Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №420/26073/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26073/25

Перша інстанція суддя Хом`якова В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Яковлєва О.В.,

суддів Дегтярьової С.В. Крусяна А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Національної поліції в Одеській області, а саме:

- визнання неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо неналежного розгляду в повному об`ємі заяви ОСОБА_1 від 24 липня 2025 року «ДОСУДОВЕ ПОПЕРЕДЖЕННЯ» до поліції, в частині відмови у наданні відео з боді-камер працівників поліції щодо подій фіксації його доньки на них за 10 липня 2025 року - ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_1 );

- зобов`язання Головного управління Національної поліції в Одеській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 24 липня 2025 року «ДОСУДОВЕ ПОПЕРЕДЖЕННЯ» до поліції, в частині надання відео з боді-камер щодо подій фіксації його доньки на них за 10 липня 2025 року - ОСОБА_1 у відповідності до висновків суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року задоволено позов, а саме:

- визнано неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Одеській області, які виразились у ненаданні інформації на запит ОСОБА_1 від 24 липня 2025 року «ДОСУДОВЕ ПОПЕРЕДЖЕННЯ», в частині ненадання відео з бодікамер працівників поліції щодо подій фіксації його доньки ОСОБА_2 на них за 10 липня 2025 року;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області розглянути повторно запит ОСОБА_1 від 24 липня 2025 року «ДОСУДОВЕ ПОПЕРЕДЖЕННЯ», в частині надання відео з бодікамер щодо подій фіксації його доньки ОСОБА_2 на них за 10 липня 2025 року та надати відповідь у строк, визначений ЗУ «Про доступ до публічної інформації».

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням сторонами подано апеляційні скарги, з якої вбачається про порушення та невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просять скасувати (змінити) оскаржуване рішення та ухвалити нове, відповідно до їхніх вимог та заперечень.

Вимоги апеляційної скарги позивача обґрунтовано тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, помилково зазначив у мотивувальній частині свого рішення про необхідність редагування запитуваного позивачем відеозапису, оскільки така можливість породжує нерівність прав батька та матері щодо їхньої спільної дитини.

Вимоги апеляційної скарги відповідача обґрунтовано тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, помилково не врахував, що запитуваний позивачем відеозапис містить конфіденційну інформацію стосовно третіх осіб, а як наслідок не може бути наданий на його запит.

Крім того, відповідач також вважає, що суд помилково зазначив у мотивувальній частині свого рішення про необхідність редагування запитуваного позивачем відеозапису, оскільки така необхідність створює надмірний тягар для суб`єкта владних повноважень.

З іншого боку, сторонами подано відзиви на отримані апеляційні скарги у яких зазначається про необхідність залишення таких скарг без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , матір`ю якої є ОСОБА_3 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року, у справі № 420/3677/25, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області задоволено, а саме зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 до поліції «Про розшук дитини та надання відомостей про місце знаходження дитини» від 05 січня 2025 року, з урахуванням висновків суду.

При цьому, позивач надіслав відповідачу досудове попередження від 24 липня 2025 року, в якому позивач, зокрема, просив надати повну відповідь на запит 16 липня 2025 року, окремо надати відео з бодікамер поліції, про яке ви згадуєте у своїй відповіді № 114694-2025 від 23 липня 2025 року (300451).

Позивач надав суду копію відповіді № 114694-2025 від 23 липня 2025 року за підписом начальника відділення поліції № 2 Одеського райуправління поліції № 1 ГУ НП в Одеській області, в якому вказано, що на виконання рішення суду у справі №420/3677/25 працівниками поліції 10 липня 2025 року спільно з психологом центру соціальних служб Одеської міської ради здійснений виїзд за місцем реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ), на місці виявили бабусю та дідуся малолітньої ОСОБА_4 , які повідомили, що онука разом з матір`ю наразі перебувають на відпочинку. ОСОБА_6 (бабуся) зателефонувала через месенджер «WhatsApp» ОСОБА_7 , остання повідомила, що не бажає повідомляти своє місцезнаходження, посилаючись на побоювання за власну безпеку та життя. У ході відеозв`язку було візуально зафіксовано, що малолітня ОСОБА_2 перебуває разом із матір`ю. Факт підтверджено фіксацією на бодікамеру працівника поліції. Відеозв`язок здійснено з номера телефону бабусі дитини за ініціативою працівника СЮП через мобільний додаток WhatsApp. Зазначений номер не належить працівникам поліції або підрозділам ГУНП, а є приватним. Враховуючи вимоги Законів України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних», розповсюдження персональних даних осіб без їхньої письмової згоди є недопустимим. Розмова була зафіксовано на бодікамеру яка перебуває на балансі ГУНП в Одеській області. Надання копії матеріалів можливе виключно на підставі відповідного рішення суду або запиту уповноваженого органу. Слідчим відділом ВнП № 2 ОРУП № 1 відомості до ЄРДР не вносились. Розмова зафіксована на бодікамеру, яка є на балансі ГУНП в Одеській області. Надання копії можливе лише за рішенням суду або на офіційний запит уповноваженого державного органу.

Відповідач надав відповідь за № 122655-2025 від 29 липня 2025 року за змістом, аналогічну відповіді № 114694-2025 від 23 липня 2025 року.

Як вбачається з повідомлення начальника відділення поліції № 2 Одеського райуправління поліції № 1 ГУ НП в Одеській області А.ЧЕБАН на адресу т.в.о. начальника відділу правового забезпечення ГУНП в Одеській області Є.РАЩЕНКУ повідомлено, що факт спілкування з дитиною був візуально зафіксований під час відеозв`язку та задокументований на бодікамеру працівника поліції Tecsar BDC-43-GWCP, відеоматеріали перенесено на DVD носій CMFP685C 12212623, розмір елементів - 650МБ.

На думку позивача, його запит щодо надання інформації не розглянуті, інформація, яку запитував позивач, не надана, що є порушенням законодавства, а тому він звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позову, так як суб`єктом владних повноважень порушено вимоги законодавства у межах спірних правовідносин, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про звернення громадян», заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

При цьому, Закон України «Про інформацію», цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про інформацію», не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про інформацію», інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Згідно ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про інформацію», конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.

Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Згідно ч. 3 ст. 21 ЗУ «Про інформацію», порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

При цьому, Закон України «Про захист персональних даних» регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про захист персональних даних», персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

З іншого боку, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 1 ст. 1 Сімейного кодексу України, цей Кодекс визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Згідно ч. 1 ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно ч. 2 ст. 141 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Згідно ч. 2 ст. 159 Сімейного кодексу України, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Згідно ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності дій Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови в наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 24 липня 2025 року, а саме наданні відеозапису з бодікамер поліцейських від 10 липня 2025 року, на яких зафіксовано донька позивача - ОСОБА_2 .

В даному випадку, як зазначається самим суб`єктом владних повноважень, у нього наявний запис з бодікамер поліцейських, зроблений 10 липня 2025 року, на якому зафіксовано процес спілкування поліцейських та соціального працівника по відеозв`язку з матір`ю дитини позивача та самої дитини - ОСОБА_2 .

При цьому, у відповідь на звернення ОСОБА_1 щодо надання інформації про встановлене місцезнаходження його дитини та копії зробленого відеозапису, структурними підрозділами Головного управління Національної поліції в Одеській області повідомлено позивача, що інформація про адресу фактичного перебування дитини може бути повідомлена виключно за згодою законного представника дитини або за рішенням суду, батькові ОСОБА_8 не може бути надана з підстав, передбачених законодавством, у тому числі з міркувань найкращих інтересів дитини (ст. 3 Конвенції ООН про права дитини) та ризику психологічного тиску.

Крім того, щодо надання відеозапису розмови з дитиною позивача, позивачу повідомлено, що такий запис є службовою інформацією та надання копії запису можливе лише за рішенням суду або на офіційний запит уповноваженого державного органу.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Головним управлінням Національної поліції в Одеській області безпідставно та необґрунтовано відмовлено у наданні позивачу спірного відеозапису, з огляду на наступне.

В даному випадку, поліцією не повідомлено суду будь-яких фактів та не надано доказів вчинення або можливої загрози вчинення позивачем домашнього, або будь-якої іншої форми насильства щодо колишньої дружини чи його дитини.

З іншого боку, колегія суддів зазначає, що позивач є батьком та законними представником своєї доньки, має визначені законодавством права та обов`язки щодо своєї дитини, які не можуть бути обмежені у порядку, що не передбачений законом.

Враховуючи викладене, колегією суддів не встановлено обставин та правових підстав, що зумовлюють необхідність та можливість приховування інформації Головним управлінням Національної поліції в Одеській області стосовно доньки позивача від позивача, зокрема щодо місця її перебування.

Аналогічним чином, ненадання позивачу Головним управлінням Національної поліції в Одеській області відеозапису, з якого можливо встановити зміст розмови службових осіб правоохоронного органу з його дитиною, або встановити місцезнаходження дитини її батьком, на переконання колегії суддів, протиправно обмежує позивача у законному праві доступу до інформації про його дитину.

Між тим, щодо доводів суб`єкта владних повноважень про наявність на відповідному відеозаписі конфіденційної інформації щодо третіх осіб, колегія суддів зазначає, що у випадку проживання дитини з матір`ю, після розлучення батьків дитини, інформація про спільне місце проживання або перебування дитини та матері не може вважатись конфіденційною для батька дитини, якщо останній не вчиняв протиправних дій відносно останніх, зафіксованих та підтверджених у визначеному законом порядку.

При цьому, колегія суддів вважає, що надання відеозапису розмови поліцейських з дитиною позивача та її матір`ю не є втручанням в особисте життя колишньої дружини позивача, якщо на відповідному відеозаписі зафіксована дитина позивача та процес її спілкування з працівниками соціальних служб та правоохоронних органів.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у випадку наявності у Головного управління Національної поліції в Одеській області обґрунтованих висновків про те, що на відповідному відеозаписі зафіксовано конфіденційну інформацію, визначену у ЗУ «Про інформацію», останній має можливість приховати відповідну інформацію.

В свою чергу, тлумачачи вказаний висновок суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не зобов`язував відповідача в обов`язковому порядку здійснювати редагування запитуваного позивачем відеозапису, а лише роз`яснив про наявність у нього відповідної можливості для приховування конфіденційної інформації, не пов`язаної з дитиною позивача, якщо така дійсно наявна на відповідному відеозаписі.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що судом першої інстанції, обираючи спосіб поновлення порушених прав позивача, зобов`язано відповідача повторно розглянути звернення позивача.

З іншого боку, щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що суд апеляційної інстанції має змінити рішення суду першої інстанції, підтвердивши рівність прав батька та матері щодо їхньої спільної дитини, колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку, спори щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини та усунення перешкод у спілкуванні між батьками та дитиною не є публічно-правовими спорами, а тому юрисдикція адміністративних судів на них не поширюється.

Тобто, у межах розгляду даного спору колегія суддів може перевіряти лише дотримання процедури розгляду звернення (запиту) позивача, а не захищати цивільні та сімейні права учасників таких правовідносин, як і визначати коло прав та обов`язків відповідних осіб у їхніх спільних правовідносинах.

При цьому, як зазначає сам позивач, судом у порядку цивільного судочинства вже ухвалювались рішення про усунення перешкод, створених колишньою дружиною, у спілкуванні з його дитиною.

Таким чином, колегія суддів не надає правової оцінки доводам апелянта про можливе порушення його батьківських прав колишньою дружиною, оскільки такі доводи виходять за межі предмету даного публічно-правового спору.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позову та з обраним судом способом захисту прав позивача.

При цьому, судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права, достатніх для скасування рішення суду, при вирішенні справи не допущено.

Тому, керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року - без змін.

Сплачений ОСОБА_1 та Головним управлінням Національної поліції в Одеській області судовий збір за подання апеляційних скарги, покласти на останніх.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів.

Суддя-доповідач О.В. Яковлєв

Судді С.В. Дегтярьова А.В. Крусян