Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №757/13887/26-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/14295/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 757/13887/26-ц

17 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Д'яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Вовк С.В., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просила встановити факт народження її батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у місті Запоріжжя на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

Заяву обґрунтовувала тим, що вона, ОСОБА_3 , за національністю українка, народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. москві (російська федерація), про що в Книзі реєстрації актів про народження 19 травня 1973 року здійснено запис № 1777. Її батьками є ОСОБА_2 , за національністю українець, та ОСОБА_4 , за національністю українка.

Зазначала, що її батько ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Запоріжжя. Місто Запоріжжя на момент народження її батька входило до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки та знаходилося на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

Вказувала, що 07 березня 2019 року отримала Дозвіл на імміграцію в Україну № 91/1, який був наданий їй на підставі пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, а 09 жовтня 2019 року отримала Посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 та з моменту отримання Дозволу на імміграцію постійно проживає в Україні.

З метою оформлення громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 зверталася до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, яке повідомило їй про необхідність надання рішення суду щодо встановлення факту народження її батька на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

На підтвердження факту народження ОСОБА_2 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», заявниця надала свідоцтво про одруження її батька ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 10 липня 1965 року, видане Виконкомом Новоселицької сільської Ради депутатів трудящих Кельменецького району Чернівецької області.

Вказувала, що у зазначеному свідоцтві в рядку «Місце народження - место рождения» вказано місце народження її батька - місто Запоріжжя Запорізької області.

Також надала свідоцтво про смерть її батька ОСОБА_2 від 10 листопада 2000 року серії НОМЕР_3 , видане медведківським відділом ЗАЦС м. москви, у якому в рядку «Місце народження» вказано місце народження її батька - місто Запоріжжя.

ОСОБА_1 зазначала, що 02 березня 2024 року вже зверталася до Печерського районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту народження її батька ОСОБА_2 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року у справі № 757/10435/24-ц у задоволенні заяви було відмовлено. Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року та постановою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року. Заявниця зазначала, що у справі № 757/10435/24-ц суди не досліджували свідоцтво про одруження її батька ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 10 липня 1965 року, а також свідоцтво про смерть її батька від 10 листопада 2000 року серії НОМЕР_3 .

З огляду на вище викладене просила суд встановити факт народження її батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у місті Запоріжжя на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

03 квітня 2026 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернулося із заявою про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що заявниця вже зверталася до суду із заявою про встановлення того самого юридичного факту у справі № 757/10435/24-ц, рішення у якій набрало законної сили, а сторони, предмет та підстави заяв у двох справах є тотожними.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2026 року провадження у справі № 757/13887/26-ц за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про встановлення факту, що має юридичне значення - закрито.

Повернуто ОСОБА_1 , сплачену згідно платіжного доручення від 07.03.2026 року № 5249-6310-1950-4754 суму судового збору в розмірі 665,60 грн.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року у справі № 757/10435/24-ц відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а вказане рішення залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій та набрало законної сили.

Суд першої інстанції також зазначив, що подання нових документів, які не були досліджені судами у попередній справі, а саме свідоцтва про одруження та свідоцтва про смерть, не можуть сприйматися як нові обставини щодо розгляду заяви про встановлення юридичного факту.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 30 червня 2026 року заявник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2026 року про закриття провадження у справі № 757/13887/26-ц і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Печерський районний суд міста Києва, постановляючи оскаржувану ухвалу, допустив невідповідність висновків суду обставинам справи та порушив норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України та зазначив, що подання нових документів, які не були досліджені судами, а саме свідоцтва про одруження та свідоцтва про смерть, не може сприйматися як нові обставини щодо розгляду заяви про встановлення юридичного факту.

Водночас, звертаючись у цій справі до суду, заявниця надала інші прямі докази - свідоцтво про одруження її батьків та свідоцтво про смерть її батька, які раніше судами не досліджувалися та не оцінювалися. Вважає, що її заява від 07 березня 2026 року має інші, відмінні від попередніх, фактичні підстави.

Апелянт посилається на те, що пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України оперує поняттям «тих самих підстав», а не «нових», а тому при визначенні тотожності підстави мають оцінюватися за критерієм того, чи розглядалися вони судом раніше.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 170/499/23, зазначає, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, а нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду.

На думку апелянта, заява у цій справі не є тотожною попередній заяві у справі № 757/10435/24-ц з огляду на зміну фактичних підстав заяви.

Зазначає, що в попередній справі суд відмовив у задоволенні заяви через недоведеність факту та відсутність належних доказів. Наразі ж нею отримано та надано суду свідоцтво про одруження її батьків, яке раніше не було предметом судового розгляду та містить пряму вказівку на місце народження її батька, а також свідоцтво про смерть її батька, яке подавалося на стадії апеляційного розгляду попередньої справи, однак не було прийняте та досліджене у зв`язку з процесуальними обмеженнями й також містить пряму вказівку на місце його народження.

Крім того, апелянт посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 205/5443/24, відповідно до якого неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, не поширюється на справи, які вирішуються в порядку окремого провадження.

17 серпня 2026 року до Київського апеляційного суду від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому заінтересована особа просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2026 року - без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують надану судом першої інстанції правову оцінку обставинам справи.

Посилаючись на пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України та постанову Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 170/499/23, зазначає, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Також у відзиві зазначено, що згідно з принципом res judicata жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи та постановлення нового рішення.

В судове засідання з`явився представник заявника ОСОБА_6 , який підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Дехтяров В.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вивчивши наявні у справі матеріали, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року у справі № 757/10435/24-ц уже розглянуто заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а вказане рішення залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій та набрало законної сили.

При цьому суд першої інстанції вважав, що подання нових документів, які не були досліджені судами у попередній справі, а саме свідоцтва про одруження та свідоцтва про смерть, не можуть сприйматися як нові обставини щодо розгляду заяви про встановлення юридичного факту.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною третьою статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

За змістом пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Разом із тим, застосовуючи зазначену норму до спірних процесуальних правовідносин, суд першої інстанції не врахував правову природу окремого провадження та висновки Верховного Суду щодо можливості повторного звернення із заявою про встановлення юридичного факту.

Так, у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 494/1239/19, провадження № 61-13070св22, зроблено висновок про те, що правила пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України не поширюються на справи, які вирішуються в порядку окремого провадження, а тому відмова у задоволенні заяви не позбавляє заявника права повторно звернутися до суду для вирішення цього питання.

Наведений висновок має безпосереднє значення для справи, яка переглядається, оскільки справа № 494/1239/19 також розглядалася в порядку окремого провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересованою особою в якій було Головне управління Державної міграційної служби України.

У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 747/20/23, провадження № 61-5371св23, Верховний Суд зазначив, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Водночас Верховний Суд вказав, що такі обмеження не поширюються на справи, які вирішуються в порядку окремого провадження, а тому відмова у задоволенні заяви за недостатністю доказів не позбавляє особу, яка вже зверталася з відповідною заявою, права повторно звернутися до суду для вирішення цього питання.

При цьому обставини справи № 747/20/23 свідчать, що в задоволенні первісної заяви про встановлення юридичного факту було відмовлено саме за недоведеністю, а при повторному зверненні заявниця надала нові докази. Верховний Суд визнав помилковими висновки судів про неможливість повторного розгляду такої заяви та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У подальшому цей правовий висновок був підтверджений Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 205/5443/24, провадження № 61-14481св24.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Водночас такі обмеження не поширюються на справи, які вирішуються в порядку окремого провадження.

При цьому Верховний Суд безпосередньо послався на подібні за змістом висновки, викладені у постановах від 09 серпня 2023 року у справі № 494/1239/19 та від 04 жовтня 2023 року у справі № 747/20/23.

Таким чином, Верховним Судом сформована послідовна правова позиція, відповідно до якої процесуальні обмеження, пов`язані з неможливістю повторного розгляду справи за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, не поширюються на справи окремого провадження.

Справа № 757/13887/26-ц є справою окремого провадження, у якій ОСОБА_1 просить встановити юридичний факт - факт народження її батька ОСОБА_2 у місті Запоріжжя на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

За таких обставин саме по собі існування рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року у справі № 757/10435/24-ц, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року та постановою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року, не є підставою для закриття провадження у цій справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Доводи Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про необхідність дотримання принципу res judicata наведеного висновку не спростовують.

Колегія суддів враховує, що постанова Верховного Суду від 08 грудня 2025 року у справі № 757/10435/24-ц є остаточним судовим рішенням у відповідній справі та не підлягає перегляду в межах цього апеляційного провадження.

Разом із тим повторне звернення із заявою у порядку окремого провадження не є переглядом судового рішення, ухваленого у попередній справі, а становить окреме судове провадження, можливість якого відповідно до наведених висновків Верховного Суду не виключається попередньою відмовою у задоволенні заяви про встановлення юридичного факту.

Крім того, із постанови Верховного Суду від 08 грудня 2025 року у справі № 757/10435/24-ц вбачається, що суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні заяви, оскільки надані заявницею документи не підтверджували факт народження її батька на території України, а містили відомості про його постійне проживання у місті Запоріжжі.

Водночас у цій справі ОСОБА_1 посилається на свідоцтво про одруження її батьків серії НОМЕР_2 від 10 липня 1965 року та свідоцтво про смерть її батька від 10 листопада 2000 року серії НОМЕР_3 , у яких, за змістом поданої заяви, безпосередньо зазначено місце народження ОСОБА_2 - місто Запоріжжя.

Разом із тим колегія суддів не надає оцінки достатності, достовірності та доказовій силі вказаних документів для встановлення юридичного факту, про який просить заявниця, оскільки суд першої інстанції заяву ОСОБА_1 по суті не розглядав, доказів на підтвердження заявленого факту не досліджував та закрив провадження у справі з процесуальних підстав.

Питання про те, чи підтверджують надані заявницею докази факт народження ОСОБА_2 у місті Запоріжжі та чи наявні передбачені законом умови для встановлення відповідного юридичного факту, підлягає вирішенню судом першої інстанції під час розгляду заяви по суті з дотриманням правил окремого провадження.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що подання свідоцтва про одруження та свідоцтва про смерть, які не були досліджені судами у попередній справі, не може сприйматися як нові обставини щодо розгляду заяви про встановлення юридичного факту, не є достатньою правовою підставою для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

При цьому колегія суддів не вбачає необхідності вирішувати в межах цього апеляційного провадження питання про те, чи становить подання зазначених документів зміну фактичних підстав заяви у розумінні критеріїв тотожності, оскільки наведені вище висновки Верховного Суду щодо справ окремого провадження самі по собі виключають можливість залишення оскаржуваної ухвали без змін із мотивів існування попереднього рішення про відмову у задоволенні заяви про встановлення того самого юридичного факту.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За частиною першою статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, не врахував особливостей окремого провадження та висновків Верховного Суду щодо застосування процесуальних обмежень, пов`язаних з існуванням судового рішення, яке набрало законної сили, у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Допущене порушення норм процесуального права призвело до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене ухвала Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2026 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2026 року скасувати.

Справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, направити до Печерського районного суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року

Головуючий: Судді: