Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №240/4614/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/4614/24

Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

21 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив визнати протиправною відмову у призначенні йому пенсії, повідомлену листом від 08 лютого 2024 року №3829-4896/03-02/8-0600/24, та зобов`язати відповідача призначити і виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з пільгового обчислення вислуги років, з 20 травня 2016 року, а також виплатити заборгованість.

Позов обґрунтовано тим, що позивач проходив службу на посадах рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. На день звільнення його вислуга років у пільговому обчисленні перевищувала встановлений пунктом «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII мінімум, а тому відмова у призначенні пенсії лише з мотивів недостатності календарної вислуги є протиправною.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії діяла редакція пункту 3 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону №2262-XII, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393, за якою пільгове обчислення вислуги враховується для визначення розміру пенсії, а не для набуття права на її призначення. Оскільки календарна вислуга позивача становила менше 22 років 6 місяців, суд визнав відмову відповідача правомірною.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянт зазначає, що право на пенсію виникло у нього на день звільнення зі служби, а для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України пільговий залік вислуги років для призначення пенсії прямо встановлений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». На його переконання, зміни до Порядку №393, які набрали чинності у 2022 році, не можуть скасувати право, передбачене законом.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач наполягає, що стаття 12 Закону №2262-XII вимагає наявності саме календарної вислуги, а висновки Верховного Суду не є нормативно-правовими актами. Крім того, у відзиві зазначено, що позивач нібито перебуває на обліку та отримує пенсію, повторно проходив службу і був звільнений 23 січня 2024 року.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги і відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Наказом начальника управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області від 20 травня 2016 року №105 о/с капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , який обіймав посаду чергового помічника начальника установи сектору для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, Житомирської установи виконання покарань №8, звільнено зі служби за власним бажанням.

У наказі про звільнення зазначено, що вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становила 19 років 5 місяців 18 днів, у пільговому обчисленні - 28 років 2 місяці 18 днів.

У поданні Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 23 січня 2024 року №8/1-29 календарну вислугу позивача визначено як 19 років 5 місяців 18 днів, а вислугу в пільговому обчисленні - як 27 років 5 місяців 16 днів. Розбіжність між показниками пільгової вислуги у наказі про звільнення та в поданні не впливає на вирішення спору, оскільки кожний із них перевищує необхідний для позивача мінімум.

15 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06 лютого 2024 року №4745/03-16 йому відмовлено у призначенні пенсії. Про це позивача повідомлено листом від 08 лютого 2024 року №3829-4896/03-02/8-0600/24.

У рішенні відповідач послався на те, що на момент звільнення позивачу не виповнилося 45 років, у поданих документах відсутні відомості про необхідний страховий стаж, а тому відсутні підстави для призначення пенсії за пунктом «б» статті 12 Закону №2262-XII. Водночас питання про наявність у позивача права на пенсію незалежно від віку за пунктом «а» частини першої статті 12 цього Закону з урахуванням спеціальної норми частини четвертої статті 23 Закону №2713-IV належним чином не вирішено.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають, зокрема, звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

За змістом пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається цим особам незалежно від віку. Для осіб, звільнених зі служби з 01 жовтня 2015 року до 30 вересня 2016 року, необхідна вислуга становила 22 календарних роки 6 місяців і більше.

Частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV передбачено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону №2262-XII, а таким особам установлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії: один місяць служби за сорок днів; для окремих категорій служби - один місяць за півтора або за два місяці.

Отже, частина четверта статті 23 Закону №2713-IV є спеціальною нормою закону, яка безпосередньо визначає призначення пільгового заліку: не лише обчислення розміру вже призначеної пенсії, а саме набуття права на її призначення.

Досліджуючи правову природу пільгового обчислення вислуги років, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18 виснувала, що пільгове зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з календарним обчисленням. Воно є пільговим зарахуванням уже наявної вислуги, завдяки якому необхідну кількість років для призначення пенсії особа набуває швидше.

Після ухвалення рішення судом першої інстанції Верховний Суд послідовно конкретизував застосування цього висновку саме до осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

У постановах від 18 лютого 2025 року у справі №520/14878/23, від 26 лютого 2025 року у справі №560/14729/23, від 07 березня 2025 року у справі №620/14330/23, від 11 березня 2025 року у справі №500/6643/23, від 19 червня 2025 року у справі №160/32341/23 та від 28 листопада 2025 року у справі №420/28161/23 Верховний Суд дійшов однакового висновку: право працівника ДКВС на пільгове зарахування вислуги років саме для призначення пенсії передбачено частиною четвертою статті 23 Закону №2713-IV; посилання на редакцію пункту 3 Порядку №393 після змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №119 від 16 лютого 2022 року, не спростовує цього права.

Верховний Суд також наголосив, що висновки, викладені у постановах від 31 серпня 2023 року у справі №200/4951/22, від 11 вересня 2023 року у справі №480/4827/22, від 07 вересня 2023 року у справі №560/9478/22, від 15 вересня 2023 року у справі №380/10714/22 та від 18 жовтня 2023 року у справі №360/17/23, не є застосовними до працівників ДКВС. У тих справах позивачі проходили службу в Національній поліції або Державній прикордонній службі, на яких спеціальна норма частини четвертої статті 23 Закону №2713-IV не поширюється.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд підтвердив у постанові від 18 травня 2026 року у справі №600/399/24-а. Відтак на час апеляційного розгляду існує стала і послідовна практика касаційного суду щодо застосування частини четвертої статті 23 Закону №2713-IV у взаємозв`язку з пунктом «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII.

Згідно із частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, за частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» такі висновки є обов`язковими для суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Тому твердження відповідача про суто рекомендаційний характер наведених висновків є помилковим.

Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, сформовані щодо інших категорій служби, та не застосував спеціальну норму частини четвертої статті 23 Закону №2713-IV. Таке неправильне застосування норм матеріального права призвело до помилкової відмови в позові.

Покликання суду першої інстанції на те, що на дату звернення у 2024 році діяла нова редакція Порядку №393, також не може бути підставою для відмови. Право позивача на пільговий залік для призначення пенсії встановлене законом, а не Порядком №393. Крім того, юридичним фактом, з яким закон пов`язує визначення необхідної тривалості вислуги, є дата звільнення зі служби - 20 травня 2016 року, а не дата подання заяви про призначення пенсії.

На день звільнення ОСОБА_1 необхідна вислуга відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII становила 22 роки 6 місяців. Його вислуга в пільговому обчисленні, визначена у поданні для призначення пенсії, становила 27 років 5 місяців 16 днів. Отже, позивач набув право на пенсію за вислугу років незалежно від віку.

Аргументи відповідача про недосягнення позивачем 45-річного віку і відсутність страхового стажу стосуються пункту «б» статті 12 Закону №2262-XII та не мають значення для призначення пенсії за пунктом «а» цієї статті.

Посилання у відзиві на вимогу про 25 років вислуги для осіб, звільнених після 01 жовтня 2020 року, не відповідає встановленим обставинам, оскільки ОСОБА_1 звільнено 20 травня 2016 року. Так само 23 січня 2024 року є датою подання Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, а не встановленою судом датою звільнення позивача зі служби.

Твердження відзиву про те, що позивач уже отримує пенсію та повторно проходив службу, не підтверджено доказами, які були покладені в основу рішення від 06 лютого 2024 року. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність свого рішення обставинами і доказами, які не були покладені в його основу, крім передбачених законом винятків. Наявність фактично виплачених позивачу сум може бути врахована під час виконання судового рішення для недопущення подвійної виплати, але не усуває протиправності оскарженої відмови.

Щодо дати призначення пенсії колегія суддів зазначає таке.

За пунктом «б» частини першої статті 50 Закону №2262-XII пенсія особам, які мають право на неї відповідно до пункту «а» статті 12 цього Закону, призначається з наступного дня після звільнення зі служби, але не раніше дня, до якого їм виплачено грошове забезпечення. Разом із тим частина третя статті 50 Закону №2262-XII встановлює, що пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Позивач був звільнений 20 травня 2016 року, однак із заявою про призначення пенсії звернувся 15 січня 2024 року. Тому пенсія може бути призначена не раніше ніж за 12 місяців до звернення, тобто з 15 січня 2023 року. Вимога про її призначення з 20 травня 2016 року в частині періоду до 14 січня 2023 року задоволенню не підлягає.

Такий підхід узгоджується, зокрема, з постановою Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі №560/14729/23, у якій за зверненням, що надійшло 27 червня 2023 року, в силі залишено призначення пенсії з 27 червня 2022 року.

Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував юридично значущі обставини та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до статті 317 КАС України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового судового рішення.

Визначаючи належний спосіб захисту, колегія суддів ураховує, що оскаржене рішення формально містить висновок про відсутність умов для призначення пенсії за пунктом «б» статті 12 Закону №2262-XII, тоді як повної оцінки заяви позивача за пунктом «а» цієї статті відповідач не здійснив. У відзиві також наведено відомості про можливе повторне проходження позивачем служби та призначення йому пенсії, які не були перевірені судом першої інстанції і не підтверджені належними доказами.

У постанові від 18 травня 2026 року у справі №600/399/24-а Верховний Суд, визнавши право працівника ДКВС на врахування пільгової вислуги для призначення пенсії, водночас зазначив, що коли орган Пенсійного фонду не перевірив усіх передбачених законом умов, належним способом захисту є скасування відмови та зобов`язання повторно розглянути подання з урахуванням правової оцінки суду.

З огляду на предмет оскарженого рішення, необхідність перевірки всіх матеріалів пенсійної справи та врахування фактично виплачених сум колегія суддів вважає передчасним безпосередньо зобов`язувати відповідача здійснити призначення і виплату пенсії. Належним та ефективним способом захисту є скасування рішення від 06 лютого 2024 року №4745/03-16 і зобов`язання повторно розглянути заяву та подання.

Під час повторного розгляду відповідач зобов`язаний виходити з обов`язкової для нього правової оцінки суду про те, що пільгова вислуга ОСОБА_1 27 років 5 місяців 16 днів враховується для набуття права на пенсію за пунктом «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII відповідно до частини четвертої статті 23 Закону №2713-IV, а редакція пункту 3 Порядку №393 після 19 лютого 2022 року не усуває цього права.

Водночас відповідно до частини третьої статті 50 Закону №2262-XII у разі прийняття рішення про призначення пенсії вона не може бути призначена раніше 15 січня 2023 року, тобто більше ніж за 12 місяців до звернення позивача із заявою. Фактично виплачені позивачу суми пенсії підлягають урахуванню для недопущення подвійної виплати.

Оскільки спір по суті вирішується на користь позивача, а обраний судом спосіб захисту є похідним від заявлених вимог, судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 3028 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформлену рішенням від 06 лютого 2024 року №4745/03-16 та повідомлену листом від 08 лютого 2024 року №3829-4896/03-02/8-0600/24.

Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06 лютого 2024 року №4745/03-16 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 січня 2024 року та подання Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 23 січня 2024 року №8/1-29 щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Під час повторного розгляду врахувати висновки суду про те, що вислуга років ОСОБА_1 у пільговому обчисленні 27 років 5 місяців 16 днів зараховується для набуття права на призначення пенсії відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», а також застосувати частину третю статті 50 Закону №2262-XII, за якою пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні може бути призначена не більш як за 12 місяців перед зверненням, тобто не раніше 15 січня 2023 року, з урахуванням фактично виплачених сум пенсії, якщо такі виплати здійснювалися.

У задоволенні позовних вимог про безпосереднє зобов`язання призначити та виплачувати пенсію з 20 травня 2016 року відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.