Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №320/58369/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/58369/25 Головуючий у 1 інстанції: Дудін С.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

За участю секретаря Ольшевської Ж.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування пунктів наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Національні інформаційні системи», у якому просила:

- визнати протиправними та скасувати пункти 1, 3 та 6 наказу Міністерства юстиції України від 10.11.2025 № 3068/5 «Про задоволення скарги», складеного на підставі висновку Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 16.09.2025;

- зобов`язати НАІС відновити доступ Приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано пункти 1, 3 та 6 наказу Міністерства юстиції України від 10.11.2025 №3068/5 «Про задоволення скарги».

Зобов`язано Державне підприємство «Національні інформаційні системи» відновити Приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Міністерство юстиції України звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції фактично перебрав на себе повноваження Мін`юсту, здійснив новий розгляд скарги у сфері державної реєстрації та надав оцінку речовим правам третіх осіб. Апелянт стверджує, що скарга від 12 серпня 2025 року містила належне обґрунтування порушення прав скаржників, підтверджене доданими матеріалами та посиланням на попередню скаргу тих самих осіб щодо тих самих земельних ділянок, а Мін`юст відповідно до пункту 9 Порядку № 1128 був зобов`язаний самостійно з`ясувати всі обставини, що мають значення для її об`єктивного розгляду. Крім того, відсутність підписів чотирьох із тридцяти п`яти зазначених у скарзі осіб, на думку апелянта, не була підставою для повернення скарги в цілому, оскільки щодо інших тридцяти одного скаржника вона відповідала вимогам частини четвертої статті 37 Закону. Водночас, апелянт наголошує, що арешти, накладені ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року та 08 жовтня 2020 року, поширювалися на земельні ділянки, щодо яких прийнято оскаржувані реєстраційні рішення, а відсутність державної реєстрації таких обтяжень у Державному реєстрі речових прав сама собою не свідчить про їх відсутність. Також, апелянт посилається на встановлені розбіжності у відомостях про підстави набуття ПрАТ «Обухівське» права постійного користування земельними ділянками, у зв`язку з чим, реєстраційні рішення прийнято з порушенням засади об`єктивності, достовірності та повноти відомостей і за наявності підстави для відмови в державній реєстрації прав. Окремо апелянт вказує, що неврахування письмових пояснень ПрАТ «Обухівське» не було визначено підставою позову, а матеріали справи не містять доказів безпосереднього зв`язку між такими поясненнями та тимчасовим блокуванням доступу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав. На переконання апелянта, вибір заходу реагування належить до дискреційних повноважень Мін`юсту, а висновок Колегії від 16 вересня 2025 року містить достатні мотиви застосування до ОСОБА_1 менш суворого заходу у вигляді тимчасового блокування доступу до реєстру строком на три місяці. Крім того, апелянт зазначає, що пункт 1 наказу № 3068/5 не порушує прав ОСОБА_1 як державного реєстратора, оскільки, стосується майнових прав третіх осіб, тому провадження у справі в цій частині підлягало закриттю.

05 червня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечує проти доводів апелянта та підтримує висновки суду першої інстанції.

До Шостого апеляційного адміністративного суду від представника Міністерства юстиції України - Кващук Тетяни Анатоліївни надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року заяву представника Міністерства юстиції України - Кващук Тетяни Анатоліївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

Також, до Шостого апеляційного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 - Крамара Олега Петровича надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - Крамара Олега Петровича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Наказом Мін`юсту від 10.11.2025 №3068/5 «Про задоволення скарги» відповідно до пункту 1 частини першої статті 3, пункту 4 частини першої статті 24, частини третьої статті 26, підпунктів «а», «б» пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»:

1. Скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_26 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 від 12.08.2025 задоволено частково.

2. Визнано прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 від 13.06.2023 № 68002053, від 14.06.2023 №№ 68013124, 68015490, 68015734, 68015963, 68016232, 68018650, 68018905, 68019779, 68019946, 68020112, 68020482, 68020641, 68011216, 68011521, 68011774, 68011966, 68012158, 68013439, 68015161, від 13.08.2024 №№ 74553892, 74554054.

3. Тимчасово блоковано доступ приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.

6. Виконання пункту 3 наказу покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Підставою зазначено висновок центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 16.09.2025 за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_37 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 від 12.08.2025, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.08.2025 за № СК-3129-25.

У резолютивній частині висновку Колегія рекомендувала: скаргу задовольнити частково; визнати прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати перелічені рішення приватного нотаріуса; тимчасово блокувати доступ приватному нотаріусу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці; в іншій частині вимог відмовити. Саме в такому обсязі зміст висновку Колегії був відтворений у подальшому в наказі Міністерства юстиції України від 10.11.2025 № 3068/5.

У розділі висновку під назвою «Мотиви рішення у стислому викладенні» зазначено, що скаржники повідомили про належність їм на праві власності земельних ділянок, які, за змістом висновку, розташовані в межах земельних ділянок, щодо яких були прийняті оскаржувані рішення. Також зазначено, що на підставі ухвал Шевченківського районного суду міста Києва від 16.09.2019 у справі № 761/35999/19 та від 08.10.2020 у справі № 761/29222/20 накладено арешти на земельні ділянки, що належать скаржникам на праві власності, та на земельні ділянки, щодо яких прийнято оскаржувані рішення. У висновку наведено, що в цих ухвалах зазначено про розташування земельних ділянок скаржників у межах земель, визначених державними актами на право постійного користування землею від 13.02.1996 серії ІІ-КВ № 003262 та від 16.02.1996 серії ІІ-КВ № 003263, які належать на праві постійного користування ПрАТ «Обухівське».

Далі у висновку зазначено, що на підставі оскаржуваних рішень приватним нотаріусом ОСОБА_1. було зареєстровано право власності на земельні ділянки за Обухівською міською радою Київської області та право постійного користування за ПрАТ «Обухівське».

У висновку також наведено, що, за встановленими Колегією обставинами, ухвалами накладено арешти, зокрема, на земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, що належать ПрАТ «Обухівське» на праві постійного користування на підставі державних актів; при цьому самі ухвали датовані 16.09.2019 та 08.10.2020, тоді як згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельні ділянки, щодо яких прийнято оскаржувані рішення, були сформовані у 2022 - 2023 роках, а саме: 11.02.2022, 15.02.2022, 16.02.2022, 17.02.2022, 18.02.2022, 20.02.2022, 21.02.2022, 22.02.2022, 03.06.2022, 13.06.2022, 30.06.2022, 01.07.2022, 18.07.2022, 29.11.2022, 12.12.2022 та 26.01.2023. Зафіксовано, що оскаржувані рішення прийнято на підставі, зокрема, державних актів, а у відомостях Державного земельного кадастру зазначено, що земельні ділянки належать ПрАТ «Обухівське» на праві постійного користування на підставі цих державних актів, у зв`язку з чим Колегія дійшла висновку, що арешти, накладені ухвалами, поширюються також і на земельні ділянки, щодо яких прийнято оскаржувані рішення. Вказано, що ухвалами передбачено заборону відчуження та розпорядження земельними ділянками, а прийняття оскаржуваних рішень, на думку Колегії, може призвести до відчуження земельних ділянок або їх поділу. Окремо у висновку зафіксовано, що в Державному реєстрі прав відсутні відомості про державну реєстрацію арештів на земельні ділянки на підставі ухвал.

Окрім цього, у висновку зазначено, що в ухвалах, на які послалися скаржники, наведено, що земельні ділянки, які належать ПрАТ «Обухівське» на підставі державних актів, перебувають у державній власності. З огляду на це, у висновку наведено посилання на частину другу статті 326 Цивільного кодексу України, відповідно до якої від імені та в інтересах держави право власності здійснюють органи державної влади, та на частину другу статті 327 Цивільного кодексу України, відповідно до якої управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють територіальні громади та утворені ними органи місцевого самоврядування. Після цього у висновку зазначено, що на підставі оскаржуваних рішень право власності на земельні ділянки зареєстровано за Обухівською міською радою Київської області, яка є органом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності.

У розгорнутому викладенні мотивів Колегія також відобразила обставини підготовки скарги до розгляду. Зокрема, вказано, що скаржники дізналися про прийняття оскаржуваних рішень з інформації з Державного реєстру прав від 19.06.2025 із зазначенням конкретних номерів відповідних інформаційних довідок. У висновку також зафіксовано, що за 15 днів до дня засідання Колегії на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України було оприлюднено інформацію про дату розгляду цієї скарги, а також додатково повідомлено про це Обухівську міську раду Київської області, приватного нотаріуса ОСОБА_1., ПрАТ «Обухівське» засобами електронної пошти, а ПрАТ «Обухівське», Обухівську міську раду, приватного нотаріуса та скаржників - засобами телефонного зв`язку.

Зазначено, що після повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарги до Міністерства юстиції України надійшли клопотання про надіслання матеріалів скарги в електронній формі від приватного нотаріуса ОСОБА_1. від 29.08.2025 № 177/01-16 та від ПрАТ «Обухівське» від 03.09.2025 № 3/9-25-1, а також письмові пояснення по суті скарги від ПрАТ «Обухівське» від 15.09.2025 № 15/09-25, від Обухівської міської ради від 12.09.2025 № 3209 і від приватного нотаріуса ОСОБА_1. від 12.09.2025 № 194/01-16, які, як зазначено у висновку, долучено до матеріалів скарги та досліджено в ході колегіального розгляду.

Крім означеного, у висновку наведено дані Державного реєстру прав про те, що на підставі оскаржуваних рішень приватним нотаріусом відкрито розділи на відповідні земельні ділянки, внесено записи про право власності за Обухівською міською радою Київської області та записи про право постійного користування за ПрАТ «Обухівське» із посиланням на державні акти, відомості Державного земельного кадастру від 09.06.2023, 12.06.2023, 08.08.2024 та наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 05.05.2006 № 14-25-7/1 «Про перетворення державного підприємства Радгосп-комбінат «Обухівський» у відкрите акціонерне товариство «Обухівське».

Окремо у висновку викладено мотиви щодо часткового задоволення скарги. Колегія послалася на положення пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до яких підставою для відмови у державній реєстрації є подання документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. У цьому зв`язку у висновку зазначено, що оскаржувані рішення, які у висновку умовно визначені як «оскаржувані рішення 2», були прийняті на підставі, зокрема, державного акта, у якому вказано, що його видано на підставі рішення Першотравенської сільської ради народних депутатів від 05.12.1995, однак у відомостях Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3223186600:02:010:0025, 3223186600:02:010:0026, 3223186600:02:010:0400, 3223186600:02:011:0038, 3223186600:02:011:0039, 3223186600:02:012:0005 зазначено, що цей державний акт видано на підставі рішення Обухівської міської ради народних депутатів від 14.12.1995, а щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223186600:03:004:0051 зазначено, що державний акт видано на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 28.03.2012 № 385. У зв`язку з цим у висновку зазначено, що подані документи не давали змоги встановити набуття права постійного користування ПрАТ «Обухівське» на земельні ділянки з указаними кадастровими номерами.

У підсумковій частині висновку Колегія зазначила, що оскаржувані рішення, які у висновку визначені як «оскаржувані рішення 1» та «оскаржувані рішення 3», прийнято з порушенням загальної засади державної реєстрації прав, визначеної пунктом 1 частини першої статті 3 Закону, а саме щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; натомість оскаржувані рішення, які у висновку визначені як «оскаржувані рішення 2», на думку Колегії, прийнято як за наявності підстави для відмови у державній реєстрації, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 24 Закону, так і з порушенням зазначеної загальної засади державної реєстрації прав. У висновку також вказано, що такі порушення не є формальними (несуттєвими) помилками, оскільки впливають на об`єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а відновлення порушеного права, на думку Колегії, неможливе шляхом прийняття рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини сьомої статті 37 Закону, у зв`язку з чим відповідні рішення підлягають анулюванню.

Стосовно заходів реагування у висновку зазначено, що з огляду на характер порушень, які, на думку Колегії, були допущені приватним нотаріусом ОСОБА_1 у сфері державної реєстрації прав, є достатні підстави для тимчасового блокування їй доступу до Державного реєстру прав строком на три місяці. Одночасно у висновку вказано, що з огляду на обставини, зокрема щодо відсутності в Державному реєстрі прав відомостей про державну реєстрацію арештів на земельні ділянки на підставі ухвал, застосування такої санкції, як анулювання доступу до Державного реєстру прав, Колегія визнала надмірним. Так само у висновку зазначено, що Колегія не вбачає достатніх підстав для направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватному нотаріусу ОСОБА_1., а тому в цій частині вимог скаржників запропоновано відмовити.

Після складання такого висновку він був визначений Міністерством юстиції України як підстава для прийняття наказу від 10.11.2025 № 3068/5, який відтворює зміст його резолютивної частини щодо часткового задоволення скарги, анулювання рішень приватного нотаріуса, тимчасового блокування доступу до Державного реєстру прав строком на три місяці та відмови в іншій частині вимог.

Не погоджуючись із пунктами 1, 3 та 6 вищевказаного наказу, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні та економічні засади проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Пунктами 1 та 4 частини 1 статті 3 Закону № 1952-IV до загальних засад державної реєстрації прав віднесено: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною третьою статті 3 Закону № 1952-IV передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Частиною третьою статті 10 Закону № 1952-IV у редакціях, чинних на час прийняття відповідних рішень про державну реєстрацію прав, передбачено, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

виконання вимог, визначених статтею 27-2 цього Закону, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (крім випадків автоматичної реєстрації такого права згідно із законом);

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Частиною другою статті 12 Закону № 1952-IV встановлено, що відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Згідно з частиною 4 статті 18 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 1 січня 2013 року.

Частиною 8 статті 18 Закону № 1952-IV передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Пунктами 4-6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV визначено такі підстави для відмови в державній реєстрації прав:

- подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

- наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

- наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.

За приписами частини 2 статті 24 Закону № 1952-IV, за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Відповідно до частини 2 статті 28 Закону № 1952-IV, під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 29 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав похідних від права власності, обтяжень речових прав на земельну ділянку, право власності на яку набуто та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться з одночасною державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку, крім випадків, якщо право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Частиною третьою статті 29 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

Пунктом 81-1 Порядку № 1127 встановлено, що державна реєстрація прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 р., проводиться у порядку, передбаченому статтею 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Пунктом 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель.

Підпунктом «а» пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України до таких винятків віднесено землі:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Цим же пунктом передбачено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Щодо процедури адміністративного оскарження у сфері державної реєстрації прав, частиною першою статті 37 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на час подання та розгляду скарги, передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Частиною третьою статті 37 Закону № 1952-IV встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.

Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону № 1952-IV, скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі безпосередньо до суб`єкта розгляду скарги та має містити відомості про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав має бути підписана скаржником або його представником. Така скарга може бути подана в електронній формі за умови підписання її скаржником або його представником з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". До скарги, підписаної представником, додаються докази на підтвердження його повноважень.

До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подана особою, яка не має на це повноважень, або що не містить відомостей про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, дати, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав (якщо зазначення такої дати є обов`язковим), підпис скаржника або його представника, повертається скаржнику на підставі мотивованого рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу не пізніш як через 15 днів з дня її надходження.

За приписами частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу: про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав) про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав); про залишення скарги без розгляду по суті.

Пунктами 4 та 5 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV передбачено, що Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо скаргу подано особою, права якої у зв`язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено; скаргу подано особою, яка не має на це повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону № 1952-IV, у разі задоволення скарги Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про: визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про залишення заяви без руху або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України.

Підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є:

а) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2-1, 4 частини першої статті 3 цього Закону. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав;

б) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав за наявності підстав для залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Пунктом 4 частини сьомої статті 37 Закону № 1952-IV передбачено прийняття рішення про: тимчасове блокування або про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.

Процедуру здійснення Міністерством юстиції України та його територіальними органами розгляду скарг визначає Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128).

За приписами пункту 9 Порядку № 1128, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту; чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах; чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні; чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Абзацом третім пункту 12 Порядку № 1128 передбачено, що заінтересовані особи мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються колегією до розгляду.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 1128, за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи: встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту; підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

За пунктом 9 розділу III Положення про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 січня 2020 року № 71/5, за результатом розгляду скарги Колегія шляхом голосування приймає рішення, що оформлюється відповідним висновком.

Висновок Колегії має містити: дату та місце проведення засідання Колегії; перелік членів Колегії, які брали участь у засіданні, на якому прийнято рішення за результатом розгляду скарги; реквізити та суть скарги; рекомендації щодо задоволення (відмови у задоволенні) скарги; мотиви рішення Колегії у стислому викладенні; мотиви рішення Колегії у розгорнутому викладенні, зокрема відомості про наявність (відсутність) обставин, які мають значення для розгляду скарги, та відомості про наявність (відсутність) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, що оскаржуються; результати голосування («за», «проти», «утримався») членів Колегії.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV, технічний адміністратор Державного реєстру прав (далі - технічний адміністратор) - державне унітарне підприємство, визначене Міністерством юстиції України та віднесене до сфери його управління, що здійснює заходи із створення, впровадження та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав, відповідає за його технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних цього реєстру, здійснює технічні та технологічні заходи з надання, блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав, організовує та проводить навчання для роботи з цим реєстром.

Частиною восьмою статті 37 Закону № 1952-IV встановлено, що технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктом 4 частини сьомої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання. Порядок тимчасового блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав визначається Міністерством юстиції України.

Відповідно до пункту 9 Порядку забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних і Державних реєстрів, інформаційно-комунікаційних систем, у тому числі інформаційних (автоматизованих), створення та забезпечення функціонування яких віднесено законодавством до компетенції Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 2015 року № 2586/5, тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснюється адміністратором реєстрів шляхом припинення доступу до вказаних реєстрів користувача у день надходження відповідного рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу з використанням системи електронного документообігу або у паперовій формі незалежно від зміни відомостей про користувача, зазначених у абзаці четвертому пункту 4 цього Порядку.

Після спливу строку тимчасового блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань доступ до реєстрів надається за відповідним повідомленням суб`єкта, визначеного у пункті 2 цього Порядку, не пізніше наступного робочого дня з дати його отримання, але не раніше спливу строку такого блокування.

У разі скасування судом рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу про тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань доступ до реєстрів надається не пізніше наступного робочого дня після отримання адміністратором реєстрів відповідного судового рішення, що набрало законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 3 наказу Міністерства юстиції України від 10 листопада 2025 року № 3068/5 «Про задоволення скарги» тимчасово заблоковано доступ приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці, а пунктом 6 цього наказу його виконання покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Підставою для прийняття зазначеного наказу визначено висновок Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 16 вересня 2025 року, складений за результатами розгляду скарги від 12 серпня 2025 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 серпня 2025 року за № СК-3129-25.

Предметом розгляду Центральної Колегії Міністерства юстиції України були прийняті приватним нотаріусом ОСОБА_1. рішення від 13 червня 2023 року, 14 червня 2023 року та 13 серпня 2024 року, на підставі яких зареєстровано право комунальної власності Обухівської міської ради Київської області та право постійного користування ПрАТ «Обухівське» на 22 земельні ділянки.

За змістом висновку від 16 вересня 2025 року, підставами для визнання зазначених рішень такими, що прийняті з порушенням законодавства, визначено поширення на відповідні земельні ділянки арештів, накладених ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року у справі № 761/35999/19 та від 08 жовтня 2020 року у справі № 761/29222/20; реєстрацію за Обухівською міською радою Київської області права комунальної власності на землі, які, за висновком Міністерства юстиції України, перебували у державній власності; а також наявність розбіжностей між відомостями державного акта на право постійного користування землею від 13 лютого 1996 року серії ІІ-КВ № 003262 та відомостями Державного земельного кадастру щодо семи земельних ділянок.

Центральна колегія Міністерства юстиції України дійшла висновку, що реєстраційні рішення прийнято з порушенням загальної засади державної реєстрації прав щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а щодо семи земельних ділянок - за обставин, коли подані документи не давали змоги встановити набуття ПрАТ «Обухівське» права постійного користування ними.

З огляду на встановлені порушення, Центральна колегія Міністерства юстиції України визнала наявними підстави для тимчасового блокування доступу приватному нотаріусу ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці. Водночас, урахувавши відсутність у цьому реєстрі відомостей про державну реєстрацію арештів земельних ділянок, Центральна колегія Міністерства юстиції України визнала застосування анулювання доступу до реєстру надмірним.

При цьому, пункт 2 наказу Міністерства юстиції України від 10 листопада 2025 року № 3068/5, яким відповідні рішення приватного нотаріуса ОСОБА_1. визнано прийнятими з порушенням законодавства та анульовано, позивачем не оскаржується. Тому, правомірність цього пункту не є предметом апеляційного перегляду.

Разом із тим, пункт 3 наказу безпосередньо стосується професійної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1., у зв`язку із чим, перевірці підлягає наявність передбачених законом фактичних і правових підстав для застосування до неї такого заходу реагування, дотримання Міністерством юстиції України процедури розгляду скарги, а також обґрунтованість і пропорційність визначеного строку блокування доступу. Оцінка обставин прийняття реєстраційних рішень у цьому разі здійснюється виключно в межах, необхідних для перевірки правомірності пункту 3 наказу, без вирішення питання про належність речових прав на відповідні земельні ділянки.

Надаючи правову оцінку пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 10 листопада 2025 року № 3068/5 «Про задоволення скарги», колегія суддів виходить із того, що повноваження Міністерства юстиції України щодо застосування за результатами розгляду скарги заходу у вигляді тимчасового блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передбачене законом.

Водночас, наявність у Міністерства юстиції України повноваження обирати один із визначених законом заходів реагування не свідчить про необмежений характер такого розсуду та не звільняє відповідача від обов`язку належним чином обґрунтувати його застосування. Реалізація дискреційного повноваження повинна відповідати меті, з якою це повноваження надано, ґрунтуватися на повному та об`єктивному встановленні обставин, здійснюватися розсудливо і добросовісно, а застосований захід має бути співмірним характеру та тяжкості встановленого порушення.

У постанові від 09 жовтня 2025 року у справі № 260/10888/23 Верховний Суд зазначив, що Міністерство юстиції України уповноважене за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора визначати вид заходу реагування, який повинен бути співрозмірним і пропорційним тяжкості вчиненого порушення.

Таким чином, передумовою застосування до державного реєстратора відповідного заходу реагування є встановлення конкретного порушення законодавства у сфері державної реєстрації, допущеного саме цим реєстратором, а також наведення мотивів, з яких характер такого порушення, його наслідки та інші обставини зумовлюють необхідність застосування обраного заходу та визначення відповідної тривалості його дії.

При цьому, встановлення факту порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації саме по собі не виключає необхідності окремої оцінки пропорційності застосованого заходу. Вибір виду заходу реагування та строку тимчасового блокування доступу повинен мати безпосередній зв`язок із характером установленого порушення та містити достатнє мотивування, яке дає змогу встановити, якими обставинами керувався суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України, обов`язок доведення правомірності пункту 3 оскаржуваного наказу покладається на Міністерство юстиції України.

У зв`язку із цим, саме відповідач повинен довести належними та допустимими доказами дотримання процедури розгляду скарги, наявність у діях приватного нотаріуса ОСОБА_1. конкретних порушень законодавства, правильність установлених фактичних обставин, а також обґрунтованість і пропорційність тимчасового блокування її доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці.

Колегія суддів також ураховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 280/2030/21, відповідно до якого, у випадку, якщо в одному акті суб`єкта владних повноважень вирішуються одночасно питання у сфері публічно-правових та приватно-правових відносин, адміністративні суди, вирішуючи спір виключно у частині правомірності акта, що стосується публічно-правової сфери, повинні, у першу чергу, надати оцінку дотриманню суб`єктом владних повноважень встановленої процедури прийняття рішення; недотримання такої процедури може бути достатньою підставою для скасування тієї частини акта, що стосується публічно-правової сфери. Водночас, з урахуванням завдання та основних засад адміністративного судочинства, адміністративні суди мають перевірити рішення суб`єкта владних повноважень по суті.

З огляду на викладене, перевірка правомірності пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 10 листопада 2025 року № 3068/5 передбачає послідовне з`ясування дотримання процедури розгляду скарги, наявності фактичних і правових підстав для висновку про допущення приватним нотаріусом ОСОБА_1 порушень законодавства у сфері державної реєстрації, а також обґрунтованості та пропорційності застосованого до неї заходу реагування.

Зважаючи на вищевказане, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що суд першої інстанції, надаючи оцінку обставинам проведення реєстраційних дій та матеріалам, розглянутим Центральною колегією Міністерства юстиції України, здійснив повторний розгляд скарги та втрутився у дискреційні повноваження відповідача. Така оцінка є необхідною складовою судового контролю за правомірністю застосованого до приватного нотаріуса ОСОБА_1. заходу реагування, оскільки без перевірки обставин, покладених в основу пункту 3 наказу, неможливо встановити, чи мав відповідач належні фактичні та правові підстави для його прийняття.

При цьому, суд не визначає замість Міністерства юстиції України вид або строк заходу реагування, не вирішує питання про правомірність неоскарженого пункту 2 наказу та не встановлює належність речових прав на відповідні земельні ділянки, а виключно перевіряє, чи прийнято пункт 3 наказу з дотриманням критеріїв, установлених частиною другою статті 2 КАС України.

Переходячи до оцінки дотримання Міністерством юстиції України процедури розгляду скарги від 12 серпня 2025 року, зареєстрованої 13 серпня 2025 року за № СК-3129-25, колегія суддів виходить із того, що перевірка відповідності скарги вимогам статті 37 Закону № 1952-IV, установлення належного складу скаржників та з`ясування того, чи порушено оскаржуваними реєстраційними рішеннями права кожного з них, є обов`язковими елементами адміністративної процедури.

Матеріалами справи підтверджується, що у скарзі від 12 серпня 2025 року як скаржників зазначено 35 осіб. Водночас підписи ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 у скарзі відсутні, тоді як решта 31 особа скаргу підписала.

Так, частиною четвертою статті 37 Закону № 1952-IV установлено обов`язкову вимогу щодо підписання скарги скаржником або його представником. Подальше повідомлення ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 про розгляд скарги, відсутність із їхнього боку заперечень та неподання заяв про її відкликання не підтверджують дотримання зазначеної вимоги на момент подання скарги та не можуть замінювати підпис відповідної особи. За таких обставин, у Міністерства юстиції України не було підстав вважати зазначених осіб скаржниками та вирішувати скаргу від їхнього імені.

Водночас, відсутність підписів чотирьох із 35 осіб, зазначених у тексті скарги, не впливає на належність волевиявлення інших 31 особи, які її підписали, та сама по собі не зумовлює повернення скарги в цілому.

За таких обставин, скарга підлягала розгляду як подана особами, підписи яких у ній наявні, за умови перевірки щодо кожного з належних скаржників факту порушення його прав відповідними рішеннями приватного нотаріуса ОСОБА_1. та дотримання інших установлених законом передумов адміністративного оскарження.

Разом з тим, Міністерство юстиції України під час розгляду скарги відповідного розмежування не здійснило. У висновку Центральної колегії від 16 вересня 2025 року та наказі № 3068/5 усіх 35 зазначених у скарзі осіб, зокрема ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , визначено скаржниками, а подане звернення розглянуто як єдину колективну скаргу. При цьому, у висновку не встановлено, кому саме з осіб, які підписали скаргу, належать відповідні земельні ділянки, яким конкретним рішенням приватного нотаріуса ОСОБА_1. порушено права кожного з них та в чому полягає таке порушення.

Таким чином, Міністерство юстиції України не здійснило належної перевірки суб`єктного складу скаржників та наявності передбаченої частиною третьою статті 37 Закону № 1952-IV обов`язкової передумови адміністративного оскарження - порушення прав особи відповідним рішенням державного реєстратора.

Водночас, зі змісту скарги від 12 серпня 2025 року вбачається, що у ній наведено перелік оскаржуваних рішень приватного нотаріуса ОСОБА_1. та земельних ділянок, щодо яких такі рішення прийняті, зазначено про державні акти на право постійного користування землею, а також про ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року та від 08 жовтня 2020 року, якими, за твердженням заявників, накладено арешт на відповідні землі. Крім того, заявники посилалися на проведення державної реєстрації під час дії зазначених обмежень та на формування окремих земельних ділянок у межах земель, визначених державними актами. На підтвердження викладених обставин до скарги було долучено відповідні матеріали.

Наведення у скарзі зазначених обставин становило підставу для їх подальшої перевірки Міністерством юстиції України під час розгляду скарги по суті. Водночас, самі по собі твердження заявників та долучені ними матеріали не підтверджували порушення прав кожного зі скаржників відповідними рішеннями приватного нотаріуса ОСОБА_1. без установлення Міністерством юстиції України належності кожному скаржнику конкретної земельної ділянки, її співвідношення із земельними ділянками, щодо яких проведено реєстраційні дії, та безпосереднього впливу відповідного реєстраційного рішення на його права.

Положення пункту 9 Порядку № 1128, на які посилається апелянт, покладають на Міністерство юстиції України обов`язок перевірити відомості скарги, використовуючи державні реєстри та інші офіційні джерела. Проте, ці повноваження не звільняють Міністерство юстиції України від необхідності встановити, права якої саме особи порушені кожним оскаржуваним рішенням, і не дозволяють підмінити відсутнє волевиявлення особи, яка не підписала скаргу, припущенням про її згоду на подання такого звернення.

Не спростовує наведеного й посилання апелянта на наказ Міністерства юстиції України від 14 травня 2025 року № 1319/5, прийнятий за результатами розгляду попередніх скарг. Кожна скарга у сфері державної реєстрації є самостійним зверненням, відповідність якого вимогам закону та обґрунтованість якого перевіряються на час його подання. Висновок колегії, складений за результатами розгляду іншої скарги, не має преюдиційного значення для наступної адміністративної процедури та не може автоматично підтверджувати наявність порушеного права в іншого складу заявників щодо інших реєстраційних рішень.

Більше того, твердження апелянта про те, що попередню та спірну скарги подали ті самі особи щодо тих самих земельних ділянок, матеріалами справи не підтверджується. Склад заявників у цих зверненнях не є тотожним, а попередня скарга стосувалася державної реєстрації прав щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223186600:04:008:0056, тоді як скаргою від 12 серпня 2025 року оскаржено рішення стосовно 22 інших земельних ділянок. Тому, відомості, одержані під час попереднього провадження, могли бути використані лише як додаткове джерело інформації, але не замість перевірки суб`єктного складу, порушеного права та обставин нової скарги.

Вирішальне значення для оцінки дотримання адміністративної процедури має також розгляд Міністерством юстиції України письмових пояснень суб`єкта оскарження та заінтересованих осіб. У пункті 8 висновку Центральної колегії зазначено про надходження пояснень ПрАТ «Обухівське» від 15 вересня 2025 року № 15/09-25, зареєстрованих за № СК-3612-25, пояснень Обухівської міської ради від 12 вересня 2025 року № 3209, зареєстрованих за № СК-3598-25, та пояснень приватного нотаріуса ОСОБА_1. від 12 вересня 2025 року № 194/01-16, зареєстрованих за № СК-3599-25. Однак, висновок містить лише загальне твердження про те, що ці пояснення долучено до матеріалів скарги та досліджено під час колегіального розгляду.

Передбачений пунктом 12 Порядку № 1128 обов`язок прийняти письмові пояснення до розгляду не вичерпується їх реєстрацією та фізичним долученням до матеріалів. Він передбачає змістовне дослідження наведених доводів та відображення у мотивувальній частині рішення результатів оцінки тих аргументів, які здатні вплинути на встановлення факту порушення законодавства, висновок щодо дій державного реєстратора або вибір заходу реагування. При цьому, суб`єкт владних повноважень не зобов`язаний окремо відповідати на кожне другорядне зауваження, однак, зі змісту його рішення має бути зрозуміло, що основні заперечення були розглянуті, перевірені та відхилені з наведених у рішенні підстав.

Подані пояснення стосувалися безпосередньо тих обставин, які Міністерство юстиції України поклало в основу висновку про порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1. законодавства. У них, зокрема, порушувалися питання відсутності в Державному реєстрі прав зареєстрованих арештів щодо відповідних земельних ділянок, меж поширення ухвал слідчих суддів 2019 та 2020 років на земельні ділянки, сформовані пізніше, відсутності належного підтвердження накладення земельних ділянок, переходу земель державної власності у комунальну власність, змісту державних актів і відомостей Державного земельного кадастру, а також документів, поданих для проведення державної реєстрації.

Натомість, у висновку Центральної колегії не наведено мотивів відхилення цих доводів. У ньому не пояснено, на підставі яких просторових або землевпорядних даних установлено поширення арештів на кожну із 22 земельних ділянок; чому відсутність відомостей про арешти у Державному реєстрі прав не впливала на можливість приватного нотаріуса ОСОБА_1. установити такі обмеження під час проведення реєстраційних дій; яким чином зазначені у відомостях Державного земельного кадастру розбіжності щодо підстав видачі державних актів свідчили про неможливість установити набуття зареєстрованих речових прав; а також з яких підстав відхилено доводи про правовий режим відповідних земель та документи, подані для реєстрації. Повторення у висновку тверджень скаржників і наведення власних кінцевих висновків колегії без відповіді на протилежні за змістом істотні аргументи не підтверджують їх належного розгляду.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що суд першої інстанції, перевіряючи врахування письмових пояснень, вийшов за межі позовних вимог та вирішив питання про права ПрАТ «Обухівське». Предметом судового контролю є правомірність пункту 3 наказу № 3068/5, прийнятого за результатами розгляду всієї сукупності матеріалів адміністративного провадження. Приватний нотаріус ОСОБА_1. обґрунтовувала позов, зокрема, неповним з`ясуванням обставин, необґрунтованістю та упередженістю висновків Міністерства юстиції України. Посилання на неврахування письмових пояснень конкретизує зазначену підставу позову та підтверджує її відповідними матеріалами, але не змінює ні предмета спору, ні характеру заявленого способу захисту.

Крім того, письмові пояснення були подані не лише ПрАТ «Обухівське», а й приватним нотаріусом ОСОБА_1. Питання їх урахування безпосередньо стосується права приватного нотаріуса ОСОБА_1. на участь у процесі прийняття рішення, за результатами якого до неї застосовано захід реагування. Перевіряючи зміст висновку Центральної колегії, суд першої інстанції не визнавав і не припиняв речових прав ПрАТ «Обухівське», не вирішував земельного спору та не надавав цій юридичній особі окремого судового захисту, а лише з`ясовував, чи прийнято пункт 3 наказу з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Так само необґрунтованим є твердження апелянта про відсутність зв`язку між письмовими поясненнями та тимчасовим блокуванням доступу приватного нотаріуса ОСОБА_1. до Державного реєстру прав. Підставою для застосування такого заходу визначено порушення, нібито допущені під час прийняття тих реєстраційних рішень, правомірність яких обґрунтовувалася у відповідних поясненнях. Тому, оцінка цих пояснень могла безпосередньо вплинути як на висновок про наявність порушення, так і на необхідність та тривалість блокування доступу. Стверджувати про відсутність такого зв`язку означало б штучно відокремити застосований захід реагування від фактичних підстав його застосування.

Колегія суддів враховує наведений апелянтом загальний підхід, за яким не кожне процедурне порушення автоматично зумовлює скасування акта суб`єкта владних повноважень. Однак, у даній справі йдеться не про технічну помилку, а про невстановлення належного складу скаржників, відсутність індивідуалізації порушеного права та ненадання оцінки запереченням, які стосувалися безпосередньо фактичних і правових підстав застосування до приватного нотаріуса ОСОБА_1. заходу реагування. Такі недоліки об`єктивно могли вплинути на зміст прийнятого рішення, а тому, не можуть бути визнані формальними.

Посилання Міністерства юстиції України в апеляційній скарзі на додаткові обставини, які не були належним чином відображені у висновку Центральної колегії, також не усуває встановлених недоліків. Правомірність індивідуального акта оцінюється з огляду на фактичні та юридичні підстави, якими суб`єкт владних повноважень керувався під час його прийняття. Пояснення, надані під час судового розгляду, не можуть доповнювати відсутню мотивацію акта та ретроспективно замінювати належний адміністративний розгляд.

Таким чином, посилання апелянта на підписання скарги 31 особою та наявність у ній викладу фактичних обставин не спростовують установлених порушень процедури її розгляду. Зазначені обставини могли бути підставою для розгляду скарги виключно від імені осіб, які її підписали, та зумовлювали обов`язок Міністерства юстиції України перевірити наявність порушеного права у кожного з них.

Натомість, відповідач включив до складу скаржників осіб, які скаргу не підписували, не встановив зв`язку між правами кожного належного скаржника та конкретними рішеннями приватного нотаріуса ОСОБА_1., а також не надав змістовної оцінки істотним запереченням приватного нотаріуса ОСОБА_1. й інших учасників адміністративного провадження.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не підтверджують дотримання Міністерством юстиції України встановленої процедури розгляду скарги.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 280/2030/21, оцінці підлягають також фактичні та правові підстави, якими Міністерство юстиції України обґрунтувало застосування до приватного нотаріуса ОСОБА_1. передбаченого пунктом 3 наказу № 3068/5 заходу реагування.

Першою такою підставою Центральна колегія визначила проведення приватним нотаріусом ОСОБА_1. державної реєстрації прав щодо земельних ділянок, на які, за висновком відповідача, поширювалися арешти, накладені ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року у справі № 761/35999/19 та від 08 жовтня 2020 року у справі № 761/29222/20.

Обґрунтовуючи поширення цих арештів на всі 22 земельні ділянки, Центральна колегія виходила з того, що такі ділянки були сформовані у 2022- 2023 роках, оскаржувані реєстраційні рішення прийнято на підставі, зокрема, державних актів на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003262 та серії ІІ-КВ № 003263, а у відомостях Державного земельного кадастру право постійного користування ПрАТ «Обухівське» також пов`язане із зазначеними державними актами. На підставі цього, відповідач дійшов висновку, що арешти, накладені у 2019 та 2020 роках, поширюються й на земельні ділянки, щодо яких приватним нотаріусом ОСОБА_1. прийнято реєстраційні рішення.

Однак, наведене обґрунтування не враховує, що обсяг арешту майна визначається відповідною ухвалою слідчого судді та переліком майна, на яке такий арешт накладено. Поширення встановлених судом обмежень на інше майно не може ґрунтуватися виключно на припущенні про його розташування в межах земель, зазначених у правовстановлювальних документах, або на спільності документа, з якого походить відповідне право користування.

Матеріалами справи підтверджується, що земельні ділянки, щодо яких прийнято оскаржувані реєстраційні рішення, були сформовані після постановлення Шевченківським районним судом міста Києва ухвал від 16 вересня 2019 року та від 08 жовтня 2020 року. Ця обставина сама по собі не виключала можливості поширення раніше накладеного арешту на земельну ділянку, утворену внаслідок поділу або іншого перетворення арештованого майна. Проте, в такому разі Міністерство юстиції України мало встановити безперервний юридичний та просторовий зв`язок між конкретним об`єктом, на який було накладено арешт, і кожною із 22 новосформованих земельних ділянок.

Натомість, у висновку Центральної колегії не зазначено, до складу якої саме земельної ділянки, наведеної в ухвалах слідчих суддів, раніше входила кожна з 22 земельних ділянок, не встановлено їх утворення шляхом поділу або об`єднання конкретних арештованих ділянок та не здійснено зіставлення їх координат, площ і меж. Висновок також не містить посилань на документацію із землеустрою, кадастрові плани, каталоги координат, відомості про попередні кадастрові номери або інші просторові дані, які підтверджували б тотожність відповідних об`єктів чи правонаступництво земельних ділянок.

Саме лише зазначення у Державному земельному кадастрі державних актів серії ІІ-КВ № 003262 та серії ІІ-КВ № 003263 як документів, з якими пов`язується право постійного користування ПрАТ «Обухівське», підтверджує походження відповідного речового права, але не доводить поширення арешту на кожну сформовану в подальшому земельну ділянку. Правовстановлювальний документ на значний масив земель не є тотожним індивідуально визначеному нерухомому майну, щодо якого застосовано захід забезпечення кримінального провадження.

Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 червня 2025 року у справі № 761/20799/25 відмовлено у задоволенні клопотання ПрАТ «Обухівське» про скасування арешту майна з тих підстав, що ухвалою цього ж суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 761/29222/20 арешт на зазначені у клопотанні земельні ділянки не накладався.

Також, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року у справі № 761/30483/25 також відмовлено у задоволенні клопотання ПрАТ «Обухівське» про скасування арешту, оскільки суд установив, що ухвалою від 16 вересня 2019 року у справі № 761/35999/19 арешт на перелічені у клопотанні земельні ділянки не накладався. До відповідних переліків входили всі 22 земельні ділянки, щодо яких приватним нотаріусом ОСОБА_1. прийнято реєстраційні рішення.

Вищевказані ухвали суду були постановлені до складення Центральною колегією висновку від 16 вересня 2025 року. При цьому, з матеріалів розгляду скарги вбачається, що ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 червня 2025 року у справі № 761/20799/25 було долучено до письмових пояснень ПрАТ «Обухівське», надходження та дослідження яких відображено у висновку Центральної колегії. Незважаючи на це, висновок не містить оцінки зазначеного судового рішення та мотивів його неврахування під час визначення того, чи поширювався арешт на земельні ділянки, щодо яких приватним нотаріусом ОСОБА_1. проведено реєстраційні дії.

Міністерство юстиції України, перевіряючи законність реєстраційних рішень, не було наділене повноваженнями розширювати визначений слідчими суддями перелік арештованого майна. За відсутності іншого судового рішення, яким арешт було б накладено саме на відповідні 22 земельні ділянки, висновок про поширення на них обмежень виключно, у зв`язку з посиланням у Державному земельному кадастрі на ті самі державні акти фактично, становить розширювальне тлумачення обсягу судових рішень.

Так, відсутність відомостей про арешт у Державному реєстрі прав сама по собі не припиняє обмеження, встановленого судовим рішенням. Водночас, застосування цього правила можливе лише за умови, що арешт було накладено саме на майно, щодо якого проведено реєстраційні дії. Міністерство юстиції України такої обставини не довело, тоді як ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 20 червня 2025 року у справі № 761/20799/25 та від 26 серпня 2025 року у справі № 761/30483/25 встановлено, що арешти, передбачені ухвалами цього суду від 08 жовтня 2020 року та від 16 вересня 2019 року відповідно, на спірні земельні ділянки не накладалися.

З огляду на зазначене, посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 31 жовтня 2025 року у справі № 372/342/24 не підтверджує правомірності пункту 3 наказу № 3068/5. Викладений у цій постанові висновок стосується випадку, коли обмеження було встановлено щодо конкретного майна, однак не зареєстровано у відповідному реєстрі, а учасники правовідносин були обізнані про його існування. У цій справі не встановлено ані поширення арештів на відповідні 22 земельні ділянки, ані обізнаності приватного нотаріуса ОСОБА_1. про наявність таких обмежень.

У висновку Центральної колегії не зазначено, що ухвали від 16 вересня 2019 року та від 08 жовтня 2020 року подавалися приватному нотаріусу ОСОБА_1 разом із документами для державної реєстрації або що відомості про них містилися у реєстрах, які підлягали обов`язковій перевірці.

Натомість, у висновку прямо зафіксовано відсутність у Державному реєстрі прав відомостей про державну реєстрацію відповідних арештів.

Оскільки, пунктом 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV підставою для відмови у державній реєстрації визначено наявність зареєстрованих обтяжень речових прав, Центральна колегія не встановила передбаченої цією нормою підстави для відмови та не зазначила, яку саме вимогу законодавства було порушено приватним нотаріусом ОСОБА_1 .

Окремо колегія суддів ураховує, що ухвалами слідчих суддів було встановлено заборону відчуження та розпорядження визначеними земельними ділянками, а не загальну заборону на вчинення будь-яких реєстраційних дій. Натомість на підставі рішень приватного нотаріуса ОСОБА_1 зареєстровано право постійного користування ПрАТ «Обухівське», яке, за поданими документами, виникло у 1996 році, та одночасно зареєстровано право власності відповідно до вимог законодавства про державну реєстрацію прав. Міністерство юстиції України не встановило, що цими діями було вчинено відчуження земельних ділянок, змінено їх власника на підставі правочину або здійснено розпорядження ними всупереч змісту судової заборони.

Посилання у висновку Центральної колегії на те, що прийняття реєстраційних рішень «може призвести» до подальшого відчуження земельних ділянок або їх поділу, грунтується на припущеннях та не встановлює порушення, фактично допущеного приватним нотаріусом ОСОБА_1 . Земельні ділянки були сформовані та зареєстровані у Державному земельному кадастрі до прийняття оскаржуваних реєстраційних рішень, а тому приватний нотаріус ОСОБА_1. не здійснювала їх поділу чи формування. Можливість учинення невизначеними особами певних дій у майбутньому не може підміняти встановлення конкретного порушення законодавства з боку державного реєстратора.

Таким чином, Міністерство юстиції України не довело, що арешти, накладені ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року та від 08 жовтня 2020 року, поширювалися на кожну із 22 земельних ділянок, щодо яких приватним нотаріусом ОСОБА_1. прийнято реєстраційні рішення, а також не встановило, що вчинені нею реєстраційні дії становили відчуження або розпорядження арештованим майном.

Беручи до уваги викладене, зазначена у висновку Центральної колегії обставина не могла бути належною фактичною підставою для застосування до приватного нотаріуса ОСОБА_1. заходу реагування, передбаченого пунктом 3 наказу № 3068/5.

Щодо реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

Центральна колегія виходила з того, що в ухвалах Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року у справі № 761/35999/19 та від 08 жовтня 2020 року у справі № 761/29222/20 земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні ПрАТ «Обухівське», визначені як землі державної власності. На цій підставі реєстрацію права комунальної власності за Обухівською міською радою Київської області визнано такою, що порушує засаду об`єктивності, достовірності та повноти відомостей Державного реєстру прав.

Однак, зазначені ухвали суду постановлені до набрання 27 травня 2021 року чинності пунктом 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та не є судовими рішеннями, якими вирішено спір про належність відповідних земельних ділянок до державної чи комунальної власності. Тому, наведене в них визначення форми власності саме по собі не підтверджує збереження такого правового режиму на час прийняття приватним нотаріусом ОСОБА_1 реєстраційних рішень у 2023 та 2024 роках.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону № 1952-IV, під час державної реєстрації права користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності, право власності на яку не зареєстровано, державний реєстратор одночасно проводить державну реєстрацію права власності на таку земельну ділянку. При цьому, її належність до державної або комунальної власності визначається з урахуванням пунктів 3 і 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України щодо розмежування земель державної та комунальної власності та пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Отже, для висновку про неправомірність реєстрації права комунальної власності Міністерство юстиції України мало встановити правовий режим кожної земельної ділянки на час проведення реєстраційної дії, зокрема, її розташування у межах або за межами населеного пункту, наявність зареєстрованого права державної власності та обставин, за яких відповідна ділянка залишалася у державній власності. Таких обставин у висновку Центральної колегії не наведено.

Натомість, відомості Державного земельного кадастру містили дані про розташування земельних ділянок у межах Обухівської міської територіальної громади, їх належність до земель сільськогосподарського призначення та перебування у постійному користуванні ПрАТ «Обухівське». Центральна колегія не встановила, що ПрАТ «Обухівське» є державним підприємством, установою чи організацією, або що відповідні земельні ділянки належать до інших передбачених законом винятків, за яких вони залишаються у державній власності.

Посилання у державних актах 1996 року на право постійного користування ПрАТ «Обухівське» також не визначає форми власності земельних ділянок на час проведення реєстраційних дій. Право постійного користування є похідним речовим правом, а перехід земельної ділянки з державної у комунальну власність відповідно до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України не є підставою для припинення такого права.

При цьому, посилання Центральної колегії на статті 326 та 327 Цивільного кодексу України не усуває зазначених недоліків, оскільки, ці норми визначають суб`єктів здійснення права державної та комунальної власності, але не встановлюють критеріїв віднесення конкретної земельної ділянки до відповідної форми власності.

Також, необґрунтованими є доводи апелянта про вирішення судом питання щодо речових прав третіх осіб. У межах цієї справи не встановлюється належність права власності на земельні ділянки та не переглядається правомірність пункту 2 наказу № 3068/5. Судовій перевірці підлягає виключно те, чи довело Міністерство юстиції України наявність конкретного порушення з боку приватного нотаріуса ОСОБА_1., достатнього для застосування заходу реагування, передбаченого пунктом 3 цього наказу.

Оскільки, Міністерство юстиції України не встановило правового режиму відповідних земельних ділянок на час проведення реєстраційних дій та не спростувало можливості переходу цих земель у комунальну власність у силу закону, висновок про неправомірність реєстрації права комунальної власності не підтверджений належними фактичними і правовими підставами та не міг бути покладений в основу тимчасового блокування доступу приватного нотаріуса ОСОБА_1. до Державного реєстру прав.

Щодо розбіжностей у відомостях про підставу видачі державного акта серії ІІ-КВ № 003262, колегія суддів зазначає наступне.

Центральна колегія встановила, що у державному акті зазначено про його видачу на підставі рішення Першотравенської сільської ради народних депутатів від 05 грудня 1995 року, тоді як у відомостях Державного земельного кадастру щодо шести земельних ділянок наведено рішення Обухівської міської ради народних депутатів від 14 грудня 1995 року, а щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223186600:03:004:0051 - розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 28 березня 2012 року № 385.

Водночас, наявність розбіжностей між окремими реквізитами документів не є тотожною передбаченій пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV неможливості встановити набуття, зміну або припинення речового права. Для застосування цієї підстави необхідно з`ясувати зміст і характер відповідних розбіжностей та встановити, чи унеможливлювали вони ідентифікацію речового права за сукупністю поданих документів і відомостей державних реєстрів.

У цьому випадку розбіжності стосувалися реквізитів рішення, на підставі якого видано державний акт. Водночас, державний акт та відомості Державного земельного кадастру містили дані про вид речового права, його суб`єкта, дату і номер правовстановлювального документа. Сам державний акт серії ІІ-КВ № 003262 від 13 лютого 1996 року відповідно до статті 27 Закону № 1952-IV є документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація права постійного користування, набутого до 01 січня 2013 року.

Центральна колегія не встановила недійсності, скасування або втрати чинності зазначеним державним актом, не спростувала відомостей про реєстрацію посвідченого ним права за законодавством, чинним на час його виникнення, та не надала оцінки документам щодо правонаступництва ПрАТ «Обухівське». Не наведено у висновку й мотивів, з яких відмінність у зазначенні рішення, що передувало видачі державного акта, унеможливлювала встановлення права, безпосередньо посвідченого цим актом.

Крім того, частина третя статті 29 Закону № 1952-IV передбачає особливий порядок державної реєстрації речових прав, набутих до 01 січня 2013 року, з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру, документів, які відповідно до раніше чинного законодавства посвідчували право на землю, та книг їх реєстрації. Проте, Центральна колегія не здійснила оцінки сукупності таких відомостей, обмежившись констатацією невідповідності окремих реквізитів.

Також, у висновку не зазначено, які саме недостовірні відомості були внесені приватним нотаріусом ОСОБА_1. до Державного реєстру прав унаслідок виявленої розбіжності та яким чином вона вплинула на об`єктивність, достовірність або повноту зареєстрованих відомостей. Не встановлено й того, що приватний нотаріус ОСОБА_1. сформувала відповідні відомості Державного земельного кадастру або мала можливість самостійно усунути наявну в них невідповідність.

За таких обставин, посилання апелянта на виявлені розбіжності не підтверджує наявності передбаченої пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV підстави для відмови у державній реєстрації прав, оскільки Міністерство юстиції України не встановило, що ці розбіжності унеможливлювали ідентифікацію відповідного речового права. При цьому, надання судом оцінки зазначеним обставинам здійснюється виключно в межах перевірки правомірності пункту 3 наказу № 3068/5 та не є вирішенням питання про наявність або належність права постійного користування ПрАТ «Обухівське».

Надаючи оцінку обґрунтованості та пропорційності застосованого заходу реагування, колегія суддів виходить із наступного.

Так, у пункті 35 висновку Центральної колегії зазначено, що характер установлених порушень є достатньою підставою для тимчасового блокування доступу приватного нотаріуса ОСОБА_1. до Державного реєстру прав строком на три місяці. Водночас відсутність у цьому реєстрі відомостей про державну реєстрацію арештів ураховано як обставину, що свідчить про надмірність анулювання доступу.

Наведене обґрунтування пояснює лише причину незастосування більш суворого заходу, однак, не містить мотивів, з яких необхідним і співмірним визнано саме тимчасове блокування доступу строком на три місяці. Висновок Центральної колегії не містить оцінки характеру та наслідків кожного інкримінованого приватному нотаріусу ОСОБА_1. порушення, ступеня її вини, систематичності відповідних дій, наявності попередніх порушень, фактичного порушення прав інших осіб та інших обставин, які могли вплинути на визначення виду і тривалості заходу реагування.

Не встановлено також, чи були 22 реєстраційні рішення наслідком окремих самостійних порушень або застосування приватним нотаріусом ОСОБА_1. єдиного правового підходу до пов`язаних між собою реєстраційних дій. Саме по собі посилання на кількість прийнятих рішень без оцінки характеру відповідних дій не обґрунтовує тривалості блокування доступу.

При цьому підстави, покладені в основу висновку про порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1 законодавства у сфері державної реєстрації, не отримали належного підтвердження. Міністерство юстиції України не довело поширення арештів на відповідні земельні ділянки, неправомірності реєстрації права комунальної власності та наявності передбаченої пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV підстави для відмови у державній реєстрації права постійного користування.

Посилання апелянта на дискреційний характер повноважень Міністерства юстиції України не спростовує наведеного. Наявність повноваження обрати вид заходу реагування не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку встановити фактичні підстави для його застосування та навести мотиви, які підтверджують відповідність обраного заходу характеру і тяжкості конкретного порушення. Перевірка дотримання цих вимог не є втручанням суду в дискреційні повноваження відповідача.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 260/10888/23 також не підтверджує правомірності пункту 3 наказу № 3068/5. У зазначеній справі оцінка пропорційності заходу здійснювалася за умови встановлення грубого порушення, яке призвело до внесення до Державного реєстру прав недостовірних відомостей та порушення прав інших осіб. У цій справі Міністерство юстиції України таких обставин не встановило та належними доказами не підтвердило.

З огляду на викладене, пункт 3 оскаржуваного наказу № 3068/5 не містить достатнього обґрунтування необхідності тимчасового блокування доступу приватного нотаріуса ОСОБА_1. до Державного реєстру прав саме строком на три місяці та не відповідає критеріям обґрунтованості, розсудливості й пропорційності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 10 листопада 2025 року № 3068/5 та наявність підстав для його скасування.

Щодо пункту 6 наказу № 3068/5 колегія суддів зазначає, що ним виконання пункту 3 цього наказу покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 та частини восьмої статті 37 Закону № 1952-IV, Державне підприємство «Національні інформаційні системи» як технічний адміністратор Державного реєстру прав здійснює технічні заходи з блокування доступу до реєстру та забезпечує виконання відповідного рішення Міністерства юстиції України. При цьому технічний адміністратор не наділений повноваженнями перевіряти правомірність такого рішення або вирішувати питання про доцільність його виконання.

Отже, пункт 6 наказу № 3068/5 не має самостійної фактичної та правової підстави, а є похідним від пункту 3 цього наказу і спрямований виключно на забезпечення його технічного виконання.

Оскільки пункт 3 наказу № 3068/5 прийнято без належного підтвердження допущення приватним нотаріусом ОСОБА_1. порушень законодавства, з недотриманням установленої процедури та без достатнього обґрунтування пропорційності застосованого заходу, доручення щодо його виконання також не може зберігати чинність.

Посилання апелянта на передбачені законом повноваження Державного підприємства «Національні інформаційні системи» не спростовує цього висновку, оскільки, реалізація відповідних технічних повноважень можлива лише на підставі правомірного рішення Міністерства юстиції України про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру прав.

Враховуючи вищезазначене, визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу № 3068/5 зумовлює визнання протиправним та скасування його пункту 6, а рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає залишенню без змін.

Переходячи до оцінки рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу № 3068/5, колегія суддів виходить із наступного.

Пунктом 1 зазначеного наказу скаргу від 12 серпня 2025 року задоволено частково.

Водночас, цей пункт оскаржуваного наказу відповідача лише відображає загальний результат розгляду скарги, тоді як конкретні правові наслідки такого розгляду визначені іншими пунктами наказу.

Так, пунктом 2 наказу визнано прийнятими з порушенням Закону № 1952-IV та анульовано 22 рішення приватного нотаріуса ОСОБА_1., пунктом 3 тимчасово блоковано її доступ до Державного реєстру прав, а пунктом 6 визначено суб`єкта, відповідального за виконання такого блокування.

Прав та інтересів приватного нотаріуса ОСОБА_1. у сфері здійснення нею професійної діяльності безпосередньо стосуються пункти 3 і 6 наказу № 3068/5. Натомість, правові наслідки анулювання реєстраційних рішень стосуються осіб, речові права яких виникли, змінилися або припинилися внаслідок відповідних реєстраційних дій. При цьому пункт 2 наказу приватним нотаріусом ОСОБА_1. у межах цієї справи не оскаржено.

У постанові від 07 липня 2022 року у справі № 280/2030/21 Верховний Суд зазначив, що реєстраційні дії або їх скасування не призводять до виникнення, зміни чи припинення правовідносин за участю державного реєстратора, а тому, рішення Міністерства юстиції України в цій частині не може порушувати прав такого реєстратора. Державний реєстратор не є учасником правовідносин, які виникли внаслідок проведення реєстраційної дії, а належними сторонами відповідного спору є особи, права яких набуваються або припиняються внаслідок такої дії.

У зазначеній постанові Верховний Суд розмежував положення наказу Міністерства юстиції України, які стосувалися задоволення скарги та скасування реєстраційного рішення, і положення щодо застосування до державного реєстратора заходу реагування. Провадження у справі в частині оскарження перших було закрито, тоді як правомірність застосованого до державного реєстратора заходу перевірено адміністративним судом по суті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 826/1906/17, від 10 серпня 2021 року у справі № 240/1127/20 та від 13 січня 2022 року у справі № 826/9221/17.

Наведений правовий висновок Верховного Суду, викладений у справі № 280/2030/21 підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, пункт 1 оскаржуваного наказу № 3068/5 самостійно не встановлює для приватного нотаріуса ОСОБА_1. обов`язків чи обмежень, не змінює обсягу її професійних прав та не породжує для неї безпосередніх негативних правових наслідків.

Висновок суду першої інстанції про те, що пункт 1 є невід`ємною складовою єдиного владного рішення та має бути скасований разом із пунктами 3 і 6 наказу, не враховує відмінності предмета регулювання та правових наслідків окремих положень цього наказу. Прийняття відповідних положень у межах одного акта не виключає їх самостійної правової оцінки залежно від того, чи порушує кожне з них права та інтереси особи, яка звернулася до суду.

Збереження чинності пункту 1 наказу за умови скасування його пунктів 3 і 6 не створює суперечності, оскільки, часткове задоволення скарги продовжує реалізовуватися через пункт 2 наказу, який приватним нотаріусом ОСОБА_1. не оскаржено та який не є предметом судового розгляду в цій справі. Водночас, скасування пунктів 3 і 6 забезпечує відновлення саме тих професійних прав приватного нотаріуса ОСОБА_1., для захисту яких вона звернулася до адміністративного суду.

За таких обставин, спір щодо пункту 1 наказу № 3068/5 за позовом приватного нотаріуса ОСОБА_1. не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищезазначене, рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 10 листопада 2025 року № 3068/5 «Про задоволення скарги» підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування пунктів 3 і 6 наказу Міністерства юстиції України від 10 листопада 2025 року № 3068/5 «Про задоволення скарги». Водночас, суд першої інстанції помилково розглянув по суті позовну вимогу про визнання протиправним та скасування пункту 1 цього наказу, який самостійно не порушує прав та законних інтересів приватного нотаріуса ОСОБА_1. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу № 3068/5 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині, а в іншій частині - залишенню без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі частково спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє часткове підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 10 листопада 2025 року № 3068/5 «Про задоволення скарги» - скасувати та провадження у справі у цій частині закрити.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.

Повне судове рішення складено 21.09.2026 р.