Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/3254/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

———————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/3254/26

Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.

Дата і місце ухвалення: 07.04.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю « 5АП» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю « 5АП» до Одеського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю « 5АП» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Одеського обласного центру зайнятості, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеського обласного центру зайнятості від 05.12.2025р. про відкликання (скасування) дозволу на застосування праці іноземця №3210 від 19.02.2025р., виданого ТОВ « 5АП» щодо громадянина Бангладеш ОСОБА_1 , та дозволу на застосування праці іноземця №3211 від 19.02.2025р., виданого ТОВ « 5АП» щодо громадянина Бангладеш ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Одеський обласний центр зайнятості усунути наслідки протиправного рішення шляхом внесення змін до реєстрів/інформаційних систем Державного центру зайнятості/служби зайнятості, у тому числі прибрати (анулювати/виправити) записи про відкликання (скасування) дозволів №3210 та №3211 і відновити їх попередній статус, який існував до прийняття рішення 05.12.2025р.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням товариство з обмеженою відповідальністю « 5АП» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення від 07.04.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення – про задоволення позову товариства у повному обсязі.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що 19.02.2025р. Одеським обласним центром зайнятості надано ТОВ « 5АП» дозволи № 3210 та № 3211 на застосування праці громадян Бангладеш ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для роботи на посадах підсобних робітників строком на один рік. 21.04.2025 ТОВ « 5АП» подало до Одеського ОЦЗ копії трудових договорів від 14.04.2025, укладених із зазначеними іноземними громадянами. Водночас громадяни Бангладеш ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично не прибули в Україну, не були допущені до роботи, не приступали до виконання трудових обов`язків, заробітна плата їм не нараховувалася та не виплачувалася. При вирішенні спору судом першої інстанції не правильно застосовано положення пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону України «Про зайнятість населення». Для застосування цієї норми підлягає встановленню саме факт несплати ЄСВ за наявності обов`язку його сплатити, а не лише формальна відсутність відповідного запису у реєстрі застрахованих осіб. Суд першої інстанції фактично ототожнив дві різні юридичні категорії: відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб та доведений факт несплати ЄСВ. Такий підхід є помилковим, оскільки сам по собі запис або його відсутність у реєстрі не вирішує питання про те, чи виник у роботодавця обов`язок зі сплати внеску у спірний період.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що обов`язок зі сплати ЄСВ не виникає автоматично лише з факту підписання тексту трудового договору. Такий обов`язок є похідним від наявності передбачених законом юридичних та фактичних передумов, зокрема, використання праці фізичної особи, нарахування їй заробітної плати чи інших виплат, які утворюють базу нарахування ЄСВ. У цій справі таких передумов не було: іноземці не прибули в Україну, не були допущені до роботи, трудові функції не виконували, заробітна плата їм не нараховувалася. Відповідач ці обставини не спростував. Суд першої інстанції також не встановив жодного факту нарахування заробітної плати або іншої виплати, з якої мав би бути нарахований ЄСВ. За таких обставин, висновок суду про наявність у ТОВ « 5АП» обов`язку сплатити ЄСВ за осіб, які фактично не працювали, є передчасним, формальним і таким, що не ґрунтується на встановлених обставинах справи.

Також, апелянт посилається на те, що суд фактично ототожнив два різні поняття: укладення трудового договору та початок фактичного виконання роботи. Однак, трудове законодавство розмежовує ці юридичні етапи. Стаття 24 КЗпП України передбачає, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення відповідного органу. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2015р. №413 також пов`язує повідомлення з початком роботи працівника за укладеним трудовим договором. Отже, укладення договору є передумовою допуску до роботи, але не тотожне фактичному початку роботи.

Посилається апелянт і на те, що суд не перевірив належним чином дотримання відповідачем триденного строку на прийняття рішення про відкликання (скасування) дозволів на застосування праці іноземця.

Одеський обласний центр зайнятості подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ТОВ « 5АП» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін. Відповідач зазначає, що посилання позивача на відсутність обов`язку зі сплати ЄСВ у зв`язку з відсутністю об`єкта нарахування ЄСВ є безпідставним, оскільки така база формується внаслідок існування трудових відносин, які виникають після укладання трудового договору. Невиконання обов`язку роботодавцем щодо організації фактичного початку роботи працівника не може розглядатися як підстава для звільнення його від обов`язків, прямо передбачених законом. Таким чином, саме укладання трудового договору (контракту), а не в`їзд іноземця в Україну, є юридичним фактом, з яким Закон пов`язує виникнення обов`язку роботодавця щодо сплати ЄСВ. Якщо роботодавець уклав трудовий договір, він самостійно визнав і підтвердив факт укладання трудового договору. Одеський ОЦЗ не наділений повноваженнями оцінювати та перевіряти фактичне місцезнаходження працівника або перевіряти чи досліджувати міграційні обставини, на які посилається позивач. Положення пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону №5067-VI не ставить застосування цієї підстави у залежність від причин несплати ЄСВ, у тому числі: неприбуття іноземців на територію України, до офісу роботодавця; відсутності фактичного допуску до роботи, після укладеного трудового договору. Юридично значущим є результат, зафіксований у Реєстрі застрахованих осіб, а саме: відсутність відомостей про сплату ЄСВ. А відтак, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов правильного висновку щодо правомірності прийняття оскаржуваного наказу про скасування дозволів на застосування праці іноземців.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ « 5АП» є суб`єктом господарювання, включеним до Переліку суб`єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні та здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців.

На підставі пропозицій Робочої групи, оформленої протоколом, Одеським ОЦЗ прийнято рішення №165 від 19.02.2025р. «Про видачу дозволів на застосування праці іноземців».

19.02.2025р. роботодавцем ТОВ « 5АП» (код ЄДРПОУ 40730384) отримані в Одеському ОЦЗ дозволи №3210 та №3211 на застосування праці громадян Бангладеш Хоссеін Мд Шавон та ОСОБА_2 для роботи на посадах підсобних робітників строком на один рік кожний.

21.04.2025р. до Одеського ОЦЗ позивачем подано копії трудових договорів від 14.04.2025р., укладених між ТОВ « 5АП» та зазначеними іноземними громадянами.

Умовами договорів передбачено прийняття на посади підсобних робітників та встановлення заробітної плати 8200 грн на місяць кожному.

При цьому, п.6.2 договорів передбачено, що договір набуває чинності та трудові відносини між сторонами вважаються такими, що виникли, після того, як робітник прибув до офісу роботодавця та фактично приступив до виконання своїх трудових обов`язків.

Одеським ОЦЗ під час здійснення моніторингу сплати роботодавцями ЄСВ за осіб, на застосування праці яких отримані дозволи в 2025 році, встановлено, що в Реєстрі (шляхом обміну даними через програму ЄІАС) відсутня інформація про сплату роботодавцем ТОВ « 5АП» за іноземних громадян, зокрема і за громадян Бангладеш Хоссеін ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , єдиного соціального внеску.

05.11.2025р. Одеським ОЦЗ направлено рекомендований лист з повідомленням про вручення роботодавцю ТОВ « 5АП» про надавання пояснень стосовно виявлених фактів несплати ЄСВ до 14.11.2025р.

18.11.2025р. Одеським ОЦЗ отримано лист ТОВ « 5АП», в якому зазначено, що «з наданого списку 92 іноземних громадян, на ім`я яких отримано дозволи, в серпні - вересні поточного року приїхали фактично та приступили до виконання трудових обов`язків тільки п`ятеро».

Як пояснив позивач, дані особи ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) не в`їхали в Україну та не були працевлаштовані до товариства.

05.12.2025р. Робочою групою відповідача розглянуто наявні документи, проведено моніторинг, листування з роботодавцем щодо надання пояснень та з іншими контролюючими органами, з якими здійснюється обмін інформацією, підтверджено та встановлено несплату роботодавцем ТОВ « 5АП» ЄСВ, у зв`язку з чим прийнято рішення про відкликання (скасування) дозволів, виданих на застосування праці громадян Бангладеш Хоссеін Мд Шавон та ОСОБА_2 (протокол засідання №225 від 05.12.2025р.).

Наказом відповідача №1188 від 05.12.2025р. відкликані надані позивачу дозволи від 19.02.2025р. №3210 та №3211 на працевлаштування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі пункту 3, пункту 10 частини другої статті 42-10 Закону України «Про зайнятість населення».

Не погоджуючись з правомірністю рішення Одеського обласного центру зайнятості від 05.12.2025р. про відкликання (скасування) дозволу на застосування праці іноземця №3210 від 19.02.2025р., виданого ТОВ « 5АП» щодо громадянина Бангладеш ОСОБА_1 , та дозволу на застосування праці іноземця №3211 від 19.02.2025р., виданого ТОВ « 5АП» щодо громадянина Бангладеш ОСОБА_2 , ТОВ « 5АП» звернулося з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову товариства, виходив з того, що ТОВ « 5АП» не виконало умови ст.42-7 Закону України «Про зайнятість населення» та надало до відповідача договір, який не набрав чинності. А відтак, за висновками суду, Одеський обласний центр зайнятості мав підстави для прийняття рішення про відкликання дозволів, передбачені п.2 ч.2 ст.42-10 Закону.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства - документ, який надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця або особи без громадянства у порядку, встановленому законодавством України, або добровільно отриманий резидентом Дія Сіті для укладення гіг-контракту з іноземцем або особою без громадянства.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття регламентуються Законом України «Про зайнятість населення».

За змістом частини першої статті 42 Закону України «По зайнятість населення» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Частиною другою статті 42 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що праця іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися на різних посадах в одного або декількох (двох і більше) роботодавців за умови отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні кожним роботодавцем.

Порядок прийняття заяв про видачу, продовження дії, внесення змін до дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства та порядок прийняття рішень про видачу, продовження дії, внесення змін до дозволу регламентований приписами статті 42-7 вказаного Закону.

В той же час стаття 42-10 Закону України «Про зайнятість населення» встановлює умови для відкликання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства як за заявою роботодавця (ч.1 ст.42-10 Закону), так і за рішенням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (ч.2 ст.42-10 Закону).

Так, відповідно до пунктів 3, 10 частини другої статті 42-10 Закону України «Про зайнятість населення» (які стали підставою у даному випадку для відкликання (скасування) дозволів на застосування праці іноземця №3210, №3211 від 19.02.2025р.), територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, відкликає виданий дозвіл у разі:

3) подання роботодавцем письмової заяви про відкликання дозволу за обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, або виявлення територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, таких обставин;

10) несплати роботодавцем, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту) з іноземцем чи особою без громадянства, крім випадків, передбачених законодавством.

Моніторинг сплати роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснює територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, шляхом обміну даними з Пенсійним фондом України.

Обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо відкликання виданих товариству дозволів Одеський обласний центр зайнятості посилається, серед іншого, на несплату роботодавцем, за даними Реєстру, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту) з іноземцем.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 1 частини першої статті 4 цього Закону передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно- правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Частиною 3 статті 24 КЗпП передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 29 КЗпП передбачає, що до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника, зокрема про дату початку виконання роботи.

Колегія суддів зауважує, що у чинному законодавстві немає конкретної норми, яка б дослівно визначала дату початку трудових відносин, однак із системного тлумачення ст.ст. 21, 24 та 29 КЗпП випливає, що трудові відносини виникають з дня, коли працівник приступає до роботи визначеної трудовим договором.

Таким чином можна дійти висновку, що саме фактичний день початку виконання роботи за трудовим договором і є датою початку трудових відносин.

У матеріалах справи наявні копії трудових договорів від 14.04.2025р., укладених між ТОВ « 5АП» та громадянами Бангладеш ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є ідентичними за своїм змістом.

Пунктом 6.2 договорів передбачено, що договір набуває чинності та трудові відносини між сторонами вважаються такими, що виникли, після того, як робітник прибув до офісу роботодавця та фактично приступив до виконання своїх трудових обов`язків.

Сторонами у справі не заперечується, що громадяни Бангладеш ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не прибули на територію України та, відповідно, не приступили до виконання своїх обов`язків за договорами від 14.04.2025р.

За таких обставин, заробітна плата іноземцям не нараховувалась, а відтак і не було відрахування ЄСВ.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача, як роботодавця, обов`язку по сплаті ЄСВ за найманого працівника, оскільки станом на прийняття відповідачем оскаржуваного рішення трудові відносини не розпочались.

Посилання Одеського обласного центру зайнятості на пункт 10 частини другої статті 42-10 Закону «Про зайнятість населення» є необґрунтованим, оскільки неможливо кваліфікувати як «несплату» ситуацію, коли не виник обов`язок нарахування ЄСВ через відсутність бази нарахування (відсутність фактичного допуску до роботи та нарахувань).

Поряд з цим ,колегія суддів звертає увагу, що підставою для прийняття рішення про відкликання дозволів був також п.3 ч.2 ст.42-10 Закону.

Так, відповідно до вказаної норми територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, відкликає виданий дозвіл у разі подання роботодавцем письмової заяви про відкликання дозволу за обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, або виявлення територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, таких обставин.

Згідно пунктів 1-3 частини першої статті 42-10 Закону роботодавець зобов`язаний звернутися до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про відкликання дозволу за таких обставин:

1) трудовий договір (контракт) або гіг-контракт з іноземцем чи особою без громадянства припинено;

2) припинено виконання договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб`єктами господарювання, у зв`язку з яким був направлений іноземець або особа без громадянства;

3) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, прийняв рішення про визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або особою без громадянства.

За вказаних обставин, коли з моменту укладання трудового договору минув значний проміжок часу, строк дії дозволу наблизився до завершення, а іноземець фактично не прибув та не розпочав трудові функції, саме на роботодавця покладається обов`язок звернутися до відповідача з інформацією про неможливість реалізації такого дозволу та припинення трудових відносин, що є підставою для відкликання (скасування) дозволу.

Незважаючи на те, що строк дії дозволів на застосування праці іноземців №3210 від 19.02.2025р. та №3211 від 19.02.2025р. закінчується 19.02.2026р., станом на 05.12.2025р. іноземці фактично не прибули та не розпочали трудові функції, у спірних правовідносинах ТОВ « 5АП», як роботодавцем, не виконано покладений на нього обов`язок звернутися до відповідача з інформацією про неможливість реалізації такого дозволу та припинення трудових відносин, що є підставою для відкликання (скасування) дозволу.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку про наявність, передбачених п.3 ч.2 ст.42-10 Закону підстав для прийняття Одеським обласним центром зайнятості рішення про відкликання виданих дозволів.

Варто зазначити, що апеляційна скарга ТОВ « 5АП» не містить обґрунтування про протиправність дій відповідача щодо застосування п.3 ч.2 ст.42-10 Закону в якості підстави для анулювання дозволів.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «5АП» суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні виходив з того, що товариство не виконало умови ст.42-7 Закону України «Про зайнятість населення» та надало до відповідача договір, який не набрав чинності. А відтак, за висновками суду, Одеський обласний центр зайнятості мав підстави для прийняття рішення про відкликання дозволів, передбачені п.2 ч.2 ст.42-10 Закону.

Колегія суддів вважає необґрунтованими такі висновки суду першої інстанції, оскільки, як вже зазначалося, підставою для відкликання спірним рішенням відповідача виданих позивачу дозволів були п.3, п.10 ч.2 ст.42-10 Закону, а не п.2 ч.2 ст.42-10 Закону, про правомірність застосування якого Одеським обласним центром зайнятості суд зазначив в своєму рішенні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, не правильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 4 статті 317 КАС України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ « 5АП», однак допустив не правильне застосування норм матеріального права, тому колегія суддів доходить висновку про необхідність зміни мотивувальної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2026р.

В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. «а»-«г» п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю « 5АП» залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року змінити шляхом викладення його мотивувальної частині в редакції даної постанови апеляційного суду.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук