Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/7309/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7309/26

Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В.

Дата і місце ухвалення 18.05.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №056550007094 від 28 січня 2026 року в частині обчислення страхового стажу ОСОБА_1 тривалістю 39 років 3 місяці 21 день;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати період служби ОСОБА_1 у Збройних Силах СРСР з 10 листопада 1984 року по 20 листопада 1986 року до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із чим перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 10 січня 2026 року з урахуванням раніше виплачених грошових сум.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №056550007094 від 28 січня 2026 року в частині обчислення страхового стажу ОСОБА_1 , а саме не зарахування періоду проходження військової служби у Збройних Силах СРСР з 10.11.1984 року по 20.11.1986 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2026 року та здійснити перерахунок пенсії, зарахувавши до страхового стажу період проходження військової служби у Збройних Силах СРСР з 10.11.1984 року по 20.11.1986 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт посилався на те, що рішенням № 056550007094 від 28 січня 2026 року, прийнятим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу призначено пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 з 10.01.2026 року. Страховий стаж позивача склав 39 років 04 місяці та 21 день. До страхового стажу не зарахована служба в Радянській Армії з 10 листопада 1984 року – 20 листопада 1986 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06 серпня 1984 року та військового квитка НОМЕР_2 , оскільки наявне виправлення в даті прийняття на військову службу як у трудовій книжці, так і у самому військовому квитку.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано те, що відповідно до ст. 45 Закону №1058 днем звернення за призначенням/перерахунком пенсії є день подання у відповідний орган, що призначає пенсії, такої заяви з усіма необхідними для вирішення цього питання документами. При цьому, обов`язок в наданні достатнього пакету документів законодавець покладає виключно на позивача, а Головне управління не наділено повноваженнями у підтвердженні страхового стажу, а лише у відповідності до п. 4.2 Порядку №22-1 досліджує, аналізує та перевіряє вже надані документи та виявляє їх неточності та розбіжності.

Апелянт посилався на те, що згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637 (зі змінами), трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Як зазначив апелянт, судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення не враховано те, що встановлений факт неприведення трудової книжки у відповідність до законодавчих положень додатково вказує на наявність неточностей або помилок у її заповненні, що може ставити під сумнів достовірність зазначених у ній відомостей. Вказані обставини суперечать Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях від 20.06.1974 № 162 та Порядку №637, вимогам Порядку №22-1, ст. 24, 26, 40, 41 Закону №1058 та слугували підставою для незарахування періоду військової служби позивача до страхового стажу.

Також апелянт вказав на те, що відповідно до норм Порядку №637 факт приналежності документа (трудової книжки) даній особі або факт перебування у трудових відносинах, проходження військової служби тощо може бути встановлено у судовому порядку за правилами цивільного судочинства.

З огляду на зазначене апелянт вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з Головного управління судового збору.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року та винести нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області.

07.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

За принципом територіальності розгляд заяви позивача здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 056550007094 від 28 січня 2026 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 10.01.2026 року.

Згідно вказаного рішення пенсійним органом визначено, що страховий стаж позивача склав 39 років 04 місяці та 21 день.

До страхового стажу позивача не була зарахована служба в Радянській Армії з 10 листопада 1984 року – 20 листопада 1986 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06 серпня 1984 року та військового квитка НОМЕР_2 , оскільки наявне виправлення у даті прийняття на військову службу, як у трудовій книжці, так і у самому військовому квитку.

Не погоджуючись з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №056550007094 від 28 січня 2026 року в частині обчислення страхового стажу ОСОБА_1 , а саме не зарахування періоду проходження військової служби у Збройних Силах СРСР, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів доходить наступного:

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону № 1058-IV визначені умови призначення пенсії за віком.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (тобто до 01.01.2004 року) зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За положеннями ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Також вказаною статтею передбачено, що до стажу роботи зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 6 Порядку № 637, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку, зараховується до стажу роботи на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач вказував на те, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу його службу в радянській армії з 10.11.1984 року по 20.11.1986 року, що підтверджується відомостями трудової книжки та військового квитка НОМЕР_2 .

За позицією відповідача вказаний період не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача через наявні у військовому квитку та трудовій книжці виправлення.

Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_3 , ОСОБА_1 у період з 10.11.1984 року по 20.11.1986 року проходив військову службу у Радянській армії.

Період проходження позивачем військової служби підтверджено також відомостями, які містяться у військовому квитку НОМЕР_2 , виданому ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: у графі 8 зазначено, що позивач призваний на дійсну військову службу та направлений у частину 10.11.1984 року, а у графі 12 вказано, що позивач звільнений у запас та направлений в ІНФОРМАЦІЯ_2 20.11.1986 року.

Таким чином відомості військового квитка позивача також підтверджують факт його служби у період з 10.11.1984 року по 20.11.1986 року у лавах Радянської армії, і вказаний строк служби за положеннями ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Зазначена норма свідчить, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування періоду проходження позивачем військової служби через наявні виправлення.

Суд враховує, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а повноваження щодо заповнення військового квитка покладені на відповідних посадових осіб районних (міських) військових комісаріатів, а тому недоліки записів чи їх оформлення у трудовій книжці чи військовому квитку не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу служби, оскільки визначальним є саме підтвердження факту проходження військової служби, а не правильність введення записів.

Крім того, відповідачем не доведено, що у трудовій книжці позивача наявні записи містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів служби позивача до стажу роботи, що враховується при призначенні пенсії.

За таких обставин колегія суддів вважає, що військова служба позивача у Радянській армії підлягає зарахуванню у повному обсязі, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його військової служби з 10.11.1984 року по 10.11.1986 року.

Доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький

Суддя: О.А. Шевчук