Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/33811/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33811/25

Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної Поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної Поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

01 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо затримки повного розрахунку при звільненні;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обмежений шестимісячним строком, у розмірі 171 779 (сто сімдесят одна тисяча сімсот сімдесят дев`ять) гривень 97 копійок;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб та зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з виплаченої компенсації за невикористані дні відпустки, у розмірі 14 944 гривні 86 копійок, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, держаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області при виплаті стягнутої за рішенням у цій справі суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно нарахувати та виплатити грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з цієї суми, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, держаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу у ГУ НП в Одеській області до 20 жовтня 2023 року. Останню виплату при звільненні відповідачем здійснено 28.08.2025 року на виконання рішення суду, тобто поза межами строку встановленого статтею 116 КЗпП України. Викладене, на переконання позивача, є підставою для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП. Крім того, позивач зазначив, що при здійсненні виплат на виконання рішення суду, відповідач протиправно утримує з таких сум податки, не компенсуючи їх.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що при виконанні рішення суду Головним управлінням у відповідності до вимог підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 розділу IV Податкового кодексу України із нарахованої суми компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки утримано ПДФО та військовий збір. Згідно з вимогами пункту 167.1 статті 167 розділу IV Податкового кодексу України ПДФО утримується у розмірі 18 %. Ставка військового збору становила 5% (підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України). Оскільки дохід у вигляді виплат на підставі рішення суду, нараховується та виплачується фізичній особі – звільненому поліцейському, то сума такого доходу включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як іншій дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб без урахування положень п.168.5 та 168. ПК України і військовим збором на загальних підставах. Крім того, відповідач посилався на пропущений позивачем строк звернення до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 63 930,92 грн.

Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не здійснення ОСОБА_1 одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПКУ та пункту 2 Порядку №44 при виплаті грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 по справі № 420/17670/24.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію суми податку на доходи фізичних осіб, утриману з виплаченої компенсації за невикористані дні відпустки, у розмірі 14 944,86 грн., на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 по справі № 420/17670/24.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якими в даному випадку є стягнення податку з виплаченої суми, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні за новим адміністративним позовом не розглядаються. Оскільки виплата відбувається поза межами діючої служби, для податкового обліку цей дохід класифікується саме як «інші доходи» (згідно з пп. 164.2.20 ПКУ). Головне управління, виконуючи рішення суду на користь звільненого працівника, діє як податковий агент та воно зобов`язано вирахувати 18% ПДФО та військовий збір. Крім того, апелянт наголосив, що позивачем пропущений строк звернення до суду, а висновок суду першої інстанції, що такий строк є незначним, суперечить судовій практиці.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1426 о/с від 20.10.2023 року, відповідно до Закону України “Про Національну поліцію” звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 за станом здоров`я (через хворобу) майора поліції ОСОБА_1 (0042183), старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, 20 жовтня 2023 року, установивши щомісячну премію за жовтень 2023 року в розмірі 213,41%.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 по справі № 420/17670/24, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015 рік (3 доби), 2017 рік (40 діб), 2018 рік (1 доба), 2020 рік (1 доба), 2021 рік (25 діб), 2022 рік (17 діб), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби.

Згідно розрахунку компенсації за невикористану відпустку на виконання рішення суду у справі № 420/17670/24, ОСОБА_1 нараховано кошти у розмірі 83026,99 грн, з яких утримано ПДФО – 14 944,86 грн. та військовий збір – 4 151,35 грн.

Згідно платіжного доручення № 8996 від 26.08.2025 року, Головним управлінням Національної поліції в Одеській області на виконання рішення суду у справі № 420/17670/24 виплачено ОСОБА_1 кошти у розмірі 63930,78 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а також протиправно утримано податок на доходи фізичних осіб з суми, виплачених на виконання рішення суду, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, позивач має право на виплату середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні. Крім того, суд зазначив, що здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення суду, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, право на яке позивач набув під час проходження служби.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до присів ст.ст. 59, 60 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами та доповненнями) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питання проходження служби в поліції.

Частиною10 ст. 62 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України, а також у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченого цим законом та іншими актами законодавства.

Приписами ст. 94 Закону № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Порядок, умови, складові та розмір виплати грошового забезпечення поліцейських визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 квітня 2016 року № 260, проте зазначеними нормативними актами не врегульоване порядок, умови та розмір виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені.

Конституційним Судом України в рішення від 07 травня 2002 року ухваленого в справі № 8-рп/2002 за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зроблено висновок, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Приписами ч.ч. 2, 3 ст. 77 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами та доповненнями) визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, а день звільнення вважається останнім днем служби.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст.117 КЗпП України (в чинній з 19.07.2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день його звільнення зі служби 20.10.2023 року, а 26.08.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що вірно визначено судом першої інстанції.

Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судова колегія враховує, що відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських від 06.04.2016 № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, то як зазначалось вище, він обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі № 520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.

Тобто після 19 липня 2022 року позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.

Разом із тим, як вірно визначив суд першої інстанціх, до зазначеної суми можливим є застосування принципу співмірності.

Так, 08.10.2025 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №489/6074/23, у якій відступила від підходу, застосованого Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22. За висновками Великої Палати Верховного Суду, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не варто тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

ВП ВС виснувала, що законодавче рішення (стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX) усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі (6 місяців), проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 380/1005/24 від 06 серпня 2026 року.

Враховуючи суму недоплаченої індексації грошового забезпечення та розмір можливого середнього заробітку за час виплати такої індексації, з урахуванням того, що тривалий період виплати індексації грошового забезпечення виник як з вини відповідача так і у в`язку із тим, що з відповідною позовною заявою позивач звернувся до суду не у 2018 році (по який така індексація нараховувалась), а через пів року після звільнення зі служби, колегія суддів, з урахуванням правових висновків ВП ВС, вважає за можливе застосувати до спірної суми принцип співмірності, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведеного правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановленню підлягає:

(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;

(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;

(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.

Так, з обставин справи вбачається, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи і розрахував середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням співмірності, вірно визначивши, на користь позивача підлягає середнє грошове забезпечення у розмірі 63 930,92 гривень, що становить 37,34 % від суми середнього заробітку за 6 місяців 171 212,97 гривень.

Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду цим позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України та обмежується місячним строком з дня фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, від 10.02.2022 року у справі № 300/3142/20, від 07 вересня 2023 року у справі № 160/914/23, від 12 березня 2026 року у справі № 420/9470/25.

Як вбачається обставин справи, повний розрахунок з позивачем проведений 28 серпня 2025 року, тобто місячний строк звернення до суду цим позовом сплинув 29 вересня 2025 року.

З позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду 01 жовтня 2025 року, передавши її до поштового відділення, що підтверджується відбитком Укрпошти на конверті, який наявний в матеріалах справи (а.с.37).

Тобто, пропуск строку звернення до суду з цим позовом дійсно є незначним та судом першої інстанції вірно враховано, що суд не повинен тлумачити положення КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі та керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості.

Отже, суд першої інстанції правильно поновив строк звернення до суду з цим позовом, не допустивши надмірного формалізму.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію суми податку на доходи фізичних осіб, утриману з виплаченої компенсації за невикористані дні відпустки, у розмірі 14 944,86 грн., на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 по справі № 420/17670/24, колегія суддів зазначає наступне.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 затверджено «Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» (далі - Порядок №260).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260, при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.

Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі як і раніше - Порядок №44).

Згідно з пунктами 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції, що на суб`єкта владних повноважень ГУНП, у якому позивач проходив службу та отримував грошове забезпечення, покладено обов`язок вжити заходів з проведення з позивачем повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день звільнення зі служби в поліції. Однак, відповідні заходи відповідачем щодо повного розрахунку з позивачем на час його звільнення зі служби в поліції вжито не було.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Таким чином, відповідачу належало при виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки компенсувати суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки право на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки позивач набув під час проходження служби в поліції та повинен був її отримати при звільненні, однак не отримав з вини відповідача.

Втрата ж позивачем статусу поліцейського на час виплати компенсації за невикористані дні відпустки не звільняє ГУНП від обов`язку компенсувати позивачу суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні відпустки вже після звільнення зі служби в поліції і як наслідок, після втрати статусу поліцейського.

Таке право зберігається за позивачем і при виплаті компенсації за невикористані дні відпустки на виконання рішення суду, яким відновлено порушене право позивача на вказані виплати, право на які він набув під час проходження служби.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача суму ПДФО, яка належала позивачу на виконання рішення суду за невиплачену своєчасно грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.

Щодо доводів апелянта, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якими в даному випадку є стягнення податку з виплаченої суми, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні за новим адміністративним позовом не розглядаються, то такі не є застосовними до спірних правовідносин.

Так, під час розгляду справи № 420/17670/24 предметом була грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, в той час як компенсація ПДФО не була предметом розгляду зазначеної справи і спір щодо її виплати виник після виконання відповідачем судового рішення.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 09 жовтня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної Поліції в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: К.В. Кравченко