Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/16642/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16642/26

Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І..В.

Дата і місце ухвалення 23.06.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Тарновецький І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

05 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 23.11.2024 року по 26.12.2025 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 за період з 23.11.2024 року по 26.12.2025 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого законом України про Державний бюджет України на 2024 рік від 9 листопада 2023 року № 3460-ІХ на 01.01.2024 року, законом України про Державний бюджет України на 2025 рік від 19 листопада 2024 року № 4059-Х на 01.01.2025 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано позивачеві надати заяву про поновлення строку на звернення до суду.

На виконання вищезазначеної ухвали представником позивача подано до суду першої інстанції заяву про поновлення строку на звернення до суду.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилався на те, що заборгованість з грошового забезпечення за період його служби взагалі не обмежується строками позовної давності, оскільки частина 1 статті 233 КЗпП України, яка регулювала ці триваючі відносини, визнана неконституційною Рішенням КСУ № 1-р/2025. Щодо виплат при звільненні, то позивач зазначив, що перебіг передбаченого частиною 2 статті 233 КЗпП тримісячного строку розпочинається виключно з моменту отримання працівником повного письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми із розшифровкою їхніх складових. Однак, відповідач такого обов`язкового повідомлення позивачу не надав і на адвокатський запит належним чином не відповів, а виданий грошовий атестат містить лише загальні гривневі суми без зазначення тарифних коефіцієнтів та прожиткового мінімуму, що фізично унеможливлювало своєчасне виявлення порушення права на етапі звільнення. Таким чином, строк не є пропущеним, а у разі наявності сумнівів суду підлягає поновленню як такий, що пропущений з поважних причин через відсутність у позивача об`єктивної інформації для оскарження.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 року було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду, а позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії було повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі.

Апелянт посилався на те, що в даній справі предметом позовних вимог є перерахунок грошового забезпечення, а тому до спірних правовідносин застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми. Апелянт зазначив, що статтею 110 Кодексу законів про працю України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Проте, як зазначає позивач, відповідач таких дій не робив, чим позбавив позивача можливості раніше дізнатися про порушене право. Вважає, що наслідки такої бездіяльності відповідача не можуть бути підставами для позбавлення його права на звернення до суду, оскільки він, позивач, не може зазнавати негативних наслідків протиправної бездіяльності відповідача.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що адвокатом позивача у квітні 2026 року подано до відповідача адвокатський запит, в якому викладено прохання надати інформацію про виплачені позивачу суми, однак, відповідь на вказаний адвокатський запит ним не отримано. Також зазначив, що позивачу досі не виплачені відповідні кошти.

З огляду на викладене апелянт вважає, що відлік тримісячного строку звернення до суду для позивача не розпочався.

Також апелянт позивач посилався на те, що оскільки позовні вимови охоплюють період проходження військової служби з 19.07.2022 року по 26.12.2025 року, то до спірного періоду служби строк позовної давності не застосовується, адже цей спірний період є триваючим в межах безпосереднього несення служби та регулюється ч. 1 ст. 233 КЗПП, що визнана неконституційною.

Крім того апелянт вважає, що для встановлення дат, з якими частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з відповідним позовом, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду, суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Щодо грошового атестату апелянт зазначив, що у ньому не вказано порядок обрахунку виплачених позивачу основних і додаткових видів грошового забезпечення, а саме не зазначено який прожитковий мінімум був застосований для обрахунку грошового забезпечення, що у свою чергу унеможливлювало встановити у день виключення зі списків особового складу порушення права позивача на виплату грошового забезпечення обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Вказав, що грошовий атестат містить інформацію виключно про виплачене грошове забезпечення тільки за місяць, в якому видано такий грошовий атестат, але не містить інформації, яка дає можливість зрозуміти про порушене право, а саме: розмір прожиткового мінімуму взятий до розрахунку;. розмір тарифного коефіцієнту та тарифного розряду за посадою; розмір тарифного коефіцієнту за військовим званням. Отже, навіть отримавши грошовий атестат, неможливо дізнатися про порушене право, що є предметом оскарження.

З урахуванням наведеного апелянт просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі №420/16642/26 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції.

31.07.2026 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив військової частини НОМЕР_1 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 року без змін.

Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне:

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на те, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України.

Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Дослідивши обставини справи суд дійшов висновку, що причини пропуску позивачем строку в даному випадку є неповажними, оскільки перебіг тримісячного строку звернення до суду у спорах щодо виплати грошового забезпечення звільненим військовослужбовцям починається з дати виключення зі списків особового складу, а подальше звернення за роз`ясненнями та отримання відповіді від військової частини не змінює момент, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, і не перериває цей строк.

Суд вказав, що враховуючи те, що позивачем оспорюється остаточний розрахунок при звільненні, яке відбулося 26.12.2025, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення належних сум грошового забезпечення, встановлений ст. 233 КЗпП України, сплинув, однак позивач звернувся з даним позовом лише 05.06.2026, тобто з пропуском встановленого законом строку, що за відсутності заяви про його поновлення із зазначенням поважних причин є підставою для залишення позовної заяви без руху відповідно до ст. 123 КАС України. При цьому, на думку суду першої інстанції, позивач не навів жодної обставини та не надав жодного доказу, які б свідчили про існування об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали подати позов з дотриманням строків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом 1 частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У частині третій статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX частини першу, другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 справа № 1-7/2024(337/24) частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці.

Частина друга статті 233 КЗпП України неконституційною не визнавалась.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть уважатися спірними.

Звернення до суду за межами строків, визначених у статті 122 КАС України, або в інших законах, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

У цій справі підставою для повернення позовної заяви про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 23.11.2024 року по 26.12.2025 року став висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням вимог статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX та пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, становить три місяці й обчислюється з дня, коли позивач довідався про розмір виплачених йому при звільненні з військової служби сум.

Щодо норми, яка підлягає застосуванню в даному випадку до питання обчислення строків звернення до суду, колегія суддів звертає увагу на наступне:

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив 19.11.2025 року постанову у справі №420/27284/24, у якій вирішував питання норми, яка підлягає застосуванню під час вирішення питання дотримання строків звернення до суду з вимогами публічних службовців про стягнення заробітної плати та прирівняних до неї виплат (стаття 122 КАС України чи стаття 233 КЗпП України).

У пунктах 34-37 указаної постанови Верховний Суд зазначив таке.

Стаття 233 КЗпП України регулює питання строків звернення до суду у спорах щодо виплати всіх сум, які належать працівникові при звільненні. Таке регулювання є єдиним для всіх працівників незалежно від виду трудових відносин і характеру професійної діяльності. У постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу. Ураховуючи, що норми частини п`ятої статті 122 КАС України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи статті 233 КЗпП України визначають строк звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тому варто вважати, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою відносно частини п`ятої статті 122 КАС України, та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби. Такий підхід має бути єдиним, як для осіб, які проходять публічну службу, так і для тих, які звільнені з неї, оскільки застосування різних строків звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці під час проходження служби та після звільнення з публічної служби, призведе до неоднакового підходу до захисту прав особи на отримання винагороди за працю.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми статті 233 КЗпП України.

Беручи до уваги, що позивачем були заявлені позовні вимоги за період з 23.11.2024 року по 26.12.2025 року до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, чинна з 19.07.2022 року).

Щодо моменту, з яким стаття 233 КЗпП України пов`язує початок відліку строку звернення до суду, слід зазначити наступне:

Повертаючи позов з підстав пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, а про порушення своїх прав неналежним розміром грошового забезпечення позивач мав довідатися після звільнення з військової служби.

За висновками Верховного Суду стаття 233 КЗпП України установлює диференційований підхід до питання визначення тривалості та початку відліку строку звернення до суду залежно від характеру спору:

1) тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі - про стягнення належної працівнику заробітної плати) - для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах (частина перша статті 233 КЗпП України);

2) місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом - у справах про звільнення (частина друга статті 233 КЗпП України);

3) тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (частина друга статті 233 КЗпП України).

Беручи до уваги, що позивач 26.12.2025 року (до звернення до суду) був звільнений з військової служби, спірні правовідносини регулюються саме частиною другою статті 233 КЗпП України, яка пов`язує можливість звернутися до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні у тримісячний строк з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Ураховуючи наведене Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами, що охоплюють періодом з 23.11.2024 року по 26.12.2025 року, слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-от докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення, вручення грошового атестату тощо.

Суд першої інстанції, доходячи висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, обмежився лише посиланням на те, що позивач був звільнений 26.12.2025 року, однак до суду з даним позовом звернувся лише 05.06.2026 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення, встановленого ст. 233 КЗпП України. За вказаного суд лише припустив, що позивач мав бути обізнаний про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення.

Разом із цим, суд першої інстанції не перевіряв обставини отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (як самого факту отримання, так і дати, якщо це мало місце).

Слід зазначити, що відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25, грошовий атестат підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні», яке міститься у частині другій статті 233 КЗпП України та з яким пов`язаний момент початку перебігу строку звернення до суду.

Однак в даному випадку судом першої інстанції не з`ясовувалось питання отримання позивачем грошового атестату та безпосередньо не досліджувався грошовий атестат позивача.

Матеріали справи не містять відомостей, про які зазначено вище.

З огляду на вказане судом першої інстанції не було достеменно визначено день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже не установлено початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом, що унеможливлює, за необхідності, з`ясування наявності поважних причин пропуску такого строку.

Зважаючи на викладене колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 , є передчасним.

Згідно ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За наслідком апеляційного перегляду справи колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає встановленим у статті 242 КАС України критеріям законності та обґрунтованості, оскільки постановлена судом першої інстанції з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому, на підставі ст. 320 КАС України, ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 р. підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, 312, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року скасувати, а справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький

Суддя: О.А. Шевчук