПСЗН, ОСОБА_2 отримувала державну соціальну допомогу, як інвалід з дитинства І групи.

Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області протиправно відмовило у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_2 з посиланням на відсутність документів, які підтверджують факт її визнання особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18 річного віку, що свідчить про невідповідність спірного рішення критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому наявні підстави для визнання оскарженого рішення протиправним та його скасування.

Як наслідок, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, здійснити нарахування й виплату ОСОБА_2 пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до вимог статті 36 Закону №1058-IV.

Визначаючись щодо дати, з якої слід призначити пенсію, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Оскільки звернення про призначення ОСОБА_2 пенсії у зв`язку з втратою годувальника надійшло після 12 місяців з дня смерті годувальника, то її слід призначити з дня звернення за пенсією (16.04.2025).

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області внести відомості до ЕПС відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вона була визнана особою з інвалідністю з дитинства до досягнення вісімнадцятирічного віку, то суд вважає відсутніми підстави для їх задоволення, як передчасних, оскільки виконання цього зобов`язання є передумовою для виконання рішення суду про призначення пенсії, яке на час його ухвалення не набрало законної сили.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А.

Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.