Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/9238/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9238/26

Перша інстанція: суддя Бутенко А.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

31 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 року по 11.03.2026 року включно;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 року по 11.03.2026 року у сумі 163 025,70 (сто шістдесят три тисячі двадцять п`ять) гривень 70 копійок;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 за період з 01.01.2016 року по 11.03.2026 року включно, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2025 року по справі № 420/38239/24;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 за період з 01.01.2016 року по 11.03.2026 року включно у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2025 року по справі № 420/38239/24.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 до 04 квітня 2024 року. Крайню виплату при звільненні відповідачем здійснено 11.03.2026 року, на виконання рішення суду, тобто поза межами строку встановленого статтею 116 КЗпП України. Викладене, на переконання позивача, є підставою для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що на спірні правовідносини не розповсюджуються ст.117 КЗпП України. Крім того, відповідач посилався на пропущений позивачем строк звернення до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 .

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 року по 04.10.2024 року в загальній сумі 161 263,26 грн.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року до дня фактичної виплати індексації 06.03.2026 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати грошового забезпечення, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року включно, грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 19.07.2022 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки, за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати - 11.03.2026 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що рішення суду про виплату перерахованого грошового забезпечення відповідачем виконано добровільно та своєчасно, а тому на спірні правовідносини не розповсюджуються положення ст.117 КЗпП України. Крім того, відповідач наголосив, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.04.2024 №95 ОСОБА_1 , звільнений із служби у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за підпунктом «г» пункту 3 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року у справі № 420/38239/24, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 :

- за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року;

- індексації-різниці за період 01 березня 2018 року по 19 липня 2022 року включно відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2025 року по справі 420/38239/24 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову та в частині нарахування і виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року з ухваленням нового рішення в цій частині.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2008 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 19.07.2022 грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але неменше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але неменше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки.

На виконання судового рішення у справі № 420/38239/24 відповідачем 11.03.2026 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення, грошове забезпечення та грошову допомогу на оздоровлення у загальному розмірі 339 907,70 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення судів та не виплати компенсації втрати частин доходів разом із виплатою грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, позивач має право на виплату середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні. Крім того, суд зазначив, що враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-II та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, якою затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, які не мають разового характеру, у тому числі сум грошового забезпечення. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі страхові виплати, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Згідно із частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Предметом спору у справі, що розглядається, є, зокрема, нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків нарахування і виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, що передбачено Законом № 2050-ІІІ та Порядком №159

Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року у справі № 420/38239/24, зміненим постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2025 року, зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення.

Саме на виконання цього судового рішення відповідачем 11.03.2026 року виплачено позивачу грошове забезпечення у розмірі 339 907,70 грн.

Викладене є підставою для отримання позивачем компенсації втрати частин доходу.

Зазначене судове рішення є преюдиційним для справи, що розглядається.

У контексті обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Відповідно приписів ст.7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Отже, законодавець передбачив можливість прийняття рішення по стягненню суми компенсації окремо від стягнення суми основного боргу.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для виплати ОСОБА_2 компенсації втрати частин доходу у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 200/15033/21 від 06 березня 2024 року.

Судова колегія враховує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 зазначив, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості.

Компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Варто зазначити, що вказані кошти нараховані в результаті перерахунку грошового забезпечення та відновлення порушених прав позивача, та вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ, у зв`язку з чим позивач набув право на компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати доходу.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2025 у справі №380/1607/24 зазначив, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена положеннями Закону №2050-ХІІІ і Порядку №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постанові від 04.09.2025 у справі №420/16557/24, за наслідком розгляду спірних правовідносин щодо виплати компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з його несвоєчасною виплатою, в якій суд за наслідком розгляду касаційної скарги позивача, посилаючись на вищевказану позицію Верховного Суду у справі №380/1607/24, також виснував, що виплата компенсації здійснюється у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Колегія суддів вважає, що зазначений висновок суду касаційної інстанції містить аналіз застосовуваних норм права, зокрема положень Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 у контексті спірних правовідносин та встановлених судом обставин справи.

Викладені висновки є цілком релевантними до спірних правовідносин, а тому в силу положень частини 5 статті 242 КАС України підлягають застосуванню при вирішенні цієї адміністративної справи.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частин доходу за несвоєчасну виплату індексації та грошового забезпечення є обґрунтованими.

Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо.

Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст.117 КЗпП України (в чинній з 19.07.2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день його виключення зі списків особового складу 04.04.2024 року, а 11.03.2026 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що вірно визначено судом першої інстанції.

Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З викладеного вбачається, що суд першої інстанції вірно обрахував середньоденне грошове забезпечення позивача 881,22 грн (52873,20 грн (розмір грошового забезпечення за лютий 2024 року та березень 2024 року) / 60 (кількість календарних днів) та визначив, що шестимісячний період затримки, в даному випадку, становить 183 дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з позивачем становить 161 263,26 грн, що вірно розраховано судом першої інстанції і заперечень щодо вірності такого розрахунку апеляційна скарга не містить.

Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів наголошує, що вони є помилковими.

Так, строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України та обмежується місячним строком з дня фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, від 10.02.2022 року у справі № 300/3142/20, від 07 вересня 2023 року у справі № 160/914/23, від 12 березня 2026 року у справі № 420/9470/25.

Враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 11 березня 2026 року, а з позовною заявою до суду він звернувся 31 березня 2026 року, то позивачем дотримано місячний строк звернення до суду, встановлений ч.5 ст.122 КАС України.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 06 квітня 2026 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: К.В. Кравченко