Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №640/26428/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/26428/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив:

зобов`язати відповідача призначити пенсію за вислугу років згідно з статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ГУ ПФУ в м. Києві протиправно відмовило йому у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ з підстав відсутності необхідного стажу за вислугу років.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 адміністративний позов задоволено частково:

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.09.2020 №7542 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням правової позиції суду, викладеної у даному судовому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось до суду з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Наведені вимоги обґрунтовує тим, що згідно наданих архівних довідок позивач працював на підприємства, що є ліквідованими, а тому відсутні підстави для зарахування пільгового стажу.

ОСОБА_1 скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду 25.02.2026, у якій просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 28.09.2020 звернувся із заявою за №7542 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ та відповідним пакетом документів.

За результатами розгляду вказаної заяви, ГУ ПФУ в м. Києві листом від 15.10.2020 за №2600-0314-8/146458 повідомлено про відсутність права на пенсію за вислугу років на підставі наданих документів у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років. Згідно архівних довідок від 21.05.2015 за №К-61зє та від 30.11.2016 за №5001-3, виданих Державними архівами Російської федерації, позивач працював з 23.04.1985 по 19.09.1985 та з 30.01.1986 по 31.08.1990 в підприємствах, що є ліквідованими, а тому підстав для зарахування до пільгового стажу вказаних періодів немає. Загальний страховий стаж складає 40 років 10 місяців 5 днів, стаж за вислугу років 7 років 9 місяців 5 днів.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також - Закон №1058-IV, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно вимог частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пунктом 16 "Прикінцевих положень" Закон №1058-ІV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №1788-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних правовідносин), пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення) (стаття 52 Закону №1788-ХІІ).

Статтею 55 Закону №1788-ХІІ визначено окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років.

Згідно підпункту "д" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають такі категорії робітників і службовців авіації, а також льотно-випробного складу, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті: плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (надалі по тексту також - Порядок №637, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведеної норми вказаного Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, застосовуються, в тому числі, у разі відсутності в трудовій книжці необхідних відомостей про роботу.

Згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 затверджено "Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників", за пунктом 1.1. якого трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Згідно з відомостями, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 14.07.1979, позивач протягом спірних у цій справі періодів (з 23.04.1985 по 19.09.1985 та з 30.01.1986 по 31.08.1990):

23.04.1985 зарахований стажером радіооператора 2 класу на п/б "Північний полюс" для проходження виробничої практики;

07.05.1985 переведений на фт. "Лосось" стажером радіооператора 2 класу;

19.09.1985 звільнений за власним бажанням у зв`язку з закінченням виробничої практики;

31.01.1986 прийнятий на флот об`єднання начальником радіостанції;

13.02.1986 направлений стажером начальника радіостанції на СРТМ "Сковородино";

07.05.1986 направлений електонавігатором на ЗРС "Зубово";

31.07.1987 призначений начальником радіостанції на ЗРС "Зубово";

16.04.1988 направлений радіооператором на ПР "Давидов";

27.07.1989 направлений начальником радіостанції на СРТМ "Сковородино";

31.08.1990 звільнений за власним бажанням.

Коментовані періоди стажу позивача не зараховано до пільгового, оскільки підприємства, на котрих останній працював, припинили свою роботу та є ліквідованими.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 за №18-1 затверджено "Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років" (надалі по тексту також - Порядок №18-1, у редакції на час виникнення спірних правовідносин), котрий визначає механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника.

Згідно пункту 11 Порядку №18-1 для підтвердження стажу роботи заявник подає до управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті, об`єднаних управлінь за місцем проживання (реєстрації) такі документи: 1) заяву про підтвердження стажу роботи; 2) документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні) - щодо підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01.07.2004 та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр); 3) трудову книжку; 4) документи, видані архівними установами, зокрема: а) довідку про заробітну плату; б) копії документів про проведення атестації робочих місць; в) копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності - довідка про їх відсутність).

У разі необхідності заявник може подавати інші документи, які можуть підтверджувати виконання робіт, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.

Разом із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ від 28.09.2020 подано також архівні довідки від 21.05.2015 за №К-61зє та від 30.11.2016 за №5001-3, видані Державними архівами Російської федерації.

Так, за змістом довідки від 30.11.2016 за №5001-3, така сформована за відомостями ліквідованого підприємства ОАО "УТРФ", в особових рахунках по зарахуванню заробітної плати якого містяться відомості про роботу ОСОБА_1 на посаді стажера радіооператора 2 класу п/б "Північний полюс" в період з 23.04.1985 по 19.09.1985.

Окрім того, в межах довідки повідомлено про внесення в Єдиний державний реєстр юридичних осіб запису про ліквідацію ОАО "УТРФ" на підставі рішення суду (свідоцтво серія 41 №000240345) від 24.03.2004.

В той же час згідно довідки від 21.05.2015 за №К-61зє позивач працював з 31.01.1986 по 31.08.1990 у Магаданському виробничому об`єднанні рибної промисловості "Магаданрибпром", котре на час видачі довідки ліквідоване без правонаступника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у трудовій книжці позивача є необхідні записи за спірний період, які завірені печатками підприємств, натомість додатково зазначає про наявність у коментованих уточнюючих довідках відомостей про ліквідацію підприємств, на яких протягом спірних періодах працював позивач.

З огляду на наведене, відмова ГУ ПФУ в м. Києві від 15.10.2020 за №2600-0314-8/146458 з наведених підстав є протиправною та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції та не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у оскаржуваному рішенні органу пенсійного забезпечення.

Ухвалюючи рішення щодо часткового задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в процесі судового розгляду встановлена протиправність рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 15.10.2020 за №2600-0314-8/146458, з огляду на недоліки дослідження відповідних періодів стажу позивача до пільгового, та зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.09.2020 №7542 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням правової позиції суду, викладеної у такому судовому рішенні.

Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Як було зазначено вище, відповідач за наслідками розгляду заяви позивача, ухвалив рішення про відмову у перерахунку пенсії з підстав, які судом першої та апеляційної інстанцій визнані необґрунтованими.

Водночас, враховуючи положення статті 245 КАС України, колегія суддів зазначає, що задоволення позовних вимог у частині зобов`язання Управління призначити пенсію за вислугу років згідно з статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" може мати місце лише у випадку, якщо судом перевірено та встановлено наявність усіх передбаченим Законом №1788-ХІІ підстав для здійснення такого призначення.

У той же час колегія суддів наголошує, що суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх передбачених підстав для відповідного призначення пенсії у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки вказане не входить до предмету судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог та є дискреційним повноваженням відповідача.

Таким чином, зазначене дає підстави для висновку, що прийняття судом рішення про зобов`язання Управління про призначення пенсії без попередньої перевірки усіх законодавчо визначених умов і підстав для такого призначення може призвести до прийняття необґрунтованого рішення, яке, у свою чергу, спричинить нарахування та виплату пенсії на користь особи, яка не має законного права на таке призначення.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 звертався до органу пенсійного забезпечення із заявою про призначення пенсії за вислугою років, а не на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як виснувано судом першої інстанції.

За частиною 1 статті 114 Закону №1058-IV (тут і надалі в редакції на час звернення позивача із заявою) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах (підпункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV).

Відповідно до підпункту "б" частини 1 статті 13 Закону №1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Натомість за статтею 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 55 Закону №1788-ХІІ визначено окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років.

Розмежування видів державних пенсій наведене у статті 2 Закону №1788-ХІІ, а саме за цим Законом призначаються: трудові пенсії - за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно частини 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За такого правового регулювання відсутні підстави для ототожнення "пенсії за віком на пільгових умовах" із "пенсією за вислугу років" з огляду на різні умови та порядок її призначення.

Відтак резолютивна частина рішення першої інстанції підлягає зміні шляхом правильного зазначення виду пенсійного забезпечення, за призначенням якого позивач звертався до відповідача, а саме - про призначення пенсії за вислугою років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

За частиною 1 статті 317 Кодексу, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 КАС України).

За пунктами 2, 3 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та зміни резолютивної частини рішення суду.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 6 статті 139 КАС України).

Перерозподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При вирішенні питання щодо перерозподілу судових витрат колегія суддів зазначає, що зміна резолютивної частини рішення суду не тягне за собою пропорційне зменшення обсягу задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим підстави для фактичної зміни здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат відсутні.

Матеріали справи позбавлені будь-яких доказів про понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх перерозподілу.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №640/26428/20 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у такій редакції:

"Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ - 42098368, вул. Бульварна-Кудрявська, буд.16, м. Київ, 04053) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційним номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 28.09.2020 за №7542 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-ХІІ, з урахуванням правової позиції суду, викладеної у даному судовому рішенні".

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.