Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №420/9872/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

———————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9872/26

Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.

Дата і місце ухвалення: 08.06.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Херсонській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Херсонській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.01.2023р. по 19.09.2025р.;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.01.2023р. по 19.09.2025р. у сумі 121 692,06 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Херсонській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі додаткової доплати до грошового забезпечення за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020р. №375;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі додаткову доплату до грошового забезпечення за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020р. №375 у сумі 249 794,47 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Херсонській області щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної та додаткової відпусток за період з 2024 по 2025 роки;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі компенсацію за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної та додаткової відпусток за період з 2024 по 2025 роки у сумі 16 087,88 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Херсонській області щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024р. по 19.09.2025р. включно.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024р. по 19.09.2025р. включно, виходячи з величини, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволення позову Головне управління Національної поліції в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення від 08.06.2026р. у відповідній частині, з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції залишено поза увагою клопотання ГУНП від 29.04.2026р. №21510-2026 про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 з підстав пропуску ним строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України. Суд першої інстанції не лише не надав оцінки доводам відповідача, а й фактично не вирішив процесуальне питання, від якого безпосередньо залежала можливість подальшого розгляду спору по суті. При цьому, питання дотримання строку звернення до суду не є другорядним процесуальним питанням, а стосується наявності передбачених законом підстав для розгляду позову по суті. У разі встановлення факту пропуску позивачем строку звернення до суду без поважних причин суд був зобов`язаний застосувати наслідки, визначені статтею 123 КАС України.

Апелянт просить апеляційної інстанції врахувати, що листом ГУНП в Херсонській області від 19.09.2025р. №2337/2/01-2025 позивача було повідомлено про його звільнення зі служби, при цьому до вказаного листа долучено наказ від 17.09.2025р. №411 о/с, а також повідомлення №90 від 18.09.2025р., в якому зазначено складові грошового забезпечення, що підлягають виплаті після надходження фінансування. Вказані документи були направлені позивачу рекомендованим листом №540171205023, а також засобами електронного зв`язку (Gmail, WhatsApp). Таким чином, у вересні 2025 року позивач був належним чином повідомлений про склад та розмір належних йому виплат, що свідчить про його обізнаність щодо обставин, які наразі є предметом спору. Позивачем при поданні позовної заяви не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку та судом першої інстанції взагалі не з`ясовано чи наявний пропуск строку звернення до суду при поданні позовної заяви.

Щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024р. по 19.09.2025р., то апелянт зазначає, що грошове забезпечення позивача з серпня по грудень 2024 року проіндексовано відповідачем на підставі норм діючого законодавства, суми індексації виплачені ОСОБА_1 . У період з січня по квітень 2025 року поріг індексації в 103% перевищено не було, у зв`язку з чим право на проведення індексації у позивача у цей період не виникло. До того ж, стаття 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та стаття 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якими керувалося ГУНП в Херсонській області, не визнавалися неконституційними і підлягали застосуванню.

Посилається апелянт і на те, що судом не повно з`ясовано обставини справи та не надано жодної оцінки тому, що ОСОБА_1 з 16 червня 2025 року грошове забезпечення не нараховувалося. Позивач фактично рахувався за ГУНП в Херсонській області до 17.09.2025р., однак з червня 2025 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка і проводила йому виплату грошового забезпечення. Крім того, правове регулювання грошового забезпечення поліцейських здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», яка набрала чинності одночасно із Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII. Саме цією постановою вперше було затверджено схеми посадових окладів поліцейських. При цьому, протягом спірного періоду розміри посадових окладів поліцейських, визначені додатками до постанови Кабінету Міністрів України №988, не змінювалися. На відміну від військовослужбовців, для яких березень 2018 року був місяцем підвищення посадових окладів та набув визначального значення для вирішення питання щодо виплати індексації-різниці, у поліцейських будь-яке підвищення посадових окладів у березні 2018 року відсутнє. З огляду на викладене, твердження суду про порівняння грошового забезпечення позивача за березень 2018 року та січень 2025 року не може вважатися правомірним у спірних правовідносинах, оскільки жодного підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року не відбулося натомість у посадових окладах військовослужбовців у березні 2018 року відбулося значне збільшення окладів.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в ГУНП в Херсонській області.

Відповідно до наказу ГУНП в Херсонській області від 17.09.2025р. №411 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), з 19 вересня 2025 року.

Представник позивача звернувся до ГУНП в Херсонській області із запитом щодо нарахування та виплати додатковї доплати на період дії карантину, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023р. по 19.09.2025р. та компенсації за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної та додаткової відпусток за період з 2024 по 2025 роки.

Листом ГУНП в Херсонській області повідомило, що згідно наказів ГУНП в Херсонській області «Про додаткову доплату поліцейським на період дії карантину» ОСОБА_1 нараховані та виплачені суми додаткової доплати за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину за період з жовтня 2020 року по листопад 2020 року: за період з жовтня – листопад 2020 року була нарахована та виплачена доплата у грудні 2020 року, після надходження фінансування, у сумі 3540,41 грн. ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошову компенсації за невикористану відпустку щорічну основну та додаткову оплачувану відпустку у кількості 31 доби, згідно наказу про звільнення від 17.09.2025р. №411 о/с, з якою ОСОБА_1 був ознайомлений у повідомленні від 18.09.2025р. №90. Станом на день звільнення ОСОБА_1 встановлено такі складові місячного грошового забезпечення: - посадовий оклад – 2500,00 грн; - оклад за спеціальним званням – 1400,00 грн; - надбавка за стаж служби в поліції (20%) – 780,00 грн; - специфічні умови проходження служби (45%) – 2106,00 грн; Отже, грошова компенсація за 31 добу невикористаної відпустки становить: (2500,00 (оклад) + 1400,00 (звання) + 780,00 (надб. за стаж служби 20%) + 2106,00 (спец. ум. проходження служби 45%)) : 30 днів * 31 добу = 7012,20 грн.

Вважаючи, що Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023р. по 19.09.2025р., додаткової доплати до грошового забезпечення за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020р. №375, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної та додаткової відпусток за період з 2024 по 2025 роки, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, дійшов висновку про протиправність бездіяльності ГУНП в Херсонській області щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024р. по 19.09.2025р. включно.

Оскаржуючи в апеляційному порядку вказане рішення суду першої інстанції апелянт, передусім, посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду з пропуском строку звернення до суду, передбаченого ст.233 КЗпП України, що залишено судом поза увагою, а також проігноровано подане відповідачем клопотання про залишення без розгляду позовної заяви з цих підстав.

Надаючи правову оцінку таким доводам апелянта колегія суддів виходить з наступного.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).

За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022р.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Позовні вимоги у даній справі заявлені ОСОБА_1 за період після 19.07.2022р.

При вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду встановленню, передусім, підлягає яка частина статті 233 КЗпП України має бути застосована до спірних правовідносин.

Як вже зазначалося, відповідно до наказу ГУНП в Херсонській області від 17.09.2025р. №411 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), з 19 вересня 2025 року.

Фактично відповідач мав завершити свої правовідносини з позивачем в частині виплати всіх сум, що належать працівникові, саме в день звільнення, а також письмово повідомити позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

За таких обставин, на думку колегії суддів, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Колегія суддів вважає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Листом ГУНП в Херсонській області від 19.09.2025р. №2337/2/01 2025 позивача було повідомлено про його звільнення зі служби. До вказаного листа відповідачем долучено наказ від 17.09.2025р. №411 о/с, а також повідомлення №90 від 18.09.2025р., в якому зазначено складові грошового забезпечення, що підлягають виплаті при звільненні після надходження фінансування.

Отримання наказу від 17.09.2025р. №411 о/с та повідомлення №90 від 18.09.2025р. ОСОБА_1 не заперечується.

Таким чином, строк на оскарження дій відповідача щодо неналежного нарахування сум грошового забезпечення розпочав свій відлік ще у вересні 2025 року, в той час як з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 06.04.2026р., тобто із значним пропуском строку звернення до суду.

У разі, якщо з наданого повідомлення позивач не мав можливості встановити порушене його право на належний розмір грошового забезпечення, як про це він зазначає в позовній заяві, то він не був позбавлений був можливості запитати у Головного управління роз`яснення щодо отриманих коштів, в той час як з відповідним запитом представник позивача звернувся до відповідача тільки в 24.03.2026р., тобто також після закінчення строку звернення до суду.

Більше того, 20.10.2025р. позивач звернувся до суду з позовом про оскарження бездіяльності ГУНП в Херсонській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані 31 добу щорічної оплачуваної відпустки (справа №420/35738/25).

Наведені обставини свідчать про те, що станом на жовтень 2025 року позивач володів інформацією про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.

Верховний Суд в постанові від 31 жовтня 2023 року по справі №400/5692/22 зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Позивачем не наведено та колегією суддів не встановлено наявності поважних причин, які могли б бути підставою для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

При вирішенні спору суд першої інстанції не звернув уваги на обставину пропуску позивачем строку звернення до суду, клопотання ГУНП в Херсонській області від 29.04.2026р. про залишення позовної заяви без розгляду не розглянув.

В оскаржуваному рішенні відсутні будь-які висновки щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, не наведено мотивів відхилення заявленого клопотання та не зазначено правових підстав, з яких суд дійшов висновку про можливість розгляду позовних вимог по суті.

Колегія суддів зазначає, що питання дотримання строку звернення до суду не є другорядним процесуальним питанням, а стосується наявності передбачених законом підстав для розгляду позову по суті. У разі встановлення факту пропуску позивачем строку звернення до суду без поважних причин суд був зобов`язаний застосувати наслідки, визначені статтею 123 КАС України.

У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно частин 3, 4 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги ГУНП в Херсонській області, скасування рішення від 08.06.2026р. про задоволення позову ОСОБА_1 , з ухваленням у справі в цій частині нового судового рішення – про залишення позову без розгляду.

В іншій частині оскаржуване рішення Одеського окружного адміністративного суду підлягає залишенню без змін як таке, що не оскаржено в апеляційному порядку.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Херсонській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_1 .

Ухвалити в цій частині по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук