Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/6220/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6220/26

Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

05 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кліміченко Галини Сергіївни від 15.05.2025 ВП № 555340721 про стягнення з нього виконавчого збору;

- зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського МУ Міністерства юстиції України повернути йому кошти виконавчого збору в розмірі 28564,31 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року провадження у справі закрито у зв`язку із тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.

Зокрема, апелянт зазначає, що на момент відкриття провадження адміністративним судом у цій справі правила юрисдикції та підсудності були повністю дотримано та суд правомірно прийняв до розгляду адміністративний позов.

Апелянт переконує, що питання юрисдикційності спору вирішується судом саме при відкритті провадження у справі, а вирішальним моментом при цьому є час, коли подано позовну заяву.

Крім того, закриття провадження у справі змушує позивача звертатися до іншого суду та проходити весь шлях заново з порушенням строків звернення до суду щодо оскарження постанови державного виконавця, що свідчить про надмірний формалізм та є прямим порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині забезпечення права на доступ до суду та принципу правової визначеності.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений позов з огляду на вимоги пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства у зв`язку із тим, що у даному випадку законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця.

При цьому, суд вказав, що оскільки позивач звернувся до суду із позовом на постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення у цивільній справі № 710/952/17, то правомірність прийнятої постанови має розглядати судом, який ухвалював судове рішення та видавав виконавчий документ.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 3 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Частиною першою статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 КАС України.

За правилом частини першої статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 74 Закону № 1404-VIII (в редакції станом на дату звернення позивача до суду) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Законом України від 07 квітня 2026 року № 4833-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» частину 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» викладено в новій редакції.

Відповідні зміни набрали чинності 24 квітня 2026 року.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, положення статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» розмежовують порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця залежно від характеру виконавчого документа:

- у разі виконання судового рішення такі рішення, дії чи бездіяльність підлягають оскарженню до суду, який видав виконавчий документ,

- у разі виконання рішень інших органів (посадових осіб) до адміністративного суду.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця щодо виконання судового рішення, є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача, як сторони у виконавчому провадженні. До того ж, право учасника виконавчого провадження на звернення до адміністративного суду, передбачене ч. 1 ст. 287 КАС України, має субсидіарний характер та реалізується за умови, якщо законом не встановлено іншого порядку судового оскарження.

Водночас, у разі ж оскарження рішень державного виконавця, прийнятих під час виконання судового рішення, такий спеціальний порядок прямо встановлений ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

За приписами ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій/бездіяльності, рішень державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 55340721 (а.с. 17-24).

Виконавче провадження відкрито на підставі судового наказу, який виданий Шполянським районним судом Черкаської області у справі № 710/952/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 16, 20).

15 травня 2025 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кліміченко Галиною Сергіївною винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 28564,31 грн. (а.с. 16).

Отже, колегія суддів констатує, що спірна постанова прийнята не у самостійних виконавчих провадженнях з виконання рішень інших органів або посадових осіб, а безпосередньо у виконавчому провадженні, відкритому з метою примусового виконання судового наказу Шполянського районного суду Черкаської області у справі № 710/952/17 від 17.11.2017 року.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що постанова державного виконавця, прийнята у межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення у цивільній справі має бути оскаржена до суду, який видав відповідний виконавчий документ, у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і для яких законом не встановлений інший порядок судового вирішення.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для закриття провадження у даній справі є правильним та підтверджується наявними матеріалами справи.

Доводи апелянта про те, що питання юрисдикційності спору вирішується судом саме при відкритті провадження у справі, а вирішальним моментом при цьому є час, коли подано позовну заяву колегія суддів у даному випадку вважає необґрунтованими та відхиляє з тих підстав, що за наявності підстав для закриття провадження під час розгляду справи суд зобов`язаний вирішити це питання, а недотримання правил підсудності є самостійною підставою для скасування судового рішення.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308, 310, 312, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко