Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №320/41237/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/41237/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Компанієць І.Д., Файдюка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення

В С Т А Н О В И В :

Рух справи.

31.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про скасування рішення Державної міграційної служби України від 04.07.2023 №106-23 відносно позивача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне рішення прийнято відповідачем без будь-яких належних підстав, є протиправним, суперечить чинному законодавству та підлягає скасуванню.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 р. у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення, судом першої інстанції зроблено висновок, що відповідачем доведено належними та достатніми доказами правомірність спірного рішення.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.

Апелянт наголосив, що позивач надав докази на підтвердження своєї позиції, а саме, те в державі його походження на для нього існує реальна загроза життю та здоров`ю.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2025 витребувано справу зі суду першої інстанції та після її надходження, ухвалами від 19.09.2025 та 22.09.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено до слухання у порядку письмового провадження.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу і наполягав на розгляд справи у відкритому судовому засідання.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 клопотання Державної міграційної служби України задоволено і призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.

Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.

Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін через поважність причин.

Позивач та його представник тричі у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем м. Буйнакск, Республіка Дагестан, Російська Федерація, є громадянином РФ, що підтверджено паспортом гр. РФ для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданий 10.02.2014 та дійсний до 10.02.2024, та копією паспорта гр. НОМЕР_2 , виданого 21.07.2011.

Відповідно до наданої копії свідоцтва про шлюб, позивач 17.08.2010 уклав шаріатський шлюб з громадянкою РФ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , видана 16.08.2017.

Позивач та ОСОБА_2 мають четверо неповнолітніх дітей, які проживають разом з позивачем та дружиною на території України.

Крім того, позивач має ще чотирьох дітей від іншої дружини, яка проживає в іншій державі.

Позивач має вищу освіту, за фахом економіст, що підтверджено дипломом Дагестанського державного університету м. Махачкала, РФ.

Також, з`ясовано, що позивач не входив до будь яких політичних, релігійних, громадських або інших організацій.

Згідно пояснень позивача, він у період з 2011 по 2015 роки проживав в м. Дубай, ОАЕ, де має бізнес.

У березні 2015 року позивач прибув до України, та отримав посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_4 , виданої 12.07.2017.

09.02.2021 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач у заяві як шукач захисту просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки існує небезпека для його життя і здоров`я під час перебування в країні громадянської належності через ведення суспільно значимої діяльності, пов`язаної з релігійними переконаннями, шляхом порушення щодо нього кримінальної справи за надуманими обвинуваченнями.

Крім цього позивач вважає, що переслідування його особи пов`язане з тривалим проживанням на території України (з 2015 року), через що спецслужби РФ підозрюють його в участі у «війні України проти Росії».

Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за результатом розгляду заяви позивача прийняло висновок від 09.06.2023, у якому вказано, що відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв`язку з відсутністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, через невстановлення фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, вважаю доцільним рекомендувати Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації.

Рішенням Державної міграційної служби України від 04.07.2023 №106-23 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки стосовно заявника умови, передбачені пунктами1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні.

Вказані обставини підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, і не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Управлінням Верховного Комісара ООН (УВКБ) яке є допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН, розроблено з метою забезпечення міжнародного захисту біженців та здійснення нагляду за дотриманням їх прав та основних свобод відповідно до норм міжнародного права тематичні рекомендації « «Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців».

Згідно пунктів 45, 66, вказаного документа, Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пунктом 195 передбачено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі Закон № 3671) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671 визначені поняття:

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 5 Закону № 3671 встановлений порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зокрема, частиною 2 статті 5 Закону № 3671 визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Частиною 4 статті 5 Закону № 3671 передбачено, що особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 6 цієї ж статті встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Стаття 6 Закону № 3671 передбачає умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Стаття 7 вказаного Закону№ 3671 визначає порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Стаття 8 цього Закону№ 3671 встановлює порядок попереднього розгляду заяв.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671 передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону № 3671 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною першою статті 12 Закону №3671 визначено, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Висновки суду.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на законних підставах знаходився на територій України і подав документи для отримання відповідного статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Проте, відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного статусу через недоведеність належними доказами, а саме, що позивачу необхідно встановити статус біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком відповідача, виходячи із обставин життя позивача і понять вказаних статусів.

Апелянт не надав відповідачу суттєвих доказів того, що позивачу в державі його походження є реальна загроза його життю та здоров`ю.

Крім того, апелянтом не спростовано обставини, що були встановлені судом першої інстанції, а саме те, що позивач на підтвердження факту шукача захисту надав паспорт гр. РФ для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданий 10.02.2014 та дійсний до 10.02.2024, та копію паспорта гр. НОМЕР_2 , виданого 21.07.2011.

Також, позивач під час співбесіди 24.05.2021 повідомив про наявність другого закордонного паспорт гр. РФ НОМЕР_5 , який було втрачено.

Однак, за результатами перевірки за допомогою інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан), міграційною службою було встановлено, що, у зв`язку з військовою агресією РФ та введенням на території України воєнного стану 02.03.2022 позивач покинув територію України через пункт перетину державного кордону Косино (на кордоні з Угорщиною) на підставі закордонного паспорту гр. РФ №550108830.

Тобто, позивач покинув територію України на підставі закордонного паспорта гр. РФ №550108830 про який повідомив відповідача, що було цей паспорт втрачено.

Вказані обставини не спростовано апелянтом і додаткових доказів чи пояснень з цього приводу апелянт не надав, хоча тричі викликався у судове засідання.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наведені обставини свідчать про те, що позивач під час співбесіди надав неправдиві твердження та приховав певну інформацію, що відповідно його характеризує як особистість.

Надані листи щодо здійснення благодійної діяльності, участі у інших релігійних організаціях не містять тої інформації, яка б підтверджувала б необхідність надання позивачу статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Отже, з урахуванням вказаних обставин і наданих доказів сторонами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог і не доведеність їх належними та допустимими доказами, проте як відповідач правомірність спірного рішення довів належними доказами.

Стаття 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Щодо всіх інших доводів апелянта, колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Повний текст виготовлено 21.09.2026.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 р. - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

І.Д. Компанієць

В.В. Файдюк