Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №320/19564/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/19564/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом громадянина Грузії ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС), Головного сервісного центру МВС про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС), Головного сервісного центру МВС, в якому просив:

- визнати протиправною викладену в листі від 02.04.2025 №31/33/05/К-1445/10-2025-1620-2025 відмову Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) (код ЄДРПОУ ВП: 45574396) щодо здійснення обміну ОСОБА_1 посвідчення водія серії НОМЕР_1 , виданого вперше, після закінчення строку його дії без складення іспитів у відповідності до п.25-1 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 №340;

- зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) (код ЄДРПОУ ВП: 45574396) здійснити обмін ОСОБА_1 посвідчення водія серії НОМЕР_1 , виданого вперше, після закінчення строку його дії без складення іспитів у відповідності до п.25-1 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 №340.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги позивач зазначив, що він не оспорює факт притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху тричі та в повному обсязі погоджується з правомірністю винесення постанов про притягнення його до відповідальності. Проте зазначає, що кваліфікуючою ознакою, яка позбавляє права на обмін посвідчення водія, виданого вперше, після закінчення строку його дії без складання іспитів є саме «вчинення особою протягом двох років з дня видачі вперше посвідчення водія трьох і більше адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», а не «притягнення до адміністративної відповідальності три або більше разів».

На переконання апелянта «вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» та «притягнення власника транспортного засобу до адміністративної відповідальності» із застосуванням ч.1 ст.14-1 КУпАП не є тотожними поняттями. Апелянт зазначив, що в даному випадку відсутня така складова правопорушення, як суб`єктивна сторона (вина особи), оскільки особисто ним не було порушено вимоги Прави дорожнього руху та не було перевищено встановлених обмежень швидкості руху, позаяк керування транспортним засобом, який належить йому, здійснював інший водій.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач зазначив, що апелянт правом на оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченим КУпАП, не скористався, тим самим автоматично визнав вину та правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП. Всі інші доводи про те, що нібито за кермом знаходилась інша особа не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки обставини вчинення вищевказаного адміністративного правопорушення не є предметом розгляду у даній справі.

Крім того відповідач вказав, що відповідно до чинних нормативно-правових актів у працівників сервісних центрів МВС відсутні повноваження встановлювати будь-які обставини щодо вчинення особою адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху або визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України, щодо скасування притягнення до відповідальності за вчинення таких правопорушень тощо. Під час обміну посвідчення водія, виданого вперше, після закінчення строку його дії уповноважений працівник ТСЦ МВС перевіряє відомості про застосування адміністративних стягнень або кримінальних покарань у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, учинених особою протягом двох років.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Грузії та 02.08.2019 отримав посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 .

28.02.2023 позивач вперше отримав посвідчення водія категорії «В» серії НОМЕР_1 у ТСЦ 3245 з терміном дії до 28.02.2025.

20.03.2025 позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із письмовою заявою, в якій просив здійснити обмін посвідчення водія серії НОМЕР_1 , оскільки за період протягом двох років з дня видачі вперше посвідчення водія ним було допущено не більше двох адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та невчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України.

Вказану заяву було передано на розгляд до РСЦ ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях.

За результатами розгляду заяви відповідачем було надано відповідь від 02.04.2025 за вих. № 31/33/05/К-1445/10-2025-1620-2025, в якій зазначалось, що згідно модуля «Реєстр адміністративних правопорушень» ЄДР МВС наявна інформація про винесення 3 постанов щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху протягом двох років з дня видачі посвідчення водія вперше та роз`яснено, що для здійснення обміну посвідчення водія йому необхідно скласти теоретичний та практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки регулює Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ, який відповідно визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Статтею 15 Закону №3353-XII визначено, що кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України (ч.9 ст.15 Закону №3353-XII).

Відповідно до п.1 Положення №340 посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.

Пунктом п.16 Положення №340, передбачено, що посвідчення водія видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, установленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний, практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС.

Згідно з п. 25 Постанови КМУ № 320, під час обміну посвідчення водія, отриманого вперше, до закінчення строку його дії особі видається нове посвідчення, яке вважається таким, що видане вперше, із зазначенням строку дії посвідчення, що підлягає обміну.

Пункт 25-1 Постанови КМУ № 320, передбачає, що обмін посвідчення водія, виданого особі вперше, після закінчення строку його дії проводиться без складення іспитів за умови вчинення особою протягом двох років з дня видачі такого посвідчення не більше двох адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та невчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України.

У разі вчинення особою протягом двох років з дня видачі вперше посвідчення водія трьох і більше адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху або визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України, без застосування до неї позбавлення права на керування транспортними засобами обмін такого посвідчення здійснюється із складенням теоретичного та практичного іспитів у територіальному сервісному центрі МВС.

Аналогічні норми закріплені в пункті 6 розділу ІХ Обмін посвідчення водія Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 515 від 07.12.2009 р.

Згідно з п. 28 Положення № 340, обмін посвідчення водія, у тому числі виданого вперше, проводиться без складення іспитів, крім випадків, передбачених пунктом 25-1 цього Положення. Під час обміну посвідчення водія працівник територіального сервісного центру МВС перевіряє відомості про особу, яка подає документи, за Єдиним державним реєстром МВС, Єдиним державним демографічним реєстром, відповідними базами даних та державними реєстрами щодо осіб, які перебувають в розшуку, а також осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами або тимчасово обмежених у цьому праві.

За наявності технічної можливості щодо електронної інформаційної взаємодії між МВС та суб`єктами електронної взаємодії така перевірка відомостей про особу проводиться автоматично засобами центральної підсистеми єдиної інформаційної системи МВС або системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.

Статтею 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в подальшому КупАП) встановлено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Відповідно до ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Відповідно до пункту 2 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1145, належним користувачем є фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи (особа, яка виконує повноваження керівника юридичної особи) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру несуть відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Колегією суддів встановлено, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху постановами про накладення адміністративного стягнення від 21.08.204 серії 4АВ № 6977891, від 04.03.2023 серії 3АВ № 1923861 та від 18.10.2023 серії 3АВ № 03880585.

В апеляційній скарзі позивач зазначив, що він не оспорює факт притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху тричі та в повному обсязі погоджується з правомірністю винесення постанов про притягнення його до відповідальності.

В матеріалах справи відсутні докази оскарження та скасування вищевказаних постанов.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу в обміні тимчасового посвідчення водія без складення теоретичного та практичного іспитів у територіальному сервісному центрі МВС.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доводи апелянта про те, що він був притягнутий до відповідальності, не як особа, яка безпосередньо вчинила правопорушення, а як власник транспортного засобу марки DAF, д.н.з. НОМЕР_3 , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки предметом розгляду в межах цієї справи не є перевірка правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що правом на оскарження вказаної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченим КУпАП, позивач не скористався, вказана постанова є чинною та не скасованою в установленому законом порядку, доказів протилежного матеріали справи не містять, штраф за означеною постановою сплачено.

Доводи апелянта про те, що кваліфікуючою ознакою, яка позбавляє права на обмін посвідчення водія, виданого вперше, після закінчення строку його дії без складання іспитів є саме «вчинення особою протягом двох років з дня видачі вперше посвідчення водія трьох і більше адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», а не «притягнення до адміністративної відповідальності три або більше разів», колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що поняття «вчинення правопорушення» та «притягнення до адміністративної відповідальності» не є тотожними, оскільки належать до різних стадій та елементів юридичного механізму реалізації відповідальності, однак перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку.

Вчинення правопорушення - це фактична дія або бездіяльність особи, яка містить усі елементи складу адміністративного правопорушення (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона) та протиправно порушує вимоги Правил дорожнього руху. Подія вчинення є матеріально-правовою підставою для виникнення адміністративно-правових відносин.

Притягнення до відповідальності - це офіційна процесуальна дія уповноваженого органу, яка полягає у формальній фіксації вини особи, винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення та набранні нею законної сили.

Відповідно до п. 25-1 Постанови КМУ №340, обмін посвідчення водія, виданого вперше, проводиться без складення іспитів за умови вчинення особою протягом 2 років не більше ніж двох адміністративних правопорушень.

Колегія суддів зазначає, що фактичного вчинення правопорушення недостатньо для настання негативних обмежень, таких як відмова в автоматичному обміні посвідчення. Факт вчинення правопорушення має бути офіційно встановлений та підтверджений.

Саме набрання чинності постановою про притягнення особи до адміністративної відповідальності (не оскарження постанови в судовому порядку) стає юридичним фактом та беззаперечним доказом вчинення правопорушення.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене, суд вважає, що немає підстав для визнання дій відповідачів протиправними.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких