Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №620/13589/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/13589/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олена ЛУКАШОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: - Осіпової О.О.,

суддів: - Златіна С.В., Кравченка Є.Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби позивача як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, оформлену листом №2780 від 02.12.2025р.;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Свої вимоги мотивує тим, що він подав докази необхідності здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка має I групу інвалідності та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребує постійного стороннього догляду. та документально довів неможливість (відсутність) у його матері інших членів сім`ї як першого, так і другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за нею постійний догляд.

Вважає, що відмова військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача зі служби є незаконною, оскільки суперечить актам чинного законодавства України.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено внаслідок того, що додана до рапорту заява дочки ОСОБА_2 про відмову у догляді за бабусею не надає підстав для звільнення з військової служби, оскільки не підтверджує факт її відсутності або наявності у неї самої потреби у постійному догляді, а саме онука в силу ч.1 ст.264 та ст.266 Сімейного кодексу України зобов`язана піклуватися та утримувати ОСОБА_3 нарівні з позивачем, а обставина щодо проживання онуки поза межами України не позбавляє її як повнолітню онуку ані обов`язку, визначеного законом, піклуватися про свою непрацездатну бабу ОСОБА_3 , ані можливості виконувати такий обов`язок.

Позивач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та винесене без з`ясування всіх обставин справи, а також без надання їм належної правової оцінки, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що самого факту іншої особи (у цьому випадку - другого ступеня спорідненості) недостатньо, щоб стверджувати про відсутність підстав для звільнення з військової частини, оскільки зі змісту п.3 ч.12 ст. 26 Закону №2232 вбачається, що наявність таких осіб перешкоджає звільненню лише якщо такі особи є членами сім`ї військовослужбовця, тобто поняття «особи другого ступеня споріднення» та «члени сім`ї другого ступеня споріднення» не є тотожними, адже у членів сім`ї у розумінні ч.2, ч.4 ст.3 Сімейного кодексу України мають бути такі визначальні ознаки як спільний побут, а також взаємні права та обов`язки.

Тому, оскільки онука ОСОБА_2 не має фізичної можливості здійснювати постійний догляд за своєю бабою внаслідок того, що вона проживає закордоном окремо, то саме позивач є єдиним членом сім`ї своєї матері першого ступеня споріднення, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного стороннього догляду, внаслідок чого він має право на звільнення з військової служби.

Крім того, ст.266 Сімейного кодексу покладає на повнолітніх внуків, правнуків саме обов`язок утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда, а не здійснювати постійний догляд за ними.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026р. апеляційне провадження відкрито та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

У встановлений апеляційним судом строк від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки відповідно до доданих до рапорту документів ОСОБА_1 встановлено наявність у нього повнолітньої дочки ОСОБА_2 , 2003р.н., яка належить до членів сім`ї другого ступеня спорідненості та щодо якої відсутній висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зазначає, що долучена до рапорту заява ОСОБА_2 про відмову у догляді за бабусею не надає підстав для звільнення з військової служби, оскільки це не підтверджує факт її відсутності або наявності у неї самої потреби у постійному догляді та може свідчити про намір штучно створити підстави для звільнення з метою уникнути виконання свого конституційного обов`язку із захисту Батьківщини.

Представником позивача подана відповідь на відзив на апеляційну скаргу, згідно з якою онука не проживає в Україні, а відтак не може здійснювати постійний догляд за бабою. В інакшому випадку особа, яка потребує догляду, буде позбавлена опіку з боку близької особи, тобто не буде досягнута мета, на яку має законні очікування така особа.

Ухвалою в Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2026р. розгляд справи вирішено проводити у порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

21.11.2025 позивач звернувся через мобільний застосунок «Армія+» з рапортом з проханням звільнити його з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати сторонній догляд за матір`ю, якій встановлено І групу інвалідності.

Листом від 02.12.2025 №2780 військова частина НОМЕР_1 відповіла позивачу у задоволенні рапорту, оскільки для звільнення з військової служби позивач маєте підтвердити необхідність постійного догляду за хворою матір`ю саме відповідним висновком медико-соціальної експертної комісії чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Разом з тим, в долученій до рапорту довідці МСЕК №747502 стосовно ОСОБА_3 в пункті 12. Висновок про умови та характер праці зазначено «Потребує сторонньої допомоги і догляду», що не відповідає вимогам визначеним статтею 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки поняття сторонній догляд не є тотожним поняттю постійний догляд, позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду. Також вказано, що до рапорту не додано доказів щодо відсутності чи наявності у ОСОБА_3 інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, або їх потребу в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Додана до рапорту заява дочки ОСОБА_2 про відмову у догляді за бабусею не надає підстав для звільнення з військової служби, оскільки не підтверджує факт її відсутності або наявності у неї самої потреби у постійному догляді.

Оцінюючі висновки суду першої інстанції на предмет їх відповідності нормам матеріального та процесуального права, та, перевіряючи повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

За приписами частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Інструкція №170).

Додатком 19 до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Підпункт 26 пункту 5 зазначеного Переліку визначає документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

З наведеної норми слідує, що умовами для звільнення з військової служби на зазначеній підставі є одночасна наявність таких обставин:

інвалідність І чи ІІ групи в одного із батьків військовослужбовця (чи батьків дружини/чоловіка);

потреба здійснювати постійний догляд за такою особою, що підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді;

відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи (якщо такі наявні - вони мають самі потребувати постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).

Судами встановлено, що 21.11.2025р. позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за хворою матір`ю ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю І групи.

Разом із рапортом позивач подав, зокрема:

- свідоцтво про народження, з якого вбачається, що ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_1 ;

- довідку до акта МСЕК від 09.08.2024 №747502, згідно з якою ОСОБА_1 з 30.07.2024 довічно має інвалідність першої «Б» групи та потребує сторонньої допомоги і догляду;

- висновок від 14.11.2025 №270 (форма первинної облікової документації №080-4/о) про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі щодо ОСОБА_3 та рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Верховний Суд в постанові від 13 червня 2024 року у справі №520/21316/23 зазначив, що щодо осіб, які не належать до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23, від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23 та інші.

За наведеного правового регулювання для підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за особою військовослужбовець мав надати висновок медико-соціальної експертної комісії або у передбачених випадках лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що чинне на момент надання висновку ЛКК законодавство не передбачало затвердженої форми висновку лікарсько-консультативної комісії про потребу в постійному догляді.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021р. №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено, зокрема, форму первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення.

Пунктом 5 Інструкції № 407 вказано, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.

Згідно з пунктом 12 Інструкції № 407 особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі (пункт 12 Інструкції № 407).

Так, відповідно до затвердженої Інструкції висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____» (пункт 3) та надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859 (пункт 4). У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 7).

Зміст висновку за формою №080-4/о та його складові елементи загалом найбільшою мірою відповідають суті документа, передбаченого пунктом 5 Переліку, проте мають істотні відмінності зокрема через відсутність у ньому відомостей про потребу особи в постійному догляді.

Відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на звільнення з військової служби за відповідною підставою.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 листопада 2025 року у справі № 560/17590/24.

Отже висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), який видається ЛКК закладу охорони здоров`я, може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою особою.

У статті 7 Закону України від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-IV) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді.

До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров`я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

У пункті 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 (далі Положення № 1317), яке діяло на момент установлення інвалідності дружині позивача і на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені: нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до орієнтації (дезорієнтація); нездатність до спілкування; нездатність контролювати свою поведінку; значні обмеження здатності до навчання; нездатність до окремих видів трудової діяльності.

До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи А I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).

До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.

Особи з інвалідністю I групи із значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та проводити різні види трудової діяльності за умови їх забезпечення засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, створення за необхідності спеціальних умов праці, у тому числі вдома.

Верховний Суд у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 140/8768/23 вказав, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як, для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Отже, колегія судів погоджується із доводами суду першої інстанції про те, що висновок ЛКК та довідка до акта МСЕК про встановлення матері позивача інвалідності І групи «Б» є достатньою підставою для висновку про потребу у постійному сторонньому догляді.

Проте апеляційний суд вважає помилковими посилання суду першої інстанції як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог на те, що саме онука в силу ч.1 ст.264 та ст.266 Сімейного кодексу України зобов`язана піклуватися та утримувати ОСОБА_3 нарівні з позивачем, а обставина щодо проживання онуки поза межами України не позбавляє її як повнолітню онуку ані обов`язку, визначеного законом, піклуватися про свою непрацездатну бабу ОСОБА_3 , ані можливості виконувати такий обов`язок.

Зокрема, зі змісту абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вбачається, що підставою для звільнення військовослужбовця за сімейними обставинами є саме необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Згідно з ч.ч.1-4 ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абз.5 п.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Проте, доказів того, що онука постійно проживала разом із бабою та вела із нею спільне господарство, матеріали справи не містять.

Отже, сам факт родинного зв`язку другого ступеня споріднення (онука) не означає, що ця особа є членом сім`ї та має обов`язок постійно здійснювати догляд за непрацездатним родичем, оскільки обов`язковими ознаками сім`ї є спільне проживання, спільний побут та взаємні права і обов`язки.

Враховуючи, що онука постійно проживає закордоном, вона не веде з бабою спільного господарства, не має спільного бюджету та побуту, то вона не є членом сім`ї цієї особи та не зобов`язана здійснювати постійний догляд за своєю бабою, яка проживає в Україні, через неможливість реалізувати такий догляд, який передбачає безперервну систематичну допомогу на території України, яку особа, що мешкає закордоном, надавати не здатна.

Так, у постанові Верховного суду України від 27.02.2025р. у справі №380/16966/24, якою суд першої інстанції керувався під час ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, зазначено, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову - без змін, «оскільки в контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.

У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за батьком через проходження військової служби є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

Проходження військової служби накладає на військовослужбовця суворі обмеження щодо свободи пересування та виконання будь-яких додаткових обов`язків, не пов`язаних із військовою діяльністю. Відтак сама його фізична присутність в Україні не свідчить про можливість здійснення догляду за непрацездатним членом сім`ї.

З огляду на це, проходження військової служби братом позивача не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні іншого військовослужбовця, оскільки такий член сім`ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд».

Отже, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.02.2025 р. у справі № 380/16966/24, поняття відсутності іншої особи, здатної здійснювати догляд, охоплює не лише фізичну відсутність, а й нездатність виконувати такі обов`язки через об`єктивні обставини, тому колегія суддів дійшла висновку, що проживання іншого родича закордоном або проходження ним військової служби унеможливлює фактичне надання постійного догляду.

При цьому, колегія суддів не погоджується із посиланням суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог на те, що «проживання онуки за кордоном не накладає на неї суворих обмежень, зокрема щодо свободи пересування чи виконання будь-яких інших додаткових обов`язків, передбачених законами, від виконання яких вона відмовитися не може, як наприклад у випадках перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо», оскільки постійний сторонній догляд за своєю правовою природою є безперервним процесом, що вимагає щоденної особистої присутності доглядача поруч із особою, яка його потребує.

Відтак проживання особи закордоном, незалежно від наявності чи відсутності суворих правових обмежень (як-от полон чи військова служба), виключає можливість щоденно, безперервно та оперативно забезпечувати життєдіяльність непрацездатної особи в Україні, внаслідок чого закордонне проживання є такою ж об`єктивною перешкодою, що свідчить про фактичну відсутність особи, спроможної забезпечити належний догляд.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у згаданій вище постанові чітко розтлумачив, що поняття «відсутність» особи охоплює її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини.

Натомість суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення помилково ототожнив обставину закордонного проживання із перебуванням у полоні чи відбуванням покарання, адже визначальним критерієм для оцінки «відсутності» особи є не ступінь суворості державних обмежень щодо неї, а фактична неможливість надавати необхідний догляд.

Сама по собі свобода пересування ОСОБА_2 закордоном не спростовує того факту, що вона не перебуває в Україні, що робить твердження про її спроможність здійснювати догляд таким, що суперечить реальним обставинам справи.

Не погоджується колегія суддів і з твердженням суду першої інстанції про те, що ч.1 ст.264 та ст.266 Сімейного кодексу покладають на повнолітніх внуків, правнуків саме обов`язок здійснювати постійний догляд за бабою, дідом, прабабою, прадідом, оскільки такий обов`язок виникає виключно за наявності у внуків (правнуків) реальної та фактичної можливості надавати таку допомогу.

Окрім цього, обов`язок внуків щодо утримання непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги, за статтею 266 Сімейного кодексу України є субсидіарним (додатковим) і виникає лише тоді, якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

Тобто вказана стаття регулює виключно аліментні зобов`язання родичів щодо надання грошового (матеріального) забезпечення з метою фінансової підтримки непрацездатної особи для забезпечення її базових життєвих потреб (купівля продуктів, ліків тощо), але не покладає на особу обов`язку щодо постійного стороннього догляду.

Отже, здійснення стороннього догляду та надання утримання є різними за правовою природою поняттями, адже наявність або відсутність субсидіарного обов`язку повнолітніх внуків щодо матеріального утримання (сплати аліментів) жодним чином не свідчить про наявність у таких осіб обов`язку або фізичної можливості здійснювати фактичний постійний сторонній догляд за непрацездатною бабою, дідом, прабабою чи прадідом.

Натомість у цій справі у баби є повнолітній син (позивач), який перебуває на території України, має обов`язок утримувати й піклуватися про непрацездатну матір згідно зі статтею 202 Сімейного кодексу України та виявив реальний намір і має фактичну можливість здійснювати такий догляд особисто.

З урахуванням наведеного, на переконання апеляційного суду, слід погодитися із доводами позивача про те, що онука ОСОБА_2 не має фізичної можливості здійснювати належний догляд за своєю бабою ОСОБА_4 .

Натомість, позивач є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_3 1949 року народження, якій встановлено I групу інвалідності та яка згідно з висновком ЛКК (форма затверджена МОЗ 080/4о) потребує постійного стороннього догляду.

Крім того, син є родичем першого ступеня споріднення і саме тому обов`язок та фактична можливість здійснювати догляд першочергово покладаються на позивача (сина), який перебуває в Україні та має безпосередній обов`язок піклуватися про свою матір.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

За правилами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Водночас судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною відмови військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби позивача та зобов`язання відповідача прийняти рішення про його звільнення з військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Доводи позивача про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, внаслідок чого наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 620/13589/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, оформлену листом № 2780 від 02.12.2025р.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) з військової служби згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.О. Осіпова

Суддя С.В. Златін

Суддя Є.Д. Кравченко