Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №400/11721/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Дата: 20 вересня 2026 р.

Справа: №400/11721/25

Суддя: Вербицька Н.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11721/25

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 17.06.2024 № 0623246-2411-1412-UA48060010000061913 та від 05.06.2025 № 0459754-2407-1403-UA48060010000061913, якими йому визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023, 2024 роки; податкової вимоги відповідача від 30.01.2025 № 0001058-1305-1429.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що йому на праві приватної власності належить нежитлова будівля площею 1393,6 кв.м. Враховуючи те, що вказане нерухоме майно є зерноскладом і дане приміщення використовується за своїм цільовим призначенням для сільськогосподарських потреб, він має пільгу по оподаткуванню з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, а та обставина, що він є власником фермерського господарства «Одеса», не може звільняти його від сплати податку на нерухоме майно, що належить йому на праві власності. З огляду на це відповідач вважає, що позивач як платник податку не має пільги та відсутні правові підстави для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України на відповідний об`єкт нежитлової нерухомості, що належить йому на праві власності.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 17.06.2024 № 0623246-2411-1412-UA48060010000061913 (форма «Ф»); податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 05.06.2025 № 0459754-2407-1403-UA48060010000061913 (форма «Ф»); податкову вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області 30.01.2025 № 0001058-1305-1429 (форма «Ф»).

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем належним чином не доведено використання зазначеного майна у власній сільськогосподарській діяльності як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб. При цьому, як стверджує податковий орган, звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов`язане не тільки із статусом нерухомого майна, а й з використанням цієї будівлі у сільськогосподарській діяльності. Лише сам по собі факт наявності у позивача будівель, споруд, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.

Апелянт доводить, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення апеляційної скарги апелянта не має з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком (а.с. 11).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 24 червня 1994 року є засновником фермерського господарства «ОДЕССА», видами діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (а.с. 14).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.12.2025 № 456455403 позивачу на праві приватної власності зокрема належать:

з 31.10.2017 земельна ділянка з кадастровим номером 4820983200:01:000:0718, площею 1,9384 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Матіясівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

з 21.12.2011 нежитлова будівля, зерносклад, загальною площею 1393,6 м2, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 53, 54).

17 червня 2024 року Головним управлінням ДПС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0623246-2411-1412-UA48060010000061913, яким визначено позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік на суму 70 028,40 грн, яке позивач згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (ф. 119) до поштового відправлення № 0600952104974 отримав 23.08.2024 (а.с. 55).

05 червня 2025 року Головним управлінням ДПС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0459754-2407-1403-UA48060010000061913, яким визначено позивачу розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік на суму 74209,29 грн, яке позивач згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (ф. 119) до поштового відправлення № 0601170129699 отримав 24.07.2025 (а.с. 56, 56 зворот).

Згідно з витягом з інтегрованої картки платника за позивачем обліковувався станом на 31.12.2024 податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 70028,40 гривні (а.с. 66).

30 січня 2025 року Головним управлінням ДПС у Миколаївській області сформовано податкову вимогу № 0001058-1305-1429 (форма «Ф») на суму 70028,40 гривні (а.с. 62)

Вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення і податкову вимогу протиправними, прийняті за відсутності правових підстав, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що наявний у позивача на праві приватної власності зерносклад не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Ті обставини, що зерносклад і земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, які належать позивачу на праві приватної власності, знаходяться на території колишньої Матіясівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, і що позивач є засновником і кінцевим бенефіціаром ФГ «ОДЕССА», свідчать про те, що зерносклад використовувався у 2023 і 2024 роках позивачем як засновником ФГ «ОДЕССА» для ведення фермерського господарства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.

Згідно з пунктом 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 ПК України).

Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Статтею 266 ПК України унормовано питання обрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, системний аналіз вищенаведених вимог податкового законодавства України дозволяє зробити висновок, що застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе за умови, що власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником (юридичною та фізичною особою) та об`єкт нерухомості (будівля, споруда) віднесений до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 26.06.2025 к справі № 400/1245/23, від 21.05.2024 у справі № 600/5153/23.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, зерноскладу загальною площею 1393,6 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 14.07.2025 року № б/н слідує, що нежитлова будівля (складу для зберігання сільськогосподарської продукції), на який видана технічна документація (технічний паспорт) в АДРЕСА_1 відноситься до будівель сільськогосподарського призначення код 1271 (а.с. 15).

Відповідно до довідки Березанської селищної ради за № 275 від 15.07.2025 року видана ОСОБА_1 про те, що станом на 15 липня 2025 року він є власником нежитлової будівлі сільськогосподарської продукції (зерносклад) площею 1393,6 кв.м, який розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 4820983200:01:000:0718 за адресою АДРЕСА_1 .

Складське приміщення використовується за призначенням, в оренду, суборенду не здається (а.с. 16).

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що зерносклад, який належить позивачу на праві приватної власності використовується за цільовим призначенням, а саме для ведення фермерського господарства і не здається в оренду, лізинг чи позичку.

Разом із тим, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення та заперечуючи проти задоволення позовних вимог у даній адміністративній справі, податковий орган вказує, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником.

Відповідно до визначення, яке міститься в пп. 14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання утворення та діяльності сімейних фермерських господарств» від 10.07.2018 року №2497-УІП підпункт 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 доповнено словами "або фізична особа - підприємець". Тобто, з моменту набрання чинності цим Законом, законодавець надає статус сільськогосподарського товаровиробника і фізичним особам-підприємцям, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та здійснюють операції з її постачання.

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 року № 2238-ПІ, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім цього, згідно з абзацом 2 статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За змістом статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» слідує, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.

Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Згідно з відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.05.2026 № 2810345 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що позивач з 24.06.1994 є засновником і кінцевим бенефіціаром ФГ «ОДЕССА» з часткою в статутному капіталі 50 відсотків (а.с. 122).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.12.2025 № 456455403 позивачу на праві приватної власності належать з 21.12.2011 зерносклад та з 31.10.2017 земельна ділянка з кадастровим номером 4820983200:01:000:0718 площею 1,9384 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Матіясівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (а.с. 13).

Відповідно до довідки Березанської селищної ради за № 275 від 15.07.2025 року видана ОСОБА_1 про те, що станом на 15 липня 2025 року він є власником нежитлової будівлі сільськогосподарської продукції (зерносклад) площею 1393,6 кв.м, який розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 4820983200:01:000:0718 за адресою АДРЕСА_1 .

Складське приміщення використовується за призначенням, в оренду, суборенду не здається (а.с. 16).

У своїй сукупності вищевказані докази свідчать, що зерносклад у спірний період використовувався позивачем для ведення фермерського господарства, а відтак висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником є правильним.

Разом з тим, відповідачем у цій справі не доведено, що будівля, яка належать позивачу на праві власності, не є будівлями сільськогосподарського призначення, а позивач - не є сільськогосподарським товаровиробником, що свідчить про не дотримання відповідачем як суб`єктом владних повноважень частини другої статті 2 КАС України при прийнятті рішень.

Доводи податкового органу про те, що зерносклад не внесено до майна фермерського господарства «ОДЕССА» і вказане не звільняє позивача від сплати податку колегія суддів оцінює критично та зазначає, що формування статутного капіталу фермерського господарства із визначенням його майнового обсягу є правом членів такого господарства, а контролюючий орган не може впливати на процес формування та ведення господарської діяльності фермерського господарства поза межами здійснення податкового контролю. При цьому, обставини використання зерноскладу в процесі здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності підтверджено зокрема довідкою Березанської селищної ради за № 275 від 15.07.2025 року.

Враховуючи зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що нежитлова будівля, яка належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування, відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

За таких обставин, враховуючи те, що у позивача наявна пільга по оподаткуванню нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, прийняті податкові повідомлення-рішення та податкова вимога є протиправними та підлягають скасуванню, про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 08 грудня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308,311, 312, 315, 316, 321, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua