Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/3171/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/3171/26

Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

09.02.2026р. ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника полковника ОСОБА_2 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованого в АДРЕСА_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку.

На обґрунтування позову зазначено, що 01.01.2014р. позивач виключений з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку знаходження у запасі.

05.12.2025 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про зняття його з військового обліку на підставі пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та внесення відомостей про зняття з обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, однак відповіді на заяву не отримав. Надалі представник позивача також звернувся до відповідача з адвокатськими запитами, у відповідь на які було повідомлено, що позивач згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з 27.08.1993р. перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення відомостей про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервісті, оскільки 01.01.2014 р. його було виключено з військового обліку військовозобов`язаних.

ІНФОРМАЦІЯ_3 правом на подання відзиву не скористався.

Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволені позову рішенням від 02.06.2026р.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою до П`ятого апеляційного адміністративного суду, в якій просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2026р. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження ухвалами від 06.07.2026р.

Обставини справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 07.05.1993р. був зарахований в запас, категорія обліку 2, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_1 . 22.03.2013р. позивач досяг 40-річного віку.

У військовому квитку позивача наявний запис про виключення його з військового обліку з 01.01.2024р. у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в записі (а.с. 21).

Згідно з даними військово-облікового документа від 02.12.2025 р., який сформований у системі «Резерв+», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовозобов`язаним, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Сарата); звання: солдат, перевезення автомобільним транспортом, водій. В графі постанова ВЛК вказано: Придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони. У графі дата ВЛК зазначено: 31.10.2025р. Дата уточнення даних 10.10.2025р. (а.с.28).

05.12.2025 р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив зняти його з обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та внести відомості про зняття з обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. 10.12.2025р. заяву вручено представникові ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується підписом уповноваженої особи (а.с.22).

24.12.2025р. та 09.01.2026р. представник позивача звернувся до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 із адвокатськими запитами (а.с.25, 26).

ІНФОРМАЦІЯ_3 листом №713 від 23.01.2026 р. повідомив, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 з 27.08.1993р. перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

Відомості щодо надходження до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяв від ОСОБА_1 про зняття з військового обліку відсутні (а. с. 27)

Вважаючи порушеним право на виключення з військового обліку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов таких висновків.

За приписами пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній станом на 05.12.2012р.) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Надалі Законом України від 27.03.2014р. №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та Законом України від 22.07.2014р. №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» внесені зміни, згідно з якими з 27.03.2014р. граничний вік військовозобов`язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014р. і станом натепер з 50р. до 60р.

Положення частини четвертої статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало.

Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач вважається військовозобов`язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов`язаних другого розряду (60 р.).

Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивач автоматично поновлений в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто, останній згідно з вимогами чинного законодавства повинен перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Доводи апеляційної скарги

Скаржник на обґрунтування вимог про повне скасування рішення та ухвалення нового судового рішення вказав, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Скаржник, зокрема, наголошує на помилковості висновків суду з приводу того, що зміна в законодавстві створює автоматичні підстави для повторного взяття особи на військовий облік. На його переконання, нове нормативне регулювання стосується підстав для зняття особи з військового обліку та не може бути застосовано у відношенні особи, яка вже знята з такого обліку.

Позиція відповідача на заявлену апеляційну скаргу

ІНФОРМАЦІЯ_5 , будучи належно повідомленим про розгляд даної справи у суді апеляційної інстанції, своїм правом на подання відзиву не скористався.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до частини другої статті 65 Конституції України громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України від 25.03.1992р. №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з частиною восьмою статті 1 Закону №2232-XII положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23.02.2022 №154 затвердив Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі Положення №154).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до абзацу першого частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 2 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу тринадцятого частини першої статті 1 Закону України від 06.12.1991р. № 1932-XII «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Президент України оголосив часткову мобілізацію Указом від 17.03.2014 р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію», який було затверджено Законом України від 17.03.2014р. №1126-VII, який набув чинності 18.03.2014р.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і триває на час розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції.

Також у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022р. № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

У подальшому строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався і триває на час розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII в редакції, що була чинною до 17.05.2024р., виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягали громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (22.03.2013р.) запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (22.03.2013р.) військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад – до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани – до 50 років.

Відповідно до частини четвертої статті 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (22.03.2013 р.) граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Згідно зі статтею 32 Закону № 2232-XII, у редакції, що діяла на момент досягнення позивачем 40 років (22.03.2013р.) військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Водночас Законом України від 27.03.2014р. №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (далі - Закон № 1169-VII), який набрав чинності 01.04.2014р., до статті 28 Закону № 2232-XII внесені зміни. Так, зокрема, частину другу статті 28 Закону №2232-XII викладено у такій редакції:

« 2. Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд - до 50 років».

Законом України від 22.07.2014р. №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 1604-VII), який набрав чинності 13.08.2014р, внесені зміни до статті 28 Закону № 2232-XII. Так, зокрема, у пункті 2 частини другої цифри « 50» замінено цифрами « 60».

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 09.04.2026р. у справі № 280/6524/24, який суд у складі колегії суддів вважає за підставне урахувати у цій справі, «… з набранням чинності указаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач, …, не досягнув 60-річного віку, тобто повинен, згідно з чинним законодавством, перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних».

Застосовуючи наведений правовий висновок За таких обставин позивач, якому на час розгляду справи виповнилося 53 роки, не досягнув 60-річного віку, тобто повинен, згідно з чинним законодавством, перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Надаючи правову оцінку викладеним в апеляційні скарзі доводам скаржника про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо зворотної дії в часі суд у складі колегії суддів зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні від 05.04.2001 р. № 3-рп/2001 у справі справа про податки, “Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи” (абзаци перший-другий пункту 4 мотивувальної частини).

Так само у Рішенні від 02.07.2002 р. № 13-рп/2002 у справі про оспорювання актів у господарському суді Конституційний Суд України, зазначив, що “суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, на яке посилався Вищий арбітражний суд України, полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності …, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності …” (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Суд у складі колегії суддів зазначає, що зворотна дія нормативно-правового акта у часі є реалізацією нормативно-правового акта з дня набрання ним чинності щодо суспільних відносин, що виникли та припинилися до дня набрання ним чинності, правове регулювання яких змінюється таким нормативно-правовим актом.

Натомість пряма дія нормативно-правового акта у часі є реалізацією нормативно-правового акта з дня набрання ним чинності щодо суспільних відносин, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, а також щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

З огляду на наведене, суд у складі колегії суддів доходить висновку про хибність тверджень ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо зворотної дії в часі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд у складі колегії суддів не встановив підстав для скасування судового рішення повністю або частково або зміни рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний розгляд цієї справи, суд у складі колегії суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні обставин справи, норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду та відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат зміні не підлягає.

З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії незначної складності й розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2026р. у справі № 420/3171/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, які передбачені в пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С. Терлецький

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.О. Димерлій