Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №400/6236/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6236/25

Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т.О.

Дата і місце ухвалення: 15.05.2026р., м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

В червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 22.05.2025р. №101650007276 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з часу досягнення 60 років.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 22.05.2025р. №101650007276.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового періоди роботи з 27.07.1998р. по 02.09.2002р., з 01.10.2003р. по 30.09.2005р. та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 14.05.2025р.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605,60 грн., сплачений квитанцією № 0255-0874-2735-3049 від 12.06.2025р.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення від 15.05.2026р. у відповідній частині, з ухваленням в цій частині по справі нового судового рішення – про зобов`язання ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з часу досягнення 60 років.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що зобов`язавши ГУ ПФУ в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.05.2025р., судом першої інстанції обрано не ефективний захист порушеного права позивача. Відповідач вже здійснив свої дискреційні повноваження, відмовивши ОСОБА_1 у призначенні пенсії. А відтак, судове рішення не повинно допускати нових звернень позивача до суду з питання призначення пенсії, враховуючи, що ОСОБА_1 набув необхідний вік та у нього достатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

ГУ ПФУ в Миколаївській області подало письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні. Відповідач зазначає, що органи Пенсійного фонду України наділені виключними дискреційними повноваженнями на прийняття рішень з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії та визначення підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку). Суд, перевіряючи рішення, дію або бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип поділу влади. Таким чином, прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.05.2025р. звернувся до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п.4.2 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, заяву позивача за принципом екстериторіальності передано для розгляду до ГУ ПФУ в Миколаївській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області від 22.05.2025р. №10165007276 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності у заявника необхідного страхового стажу.

У рішенні зазначено, що страховий стаж особи складає 27 років 07 місяців 11 днів, замість необхідного страхового стажу у відповідності до ч.1 ст.26 Закону – 32 роки.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви:

- до страхового стажу не враховано період роботи з 27.07.1998р. по 02.09.2002р. згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.09.1985р., оскільки наявні дописи дати прийняття та дати звільнення. Крім того, в реєстрі застрахованих осіб з 01.07.2000р. відсутні будь-які дані про трудові відносини;

- страховий стаж за періоди роботи після січня 2004 року обчислено за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб про нарахування та сплату страхових внесків пропорційно сплаченим внескам.

Дата, з якої заявник матиме право на пенсійну доплату, 13.05.2028р.

Не погоджуючись з правомірністю рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 22.05.2025р. №101650007276 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, дійшов висновку, що територіальний орган ПФУ незаконно не зарахував до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 27.07.1998р. по 02.09.2002р., з 01.10.2003р. по 30.09.2005р., у зв`язку з чим рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 22.05.2025р. №101650007276 не може вважатися правомірним.

У відповідній частині рішення суду першої інстанції сторонами у справі не оскаржено.

Поряд з цим, суд першої інстанції не знайшов правових підстав для задоволення вимоги позову про зобов`язання ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, зазначивши, що суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. За висновками суду, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025р. про призначення йому пенсії за віком.

На підставі ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає правильність висновків суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , тобто в частині вимоги позову щодо зобовязання ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції у відповідній частині колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно ч.2 ст.245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у постанові від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин щодо дотримання позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду всіх вимог закону та Порядку №22-1 для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, досягнення позивачем встановленого законом 60-річного віку, а також висновку суду щодо наявності підстав для зарахування до стажу роботи позивача спірних періодів, внаслідок чого страховий стаж позивача складає більше 32 років, колегія суддів доходить висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є покладення на уповноважений орган - Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області обов`язку призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

У даній справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, призначати пенсію позивачу чи ні.

Правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин (наявність необхідного страхового стажу у позивача, досягнення ним необхідного віку), - визначення пенсійному органу обов`язку призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що на підставі ст.317 КАС України, рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити йому пенсію за віком, з ухваленням в цій частині по справі нового рішення - про задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, враховуючи висновок колегії суддів про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , тому наявні підстави для перерозполділу судових витрат у даній справі та стягнення з ГУ ПФУ в Миколаївській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 605,60 грн., сплачений до суду першої інстанції, та в сумі 1817,00 грн., сплачений до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.05.2025р.

Прийняти в цій частині у справі нове судове рішення, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 13 травня 2025 року.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 605,60 грн., сплачений до суду першої інстанції, та в сумі 1817,00 грн., сплачений до суду апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук