Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №620/691/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/691/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Начальника відділу перерахунків пенсії №4 управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Світлани Крамарь про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Рух справи.

15.01.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Начальника відділу перерахунків пенсії №4 управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Світлани Крамарь, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 07.08.2024 №974160119272 Начальника відділу перерахунків пенсії №4 управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Світлани Крамарь про відмову в не здійсненні переведення пенсії за віком на загальних підставах на пенсію за віком державного службовця;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевести позивача на підставі її заяви від 31.07.2024, із пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця в розмірі, обрахованому відповідно до ст.37-1 Закону України «Про державну службу», п.10,12 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії від 04.07.2024 №1428/01-30, довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 10.07.2024 №1466/01-30.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно чинного законодавства позивачка має право не переведення на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу», оскільки позивачка звернувшись із заявою від 31.07.2024 року мала необхідний спеціальний і загальний трудовий стаж для отримання такої пенсії, проте відповідач протиправно відмовив у переведення з пенсії за віком на пенсію державного службовця.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 (у спрощеному провадженні) позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.08.2024 №974160119272 про відмову ОСОБА_1 у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.07.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» та п.10,12 розділу ХІ Закону України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ґрунтуються на нормі закону.

Позивач судове рішення в частині відмовлених позовних вимог не оскаржує.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позиції відповідача у суді першої інстанції.

Зокрема, апелянт наголосив, що з 04.07.2001 набрав чинності Закон України №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001, і позивачка отримувала пенсію згідно цього закону, і відповідно до статті 21 цього Закону пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється лише відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тому заява про перехід на пенсії відповідно до Законів України «Про державну службу» була необґрунтованою.

Крім того, апелянтом наголошено, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213 , який набрав чинності з 1 червня 2015 року, призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, тобто, з 1 червня 2015 року призначення та перерахунок пенсій за нормами Закону України «Про державну службу» не здійснюється.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 витребувано справу зі суду першої інстанції та після її надходження, ухвалами від 25.07.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено до слухання у порядку письмового провадження.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав.

Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.

Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.

Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін через поважність причин.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.2009 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

31.07.2024 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою щодо перерахунку її пенсії шляхом переходу на іншу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.

Вказане звернення було опрацьовано за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області і було прийнято рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.08.2024 №974160119272 про відмову в перерахунку пенсії, яке було підписано начальником відділу перерахунків пенсії №4 управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Світланою Крамарь (а.с.62).

Вказане рішення мотивоване тим, що відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ посади осіб місцевого самоврядування з 05.07.2001 не враховуються до стажу державної служби.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами.

Нормативно-правове обґрунтування.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII, Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV.

Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції на день призначення позивачки пенсії) регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Стаття 1 та 2 цього Закону визначає, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

Стаття 21 цього ж Закону встановлює умови оплата праці, відпустки та пенсійного забезпечення таких осіб.

Частина 7 цієї статті передбачала, що пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Пенсія в частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07.06.2001 №2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон №2493-III) дію Закону України «Про державну службу» поширено на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

За посадовими особами місцевого самоврядування, посади яких на момент набрання чинності цим Законом було віднесено до відповідних категорій та яким присвоєно ранг згідно з пунктом 5розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зберігається така сама категорія та присвоюється такий самий ранг з додержанням вимог цього Закону.

До 01.05.2016 був чинним Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ (надалі - Закон №3723-ХІІ).

Цим законом визначались умови пенсійного забезпечення державних службовців.

З 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Згідно із пп.10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Питання обчислення стажу державної служби у період з 05.07.2001 регулювалося Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283) та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 (далі - Порядок №229), який набрав чинності 01.05.2016.

Так, згідно із п.2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Також, відповідно до п.4 ч.2 ст.46 Закону №889-VIII до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Пунктом 4 Порядку №229 передбачено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Висновки суду.

Зі системного аналізу вказаних норм вбачається, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу держслужби, а саме 10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі, то за такою особою і після 1 травня 2016 року зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Вказаний висновок зроблено з урахуванням правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 04.04.2018 у справі №822/524/1, від 26.06.2018 у справі №676/4235/17, а саме те, що після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пп.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ, оскільки відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ посади осіб місцевого самоврядування з 05.07.2001 не враховуються до стажу державної служби.

Проте, згідно наданих документів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.2009 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» і відповідно до трудової книжки позивачка перебувала на посаді секретаря сільської ради з 13.01.1988 по 26.10.2010, і цей період відповідно до вказаних норм зараховується до стажу державної служби.

Позивачка станом на 01.09.2009 рік досягла 55 віку і мала стаж державної служби понад 20 років.

Отже, як зазначено вище, згідно із п.2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Відповідно до п.4 ч.2 ст.46 Закону №889-VIII до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

І згідно пункту 4 Порядку №229 передбачено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог і протиправність спірного рішення від 07.08.2024 №974160119272, оскільки за позивачкою зберіглось права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ після 1 травня 2016 року, і усі умови визначені чинним законодавством у позивачки наявні, а саме сукупність вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, вік, страховий стаж і стаж державної служби.

Звернувшись із заявою про перехід на іншу пенсію відповідно Закону України «Про державну службу» позивачка подала додаткові документи для перерахунку пенсії з урахуванням нових показників, а саме довідку працівника на аналогічні посаді.

Отже, належним способом захисту порушених прав позивачки є визнання протиправним та скасування спірного рішення і зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновку суду.

З вищевикладених обставин не приймаються доводи апелянта про необгрунтованість позовних вимог і помилковість висновків суду першої інстанції.

Щодо всіх інших доводів апелянта, колегія суддів також їх відхиляє як необґрунтовані при цьому приймаює до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому зазначено «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а всі доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановлені обставини справи, висновки суду відповідають обставинам у справі, норми процесуального права застосовані з дотриманням положень КАС України, підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

При цьому, судом першої інстанції правильно здійснено розподіл судових витрат відповідно до норм ст. 139 КАС України та після перегляду справи в апеляційному суді перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Начальника відділу перерахунків пенсії №4 управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Світлани Крамарь про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Файдюк