Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:
Дата: 20 вересня 2026 р.
Справа: №120/8581/25
Суддя: Яремчук К.О.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/8581/25
Суддя-доповідач Яремчук К.О.
21 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Дончиком В.В. у м. Вінниці) від 04 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
В червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що старшим інспектором прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 , лейтенантом ОСОБА_2 протиправно прийнято рішення № МП-0844 від 05 червня 2026 року про відмову в перетині державного кордону України.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач під час проходження прикордонного контролю не підтвердив належним чином мету своєї поїздки, попри наявність документів про працевлаштування, відрядження, вантаж та інформації в системі «Шлях».
При цьому суд вказав на те, що з урахуванням результатів співбесіди, відсутності досвіду міжнародних перевезень, невідповідностей щодо маршруту та строку відрядження, а також інформації з бази «Ризик», прикордонна служба мала законні підстави для відмови ОСОБА_1 в перетині державного кордону відповідно до пункту 2-9 Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
З огляду на те, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, а оскаржуване рішення відповідало встановленій формі та містило причину для відмови у перетині позивачу державного кордону окружний адміністративний суд дійшов висновку, що таке рішення відповідає вимогам чинного законодавства.
Короткий зміст апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» рішення про відмову в перетині державного кордону має бути обґрунтованим та містити конкретні причини відмови, проте у спірному рішенні не зазначено конкретної законної підстави для обмеження права позивача на виїзд з України.
При цьому Правила перетинання державного кордону України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, на які містяться посилання у рішенні державної прикордонної служби, є підзаконним нормативно-правовим актом і не може розширювати чи змінювати положення законів.
Більше того, сам пункт 2-9 згаданих вище Правил прямо відсилає до процедури, передбаченої статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
Крім того, апелянт стверджує, що відповідач під час розгляду справи фактично доповнив первісні мотиви відмови обставинами щодо попередніх спроб позивача перетнути кордон, його навчання у Франції, листування з друзями щодо проживання там та наявності відповідного профілю ризику. Оскільки ці обставини не були зазначені у рішенні від 05 червня 2025 року, тому вони, на думку апелянта, не можуть використовуватися для обґрунтування правомірності такого рішення вже після прийняття оскаржуваного у цій справі рішення.
Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.
Стислий виклад встановлених обставин
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу товариства з обмеженою відповідальністю «Українські конструкції» № 03/06 к/тм від 03 червня 2025 року ОСОБА_1 направлено у службове відрядження до компанії «СК «Фортекс Конструкт» у місто Бельци, Республіка Молдова, з метою доставки товару.
У зв`язку із зазначеним товариством з обмеженою відповідальністю «Українські конструкції» подано на погодження заявку в системі Державної служби України з безпеки на транспорті «Шлях» № 4390681 для перетину державного кордону 04 червня 2025 року через пункт пропуску «Могилів-Подільський».
05 червня 2025 року ОСОБА_1 прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський - Отач» з метою перетину державного кордону України на виїзд з України.
Під час здійснення перевірки документів, необхідних для виїзду за кордон, позивач надав уповноваженій посадовій особі відповідача паспорт громадянина України для виїзду за кордон, військовий квиток, медичну довідку, наказ товариства з обмеженою відповідальністю «Українські конструкції» про направлення у відрядження та посвідчення про відрядження.
На вимогу уповноваженої посадової особи прикордонної служби позивач додатково надав копію трудової книжки, наказ про прийняття на роботу, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, страховий сертифікат «Green Card», а також документи на вантаж, зокрема митну декларацію, міжнародну товарно-транспортну накладну CMR, інвойс, пакувальні листи, специфікацію, сертифікати та паспорт якості товару, ліцензію перевізника, а також інформацію із системи Державної служби України з безпеки на транспорті «Шлях», зокрема заявку на перетин державного кордону № 4390681.
05 червня 2025 року старшим інспектором прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 , лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення № МП-0844, яким позивачу відмовлено у перетині державного кордону України.
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувало непідтвердження ОСОБА_1 мети поїздки під час дії на території України надзвичайного або воєнного стану відповідно до пункту 2-9 Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.
Оскільки спірні правовідносини стосуються перетину позивачем державного кордону у період дії в Україні воєнного стану, тому для правильного вирішення цієї справи аналізу підлягають приписи Закону України "Про правовий режти воєнного стану", Закону України «Про прикордонний контроль», Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та положення підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють особливості перетину державного кордону.
Так, частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів (пункт 6 частини 1 статті 8 Закону № 389-VIII).
Таким чином, в умовах воєнного стану право особи на вільний перетин державного кордону України може бути обмежено.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Особливості відмови у перетинанні державного кордону визначені статтею 14 Закону про прикордонний контроль, згідно з частиною 1 якої іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
При цьому частиною 1 статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
Про такі випадки зокрема йдеться в статті 6 згаданого Закону.
Так, частиною 1 статті 6 Закону про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.
При цьому слід визнати слушними міркування суду першої інстанції, що передбачені наведеною вище нормою підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Водночас Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року (тут і далі - Правила, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Пунктом 2 Правил передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Зокрема згідно з пунктом 2-9 Правил у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: два водії на вантажному транспортному засобі ліцензіата; три водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном, установлених цим пунктом, Укртрансбезпека може припинити доступ відповідного ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки на три місяці.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки приймається комісією, до складу якої можуть залучатися представники Мінінфраструктури та інших органів державної влади.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки затверджується наказом Голови Укртрансбезпеки.
Наказ про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки оприлюднюється наступного дня після його видання на офіційному веб-сайті Укртрансбезпеки та надсилається ліцензіату на електронну адресу (у разі наявності), що міститься в ліцензійній справі.
У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
Пунктом 12 Правил визначено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. З метою перевірки паспортних та підтверджуючих документів уповноважені службові особи Держприкордонслужби безоплатно, зокрема шляхом електронної інформаційної взаємодії, у встановленому законодавством порядку одержують інформацію, у тому числі з інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних систем і довідкових систем, реєстрів і банків даних, держателем (адміністратором) яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування, зокрема інформацію з обмеженим доступом. Використання такої інформації здійснюється із дотриманням законодавства про захист персональних даних.
У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Із системного аналізу наведених вище приписів слідує, що водії транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану за умови наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Водночас у разі непідтвердження зазначеними особами мети поїздки, уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють їм у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною 1 статті 14 Закону про прикордонний контроль.
Встановленими у цій справі обставинами підтверджується те, що під час перетину кордону позивачем посадовою особою відповідача було здійснено перевірку його паспортних та інших документів, а також проведено його опитування з метою встановлення мети поїздки за кордон.
Під час ухвалення рішення окружним адміністративним судом враховано письмові старшого інспектора прикордонної служби віпс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 , лейтенанта ОСОБА_4 , згідно з якими о 10 год. 50 хв. 05 червня 2025 року лейтенант ОСОБА_5 отримала доповідь від прикордонного наряду "Перевірка документів" у складі штаб-сержанта ОСОБА_6 стосовно слідування у напрямку виїзд з України громадянина України ОСОБА_1 в якості водія на вантажному транспортному засобі марки "Опель", державний номерний знак НОМЕР_3 , повна маса 3500 кг, який як на підставу для перетину державного кордону України під час дії воєнного стану на території України вказав про здійснення міжнародних вантажних перевезень та наявність про нього інформації в базі даних "ШЛЯХ".
При цьому відповідно до бази даних "Ризик" 26 лютого 2024 року та 27 лютого 2024 року в пункті пропуску "Могилів-Подільський-Отач" позивача не пропущено через державний кордон України у зв`язку з непідтвердженням мети поїздки відповідно до пункту 2-9 Правил № 57.
Крім того, ОСОБА_1 працює в товаристві з обмеженою відповідальністю "Українські конструкції", попередньої практики міжнародних вантажних перевезень не має, не володіє інформацією щодо місця завантаження та розвантаження вантажу, не орієнтується у маршруті руху.
Також ОСОБА_1 надав наказ товариства з обмеженою відповідальністю "Українські конструкції" про відрядження терміном на 7 днів з 04 червня 2025 року по 10 червня 2025 року до м. Бельци, Республіка Молдова, відповідно зазначений час на відрядження не відповідає маршруту руху. Попередньо перевезеннями не займався, хоча працевлаштований з 2023 року, підтвердити здійснення вантажних перевезень по Україні не зміг.
Як свідчить інформація, зазначена в рішенні відповідача від 27 лютого 2024 року, раніше ОСОБА_1 навчався у Франції, у його телефоні були знайдені листування з друзями щодо планування поїздки до Франції та подальшого проживання там.
Врахувавши усе наведене вище, відповідач відмовив позивачу в перетинанні державного кордону України з підстав непідтвердження мети поїздки.
З огляду на встановлені вище обставини колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 відповідно до пункту 2-9 Правил не підтверджено мету поїздки за кордон.
Апеляційний суд враховує, що рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби.
Крім того, включення позивача до системи "ШЛЯХ" не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку на підставі повного пакету поданих документів.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2024 року у справі № 260/3528/22.
Колегія суддів зважає на те, що застосовані щодо позивача підстави відмови у перетині держаного кордону є спеціальними обмеженнями, впровадженими в установленому Конституцією України порядку на період дії воєнного стану.
При цьому варто зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте таке втручання у справі, що розглядається, прямо передбачено законом і має абсолютно легітимну мету, а відтак відсутні підстави для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом позивача.
Крім того, апеляційний суд вважає застосовним до спірних у цій справі правовідносин правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 260/3428/22, який враховував першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, а спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Варто також наголосити на тому, що спірне рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.
При цьому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що форма оскаржуваного рішення відповідає вимогам, які затвердженні наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14 грудня 2010 року, і в такому рішенні зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких позивач тимчасово обмежений у праві виїзду за кордон, а тому доводи апелянта про необгрунтованість прийнятого рішення є безпідставними.
Підсумовуючи, слід зазначити, що окружний адміністративний суд надав належну оцінку обставинам справи та дійшов цілком обгрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.
Водночас слід врахувати, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, немає потреби давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя-доповідачЯремчук К.О.
Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua