Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №753/23401/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/7411/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Трусової Т. О.

від 03 вересня 2025 року

у цивільній справі № 753/23401/24 Дарницького районного суду міста Києва

за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,

У С Т А Н О В И В:

В листопаді 2024 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, інфляційної складової та трьох процентів річних в загальному розмірі 58 574 грн 04 коп.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що з 01.05.2015 структурний підрозділ Керуючої компанії ЖЕД № 205 здійснює надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій для будинку АДРЕСА_1 .

Вказував, що ОСОБА_3 належить на праві власності розташована у цьому будинку квартира АДРЕСА_1 , а інший відповідач ОСОБА_1 зареєстрований в ній. На вказану квартиру відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . За період з 01.05.2015 по 31.08.2024 виникла заборгованість за оплату наданих позивачем послуг в розмірі 42 458 грн 03 коп.

Відповідачі, як боржники, які прострочили виконання грошового зобов`язання, відповідно до положень статті 625 ЦК України, зобов`язані сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової в розмірі 12 623 грн 51 коп. та трьох процентів річних в розмірі 3 492 грн 50 коп.

Посилаючись на викладене, позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг в розмірі 42 458 грн 03 коп. інфляційну складову боргу в розмірі 7 062 грн 63 коп., три проценти річних в розмірі 2 548 грн 67 коп., а усього 52 069 (п`ятдесят дві тисячі шістдесят дев`ять) гривень 03 копійки.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Зазначає, що оскаржуване рішення було ухвалено за відсутності обох відповідачів, копія судового рішення їм своєчасно вручена не була, а про факт ухвалення рішення та його зміст апелянт дізнався лише 22.12.2025 після надходження електронного документа на його електронну пошту та до підсистеми «Електронний суд». Наголошує, що заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 42 458,03 грн нарахована позивачем за період з 01 травня 2015 року по 31 серпня 2024 року, тобто майже за десять років. З посиланням на статті 256, 257, 267 ЦК України ОСОБА_1 вказує, що позовні вимоги пред`явлені поза межами загальної позовної давності у три роки, про застосування наслідків спливу якої він заявляє в суді апеляційної інстанції через неможливість зробити це у суді першої інстанції.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу Антоненко О. В., в інтересах КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 з 05.10.2004 зареєстрований за зазначеною адресою і нарівні з власником є споживачем послуг, у зв`язку з чим на підставі частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та частини третьої статті 156 Житлового кодексу України відповідачі несуть солідарну відповідальність за виконання зобов`язань з оплати послуг. Вказує, що послуги з утримання будинку та прибудинкової території надавалися щоденно, претензій щодо їх неналежної якості не надходило, а відсутність письмового договору з огляду на чинність публічного договору приєднання не звільняє споживачів від оплати. Заперечуючи проти заяви про сплив позовної давності, позивач наголошує, що на підставі пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позовна давність продовжувалася на строк дії карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 та від 09.12.2020 № 1236, який тривав з 12.03.2020 по 30.06.2023. Позивач зазначає, що в межах позовної давності перебувають вимоги за період з 12.03.2017 по 31.08.2024, заборгованість за який становить 37 611,27 грн основного боргу, а нарахування за статтею 625 ЦК України розраховані з урахуванням періодів дії мораторію, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206. Крім того, позивач підкреслює, що відповідачі не скористалися правом подання відзиву у суді першої інстанції, хоча суд належним чином направляв судову кореспонденцію за зареєстрованою адресою їхнього місця проживання.

Відповідач ОСОБА_2 правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 03.09.2026 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електрону адресу апелянта ОСОБА_1 та позивача, а також відомостями з сайту Укрпошти про повернення до суду поштового конверту на ім`я ОСОБА_2 з зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.

Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).

Таким чином, оскільки поштова кореспонденція була направлена відповідачці ОСОБА_2 на її дійсну адресу листом рекомендованою кореспонденцією, суд апеляційної інстанції вважає, що в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» на підставі розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року № 33 є виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій для будинку АДРЕСА_1 . Встановивши, що власником квартири АДРЕСА_1 у цьому будинку є ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 зареєстрований у зазначеному приміщенні, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли договірні правовідносини щодо надання та споживання житлово-комунальних послуг на підставі публічного договору приєднання, опублікованого 14.07.2015 в газеті «Хрещатик», відповідно до статей 634, 638, 642 ЦК України та положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі статтями 319, 322 ЦК України власність зобов`язує та тягар утримання майна покладається на власника, а повнолітні члени сім`ї та зареєстровані у житлі особи відповідно до частини третьої статті 156 Житлового кодексу України та частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» несуть солідарну відповідальність за грошовими зобов`язаннями щодо оплати спожитих послуг. Встановивши факт неоплати наданих послуг за період з 01.05.2015 по 31.08.2024 та відсутність доказів на спростування наданого позивачем розрахунку або фактів надання неякісних послуг, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості в сумі 42 458,03 грн відповідно до статей 526, 530, 541, 543 ЦК України.

Вирішуючи вимоги про нарахування виплат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про їх часткове задоволення з урахуванням обмежень, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 у період дії воєнного стану, зменшивши заявлені суми та стягнувши інфляційні втрати у розмірі 7 062,63 грн та 3 % річних у розмірі 2 548,67 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В матеріалах справи містяться поштові відправлення (судові повістки, копія позовної заяви, копія ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження), які суд першої інстанції своєчасно направляв відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією за належною адресою їхнього зареєстрованого місця проживання, підтвердженою відомостями реєстру територіальної громади ( АДРЕСА_1 ), та які повернулися до суду з офіційною відміткою поштового оператора «адресат відсутній за вказаною адресою».

Презумпція обізнаності та обов`язок добросовісного користування процесуальними правами регламентовані статтею 44 ЦПК України, відповідно до якої учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання ними не допускається. Вжиття судом усіх визначених законом заходів для повідомлення учасників процесу за адресою їхньої офіційної реєстрації та фіксація поштовим оператором відсутності адресата за цією адресою є достатнім підтвердженням виконання судом обов`язку щодо належного сповіщення учасника справи (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 947/32389/21). Небажання отримувати кореспонденцію суду або нехтування контролем за кореспонденцією, що надходить за зареєстрованим місцем проживання особи, не свідчить про неналежне повідомлення судом і не є підставою для скасування рішення суду за пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Оскільки матеріалами справи спростовуються доводи апелянта про неналежне його повідомлення судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє посилання на наявність безумовних процесуальних підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на встановлений факт належного повідомлення відповідача судом першої інстанції підлягає правовій оцінці клопотання ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності, вперше заявлене ним у тексті апеляційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Тлумачення зазначеної норми визначає суб`єктивні межі застосування позовної давності: суд за власною ініціативою застосовувати позовну давність не має права, а відповідне волевиявлення сторони має бути реалізоване саме на стадії розгляду спору в суді першої інстанції.

Право сторони заявити про сплив позовної давності у суді апеляційної інстанції обумовлене виключними процесуальними передумовами, пов`язаними із порушенням прав такої сторони на участь у судовому засіданні суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц). Відповідно, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час та місце судового розгляду, або за наявності інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу можливості зробити таку заяву в суді першої інстанції, порушивши принцип процесуальної рівності сторін.

Разом з тим, оскільки ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленим судом першої інстанції про відкриття провадження та розгляд справи відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, він мав реальну об`єктивну можливість подати відзив на позовну заяву та заявити про застосування позовної давності до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення. Не скориставшись своїми процесуальними правами за відсутності об`єктивних перешкод, відповідач втратив право заявляти про сплив позовної давності на стадії апеляційного перегляду справи. Застосування позовної давності за заявою, вперше поданою до суду апеляційної інстанції належно сповіщеним відповідачем, суперечило б загальним засадам змагальності цивільного процесу, принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та доктрині заборони суперечливої поведінки venire contra factum proprium, а також нівелювало б мету апеляційного перегляду, спрямованого на виправлення помилок суду першої інстанції, а не на створення штучних умов для переоцінки законного судового рішення.

Відтак заява апелянта про застосування позовної давності не підлягає задоволенню судом апеляційної інстанції.

Розглядаючи спір по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Обов`язок повнолітніх членів сім`ї власника та зареєстрованих у житлі осіб брати участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території визначено статтею 156 Житлового кодексу України та частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою прямо передбачено солідарну відповідальність дієздатних осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а факт відсутності письмово оформленого договору між виконавцем та споживачем сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 401/710/15-ц, від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц та від 20.11.2024 у справі № 463/6799/18). Наявність публічного договору, затверджених органом місцевого самоврядування тарифів та фактичне надання послуг балансоутримувачем покладає на зареєстрованих у житлі осіб безумовне зобов`язання щодо внесення плати. Оскільки квартира під`єднана до загальних внутрішньобудинкових мереж, а відповідачі у встановленому законом порядку не відмовлялися від надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій і не надавали актів-претензій щодо їх ненадання або неналежної якості, витрати з утримання майна підлягають стягненню незалежно від фактичного проживання чи особистої присутності мешканців у приміщенні (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 638/11034/15-ц).

Щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України, колегія суддів зазначає, що зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг за своєю правовою природою є грошовими, а тому за порушення строків їх виконання боржник несе відповідальність у вигляді сплати інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, які виступають способом захисту майнового права кредитора від знецінення коштів та платою за користування утримуваними коштами (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 210/5796/16-ц та постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 463/6799/18). Суд першої інстанції правильно визначив періоди нарахування із виключенням періодів дії заборони, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», та обґрунтовано зменшив заявлені позивачем суми штрафних санкцій до 7 062,63 грн інфляційних втрат та 2 548,67 грн трьох процентів річних.

Оскільки факт наявності заборгованості підтверджений належними, достовірними та достатніми письмовими доказами, розрахунок заборгованості відповідачами не спростовано, заява про сплив позовної давності до ухвалення судового рішення в суді першої інстанції належно сповіщеними учасниками справи не подавалася, а суд першої інстанції ухвалив судове рішення з повним з`ясуванням обставин справи та правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстав для зміни чи скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта на підставі статті 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов