Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №757/36510/20-ц — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року місто Київ

справа № 757/36510/20-ц

апеляційне провадження № 22-ц/824/3366/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Шкоріної О.І.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва Євгена Євгеновича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Соколова О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського нотаріального округу Щербак Тетяна Володимирівна про розірвання договору іпотеки,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського нотаріального округу Щербак Т.В. про розірвання договору іпотеки.

В обґрунтування вимог позову вказано, що 17.10.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки з метою забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики грошей від 17.10.2013 року з усіма можливими змінами та доповненнями до нього в сумі 3 787 800.00 грн. з кінцевим терміном погашення 17.06.2014 року.

На вимогу ОСОБА_2 договір позики грошей від 17.10.2013 року мав бути укладений в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення з метою уникнення сплати державного мита та нотаріальних послуг за нотаріальне посвідчення договору позики.

На момент укладання та нотаріального посвідчення договору іпотеки від 17.10.2013 року, грошові кошти ОСОБА_3 не передавалися, договір позики грошей ще не був укладений так як за вимогою ОСОБА_2 гроші мали бути позичені ОСОБА_3 в наступному порядку: спочатку мав бути укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, що мав забезпечити виконання грошових зобов`язань, а потім мав бути укладений безпосередньо договір позики грошей в простій письмовій формі, на підставі якого мали бути надані грошові кошти, про що ОСОБА_3 мав надати власноручно написану розписку про їх отримання.

Після укладання договору іпотеки від 17.10.2013 року, під час складання тексту договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникла суперечка стосовно істотних умов надання позики (до укладання договору іпотеки сторони домовлялись про надання позики під 18 % річних, але після укладання договору іпотеки ОСОБА_2 висунула умову про надання позики під 24 % річних, що ніяким чином не влаштовувало ОСОБА_3 ), яку сторони так і не змогли вирішити, в зв`язку з чим договір позики від 17.10.2013 року так і не був укладений, і фізично не існує, а тому договором іпотеки від 17.10.2013 року забезпечені неіснуючі зобов`язання ОСОБА_3 по поверненню позики.

У свою чергу забезпечувати будь-які інші зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 за іншими існуючими зобов`язаннями або зобов`язаннями ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 , які можуть виникнути в майбутньому, ОСОБА_1 наміру не має і жодного бажання з даного приводу не висловлювала.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змогли досягнути згоди щодо виконання умов договору іпотеки від 17.10.2013 року, оскільки ОСОБА_1 не вбачає законодавчо визначених підстав для вимог ОСОБА_2 щодо забезпечення за рахунок договору іпотеки від 17.10.2013 року інших зобов`язань ОСОБА_3 , то відповідно до п.14 Договору іпотеки від 17.10.2013 року договір підлягає розірванню відповідно до вимог цивільного законодавства.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд: розірвати договір іпотеки від 17 жовтня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 3457, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з істотною зміною обставин; зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В. внести відомості про розірвання договору іпотеки від 17 жовтня 2013 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв Є.Є. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновок суду про неможливість посвідчення договору іпотеки у разі відсутності основного зобов`язання, є помилковим, оскільки іпотекою може забезпечуватися задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому.

Вказує, що судом не враховано відсутність доказів укладення договору позики від 17.10.2013 року, виконання якого забезпечувалося договором іпотеки від 17.10.2013 року.

Крім того, матеріали справи не містять в собі будь-яких доказів наявності у позивача будь-яких зобовязань, як майнового поручителя забезпечити за рахунок майна, переданого нею в іпотеку за догвоором іпотеки від 17.10.2013 року, виконання існуючих (дійсних) грошових зобовящань ОСОБА_3 за договором позики від 17.10.2013 року, оскільки такий договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не укладався та не існує.

Зауважує, що позивач обгрунтувала наявність всіх умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, для розірвання договору іпотеки.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв Є.Є. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Василевська К.М. проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити її без задоволення.

Треті особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В. в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В. надіслала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача та представника відповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність всіх умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 17.10.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки з метою забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики грошей від 17.10.2013 року з усіма можливими змінами та доповненнями до нього в сумі 3 787 800.00 грн. з кінцевим терміном погашення 17.06.2014 року.

17.10.2013 року укладений договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 3457, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.11.2019 року у справі № 757/50591/16-ц, встановлено, що 17 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В. за реєстровим номером №3457, відповідно до умов якого позивач (п.п. 1, 2, 3) виступаючи майновим поручителем ОСОБА_3 надала в іпотеку нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить їй на праві власності, для забезпечення виконання зобов`язання за договором позики грошей від 17 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 1 Договору іпотеки сторонами визначено, що предметом вказаного договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 3 вказаного Договору, а саме Предмету іпотеки, в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики грошей від 17 жовтня 2013 року щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми позики в сумі 3 787 800,00 грн. з кінцевим терміном погашення до 17 червня 2014 року.

Згідно п. 6 вказаного Договору, іпотека встановлюється без передачі предмету іпотеки Іпотекодержателю. Предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні Іпотекодавця. При цьому Іпотекодавець зобов`язується створювати умови, які б виключали пошкодження чи знищення предмету іпотеки, а також здійснювати (в разі потреби) його ремонт. У п. 7 вказаного Договору передбачено заборону Іпотекодавця передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки в будь-який дозволений законодавством спосіб.

Відповідно до п. 11 вказаного Договору визначено, що у разі невиконання іпотекодавцем в строк до 16 червня 2016 року зобов`язання сторони домовилися, що звернення стягнення може бути здійснено шляхом, передбаченого Законом України «Про іпотеку», а саме вчинення виконавчого напису.

Згідно п. 13 вказаного Договору, договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення, а дія його припиняється на підставах, визначених ст. 17 Законом України «Про іпотеку», а саме у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до зазначеного Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених Законом.

За загальним правилом, передбаченим статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.

Стабільність та обов`язковість договірних відносин втілена також у положеннях статті 651 ЦК України, якими не допускається одностороння зміна або розірвання договору, крім випадків, коли це передбачено законом або самим договором.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це перебачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило 6 заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.

Застосування статті 652 ЦК України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання Боржником (заставодавцем) зобов`язания, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель оправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Укладаючи Іпотечний договір, позивач шляхом вільного волевиявлення прийняла на себе саме ризик невиконання позичальником умов договору позики та настання відповідних несприятливих для неї наслідків у вигляді невиконання основного зобов`язання боржником.

Крім того, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ст. 652 ч. 1 абз. 2 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору. якщо інше не встановлено законом.

У свою чергу, згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Відповідно до Роз`яснення Міністерства юстиції України «Особливості посвідчення договору іпотеки» від 13.12.2011, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

3 визначення поняття «іпотека» та вищезазначених норм слідує, що іпотека забезпечує вже існуюче, дійсне зобов`язання та виникає на підставі договору, з чого вбачається, що на момент передачі нерухомого майна в іпотеку зобов`язання вже має існувати.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що якби основне зобов`язання не існувало, то приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В. не посвідчила би і договір іпотеки, зважаючи на те, що неможливо забезпечити іпотекою те, чого не існує.

Більше того, відповідно до Розділу №6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Таким чином, позивач, підписавши договір іпотеки від 17.10.2013 розуміла його значення, умови та правові наслідки, а нотаріус, посвідчивши договір іпотеки від 17.10.2013 встановила, чи розуміла позивач значення, умови та правові наслідки цього договору. В протилежному випадку нотаріус би не посвідчила договір іпотеки від 17.10.2013, що відповідає положенням Розділу №6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5.

Суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що позивачем не доведено наявності усіх чотирьох умов в сукупності, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України для розірвання договору. Оскільки, хоча позивач і зазначає про те, що під час укладення спірного договору іпотеки, не міг передбачити ту обставину, що договір позики так і не буде укладатись в подальшому, однак факт укладення договору позики у 2013 році- беззаперечний та не потребує доведенню з урахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду по справі №757/50591/16. Тобто у сторін відсутня зміна обставин, яку б останні не могли передбачити, що як наслідок свідчить про відсутність підстав для розірвання договору.

Твердження позивача, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не містять в собі інформації про встановлення факту існування договору позики від 17.10.2013 року, колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини вже були досліджені Верховним судом по справі №757/50591/16 де встановлено, що новим договором іпотеки було забезпечено теж саме основне зобов`язання між тими самими сторонами договору - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (договір іпотеки від 17.10.2013 року). Сам факт існування зобов`язання забезпечених іпотекою теж підтверджується вище згаданою постановою Верховного Суду по справі №757/50591/16, якою звернено стягнення на предмет іпотеки за існуючим зобов`язанням за договором позики від 17 червня 2009 року.

Доказів, що договір іпотеки визнано недійсним, матеріали справи не містять.

Окрім того, ч. 2 ст. 652 ЦК України визначаються правила розірвання або зміни договору за рішенням суду, за умови, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились.

Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, а саме наявність правових підстав, з якими закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, не свідчать про ухвалення судом рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва Євгена Євгеновича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: