Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №940/448/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/14163/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 940/448/23

17 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Д'яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу скаржника ОСОБА_1 на ухвалу Володарського районного суду Київської області від 10 червня 2026 року, постановлене під головуванням судді Макаренко Л.А. у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (далі ВП № НОМЕР_1), -

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Володарського районного суду Київської області зі скаргою на бездіяльність та дії головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Скаргу обґрунтовувала тим, що на виконанні у Дарницькому відділі державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Володарського районного суду Київської області № 940/448/23 щодо зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити надання малолітньої ОСОБА_3 для зустрічей дитини з матір`ю ОСОБА_1 у встановлений судом графік побачень.

Зазначала, що до набрання законної сили рішенням суду про визначення місця проживання дитини, встановлено зустрічі ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб з 10:00 години кожного першого понеділка місяця до 10:00 години кожного другого понеділка місяця та з 10:00 години кожного третього понеділка місяця до 10:00 години кожного четвертого понеділка місяця безперервно за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зобов`язано забезпечити надання дитини для зустрічей з матір`ю у встановлений судом графік побачень.

Вказувала, що 20 квітня 2026 року державний виконавець з іншими учасниками виконавчого провадження прибули за місцем проживання стягувача. Виконавчі дії були розпочаті о 10:00 та завершені о 10:14. Відповідно до акта державного виконавця боржник забезпечив надання дитини до місця виконання, перешкод для спілкування зі стягувачем не чинив. Державний виконавець зачитала сторонам висновок представника Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб, який був присутній під час попередніх виконавчих дій, та запитала, чи бажають сторони продовжувати виконавчі дії. Стягувач наполягала на їх продовженні. Дитина висловлювала відмову спілкуватися з матір`ю та просила поїхати додому.

На думку заявниці, зі змісту акта державного виконавця від 20 квітня 2026 року вбачається, що рішення суду фактично не було виконано, оскільки дитина не була передана матері для здійснення побачення відповідно до встановленого судом графіка, а побачення, передбачене судовим рішенням, не відбулося. Заявниця вважала, що зазначеними діями та бездіяльністю державного виконавця порушено її права.

Щодо оцінки психологічного стану та поведінки дитини заявниця посилалася на те, що як на підставу поважності причин невиконання рішення суду державний виконавець посилається на лист Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб від 09 квітня 2026 року № 103/42-327, наданий у відповідь на запит державного виконавця за результатами залучення до виконавчих дій 06 квітня 2026 року представника Центру.

Зазначала, що відповідно до вказаного листа психологом Центру ОСОБА_4 здійснено спостереження за психоемоційним станом дитини та її поведінковими реакціями. Під час спілкування у дитини спостерігалися виражені ознаки емоційного напруження та дистресу, зокрема плач, тремтіння тіла, порушення мовлення - заїкання, негативно забарвлені висловлювання щодо біологічної матері. Поведінка дитини свідчила про наявність внутрішнього конфлікту, високого рівня тривожності та психологічного дискомфорту, а продовження виконавчих дій у поточному форматі може призводити до поглиблення емоційної дестабілізації дитини та мати негативний вплив на її психічне здоров`я.

Водночас заявниця наголошувала, що в самому листі зазначено, що викладена інформація є результатом роботи та особистою думкою спеціаліста Центру, має рекомендаційний характер. Вважала, що цей документ не є експертним висновком, не містить діагностичного дослідження, не встановлює причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою дитини та діями стягувача та не містить категоричного висновку про об`єктивну неможливість виконання судового рішення. Зазначала, що у листі описано лише емоційну реакцію дитини на ситуацію виконавчих дій, однак не надано оцінки причинам формування такої реакції, зокрема не з`ясовано, чи є вона наслідком тривалого невиконання судового рішення, впливу боржника, негативного налаштування дитини проти матері, відсутності підготовчої роботи з дитиною або неналежної організації самого процесу виконання.

У зв`язку з цим заявниця вважала, що лист від 09 квітня 2026 року № 103/42-327 може бути врахований лише як допоміжне джерело інформації щодо емоційного стану дитини у конкретний момент часу, однак не підтверджує наявності поважних причин невиконання судового рішення та об`єктивної неможливості його виконання.

Щодо відсутності психолога та представника органу опіки та піклування заявниця зазначала, що відповідно до пункту 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень у разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста, зокрема психолога, для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Вважала, що відмова дитини від контакту зі стягувачем не може сприйматися державним виконавцем формально та автоматично як поважна причина невиконання рішення. На її думку, в такій ситуації державний виконавець повинен забезпечити участь належних фахівців, здатних об`єктивно з`ясувати причини поведінки дитини, оцінити можливий вплив дорослих осіб на формування такої позиції, відмежувати самостійну волю дитини від можливої індукованої реакції та надати професійну оцінку подальшому виконанню судового рішення.

Зазначала, що під час проведення виконавчих дій 20 квітня 2026 року психолога залучено не було, так само не було забезпечено належної участі представника органу опіки та піклування. Вважала, що лист Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб від 09 квітня 2026 року був складений за результатами інших виконавчих дій та не може замінити безпосередню участь психолога під час виконавчих дій 20 квітня 2026 року.

Щодо обов`язку боржника забезпечити побачення з дитиною заявниця посилалася на частину першу статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та зазначала, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною у порядку, визначеному рішенням суду.

Зазначала, що малолітня дитина не є стороною виконавчого провадження та не несе процесуального обов`язку щодо виконання судового рішення, а тому її поведінка чи небажання спілкуватися з одним із батьків не може означати належне виконання рішення або перекладення обов`язку з боржника на дитину.

Заявниця також вважала, що державний виконавець під час проведення виконавчих дій 20 квітня 2026 року обмежилася фіксацією небажання дитини спілкуватися зі стягувачем, не встановивши, чи вчиняв боржник дії, спрямовані на фактичну передачу дитини матері та сприяння встановленню контакту між ними, а також чи існували об`єктивні перешкоди для виконання судового рішення.

Щодо невжиття державним виконавцем заходів у разі наявності обставин, що перешкоджали проведенню побачення, заявниця посилалася на статтю 32 Закону України «Про виконавче провадження» та пункт 7 розділу IX Інструкції № 512/5. Зазначала, що 20 квітня 2026 року державний виконавець не винесла постанову про відкладення виконавчих дій та не застосувала передбачених законом заходів примусового виконання.

Щодо накладення штрафу заявниця зазначала, що частиною першою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обов`язок державного виконавця винести постанову про накладення штрафу у разі невиконання без поважних причин рішення, яке зобов`язує боржника виконати певні дії. Вважала, що оскільки побачення 20 квітня 2026 року фактично не відбулося, при цьому не встановлено об`єктивних обставин, які б унеможливлювали виконання рішення, державний виконавець повинна була надати правову оцінку діям боржника, винести постанову про накладення штрафу та попередити його про кримінальну відповідальність.

З огляду на вище викладене просила суд визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Ковтун В.-М.С. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка полягає у невжитті передбачених законом заходів примусового виконання рішення суду після встановлення факту його невиконання; зобов`язати державного виконавця у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 застосувати передбачені законом заходи примусового виконання рішення суду, зокрема винести постанову про накладення штрафу на боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснити попередження боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення; постановити окрему ухвалу суду, яку направити до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для вирішення питання щодо дисциплінарної відповідальності державного виконавця.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 10 червня 2026 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 28 червня 2026 року скаржник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Володарського районного суду Київської області від 10.06.2026 у справі № 940/448/23, провадження № 4-с/364/12/26, постановити нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 - задовольнити, визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 під час організації та проведення виконавчих дій 20.04.2026, що полягали у неналежній організації виконавчих дій, яка не забезпечила реального виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024, невстановлені у належний спосіб причин відмови дитини від контакту зі стягувачем та невирішені питання про застосування заходів реагування, передбачених статтями 64-1 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», зобов`язати державного виконавця Ковтун Владиславу-Марію Сергіївну усунути допущені порушення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 шляхом вчинення виконавчих дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», спрямованих на реальне виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покласти на Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що виконавчі дії 20 квітня 2026 року тривали фактично з 10:00 до 10:14, дитина не була передана матері для реалізації встановленого судом безперервного побачення, а побачення у порядку, визначеному судовим рішенням, не відбулося. Незважаючи на фактичне невиконання судового рішення, державний виконавець не склав акт про невиконання рішення боржником у розумінні статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», не вирішив питання про накладення штрафу на боржника, не зазначив вимогу виконувати рішення та не попередив боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення.

Апелянт вказує, що зміст виконавчого документа полягав саме у забезпеченні реального, тривалого та безперервного перебування дитини з матір`ю протягом визначеного судом періоду, а не у формальному доставленні дитини до місця проживання матері на декілька хвилин.

Зазначає, що фактично виконавчі дії відбувалися не у квартирі матері, а у коридорі, який не може вважатися місцем реального безперервного перебування дитини з матір`ю, не забезпечує приватності, спокою, безпечної атмосфери та можливості відновлення емоційного контакту.

Вважає, що завершення виконавчих дій 20 квітня 2026 року о 10:14 без фактичної передачі дитини матері та без початку встановленого судом безперервного побачення не може розцінюватися як належне виконання судового рішення або як належна організація його виконання державним виконавцем.

Посилається на те, що плач, страх, категоричні висловлювання або небажання дитини контактувати з матір`ю не можуть автоматично тлумачитися як вільна, самостійна та остаточна позиція малолітньої дитини, а мають оцінюватися у контексті тривалої розлуки з матір`ю, конфлікту між батьками, середовища, у якому перебуває дитина, та поведінки дорослих осіб.

На думку апелянта, інакше виникає замкнене коло, коли боржник не забезпечує контакт дитини з матір`ю, внаслідок цього контакт ускладнюється, дитина демонструє тривогу або супротив, після чого саме такий емоційний стан використовується як пояснення для подальшого невиконання судового рішення.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки присутності під час виконавчих дій ОСОБА_5 , яка є не лише представником боржника, а й його дружиною.

Вказує, що відсутність доведених активних дій боржника з перешкоджання не означає належного виконання ним рішення, оскільки невиконання може проявлятися й у невжитті боржником необхідних дій для забезпечення передачі дитини, неналежній підготовці дитини до побачення, допущенні впливу на неї інших осіб або створенні умов, за яких реальне побачення стає неможливим.

Апелянт звертає увагу, що сам суд першої інстанції зазначив про можливість усунення відсутності контакту дитини з матір`ю шляхом залучення психолога, однак, на її думку, із цього суд мав дійти протилежного правового висновку, оскільки якщо виконання потребувало психологічної роботи, державний виконавець повинен був забезпечити її в межах виконавчого провадження.

05 серпня 2026 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Володарського районного суду Київської області від 10 червня 2026 року - без змін.

Зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, не містить належних доказів незаконності чи необґрунтованості ухвали суду першої інстанції, а наведені у ній мотиви не спростовують установлених судом обставин.

Посилається на акт державного виконавця від 20 квітня 2026 року, відповідно до якого боржник забезпечив надання дитини до місця виконання, перешкод для спілкування зі стягувачем не чинив, дитина висловлювала відмову спілкуватися з матір`ю та просила поїхати додому, а понятий та представник боржника перешкод не чинили та перебували на дистанції під час проведення виконавчих дій.

Також посилається на висновок судового експерта за результатами проведення психологічної експертизи у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 04 березня 2026 року та зазначає, що причини поведінки дитини були предметом спеціального психологічного дослідження до проведення виконавчих дій 20 квітня 2026 року.

З огляду на вище викладене просив суд апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 23 березня 2026 року залишити без змін.

В судове засідання з`явилась ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 , які підтримали доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_7 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вивчивши наявні у справі матеріали, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року тимчасово до набрання законної сили рішенням суду про визначення місця проживання дитини забезпечено позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб, з 10:00 години кожного першого понеділка місяця до 10:00 години кожного другого понеділка місяця та з 10:00 години кожного третього понеділка місяця до 10:00 години кожного четвертого понеділка місяця безперервно за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зобов`язано забезпечити надання дитини для зустрічей з матір`ю у встановлений судом графік побачень.

Постановою Верховного Суду від 03 липня 2024 року постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року залишено без змін.

Володарським районним судом Київської області було видано виконавчий лист, на підставі якого державним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

14 березня 2025 року старшим державним виконавцем Ковтун В.-М.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою про перевірку законності виконавчого провадження від 20 червня 2025 року постанову про закінчення виконавчого провадження від 14 березня 2025 року скасовано, а 23 червня 2025 року винесено постанову про відновлення виконавчого провадження. 31 липня 2025 року до Дарницького відділу ДВС надійшов оригінал виконавчого листа та було організовано подальше примусове виконання. Ці обставини також установив Верховний Суд у постанові від 29 липня 2026 року у цій самій справі.

Матеріалами виконавчого провадження підтверджується, що у зв`язку з небажанням малолітньої ОСОБА_3 спілкуватися з матір`ю державним виконавцем неодноразово вживалися заходи щодо залучення спеціалістів.

З постанови державного виконавця про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні від 28 січня 2026 року вбачається, що 18 липня 2025 року, 06 серпня 2025 року, 14 серпня 2025 року, 17 жовтня 2025 року та 24 грудня 2025 року старшим державним виконавцем направлялися запити до Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб, Дарницького районного в місті Києві центру соціальних служб, Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради, Київського міського центру соціальних служб, Центру сім`ї Дарницького району м. Києва, Дніпровського центру соціальних служб та ГС «Національна психологічна асоціація» щодо залучення експертів, психологів, медіаторів та інших спеціалістів під час проведення виконавчих дій.

02 грудня 2025 року постановою старшого державного виконавця Ковтун В.-М.С. до виконавчого провадження № НОМЕР_1 призначено експерта Гончар Б.А. для з`ясування та роз`яснення питань, що виникли під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, зокрема для виявлення та/або підтвердження причин відмови ОСОБА_3 спілкуватися з ОСОБА_1 .

Після надходження від експерта клопотання щодо уточнення виду експертизи, поставлених питань та надання матеріалів, постановою державного виконавця від 28 січня 2026 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 призначено психологічну експертизу Щербюк К.Р., проведення якої доручено судовому експерту Гончар Богдані Анатоліївні, яка має необхідні знання та досвід у галузі психології, експертна спеціальність - «психологічні дослідження».

На вирішення експерта поставлено питання: якими є психологічні причини відмови ОСОБА_3 від спілкування з матір`ю ОСОБА_1 ; як психологічно впливає на дитину її участь у виконавчих діях та чим це обумовлено; чи відповідає найкращим інтересам дитини подальша участь у виконавчих діях. Для дослідження експерту надано матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 у трьох томах.

З висновку експерта від 04 березня 2026 року вбачається, що 05 січня 2026 року та 19 січня 2026 року експерт ОСОБА_8 була присутня під час проведення виконавчих дій та здійснювала спостереження за взаємодією дитини ОСОБА_9 з батьком ОСОБА_2 і матір`ю ОСОБА_1 .

Під час дослідження експертом аналізувалися матеріали виконавчого провадження, результати безпосереднього спостереження за взаємодією дитини з обома батьками, результати психодіагностичних вимірів із застосуванням методів, спрямованих на дослідження індивідуальних особливостей, психічного розвитку дитини, її емоційного стану, ступеня, глибини та інтенсивності переживань за обставин примусових зустрічей із матір`ю, а також психологічних причин відмови дитини від спілкування з матір`ю.

У висновку експерта ОСОБА_8 від 04 березня 2026 року, з посиланням на акт державного виконавця від 05 січня 2026 року, зазначено, що боржник надав дитину до місця виконання, однак дитина відмовилася спілкуватися з матір`ю. Під час проведення виконавчих дій експерт ОСОБА_8 запропонувала зробити паузу для стабілізації стану дитини.

Також зазначено, що з акта державного виконавця від 19 січня 2026 року вбачається, що батько привів дитину до місця зустрічі, однак дитина відмовилася заходити до квартири та спілкуватися з матір`ю. Мати намагалася вмовити та заспокоїти дитину, проте дитина не бажала спілкуватися. Присутній експерт роз`яснила, що дитина висловлює небажання спілкуватися з матір`ю, плаче, повідомляє про минулий негативний досвід, а перед приходом до квартири повідомила експерту про погане самопочуття у зв`язку із зустріччю.

За результатами проведеної психологічної експертизи від 04 березня 2026 року експерт ОСОБА_8 зазначила, що рівень інтелектуального розвитку дитини відповідає віковій нормі, дитина демонструє достатній рівень сформованості емоційно-вольової сфери, здатність до самостійної вербальної комунікації, участі у діагностичних завданнях та усвідомленого висловлення власної позиції.

При обговоренні подій, пов`язаних із взаємодією з матір`ю та примусовими зустрічами з нею у межах виконавчого провадження, у дитини спостерігалися виражені прояви емоційного напруження, зростання частоти заїкання, плач, напруження м`язів, стискання кулаків, уникнення зорового контакту та прискорене дихання.

Експерт зазначила, що результати спостереження під час виконавчих дій підтверджують виражене небажання дитини взаємодіяти з матір`ю, яке проявлялося в уникненні зорового контакту, фізичному притисканні до батька, наполегливих проханнях припинити зустріч та поїхати додому, плачі, відмові від спілкування з матір`ю. Поведінка дитини характеризувалася наявністю чітко вираженого власного волевиявлення та прагненням зберігати психологічну дистанцію у ситуації примусової взаємодії з матір`ю.

Також експерт зазначила, що ознак індукованого відчуження дитини від матері не виявлено, а негативні висловлювання дитини щодо матері пов`язані із її суб`єктивним переживанням конкретних подій минулого та актуальним емоційним станом у ситуації примусового контакту. (т. 1 а.с. 220-221)

За результатами дослідження експерт дійшла висновку, що виконавчі дії негативно впливають на дитину, є травмувальними та не створюють умов для відновлення контакту з матір`ю, що обумовлено стресовими умовами проведення виконавчих дій, стійким небажанням дитини зустрічатися з матір`ю та конфліктною взаємодією між батьками.

Небажання дитини контактувати з матір`ю експерт оцінила як психологічно обґрунтовану та захисну реакцію, пов`язану з попереднім пережитим травматичним досвідом та актуальною стресовою ситуацією, пов`язаною із примусом виконавчих дій, а участь дитини у виконавчих діях - такою, що на момент проведення дослідження не відповідає її психологічним потребам у безпеці та стабільності та може поглиблювати травматичний досвід і емоційний стрес.

Отже, станом на 20 квітня 2026 року у матеріалах виконавчого провадження вже містився висновок судового експерта, призначеного саме у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 для встановлення психологічних причин відмови дитини від спілкування з матір`ю.

В запиті державного виконавця від 16 квітня 2026 року № 94880 зазначено, що 02 квітня 2026 року постановою державного виконавця до проведення виконавчих дій, призначених на 06 квітня 2026 року, було залучено психолога Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб ОСОБА_4

06 квітня 2026 року психолог ОСОБА_4 здійснювала спостереження за психоемоційним станом ОСОБА_3 та її поведінковими реакціями.

16 квітня 2026 року головним державним виконавцем Ковтун В.-М.С. винесено постанову про залучення представників органу опіки та піклування для участі у проведенні виконавчих дій, призначених на 20 квітня 2026 року о 10:00 за адресою: АДРЕСА_1 .

16 квітня 2026 року головним державним виконавцем Ковтун В.-М.С. винесено постанову про залучення працівників поліції для забезпечення охорони громадського порядку та фізичного захисту державних виконавців і залучених осіб під час проведення виконавчих дій 20 квітня 2026 року о 10:00 за адресою: АДРЕСА_1 .

20 квітня 2026 року головним державним виконавцем проведено перевірку виконання рішення суду за вказаною адресою, за результатами якої складено акт державного виконавця.

Відповідно до акта державного виконавця боржник забезпечив надання дитини до місця виконання, перешкод для спілкування зі стягувачем не чинив. Державним виконавцем сторонам доведено до відома висновок представника Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб щодо емоційного стану дитини під час попередніх виконавчих дій. Стягувач повідомила про бажання продовжити виконавчі дії. Дитина висловлювала відмову спілкуватися з матір`ю та просила поїхати додому. У акті також зазначено, що понятий та адвокат - представник боржника перешкод не чинили і перебували на дистанції під час проведення виконавчих дій.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що на підставі поданих учасниками справи належних та допустимих доказів не встановлено дій боржника, спрямованих на перешкоджання матері спілкуватися з дитиною, а неможливість виконання судового рішення щодо спілкування дитини з матір`ю 20 квітня 2026 року була обумовлена небажанням дитини спілкуватися із заявницею, що може бути усунуто шляхом залучення психолога з метою проведення соціальної і психологічної роботи з дитиною та батьками.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Нумерацію та зміст цієї норми змінено Законом № 4094-IX.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 цього Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій, або з інших підстав, унаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до десяти робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.

Відповідно до частини першої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником такого рішення у час та місці побачення, визначені рішенням, а якщо вони рішенням не визначені - у час та місці побачення, визначені державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною першою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Пунктом 6 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, передбачено, що при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.

Пунктом 7 розділу IX Інструкції № 512/5 у редакції, яка діяла на час проведення виконавчих дій 20 квітня 2026 року, передбачено, що за наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій у порядку, визначеному статтею 32 Закону.

У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, колегія суддів виходить з того, що факт ненастання результату, передбаченого судовим рішенням, - фактичного початку та проведення тривалого побачення матері з дитиною - не є тотожним встановленню факту невиконання судового рішення саме боржником без поважних причин.

Таке розмежування має істотне значення, оскільки саме з невиконанням рішення боржником без поважних причин частина третя статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує обов`язок державного виконавця скласти відповідний акт та винести постанову про накладення штрафу.

Матеріалами справи підтверджено, що 20 квітня 2026 року ОСОБА_2 доставив дитину до визначеного судовим рішенням місця у визначений час.

Доказів того, що ОСОБА_2 відмовився доставити дитину, приховав її місцезнаходження, не з`явився для проведення виконавчих дій, забороняв дитині спілкуватися з матір`ю чи вчиняв інші активні дії, спрямовані на перешкоджання такому спілкуванню, матеріали справи не містять.

При цьому небажання дитини контактувати з матір`ю не було встановлено державним виконавцем виключно на підставі власного сприйняття поведінки дитини чи пояснень боржника.

Причини такого небажання до проведення виконавчих дій 20 квітня 2026 року були предметом спеціального психологічного дослідження судового експерта, призначеного державним виконавцем саме у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 для виконання вимог пункту 7 розділу IX Інструкції № 512/5.

Довід апеляційної скарги про те, що відповідний експерт або психолог повинен був обов`язково встановити причини відмови дитини безпосередньо під час кожної окремої виконавчої дії, зокрема саме 20 квітня 2026 року, не ґрунтується на буквальному змісті пункту 7 розділу IX Інструкції № 512/5.

Ця норма передбачає залучення представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста-психолога для виявлення та/або підтвердження причин відмови дитини контактувати зі стягувачем, однак не містить припису про необхідність проведення нового окремого психологічного дослідження безпосередньо під час кожної чергової перевірки виконання рішення.

У цій справі відповідні причини були предметом спеціально призначеної психологічної експертизи, експерт безпосередньо спостерігала взаємодію дитини з обома батьками під час виконавчих дій 05 та 19 січня 2026 року, провела психодіагностичне дослідження, а 06 квітня 2026 року психоемоційний стан дитини додатково спостерігався психологом Центру соціальних служб.

Не свідчить про протиправну бездіяльність державного виконавця й саме по собі ненастання фактичного побачення 20 квітня 2026 року.

Верховний Суд у постанові від 29 липня 2026 року у цій же справі № 940/448/23, провадження № 61-8235св26, розглядаючи правовідносини щодо виконання того самого виконавчого документа у тому самому виконавчому провадженні, звернув увагу, що у справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування з дитиною позитивний обов`язок держави полягає не в гарантуванні певного результату, а у вжитті належних заходів, спрямованих на сприяння возз`єднанню сім`ї настільки, наскільки це відповідає інтересам дитини. Верховний Суд послався в цій частині на рішення ЄСПЛ у справі «Вишняков проти України».

Верховний Суд також зазначив, що подальші дії державного виконавця у цьому виконавчому провадженні, зокрема залучення експерта у сфері психології, отримання психологічної характеристики дитини та пропозиція батькам співпрацювати з центром соціальних служб, свідчать про вжиття заходів з метою виконання судового рішення з дотриманням прав батьків та забезпеченням найкращих інтересів дитини.

Особливе значення для цієї справи має сформульований Верховним Судом висновок про те, що відсутність доказів невиконання судового рішення саме боржником без поважних причин не дає підстав для застосування державним виконавцем заходів реагування, передбачених статтями 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Наведений висновок Верховного Суду не означає, що виконавчі дії 20 квітня 2026 року не підлягають самостійній оцінці, оскільки, як правильно зазначає апелянт, кожна перевірка виконання рішення має власні фактичні обставини.

Разом із тим зазначений висновок визначає підхід до застосування статей 64-1 та 75 Закону України «Про виконавче провадження»: для накладення штрафу недостатньо самого факту того, що зустріч фактично не відбулася, - необхідним є встановлення невиконання рішення саме боржником без поважних причин.

Самостійна оцінка обставин виконавчих дій 20 квітня 2026 року такого факту не підтверджує.

Щодо доводу апеляційної скарги про те, що виконавчі дії тривали лише з 10:00 до 10:14 та відбувалися у коридорі, колегія суддів зазначає, що ці обставини підтверджують, що передбачене постановою Київського апеляційного суду тривале побачення матері з дитиною фактично не розпочалося.

Однак такі обставини самі по собі не доводять, що саме державний виконавець визначила коридор як інше місце виконання рішення або заборонила передачу дитини до квартири.

Матеріали справи також не містять доказів того, що державний виконавець припинила вже розпочате добровільне спілкування матері з дитиною. Навпаки, зафіксовано, що дитина висловлювала небажання спілкуватися з матір`ю та просила поїхати додому, а такий психоемоційний стан відповідав попередньо зафіксованим експертом та психологом реакціям дитини.

За цих обставин тривалість виконавчих дій не може оцінюватися ізольовано від психологічного стану дитини та професійних висновків, які вже містилися у матеріалах виконавчого провадження.

Довід апеляційної скарги про те, що малолітня дитина не є стороною виконавчого провадження і на неї не може бути покладений обов`язок виконати судове рішення, є правильним за своєю загальною суттю, однак не спростовує висновків суду першої інстанції.

Обов`язок забезпечити надання дитини покладено саме на ОСОБА_2 , і суд не перекладає цей обов`язок на дитину.

Разом із тим волевиявлення, психоемоційний стан та поведінка малолітньої дитини є фактичними обставинами, які не можуть бути проігноровані при виконанні рішення, безпосередньо пов`язаного з особистим контактом із нею, особливо коли причини такої поведінки були предметом професійного психологічного дослідження.

Щодо присутності ОСОБА_5 під час виконавчих дій 20 квітня 2026 року колегія суддів виходить з того, що постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року визначено порядок безпосереднього побачення матері з дитиною без присутності батька та будь-яких інших осіб.

Водночас до моменту фактичного початку такого побачення державним виконавцем здійснюється перевірка виконання судового рішення, у межах якої Закон України «Про виконавче провадження» допускає участь інших учасників виконавчого провадження та осіб, залучених виконавцем.

Відповідно до акта від 20 квітня 2026 року представник боржника ОСОБА_5 перебувала на дистанції та перешкод для спілкування не чинила.

Доказів того, що ОСОБА_5 вчиняла дії, спрямовані на формування позиції дитини безпосередньо під час виконавчих дій, забороняла дитині спілкуватися з матір`ю, перешкоджала їх контакту або що саме її присутність була причиною відмови дитини від спілкування, заявницею не надано.

Сам факт сімейного та процесуального зв`язку ОСОБА_5 з боржником без доказів конкретного впливу на проведення виконавчих дій не є достатнім для висновку про невиконання рішення боржником без поважних причин або про протиправну бездіяльність державного виконавця.

Щодо доводів про відсутність комплексної стратегії виконання судового рішення колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 липня 2026 року у справі № 940/448/23, відповідно до якого державний виконавець з метою ефективності виконавчого провадження може скласти комплексну стратегію виконання судового рішення із залученням сторін, фахівців з ювенальної психології та представників органу опіки та піклування.

Отже, розроблення окремого документа чи моделі під назвою «комплексна стратегія виконання» не визначено Законом України «Про виконавче провадження» як самостійний імперативний обов`язок державного виконавця, невиконання якого автоматично утворює протиправну бездіяльність.

При цьому фактично вжиті у цьому виконавчому провадженні заходи свідчать про залучення до процесу виконання спеціалістів різного профілю та здійснення дій, спрямованих на встановлення причин, які перешкоджають реалізації побачень.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У цій справі не встановлено сукупності обставин, необхідних для висновку про протиправність оскаржуваної бездіяльності державного виконавця: наявності передбаченого законом конкретного обов`язку застосувати до боржника штраф саме за обставин, що склалися 20 квітня 2026 року, факту невиконання цього обов`язку та порушення внаслідок цього права заявниці.

Відсутність фактичного побачення матері з дитиною, безумовно, свідчить про те, що результат, на досягнення якого спрямована постанова Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року, 20 квітня 2026 року досягнутий не був.

Однак ця обставина не дає правових підстав ототожнювати ненастання такого результату з невиконанням рішення боржником без поважних причин та автоматично застосовувати до нього штрафні санкції.

Саме такого підходу дотримався Верховний Суд у постанові від 29 липня 2026 року, зазначивши, що обов`язок держави у справах про контакти батьків з дітьми є обов`язком щодо вжиття належних заходів, а не гарантування результату, та що за відсутності доказів невиконання рішення саме боржником без поважних причин підстави для застосування статей 64-1 і 75 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні.

Оскільки під час розгляду скарги не встановлено порушення державним виконавцем закону, яке б давало підстави для задоволення вимог заявниці, відсутні й передбачені статтею 262 ЦПК України підстави для постановлення окремої ухвали щодо притягнення державного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності державного виконавця та зобов`язання її застосувати до ОСОБА_2 заходи відповідальності, передбачені статтями 64-1 та 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Володарського районного суду Київської області від 10 червня 2026 року постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для її скасування або зміни доводи апеляційної скарги не містять.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу скаржника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Володарського районного суду Київської області від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року

Головуючий: Судді: