Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №400/4801/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4801/25

Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О.

Дата і місце ухвалення 16.02.2026р., м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Миколаївська обласна клінічна лікарня" Миколаївської обласної ради, Центру оцінювання функціонального стану державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Миколаївська обласна клінічна лікарня" Миколаївської обласної ради, Центру оцінювання функціонального стану державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", в якому просив визнати протиправними дії та скасувати рішення про невизнання позивача інвалідом; зобов`язати МСЕК переглянути рішення про невизнання позивача інвалідом та встановити йому ІІІ групу інвалідності.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи.

У поданій апеляційній скарзі апелянт вказував на те, що перше позивач ОСОБА_1 звернувся до СМЕК у 2019 році та йому було встановлено другу групу з/з по 2020 рік. Однак, при черговому переогляді у 2024 група не встановлена. Апелянт зазначив, що він був направлений відповідачем в порядку консультації до ДУ "Український державний НДІ медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" для визначення ступенів функціональних порушень та обмеження життєдіяльності. За результатами проведеного обстеження в клініці Інституту, 22.11.2025 року позивачу встановлені наступні ступені обмеження життєдіяльності: до трудової діяльності-, до самообслуговування 1 ст., до самостійного пересування 0 ст., до орієнтації 0 ст., до спілкування 0 ст., до орієнтації 0 ст., до контролю за своєю поведінкою 0 ст., та можливо рекомендувати встановити МСЕК 111гр. з/з на 1 рік на період активного лікування. Однак наприкінці грудня 2024 року ОСОБА_1 відповідачем відмовлено у встановленні 3 групи інвалідності ігноруючи рекомендації ДУ " Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України", які зазначені у консультативному висновку від 22.11.2024.

Посилаючись на положення п.1.10 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 № 561 (далі - Інструкція), апелянт вказує на те, що рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення необхідних досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичної документації, яка обов`язково включає направлення на МСЕК, та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії.

Також апелянт вказав, що відповідно до підстав і медичних критеріїв для встановлення ІІІ групи інвалідності, які визначені пунктом 27 Положення №1317, достатньо обмеження навіть однієї категорії життєдіяльності у помірно вираженому I ступені.

Консультативним висновком №6724, встановлено відповідність ступеню обмеження категорії життєдіяльності позивача в частині: до трудової діяльності 0 ст., до спілкування 0 ст., здатність до самообслуговування 1 ст., до контролю за поведінкою 0 ст., до навчання 0 ст., до пересування 0 ст., до орієнтації 0 ст.

Апелянт вважає, що приймаючи рішення щодо встановлення позивачу інвалідності, відповідач повинен був підтвердити або спростувати відповідність ступеню втрати здоров`я позивачем критеріям для встановлення III групи інвалідності, що полягають в обмеженні однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені, відповідно до п. 27 Положення №1317, відтак, відповідачем порушено вимоги зазначеного Положення.

З огляду на зазначене апелянт просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне:

Судом встановлено, що згідно довідки до акта огляду МСЕК Серії 12ААА № 557829 від 14.03.2019 року, ОСОБА_1 була встановлена ІІ група інвалідності строком до 01 квітня 2020 року.

В подальшому позивачеві група інвалідності не встановлювалась.

Згідно експертних рекомендацій консультативного висновку № 6724, форми №027/о ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України», ОСОБА_1 в 2019 р. вперше була встановлена ІІ група інвалідності за загальним захворюванням до 2020 р. При черговому переогляді в 2024 р. група інвалідності не встановлена, а позивач, в порядку консультації, був направлений МСЕК до ДП “УДНДІМСПІ”, яким встановлені такі види та ступінь обмеження життєдіяльності позивача: до виконання трудової діяльності - прочерк, до самостійного пересування - 0 ст., до контролю за своєю поведінкою - 0 ст., до орієнтації - 0 ст., до самообслуговування - 1 ст., до спілкування - 0 ст., до навчання - 0 ст.

У висновку зазначено наступне: «можливо рекомендувати МСЕК встановити позивачу ІІІ групу інвалідності за з/з (за загальним захворюванням) на 1 рік, на період активного лікування».

За наслідками огляду позивача 24.12.2024 року, обласною медико-соціальною експертною комісією Миколаївського обласного центру МСЕ складено довідку № 174/1 про невизнання позивача інвалідом.

Не погоджуючись з рішенням обласної МСЕК про невизнання його інвалідом, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне:

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 2 Закону №875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

За положеннями статті 3 Закону №875-ХІІ, інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об`єднань осіб з інвалідністю.

У період виникнення спірних правовідносин діяло Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 р. № 1317, яке визначало процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Згідно п. 3 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідно до п. 4 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За нормами п. 11 Положення про медико-соціальну експертизу, міські, міжрайонні, районні комісії визначають, зокрема:

ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування.

Відповідно до п. 12 Положення про медико-соціальну експертизу, Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії, зокрема:

здійснюють організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю відповідно районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють правомірність прийнятих ними рішень і в разі визнання їх безпідставними змінюють їх;

повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання;

проводять у складних випадках огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій.

Пунктом 15 Положення про медико-соціальну експертизу визначено, що комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після пред`явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (пункт 15 Положення про медико-соціальну експертизу).

Згідно п. 19 Положення про медико-соціальну експертизу, комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 також було затверджено Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності (далі – Положення № 1317, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), яке визначало порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями.

Згідно п. 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Вказаним Положенням визначені критерії встановлення інвалідності.

Так, відповідно до п. 26 Положення № 1317, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені:

обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;

обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;

обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);

обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії);

обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів;

обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації;

обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

Колегія суддів звертає увагу на те, що положення пункту 9 частини першої статті 19 КАС України передбачають, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі №804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що беручи до уваги сутність спірних правовідносин, суд, при розв`язанні спору, у першу чергу перевіряє дотримання медико-соціальною експертною комісією порядку проведення експертизи та основних вимог законодавства, що регулює відповідну сферу, тоді як вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров`я та ступеня обмеження життєдіяльності особи, визначення критеріїв встановлення інвалідності є дискреційним повноваженням відповідних комісій, яке суд не може перебирати на себе.

Отже, предметом судового контролю у цій справі може бути лише перевірка дотримання відповідачем порядку ухвалення оскаржуваного рішення.

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення обласної МСЕК про невизнання позивача інвалідом ухвалено за результатами безпосереднього огляду ОСОБА_1 та вивчення наданої медичної документації в межах повноважень комісії, визначених Положенням про медико-соціальну експертизу № 1317.

Вказане свідчить про дотримання обласною МСЕК законодавчо встановленого порядку проведення експертизи. При цьому позивачем в поданій апеляційній скарзі не наведено доводів на спростування вказаних висновків.

Посилання апелянта на консультативний висновок ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» не спростовують правомірності дій відповідача, оскільки такий висновок має лише рекомендаційний характер.

Остаточне рішення щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення групи інвалідності належить виключно до компетенції медико-соціальних експертних комісій після колегіального обстеження особи.

Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційної скарги в межах її вимог, перевіривши матеріали справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку зібраним доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький

Суддя: О.А. Шевчук