Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/23126/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23126/25

Головуючий в 1 інстанції: Хурса О.О.

Дата і місце ухвалення: 26.05.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Єщенка О.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , треті особи ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2026р., яке набрало законної сили 27.11.2025р., задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2025р. по 08.07.2025р. в сумі 35367,19 грн.

На виконання вказаного судового рішення 11.12.2025р. Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №420/23126/25.

25 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення судової неустойки (астрент) у розмірі одного відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №420/23126/25, починаючи з 22 травня 2026 року та до дня фактичного виконання рішення.

Вимоги поданої заяви обґрунтовував тим, що станом на 22 травня 2026 року рішення суду боржником – військовою частиною НОМЕР_1 не виконано, що порушує гарантії держави на виконання судового рішення та позбавляє стягувача права на отримання присуджених виплат. Позивач (стягувач) фактично позбавлений у здійсненні свого права щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном (грошовими коштами) вільно та на власний розсуд. У звязку з цим, наявні підстави для застосування дієвих заходів впливу на забезпечення виконання рішення суду, зокрема, інституту астренту. Заявник посилався на необхідність врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року відмовлено в задоволенні вказаної заяви ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвали від 26.05.2026р. та задовольнити подану ним заяву про встановлення судової неустойки (астрент) у розмірі одного відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №420/23126/25, починаючи з 22 травня 2026 року.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спірного питання суд першої інстанції залишив поза увагою, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22, стосовно застосування судової неустойки - астренту, мають універсальний характер. Стягнення судової неустойки – астренту є можливим не лише з суб`єкта приватної власності, а й з суб`єктів державної та комунальної власності. Протилежний висновок поставив би суб`єктів права власності у завідомо нерівне правове положення, що є неприпустимим в демократичному суспільстві.

Апелянт вважає необґрунтованим висновок суду про те, що чинним процесуальним законодавством України прямо не передбачено можливості застосування судом у межах адміністративного судочинства астренту як окремого способу забезпечення виконання судового рішення у спорах із суб`єктами владних повноважень. Зазначає, що такий висновок суду не відповідає положенням частини 4 статті 6 КАС України, якою встановлено заборону суду відмовляти в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Що ж до посилання суду на те, що встановлення астренту у розмірі одного відсотка призведе до непропорційного навантаження на державний бюджет, то апелянт зазначає, що присуджені кошти за рішенням суду не є коштами державного бюджету, а є власністю позивача, якою тривалий період часу протиправно та безвідсотково користується відповідач.

15.06.2026р. до суду апеляційної інстанції від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшли письмові пояснення щодо апеляційної скарги, в яких третя особа просить відмови в її задоволенні. Зазначає, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22, сформовані у межах господарського судочинства та стосуються приватноправового спору, тоді як дана справа розглядається в порядку адміністративного судочинства та пов`язана з виконанням рішення про здійснення виплати за рахунок бюджетних коштів. Чинним КАС України прямо не передбачено можливості застосування судом у межах адміністративного судочинства астренту, як окремого способу забезпечення виконання судового рішення у спорах із суб`єктами владних повноважень.

Справа розглянута в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що чинним процесуальним законодавством України не передбачено можливості застосування судом у межах адміністративного судочинства астренту, як окремого способу забезпечення виконання судового рішення у спорах із суб`єктами владних повноважень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

При цьому в положеннях ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України наголошується на тому, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Зазначені приписи чинного законодавства України свідчать, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

Чинний КАС України визначає наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України передбачено спеціальні норми, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення.

Натомість, позивач просить встановити судову неустойку (астрент) у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №420/23126/25. На обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які були викладені у постанові від 05.06.2024р. у справі №910/14524/22, відповідно до яких, судова неустойка (астрент) розглядається як спосіб стимулювання боржника до належного та своєчасного виконання судового рішення.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, наведені правові висновки сформовані у межах господарського судочинства та стосуються виключно приватно-правового спору, в той час як дана справа виникла з публічно-правових відносин та розглядається за правилами адміністративного судочинства, яке, у свою чергу, характеризується спеціальним правовим регулюванням порядку ухвалення, перегляду та виконання судових рішень.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено можливості застосування судом у межах адміністративного судочинства «астренту» як окремого способу забезпечення виконання судового рішення у спорах із суб`єктами владних повноважень.

Таким чином, позивач фактично просить суд застосувати процесуальний механізм, який не передбачений адміністративним процесуальним законодавством і не належить до визначених КАС України способів судового контролю за виконанням судових рішень.

Однак, реалізація повноважень суду можлива виключно у спосіб та в межах, визначених процесуальним законом.

Зважаючи на відсутність у КАС України правової норми, яка б надавала суду повноваження встановлювати судову неустойку (астрент) у справах адміністративної юрисдикції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість заяви ОСОБА_1 та відмову в її задоволенні.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

Судді О.В. Єщенко О.А. Шевчук