Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №520/26097/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 р.Справа № 520/26097/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/26097/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частиної НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – В/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що виразилась у незастосуванні у період з 11.03.2022 року по 03.09.2022 року чинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 03.09.2022 року із застосуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, обчислених у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первісній редакції, а саме: шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січень календарного року, тобто станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виразилась у не застосуванні у період з 11.03.2022 року по 03.09.2022 року чинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 03.09.2022 року із застосуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, обчислених у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первісній редакції, а саме: шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січень календарного року, тобто станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення набрало законної сили 23.01.2025.

11.02.2025 позивачу виданий виконавчий лист.

19.08.2025 позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі № 520/26097/24 протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 заяву ОСОБА_1 подану в порядку ст. 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі № 520/26097/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

22.10.2025 позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просив зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі № 520/26097/24 протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 заяву ОСОБА_1 поданої в порядку ст. 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №520/26097/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

11.06.2026 (отримано судом 12.06.2026) позивач знову звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просив зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі № 520/26097/24 протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 заяву ОСОБА_1 поданої в порядку ст. 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №520/26097/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі № 520/26097/24 про залишення без задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити: зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі № 520/26097/24 протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що станом на день подання заяви про встановлення судового контролю (11.06.2026), а також на день подання цієї скарги рішення суду залишається невиконаним, тобто вже понад півтора року з дня набрання ним законної сили. Відповіддю Яворівського ВДВС від 07.05.2026 № 25263, яку представник позивача отримав 08.06.2026, підтверджено, що державним виконавцем вжито передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання: відкрито виконавче провадження, винесено постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, двічі направлено вимогу боржнику, винесено постанову про накладення штрафу за несвоєчасне виконання рішення суду. Попри це рішення суду досі не виконане.

Також апелянт вказує, що відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив по суті з єдиної підстави - рішення суду перебуває на примусовому виконанні відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а тому позивач нібито має можливість отримати реальне виконання в межах виконавчого провадження. Однак, такий висновок суперечить змісту статті 382 КАС України, адже закон не встановлює наявності відкритого виконавчого провадження як обставини, що виключає застосування судового контролю. Навпаки, частина 4 статті 382 КАС України прямо передбачає, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви. Отже, законодавець розглядає судовий контроль і виконавче провадження не як взаємовиключні, а як самостійні та взаємодоповнюючі механізми забезпечення виконання рішення суду.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином.

Від представника апелянта надійшла заява, в якій він просить розглянути апеляційну скаргу без участі скаржника та його представника.

Відповідач у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, дійшла таких висновків.

Залишаючи без задоволення заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 06 червня 2025 року з приводу виконання рішення у справі № 520/26097/24 було відкрите виконавче провадження № 78281322, що свідчить про існування у позивача можливості отримати реальне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України «Про виконавче провадження». З огляду на вказане вище, та враховуючи, що рішення суду перебуває на примусовому виконанні відповідно до Закону України «Про виконавче провадження", суд не встановив підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки невиконання відповідачем рішення суду у цій справі обумовлюється об`єктивними причинами (відсутність фінансування), а належних доказів, які б свідчили про намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення, не отримано, підстави для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відсутні.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Положеннями ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII встановлено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За змістом ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Згідно з ч. 1 ст. 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

За змістом ч. 2 ст. 381-1 КАС України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно з ч. 1-3 ст. 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Отже, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, може встановити суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення. Такий контроль здійснюється судом шляхом, зокрема, зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 800/320/17.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з`ясувати, чи виконано судове рішення, причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об`єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.

Отже, інститут судового контролю є ключовою гарантією реальності судового захисту та юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства.

Судовий контроль передбачає активну роль суду у забезпеченні остаточного виконання судового рішення. Відмова від активного застосування процесуальних інструментів судового контролю фактично нівелює право заявника на виконання судового рішення, що суперечить практиці ЄСПЛ щодо недопустимості «ілюзорності» правосуддя та позитивного обов`язку держави забезпечити виконання остаточного рішення.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що станом на день подання заяви про встановлення судового контролю (11.06.2026), а також на день подання цієї скарги рішення суду залишається невиконаним, тобто вже понад півтора року з дня набрання ним законної сили. Відповіддю Яворівського ВДВС від 07.05.2026 № 25263, яку представник позивача отримав 08.06.2026, підтверджено, що державним виконавцем вжито передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання: відкрито виконавче провадження, винесено постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, двічі направлено вимогу боржнику, винесено постанову про накладення штрафу за несвоєчасне виконання рішення суду. Попри це рішення суду досі не виконане. Водночас відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив по суті з єдиної підстави - рішення суду перебуває на примусовому виконанні відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а тому позивач нібито має можливість отримати реальне виконання в межах виконавчого провадження. Однак, такий висновок суперечить змісту статті 382 КАС України.

Колегія суддів вважає такі доводи обґрунтованими з огляду на таке.

Як встановлено з матеріалів справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виразилась у не застосуванні у період з 11.03.2022 року по 03.09.2022 року чинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 03.09.2022 року із застосуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, обчислених у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первісній редакції, а саме: шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січень календарного року, тобто станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення набрало законної сили 23.01.2025.

11.02.2025 позивачу виданий виконавчий лист.

06.06.2025 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження № 78281322 щодо виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі № 520/26097/24.

У межах виконавчого провадження № 78281322 В/ч НОМЕР_1 на вимогу державного виконавця № 40635 від 20.06.2025 листом від 25.07.2025 № 7859 вих повідомила, що здійснює виконання виконавчого провадження № 78281322 від 06.06.2025. Вказує, що було подано до ІНФОРМАЦІЯ_1 заявку № 11 на отримання фінансування для виконання рішення суду по справі № 520/26097/24 від 11.02.2025 і після отримання фінансування виконає рішення Харківського окружного адміністративного суду.

Аналогічну інформацію В/ч НОМЕР_1 зазначила і у своєму листі від 10.10.2025 № 9780 вих у відповідь на адвокатський запит представника позивача від 02.10.2025.

Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 03.09.2022 року із застосуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, обчислених у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первісній редакції, а саме: шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січень календарного року, тобто станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, із вищезазначеного вбачається, що станом на даний час рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі № 520/26097/24 не виконане, доказів зворотного матеріали справи не містять.

При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, обставини виконання (невиконання) судового рішення судом першої інстанції не досліджувалися та відповідні докази не витребовувались. Наведеним обставинам належна оцінка судом не надавалася, незважаючи на доводи позивача, викладені у заяві щодо невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили.

Колегія суддів наголошує на тому, що, дійсно, встановлення судового контролю у цій категорії справ, є правом, а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 КАС України, чого судом першої інстанції зроблено не було.

При цьому колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на наявність відкритого виконавчого провадження та відсутність доказів його завершення як на підставу для відмови в задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю, адже за змістом ч. 4 ст. 382 КАС України відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.

Із зазначеного слідує, що судовий контроль за виконанням рішення суду встановлюється без прив`язки до вчинення дій щодо примусового виконання рішення, тобто судовий контроль та виконавче провадження є не взаємовиключними, а самостійними, незалежними один від одного механізмами забезпечення виконання рішення суду.

При цьому колегія суддів зауважує, що тлумачення норм ст. 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з положеннями ст. 372 КАС України свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження). Зокрема, до таких підстав належать випадки, якщо: рішення суду ще не виконано, зокрема в порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення або дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку тощо.

Тобто на стадії заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення суд має перевірити лише наявність ознак невиконання (неповного виконання) судового рішення, на які вказує заявник, не вдаючись при цьому до аналізу причин невиконання чи правильності дій боржника або наявності чи відсутності виконавчого провадження з виконання рішення суду. Факт невиконання судового рішення власне є достатньою і самостійною підставою для задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2026 у справі № 990/282/24.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а отже ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.

У постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ухвала про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення за своєю правовою природою належить до судових рішень, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки вона приймається на стадії виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, і не зупиняє рух справи. Тому в суду апеляційної інстанції немає правових підстав для направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на підставі статті 320 КАС України.

Натомість відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Тож у разі скасування ухвали про відмову в установленні судового контролю апеляційний суд наділений повноваженнями самостійно вирішити питання по суті.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 2-3 ст. 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову в задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Враховуючи встановлені судом обставини та вжиття відповідачем заходів з метою виконання судового рішення, з урахуванням триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України та введення воєнного стану, колегія суддів вважає достатнім строком для надання звіту у цьому випадку три місяці з дня отримання цієї ухвали, у зв`язку з чим розглядувана заява позивача підлягає частковому задоволенню.

Колегія суддів враховує, що вирішення питання про зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання рішення у розумінні ст. 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким у цьому випадку є Харківський окружний адміністративний суд.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 по справі № 520/26097/24 та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення його заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яким слід зобов`язати відповідача протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до суду першої інстанції звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 у цій справі.

Керуючись статтями 229, 242, 243, 250, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року по справі № 520/26097/24 скасувати.

Ухвалити нове судове рішенням, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі № 520/26097/24.

У задоволенні іншої частини заяви відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов

Повний текст постанови складено 21.09.2026.