Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №620/1272/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/1272/26 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо застосування з 01.01.2026 при нарахуванні та виплаті пенсії обмежень її розміру, передбачених ст.30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і постановою Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2026 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.01.2026 без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів передбачених КМУ №1778 від 30.12.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням проведених раніше виплат.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що починаючи з 01.01.2026 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» відповідачем виплачується пенсія із застосуванням обмежувальних коефіцієнтів у меншому розмірі. Позивач вважає таке обмеження пенсії протиправним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII встановлено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність у 2026 році 25 950,00 грн. Положення щодо обмеження пенсії є чинними та не визнавалися неконституційними. Статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та прийнятою на її виконання постановою КМУ від 30.12.2025 № 1778 запроваджено порядок виплати пенсій у 2026 році в період воєнного стану із застосуванням коефіцієнтів до сум перевищення 10 прожиткових мінімумів. Зазначені норми є чинними, обов`язковими до виконання та спрямовані на забезпечення балансу державних фінансів у період воєнного стану.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2026 та від 12.06.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Від позивача до суду 12.08.2026 надійшло клопотання про прискорення розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З 01.01.2026 позивачу проведено перерахунок пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», після чого відповідач обмежив пенсію позивача максимальним розміром.

Позивач звернувся до пенсійного органу із заявою 31.12.2025, в якій просив здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.01.2026 без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, передбачених постановою КМУ №1778 від 30.12.2025.

Листом від 27.01.2026 №1606-17262/Д-02/8-2500/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило, що здійснювати виплату пенсії з 01.01.2026 без рахування постанови КМУ №1778 від 30.12.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» суперечить законодавству України.

Вважаючи дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо застосування з 01.01.2026 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою №1778 при нарахуванні та виплаті йому пенсії та обмеження максимального розміру пенсії, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із застосуванням відповідачем до пенсії позивача з 01 січня 2026 року коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №1778, якою визначено порядок виплати у 2026 році в період дії воєнного стану пенсій, призначених, зокрема, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якщо їх розмір перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Правові засади пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, визначені Законом України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який є спеціальним законом у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини третьої статті 1-1 Закону №2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, наведена норма містить безпосереднє законодавче застереження щодо способу зміни умов та норм пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється дія Закону №2262-XII, та не передбачає можливості зміни таких умов підзаконним нормативно-правовим актом.

Водночас статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році в період дії воєнного стану пенсії, призначені або перераховані відповідно до низки спеціальних законів, у тому числі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми такого перевищення коефіцієнтів у розмірах та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Пунктом 1 постанови №1778 передбачено застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсійної виплати понад десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. При цьому для різних частин пенсії, що перевищують відповідні межі, встановлено коефіцієнти від 0,5 до 0,1.

Таким чином, застосування положень постанови №1778 фактично призводить до зменшення розміру пенсійної виплати особам, пенсія яких перевищує встановлений розмір, шляхом невиплати відповідної частини суми перевищення в повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що питання пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, врегульоване насамперед Законом №2262-XII, який є спеціальним у спірних правовідносинах.

За змістом статті 43 Закону №2262-XII пенсія обчислюється з розміру грошового забезпечення, а частиною четвертою статті 63 цього Закону визначено, що всі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. Водночас зазначене делегування повноважень Кабінету Міністрів України не означає надання йому права змінювати встановлені законом умови та норми пенсійного забезпечення.

Саме на це звернув увагу Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2019 року у справі №826/3858/18, зазначивши, що Кабінету Міністрів України надано право встановлювати умови, порядок та розмір перерахунку пенсій, однак орган виконавчої влади не уповноважений змінювати визначений законом перелік складових грошового забезпечення чи іншим чином змінювати встановлені Законом №2262-XII умови пенсійного забезпечення.

Отже, повноваження Кабінету Міністрів України щодо нормативного врегулювання порядку перерахунку пенсій не є необмеженими та мають реалізовуватися виключно в межах, визначених законом. Підзаконний нормативно-правовий акт не може встановлювати правила, які фактично змінюють обсяг права на пенсійне забезпечення, гарантований спеціальним законом.

Аналогічний підхід викладений у рішенні Конституційного Суду України від 13 травня 2015 року №4-рп/2015, у якому наголошено, що саме Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-XII, тоді як Кабінет Міністрів України зобов`язаний діяти на виконання Конституції та законів України. Зміна умов чи норм пенсійного забезпечення підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" не містить жодних приписів про повноваження Кабінету Міністрів України визначати форми і види пенсійного забезпечення, як на тому помилково наполягає апелянт.

У цьому випадку постанова №1778, прийнята на виконання статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», установлює додатковий механізм зменшення фактичної виплати пенсій, призначених за Законом №2262-XII, шляхом застосування коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів.

Разом з тим Закон №2262-XII не містить положень, які б передбачали можливість застосування до призначених за ним пенсій таких коефіцієнтів. Навпаки, частина третя статті 1-1 цього Закону прямо визначає, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до самого Закону №2262-XII та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України №1778 не можуть бути застосовані як правова підстава для зменшення розміру пенсії позивача, призначеної відповідно до Закону №2262-XII.

При цьому колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на правові позиції Конституційного Суду України щодо неприпустимості зміни чи скасування законом про Державний бюджет України положень інших законів.

Так, у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року №22-рп/2010 Конституційний Суд України виходив із того, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює суперечності у законодавстві; у разі необхідності внесення змін до відповідного закону такі зміни мають здійснюватися окремим законом.

У рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України також наголосив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених спеціальними законами, суперечить Конституції України.

Відповідно до частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Отже, у випадку колізії між положеннями закону про Державний бюджет України та положеннями спеціального закону, який безпосередньо регулює спірні правовідносини, застосуванню підлягають положення спеціального закону з урахуванням його юридичної природи та встановленого ним обсягу прав і гарантій.

Зазначене узгоджується також із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19, відповідно до якого суд застосовує нормативно-правовий акт, прийнятий відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а у разі невідповідності такого акту вищої юридичної сили суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу.

Тому доводи апелянта про те, що постанова Кабінету Міністрів України №1778 застосована правомірно лише з огляду на її прийняття на виконання статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», колегія суддів вважає необґрунтованими. Сам факт прийняття підзаконного нормативно-правового акта на виконання положення закону не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи відповідає такий акт Конституції та законам України, а також чи не виходить він за межі повноважень органу, який його прийняв.

У цьому випадку постанова №1778 не просто визначає технічний порядок виплати пенсії, а встановлює механізм фактичного зменшення пенсійної виплати шляхом застосування коефіцієнтів до суми перевищення. Отже, за своїм змістом її застосування безпосередньо впливає на обсяг пенсійного забезпечення особи та фактично змінює умови реалізації права на пенсію, визначені Законом №2262-XII.

Таке правове регулювання не може бути встановлено підзаконним нормативно-правовим актом, оскільки частина третя статті 1-1 Закону №2262-XII прямо передбачає виключний законодавчий спосіб зміни умов і норм пенсійного забезпечення.

Колегія суддів також бере до уваги правові висновки Верховного Суду безпосередньо щодо можливості обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII.

Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 20 липня 2022 року у справі №340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі №580/3451/21, від 30 серпня 2022 року у справі №440/994/20, від 17 березня 2023 року у справі №340/3144/21 та інших Верховний Суд виходив із того, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII положення цього Закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, у зв`язку з чим обмеження максимального розміру таких пенсій є протиправним.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 наголосив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, право на пенсійне забезпечення яких встановлене Законом №2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, які відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України зобов`язані захищати суверенітет і територіальну цілісність України.

Отже, з огляду на наведене правове регулювання та сформовану судову практику, застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, передбачених постановою №1778, не може вважатися лише способом визначення порядку її виплати. За своєю правовою природою таке застосування призводить до обмеження фактичного розміру пенсійної виплати, а тому має оцінюватися як втручання в умови пенсійного забезпечення, визначені спеціальним законом.

Колегія суддів також зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не може мати вищої юридичної сили щодо спеціального Закону №2262-XII лише внаслідок того, що він є законом. Конституція України не встановлює пріоритету закону про Державний бюджет України над іншими законами, а тому у випадку конкуренції загального та спеціального правового регулювання підлягає застосуванню спеціальна норма.

При цьому застосування принципу lex specialis derogat generali у цій справі означає, що положення спеціального Закону №2262-XII, який безпосередньо визначає умови пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, мають пріоритет у регулюванні спірних правовідносин над загальними положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». На цей аспект законодавчого регулювання звертав увагу і Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Таким чином, посилання апелянта на правомірність застосування постанови Кабінету Міністрів України №1778 не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки ця постанова як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати встановлені Законом №2262-XII умови та обсяг пенсійного забезпечення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.06.2026 у справі №580/1002/26 сформував наступний правовий висновок щодо питання застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану": застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень статті 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та Постанови №1778, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 20 липня 2026 року у справі № 560/1321/26.

Враховуючи викладені вище обставини справи, правове регулювання спірних правовідносин, а також актуальні правові висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності дій відповідача, які полягали в застосуванні коефіцієнтів зменшення, встановлених статтею 30 Закону №4695-IX та пунктом 1 Постанови № 1778, до перерахованої пенсії позивача.

У цій справі відповідач не довів правомірності застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, визначених постановою №1778, оскільки така правомірність заперечується положеннями спеціального Закону №2262-XII, зокрема частиною третьою статті 1-1 цього Закону, а також наведеними вище правовими висновками Верховного Суду та Конституційного Суду України.

За встановлених обставин застосування відповідачем з 01 січня 2026 року коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1778, призвело до фактичного зменшення розміру пенсійної виплати позивача порівняно з розміром, який підлягає виплаті відповідно до Закону №2262-XII.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі дії відповідача є протиправними, а позивач має право на отримання пенсії без застосування зазначених коефіцієнтів та без відповідного обмеження її розміру.

Доводи апеляційної скарги не містять посилань на обставини, які б спростовували наведені висновки, а фактично зводяться до іншого тлумачення норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України №1778 без урахування положень спеціального Закону №2262-XII.

Колегія суддів не погоджується з таким підходом, оскільки нормативно-правове регулювання пенсійного забезпечення має здійснюватися з дотриманням принципу законності та встановленої Конституцією і законами України ієрархії нормативно-правових актів. Підзаконний акт не може бути застосований всупереч прямій нормі закону, а орган державної влади не вправі розширювати чи змінювати встановлені законом підстави та межі обмеження права особи на пенсійне забезпечення.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про протиправність застосування до пенсії позивача з 01 січня 2026 року коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1778, є обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам та узгоджуються з чинним законодавством і наведеною судовою практикою.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення в межах доводів апеляційної скарги, не встановив неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, або невідповідності висновків суду встановленим обставинам.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі №620/1272/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина

Судді І.О.Грибан

О.В.Карпушова