Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №185/6499/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 185/6499/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О.,

розглянувши в порядку письмового апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.09.2025 в адміністративній справі №185/6499/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач через представника адвоката Євдокимову Ю.В. звернувся до суду з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, яким просив визнати протиправною постанову оперуповноваженого Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України майора поліції Ступак Інни Анатоліївни серії ББА № 111646 від 28.05.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127-4 КУпАП; скасувати вказану постанову; закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 127-4 КУпАП; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що постанова є незаконною, оскільки він не є посадовою особою ТСЦ МВС № 1247, а отже не є суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127-4 КУпАП; не порушував встановлений порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами, а зазначені в оскаржуваній постанові обставини не відповідають дійсності, оскільки втручання в управління ТЗ було зафіксовано в екзаменаційному листі та внесено до ЄДР МВС; працівником поліції не дотримано процедури притягнення до відповідальності, зокрема не надано часу на ознайомлення з матеріалами справи та надання заперечень; не доведено факт вчинення правопорушення.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.09.2025 року в адміністративній справі №185/6499/25 задоволено повністю. Визнано протиправною постанову оперуповноваженого Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України майора поліції Ступак Інни Анатоліївни серії ББА № 111646 від 28.05.2025. Скасовано постанову оперуповноваженого Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України майора поліції Ступак Інни Анатоліївни серії ББА № 111646 від 28.05.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 127-4 КУпАП. Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 127-4 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.09.2025 в адміністративній справі №185/6499/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Матеріалами справи встановлено, що 03 квітня 2025 року позивач, як адміністратор територіального сервісного центру МВС №1247, приймав у ОСОБА_2 практичний іспит на право керування транспортним засобом категорії «В».

Під час проведення іспиту позивач здійснив втручання в управління транспортним засобом, після чого продовжив проведення іспиту. За результатами проведення іспиту в екзаменаційному листі був зафіксований результат «не складено», який внесено до ЄДР МВС.

У подальшому за скаргою ОСОБА_2 . Головним сервісним центром МВС проведено перевірку, за результатами якої встановлено порушення позивачем положень Інструкції №515.

За вказаними обставинами 28 травня 2025 року посадовою особою Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України винесено постанову серії ББА №111646 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 127-4 КУпАП.

Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, сама по собі наявність обставин, встановлених під час перевірки, не є достатньою для висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 127-4 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення посадовими особами територіальних сервісних центрів Міністерства внутрішніх справ України встановленого порядку приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами або видачі посвідчення водія.

Отже, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності за цією нормою є встановлення конкретного порушення встановленого порядку приймання іспиту та доведення вини відповідної посадової особи.

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

За правилами статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами саме тієї обставини, яка покладена в основу оскаржуваної постанови, а саме того, що позивач, здійснивши втручання в управління транспортним засобом під час проведення практичного іспиту, не зафіксував відповідну помилку у встановленому порядку та продовжив приймання іспиту всупереч вимогам Інструкції №515.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що остаточний результат практичного іспиту «не складено» був зазначений позивачем в екзаменаційному листі та внесений до ЄДР МВС у день складання іспиту.

Відповідно до пункту 23 розділу III Інструкції №515 результат складання практичного іспиту екзаменатор фіксує в екзаменаційному листі, підписує та вносить до ЄДР МВС засобами єдиної інформаційної системи МВС у день його складання.

Отже, встановлена судом обставина щодо внесення позивачем результату «не складено» до екзаменаційного листа та ЄДР МВС має істотне значення для оцінки доводів відповідача про протиправне невідображення позивачем результату іспиту.

Сам факт того, що після завершення іспиту позивач спільно з іншими працівниками переглядав відеозапис проведення іспиту, не свідчить безумовно про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 127-4 КУпАП.

Так само дисциплінарна відповідальність позивача та висновки службової перевірки самі по собі не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку довести наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення у порядку, встановленому КУпАП.

Колегія суддів враховує, що адміністративна відповідальність є заходом державного примусу, а тому висновок про винуватість особи повинен ґрунтуватися на належних, допустимих та достатніх доказах, які у своїй сукупності беззаперечно підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення саме цією особою.

За відсутності належного доказового підтвердження обставин, які зазначені в оскаржуваній постанові як підстава для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, висновок про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення є передчасним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Частиною третьою статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність достатніх правових підстав для залишення в силі оскаржуваної постанови та обґрунтовано скасував її із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011 р.; п. 75 рішення у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013).

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Таким чином, встановлені судом апеляційної інстанції обставини та досліджені докази в їх сукупності свідчать про необґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 127-4 КУпАП.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення. Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 127-4 КУпАП, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про закриття справи про адміністративне правопорушення відносно позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що спірні постанови є протиправними та підлягають скасуванню, з закриттям справи про адміністративне правопорушення.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.09.2025 в адміністративній справі №185/6499/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя А.О. Коршун