Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №734/5204/23 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/5204/23

Головуючий у першій інстанції - Домашенко Ю. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1362/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н. В.,

суддів: Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

із секретарем Хілик М. О.,

учасники справи:

позивач Козелецька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації,

відповідачі Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державне підприємство «Ліси України»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2026 року у справі за позовом керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, скасування рішення приватного нотаріуса, державної реєстрації земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2023 року керівник Козелецької окружної прокуратури (далі по тексту - прокуратура) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якому, з урахуванням заяв про зміну предмета позову просив:

- витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1,025 га, кадастровий номер 7422083900:21:309:0017, що розташована в межах Деснянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського районного нотаріального округу Чуприненко О. В. від 05.04.2023 №67075230 і здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 (із закриттям розділу) на земельну ділянку з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 (номер відомостей про речове право: 49819863 від 05.04.2023);

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 у Державному земельному кадастрі, припинивши право приватної власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку;

- стягнути з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 8052,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-1173/14-21-сг від 24.05.2021 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1,6 га, зокрема, сіножатей - 1,6 га (кадастровий номер 7422083900:21:309:0007) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населеного пункту с. Лошакова Гута на території Деснянської селищної ради Козелецького (нині Чернігівського) району Чернігівської області.

Вказував, що надалі ОСОБА_2 замовлено виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та виділу окремих земельних ділянок площею 0,575 га та 1,0250 га. За заявою ОСОБА_2 01.12.2022 здійснено поділ земельної ділянки 7422083900:21:309:0007 на дві, яким присвоєно кадастрові номери 7422083900:21:309:0017 (1,025 га) та 7422083900:21:309:0018 (0,575 га).

Зазначав, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено договір № 283 від 05.04.2023 купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого за останнім зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017. Рішення про державну реєстрацію прийнято 05.04.2023 державним реєстратором, приватним нотаріусом Чуприненко О. В. за номером 67074804).

Звертав увагу на те, що передача ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, яку надалі придбав ОСОБА_1 , у власність відбулася з порушення норм закону, оскільки вона відноситься до земель природно-заповідного (межі регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський» (далі РЛП «Міжрічинський) та лісового фондів, що унеможливлює її перебування у приватній власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 01.04.2026 позов керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, скасування рішення приватного нотаріуса, державної реєстрації земельної ділянки - задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1,025 га, якій присвоєно кадастровий номер 7422083900:21:309:0017, що розташована в межах Деснянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

Скасовано рішення приватного нотаріусу Чернігівського районного нотаріального округу Чуприненко О. В. від 05.04.2023 № 67074804 і здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 (із закриттям розділу) на земельну ділянку з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 (номер відомостей про речове право: 49819863 від 05.04.2023).

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 у Державному земельному кадастрі, припинивши право приватної власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2684,00 грн з кожного.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 447,33 грн з кожного.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак, характерних для земель лісового фонду (входження до лісового масиву, наявність багаторічної хвойної рослинності), ознайомившись зі змістом земельного та природоохоронного законодавства, загальнодоступними відомостями щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду, і за необхідності, отримавши правову допомогу, проявивши розумну обачність, мали знати, що спірна земельна ділянка відноситься до лісового фонду та знаходиться в межах об`єкту природно-заповідного фонду. До того ж, набуття у власність зайнятої багаторічними лісовими культурами земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів.

Реалізація позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки, яка повністю накладається на вже існуючу земельну ділянку, є можливою виключно за умови одночасного застосування такого способу захисту як припинення права власності відповідача на цю земельну ділянку. Та обставина, що спірна земельна ділянка як окремий об`єкт цивільних прав не може правомірно належати відповідачу ОСОБА_1 , має наслідком також скасування її державної реєстрації. Тому обрані прокурором способи захисту прав держави є абсолютно виправданими.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01.04.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не надав належної оцінки та не врахував жодного аргументу та заперечення відповідача, вирішивши справу лише на підставі доводів та аргументів позивача, чим порушив принцип змагальності.

Звертає увагу на безпідставність задоволення судом заяви прокурора про зміну предмета позову, яка містила інше матеріально-правове обґрунтування, ніж первісний позов, та не є доповненням первісних обставин позову новими. Вважає, що жодного правового зв`язку між первісними обставинами, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, та новими обставинами позову немає, тому така заява прокурора є фактично поданням окремого позову.

Вказує, що станом на час виникнення спірних правовідносин та на дату звернення прокурора до суду з цим позовом межі РЛП «Міжрічинський» до Державного земельного кадастру не були внесені. Прокурором не надано доказів, що межі РЛП «Міжрічинський» винесені в натурі на місцевості. Проект організації території РЛП «Міжрічинський» не є землевпорядною документацією і не містить у своєму складі відомостей про координати поворотних точок меж парку. За відсутності фактично встановлених меж неможливо встановити місцезнаходження спірної земельної ділянки в межах парку чи ні.

Зазначає, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у цій справі є добросовісними набувачами, оскільки не знали і навіть, проявивши розумну обачність, не могли знати про те, що спірна земельна ділянка перебуває у межах об`єкту природно-заповідного фонду та відноситься до земель лісогосподарського призначення; до того ж, уся землевпорядна документація була ними виготовлена та погоджена компетентними органами.

Наголошує на тому, що для встановлення приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового чи природно-заповідного фонду призначено дві експертизи, які містять суперечливі висновки щодо накладення меж ділянки, що виключає можливість відповідачів, проявивши розумну обачність, встановити, що ця земельна ділянка належить до земель лісового чи природно-заповідного фонду.

Відповідач посилається на безпідставність висновку місцевого суду про належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, оскільки згідно листа Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 15.02.2024 станом на 24.05.2021 землі природно-заповідного фонду у користування КЗ «РЛП «Міжрічинський» не передавались.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві на апеляційну скаргу Козелецька окружна прокуратура просить рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01.04.2026 залишити без змін.

Посилається на те, що вимоги позивача є доведеними, а рішення суду першої інстанції обґрунтованим, законним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Зазначає, що визначення предмета і підстав позову є правом позивача, яке реалізується на його власний розсуд, а встановлення обґрунтованості позову обов`язком суду під час розгляду справи та ухвалення рішення. Після подання позовної заяви законодавцем в силу ч. 2 ст. 391 ЦК України змінено спосіб захисту порушеного права, у зв`язку з чим і виникла необхідність зміни позовних вимог. Тому з 09.04.2025 єдиним можливим способом захисту порушеного права держави у випадку володіння спірним майном приватною юридичною чи фізичною особами є витребування земельної ділянки.

Водночас оскільки як у позовній заяві, так і в заяві про зміну предмету позову, підставами для захисту прав та охоронюваних законом інтересів слугували порушення норм земельного, лісового законодавства та законодавства про природно-заповідний фонд при набутті у власність спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду у межах лісового фонду, тому підстави позову залишаються незмінні.

Також з метою відновлення становища, яке існувало до порушення, окрім витребування спірної земельної ділянки, необхідно скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на неї.

Посилається на недобросовісність набувачів спірної земельної ділянки, РЛП «Міжрічинський», як об`єкт природно-заповідного фонду, юридично створений з 27.11.2003 і включає 78753,95 га земель на території колишнього Козелецького та Чернігівського районів, які перебувають під особливою державною охороною, тому відповідачі у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак, характерних для земель лісового фонду (входження до лісового масиву, наявність багаторічної хвойної рослинності), знали або, проявивши розумну обачність, мали знати про те, що набувають у власність земельну ділянку лісового фонду та про її знаходження в межах об`єкту природно-заповідного фонду.

У відзиві на апеляційну скаргу Чернігівська обласна державна адміністрація просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01.04.2026 залишити без змін.

Зазначає, що позовна вимога про витребування майна покликана забезпечити можливість власника - Чернігівської обласної державної адміністрації володіти майном, тобто вирішує спір про належного володільця майна. Проте її задоволення не усуває порушення, яке полягає у формуванні поза волею власника земельної ділянки. Належність земельної ділянки до земель лісового фонду підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

З метою відновлення становища, яке існувало до порушення, крім витребування майна, необхідно скасувати державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та скасувати державну реєстрацію спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, припинивши речові права на них. Застосування такого способу захисту узгоджується з характером порушення, яке полягає не лише у вибутті земельних ділянок у приватну власність, а й у їх формуванні за рахунок земель лісового та природно-заповідного фонду за відсутності ініціативи та волі власника (Чернігівської обласної державної адміністрації) та усуває спричинені цим порушенням наслідки, тому відповідає критерію ефективності, адже усуває юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельних ділянок.

Вказує, що набуття у власність зайнятої багаторічними лісовими культурами земельної ділянки, як земель сільськогосподарського призначення, ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів. Уважає, що судом зроблено правильний висновок про обізнаність відповідачів щодо незаконності виділення земельної ділянки та їхню недобросовісність у спірних правовідносинах.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 19.04.2021 ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка знаходиться за межами с. Лошакова Гута на території Косачівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області. До заяви додано графічні матеріали із бажаним місцем розташування земельної ділянки (а.с. 13 т. 1).

З листа Козелецького відділу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 228/406-21-0.27 від 21.04.2021 вбачається, що вказана ОСОБА_2 земельна ділянка обліковується в рядку «Землі запасу», шифр рядка 94, землі державної власності, склад угідь: чагарникова рослинність природного походження на сільськогосподарських землях. Інформація про віднесення цієї земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та земель історико-культурного призначення у відділі відсутня і буде визначена в процесі розробки проекту землеустрою розробником в разі надання дозволу (а.с. 15 т. 1).

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-665/14-21-сг від 21.04.2021 надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту с. Лошакова Гута Козелецького району Чернігівської області (а.с. 17 зворот т. 1).

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства Чернігівська область, Козелецький район, Деснянська селищна рада, за межами населеного пункту с. Лошакова Гута, площею 1,6000 га (а.с. 16-24 т. 1).

24.05.2021 ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передачі безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,6000 га, що знаходиться за межами населеного пункту с. Лошакова Гута на території Косачівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області згідно проектної документації (а.с. 12 т. 1).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-1173/14-21-сг від 24.05.2021 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1,6000 га, у тому числі сіножатей - 1,6000 га (кадастровий номер 7422083900:21:309:0007) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населеного пункту с. Лошакова Гута на території Деснянської селищної ради Козелецького (нині Чернігівського) району Чернігівської області (а.с. 11 т. 1).

На земельну ділянку з кадастровим номером 7422083900213090017 відділом № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області 04.11.2022 відкрито поземельну книгу (а.с. 35 т. 1).

21.02.2022 ОСОБА_2 замовлено виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та виділу окремих земельних ділянок площею 0,575 га та 1,0250 га (а.с. 26 зворот т. 1). За заявою ОСОБА_2 01.12.2022 здійснено поділ земельної ділянки 7422083900:21:309:0007 на дві, яким присвоєно кадастрові номери 7422083900:21:309:0017 (1,025 га) та 7422083900:21:309:0018 (0,575 га) (а.с. 25-31 т. 1).

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 05.04.2023 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки 7422083900:21:309:0017 площею 1,025 га (а.с. 32-34 т. 1).

Відповідно до інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 350220583 від 12.10.2023, вбачається, що на підставі вказаного договору за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017, площею 1,025 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2665910974220, рішення про державну реєстрації прийнято 05.04.2023 державним реєстратором приватним нотаріусом Чуприненко О.В. за № 67074804 (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 350220583 від 12.10.2023) (а.с. 10 т. 1).

Згідно копії Державного акту на право користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 376350 від 30.12.2010, ДП «Остерське лісове господарство» на підставі розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 22 від 10.02.2010 є постійним користувачем земельної ділянки 7422083900:21:311:0014, площею 1405.3854 га у межах згідно з планом, розташованої на території Косачівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області за межами населеного пункту. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення лісового господарства (державний акт на право користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 376350 від 30.12.2010). Другий примірник акту зберігається в управлінні Держкомзему у Козелецькому районі (а.с. 48 т. 1).

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України №542 від 27.09.2021 діяльність ДП «Остерське лісове господарство» припинено, а його правонаступником є ДП «Чернігівське лісове господарство», яке на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №855 припинено шляхом реорганізації, а саме - приєднання до ДП «Ліси України» з передачею останньому всіх прав та обов`язків (а.с. 70-71 т. 1).

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.12.2023, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422083900:21:311:0014 площею 1405.3854 га зареєстровано за державою в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, а право постійного користування - за ДП «Ліси України (а.с. 115-116 т. 1).

Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 18.07.2023 № 667 та доданого фрагменту публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 30 Косачівського лісництва Філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» та межами земельної ділянки 7422083900:21:309:0017, ця земельна ділянка розташована у виділах 4, 9, 10 кварталу 30 Косачівського лісництва Філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України». (а.с. 39-40 т. 1).

Згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2011 року Філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» (планшет № 6) у Косачівському лісництві знаходиться квартал № 30. Західною межею кварталу № 30 є берег Київського водосховища. Відповідно земельна ділянка 7422083900:21:309:0017 знаходиться у його межах (а.с. 282 т. 1).

Як убачається з Проекту організації та розвитку лісового господарства Косачівського лісництва ДП «Остерське лісове господарство», розробленого у 2012 році, квартал 30 Косачівського лісництва знаходиться у межах регіонального ландшафтного парку у зоні регульованої рекреації. У ході лісовпорядкування описано стан виділів 4, 9, 10 кварталу 30 та розроблені господарські заходи. У виділах 4, 9 лісовий масив вкритий лісовими культурами віком 40-73 роки (а.с. 42-47 т. 1).

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/125-24/1628-ЗТ від 21.05.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 7422083900:21:309:0007 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 7422083900:21:311:0014, відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту с. Лошакова Гута, площею 1,6000 га станом на 2021 рік та координат поворотних точок меж земельної ділянки з розділу 2 (запис від 28.09.2015) Поземельної книги. Площа накладання становить 1,6000 га (а.с. 136 зворот - 153 т. 2).

Згідно з висновком експерта № 3304/24-41 від 06.03.2025 межі земельної ділянка з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 площею 1,0250 га накладаються на межі лісового кварталу 30, а саме на частини таксаційних виділів 4, 5, 9, 10 (планшету № 6) Косачівського лісництва ДП «Остерське лісове господарство» Чернігівської області відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2011 року (нині філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України»). Площа накладання становить 1,0250 га.

Частина лісового кварталу 30 (планшет № 6) Косачівського лісництва, а саме виділи: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, частково виділи 9, 10 розташовані поза межами земельної ділянки площею 1405.3854 га, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Ліси України», згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою ДП «Остерське лісове господарство» серії ЯЯ № 376350 від 30.12.2010.

Земельна ділянка площею 1.0250 га з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 розташована в межах Регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський». Визначити накладення меж земельної ділянки з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 на землі природно-заповідного фонду, які передані до складу КЗ «РЛП «Міжрічинський», станом на 24.05.2021 не вбачається за можливе, оскільки згідно з листом від 15.02.2024 № 08-07/370 Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації землі природно-заповідного фонду у користування КЗ «РЛП «Міжрічинський» не передавались.

Межі земельної ділянки з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 площею 1.0250 га не накладаються на межі земельної ділянки з кадастровим номером 7422083900:21:311:0014 площею 1405.3854 га, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Ліси України», право на земельну ділянку посвідчено Державним актом серії ЯЯ № 376350 від 30.12.2010, виданим ДП «Остерське лісове господарство». Відстань між межами земельних ділянок варіює від 3.0 м до 2.92 м (а.с. 5-27 т. 2).

Згідно з інформацією Філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» № 1081/23.13-2023 від 10.08.2023 підприємству не відомі причини змін у 2021 році конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 7422083900:21:309:0014, у зв`язку з тим, що землі ДП «Остерське лісове господарство» передавались до ДП «Чернігівське лісове господарство» в 2022 році в існуючих межах. Ні ДП «Чернігівське лісове господарство», ні філія «Чернігівське лісове господарство» зміни меж земельної ділянки не проводили (а.с. 41 т. 1).

Згідно з інформацією Філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» № 1425/23.13.2-2023 від 24.10.2023 підприємством не приймались рішення щодо вилучення земельних ділянок з постійного користування в кварталі 30 Косачівського лісництва ДП «Остерське лісове господарство» не приймалось (а.с. 186 т. 1).

У листі Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агенства лісових ресурсів України №02/700 від 01.08.2023 зазначено, що погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки у кварталі 30 Косачівського лісництва філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» не надавалось (а.с. 63 т. 1).

Відповідно до інформації Секретаріату Кабінетів Міністрів України № 22284/0/2-23 від 25.08.2023, Кабінетом КМіністрів України рішення щодо передачі у приватну власність спірної земельної ділянки не приймалось (а.с. 66 т. 1).

Рішенням Чернігівської обласної ради від 20.06.2002 на території Козелецького та Чернігівського районів створено регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський» (далі - РЛП «Міжрічинський») площею 87672,9 га за рахунок земель, що включаються до його складу, без вилучення у землевласників та землекористувачів.

Рішеннями Чернігівської обласної ради від 14.08.2003 «Про уточнення північної межі регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський», від 28.12.2004 «Про виключення частини лісових угідь з господарської зони регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський», від 26.01.2007 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 28.12.2004 «Про виключення частини лісових угідь з господарської зони регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський» змінено межі і площу РЛП «Міжрічинський».

Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський» як об`єкта природно-заповідного фонду розроблено та погоджено уповноваженими державними органами упродовж липня-серпня 2003 року та затверджено рішенням Чернігівської обласної ради від 27.11.2003 (а.с. 49-54 т. 1).

Згідно з додатком № 1 до рішення Чернігівської обласної ради від 27.11.2003 південною межею парку є межа Київської області від р. Десна до фарватеру Київського водосховища (а.с. 50 т. 1).

Відповідно до Положення про регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський», затвердженого наказом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації № 97 від 17.10.2019 РЛП «Міжрічинський» як об`єкт природно-заповідного фонду включає 78753.95 га земель на території колишнього Козелецького та Чернігівського районів, які перебувають під особливою державною охороною. Землі включені до складу парку без вилучення у землевласників та землекористувачів. До земель парку включені землі ДП «Остерське лісове господарство», площею 5550.7 га, зокрема, квартал 30 Косачівського лісництва (а.с. 55-57 т. 1).

Після створення регіонального-ландшафтного парку «Міжрічинський» уповноваженим державним органом із суб`єктами господарювання та органами місцевого самоврядування укладено охоронні зобов`язання, щодо забезпечення охорони тієї частини парку, яка фактично існує на землях, які перебувають у їх власності чи користуванні.

Зокрема, згідно з охоронним зобов`язанням № 7-38/578 від 30.05.2007 складеним з природоохоронною установою - Регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський», останньому з метою охорони, збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних природних комплексів Українського Полісся під охорону та дотримання встановленого режиму передано заповідний об`єкт - Регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський» загальною площею 78753.95 га.

Надалі відповідно до охоронних зобов`язань від 12.09.2019 № 7/38-578 та від 30.11.2021 № 7/38-578 ДП «Остерське лісове господарство» під охорону та дотримання встановленого режиму передано частину території РЛП «Міжрічинський» загальною площею 5550,7 га, розташовану, зокрема, в кварталі 30 Косачівського лісництва (а.с. 58 т. 1).

Згідно з листом Комунального закладу «РЛП «Міжрічинський» №01-35/120 від 02.12.2021 земельна ділянка 7422083900:21:309:007 знаходиться у межах земель природно-заповідного фонду і відноситься до земель господарської зони, звернень про її вилучення до закладу не надходило, погодження не надавалось, рішення про зміну цільового призначення не приймалось. Постійним лісокористувачем вказаної земельної ділянки є ДП «Остерське лісове господарство» (а.с. 61 т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак, характерних для земель лісового фонду (входження до лісового масиву, наявність багаторічної хвойної рослинності), ознайомившись зі змістом земельного та природоохоронного законодавства, загальнодоступними відомостями щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду, і за необхідності, отримавши правову допомогу, проявивши розумну обачність, мали знати, що спірна земельна ділянка відноситься до лісового фонду та знаходиться в межах об`єкту природно-заповідного фонду. Отже, набуття у власність зайнятої багаторічними лісовими культурами земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів.

Реалізація позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки, яка повністю накладається на вже існуючу земельну ділянку, є можливою виключно за умови одночасного застосування такого способу захисту як припинення права власності відповідача на цю земельну ділянку. Та обставина, що спірна земельна ділянка як окремий об`єкт цивільних прав не може правомірно належати відповідачу ОСОБА_1 , має наслідком також скасування її державної реєстрації. Тому обрані прокурором способи захисту прав держави є абсолютно виправданими.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, враховує наступне.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з ч. 3, 4, 7 ст. 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами). При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі якщо земельна ділянка перебуває у користуванні на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, у заставі - із землекористувачем, заставодержателем (підпис якого на погодженні посвідчується нотаріально); зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, - з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

У ч. 1 ст. 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

За приписами ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги (ч. 1). Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (ч. 2).

Згідно ч. 1 ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування, яке включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів (ст. 45, 47, 48, 54 ЛК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства (ст. 100 ЛК України).

У ст. 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі ст. 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (ст. 45 ЗК України).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам`яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.

Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав`яних газонів (частина друга статті 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

У ч. 5 ст. 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Згідно з п. «г», «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

Відповідно до п. «а», «в» ч. 3 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з п. «г» ч. 1, ч. 2 ст. 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення. Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пункті «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Системний аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із державної, комунальної власності було можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України (постанова Верховного Суду від 05.11.2025 у справі №190/998/21 (провадження №61-8127св25).

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

У ст. 391 ЦК України (в редакції на час зміни прокурором предмета позову) визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1). Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Приписами ст. 388 ЦПК України регламентовано право власника на витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017, площею 1,025 га знаходиться за межами населеного пункту с. Лошакова Гута на території Деснянської селищної ради колишнього Козелецького (нині Чернігівського) району Чернігівської області.

Водночас вказана земельна ділянка розташована у виділах 4, 9, 10 кварталу 30 Косачівського лісництва філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» й сформована внаслідок незаконного поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7422083900:21:311:0014, право власності на яку зареєстровано за державою в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, а право постійного користування - за ДП «Ліси України. Категорія земель - землі лісогосподарського призначення, цільове призначення - 09.01 Для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг.

Зазначені обставини підтверджуються копією Державного акту на право користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 376350 від 30.12.2010, виданого ДП «Остерське лісове господарство», з планом меж земельної ділянки (а.с. 48 т. 1), планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» 2011 року (планшет №6) (а.с. 282 т. 1), проектом організації та розвитку лісового господарства Косачівського лісництва ДП «Остерське лісове господарство» (а.с. 42-47 т. 1), інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 18.07.2023 №667 з доданим фрагментом публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 30 Косачівського лісництва філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» та межами земельної ділянки 7422083900:21:309:0017 (а.с. 39-40 т. 1).

Висновком експерта № 3304/24-41 від 06.03.2025 цій справі також підтверджено, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 площею 1,0250 га накладаються на межі лісового кварталу 30, а саме на частини таксаційних виділів 4, 5, 9, 10 (планшету № 6) Косачівського лісництва ДП «Остерське лісове господарство» Чернігівської області відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2011 року (нині філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України»). Площа накладання становить 1,0250 га.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 розташована на території об`єкта природно-заповідного фонду РЛП «Міжрічинський», який було створено у 2002 році на території колишнього Козелецького та Чернігівського районів за рахунок земель, що включаються до його складу, без вилучення у землевласників та землекористувачів; до земель парку включені й землі ДП «Остерське лісове господарство», зокрема, квартал 30 Косачівського лісництва.

Зазначені обставини підтверджується відповідними рішеннями Чернігівської обласної ради, проектом організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Міжрічинський», Положенням про РЛП «Міжрічинський», а також узгоджуються з висновком експерта №3304/24-41 від 06.03.2025, згідно якого земельна ділянка площею 1,0250 га з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 розташована в межах РЛП «Міжрічинський».

За даними інформації філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» № 1425/23.13.2-2023 від 24.10.2023 рішення щодо вилучення земельних ділянок з постійного користування в кварталі 30 Косачівського лісництва ДП «Остерське лісове господарство» не приймалось (а.с. 186 т. 1); Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства Державного агенства лісових ресурсів України у листі за №02/700 від 01.08.2023 повідомило, що погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки у кварталі 30 Косачівського лісництва філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» не надавалось (а.с. 63 т. 1); за інформацією Секретаріату Кабінетів Міністрів України №22284/0/2-23 від 25.08.2023 Кабінетом Міністрів України рішення щодо передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні ДП «Остерське лісове господарство» не приймалось (а.с. 66 т. 1).

За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового та природно-заповідного фондів, що унеможливлює її перебування у приватній власності.

Відтак, наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-1173/14-21-сг від 24.05.2021, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,6 га, кадастровий номер 7422083900:21:309:0007, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населеного пункту с. Лошакова Гута на території Деснянської селищної ради колишнього Козелецького (нині Чернігівського) району Чернігівської області, є незаконним.

Натомість посилання скаржника, що станом на час виникнення спірних правовідносин та на дату звернення прокурора до суду з цим позовом межі РЛП «Міжрічинський» до Державного земельного кадастру не були внесені, а прокурором не надано доказів, що межі РЛП «Міжрічинський» винесені в натурі на місцевості й проект організації території РЛП «Міжрічинський» не є землевпорядною документацією і не містить у своєму складі відомостей про координати поворотних точок меж парку, що унеможливлює встановлення місцезнаходження спірної земельної ділянки в межах парку, а також на лист Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 15.02.2024 згідно, якого землі природно-заповідного фонду у користування КЗ «РЛП «Міжрічинський» не передавались, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» факт існування території чи об`єкта природно-заповідного фонду пов`язується лише з прийняттям уповноваженим органом рішення про його створення, а відсутність документації із землеустрою щодо встановлення меж такого об`єкта в натурі не змінює його правового статусу та не припиняє режиму особливої охорони земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі №910/8413/21 (провадження №12-9гс23) зробила висновки, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. У випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №910/2323/18, зазначив, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Верховний Суд у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі №911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі №752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі №734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі №621/394/20, від 23 липня 2024 року у справі №621/1372/20, від 17 вересня 2024 року у справі №910/10049/22, від 09 жовтня 2024 року у справі №621/989/20, зробив висновки, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», при цьому неоформлення земель під об`єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2025 року у справі №743/1087/23 (провадження №61-11115св24) зазначив, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташований регіональний ландшафтний парк, та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності.

Таким чином, відсутність установлених у натурі меж РЛП «Міжрічинський» та рішень про передачу земель цього парку у користування юридичній особі Комунальному закладу «РЛП «Міжрічинський» не може ототожнюватися з відсутністю самого об`єкта природно-заповідного фонду та не виключає можливості доведення розташування спірної земельної ділянки в його межах з урахуванням інших доказів у справі.

Наведене стосується і питання щодо визначення цільового призначення спірної земельної ділянки, оскільки сам факт розташування її у межах території лісового та природного-заповідного фонду автоматично відносить цю ділянку до земель лісового та природно-заповідного фонду.

Крім того, слід врахувати, що РЛП «Міжрічинський» був створений на території земель лісогосподарського призначення постійного користувача ДП «Ліси України» без їх вилучення.

При цьому, у матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження факту зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, яку передано у приватну власність, виключення її з переліку територій чи земель лісового та природно-заповідного фонду, що суперечить вимогам ст. 20 ЗК України.

Не заслуговують на увагу посилання заявника на суперечливість висновків судових експертиз щодо накладення меж спірної земельної ділянки, оскільки зміст висновку експерта №СЕ-19/125-24/1628-ЗТ від 21.05.2024, висновку експерта №3304/24-41 від 06.03.2025 зводяться до одного й того: спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017, площею 1,0250 га знаходиться у межах території лісового кварталу 30 Косачівського лісництва ДП «Остерське лісове господарство» Чернігівської області ДП «Ліси України» та в межах РЛП «Міжрічинський».

Зазначення ж у висновку експерта №3304/24-41 від 06.03.2025 окремим пунктом, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 площею 1,0250 га не накладаються на межі земельної ділянки з кадастровим номером 7422083900:21:311:0014 площею 1405.3854 га, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Ліси України», право на земельну ділянку посвідчено Державним актом серії ЯЯ №376350 від 30.12.2010, з огляду на зміст всього цього експертного дослідження, висновок іншої експертизи та вищеописані письмові докази не спростують юридичний факт належності спірної земельної ділянки до земель лісового та природно-заповідного фонду.

Апеляційний суд також перевірив доводи заявника щодо безпідставності задоволення місцевим судом заяви прокурора про зміну предмета позову і з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога.

На стадії підготовчого провадження прокурор 06.06.2025 подав до суду першої інстанції заяву про зміну предмета позову, в якій з огляду на внесення законодавцем змін у ст. 391 ЦК України, просив витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Чернігівської облдержадміністрації спірну земельну ділянку та скасувати рішення про її державну реєстрацію.

Водночас, як у первісній позовній заяві, так і в заяві прокурора від 06.06.2025 викладені одні й ті ж обставини, якими прокурор обґрунтовував позовні вимоги (ті самі підстави позову). У вказаній заяві прокурор змінив лише предмет позову. Таким чином не обґрунтованим є довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув заяву прокурора від 06.06.2025, якою одночасно змінені предмет і підстава позову.

Наведений висновок узгоджується зі змістом п. 132.1-132.4 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц.

Не вбачає колегія суддів і порушення судом першої інстанції принципів рівності та змагальності сторін, як то вказує апелянт. Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував всі обставини справи, зважив на доводи всіх сторін, на які вони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, надав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення з урахуванням вимог ст. 89 ЦПК України.

Апеляційний суд враховує, що відповідачі всупереч вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надали переконливих доказів, на спростування вимог позивача та поданих ним доказів щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісового та природно-заповідного фонду.

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі №755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено належними, достатніми й достовірними доказами, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 площею 1,025 га перебуває у межах земель лісового фонду, власником яких є держава, а постійним землекористувачем - ДП «Ліси України», а також на території природно-заповідного фонду РЛП «Міжрічинський», що свідчить про правильність висновку суду першої інстанції та необґрунтованість аргументів апеляційної скарги щодо даної обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2).

Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Враховуючи, що ані постійний землекористувач ДП «Ліси України», ані уповноважені органи державної влади, не погоджували зміни цільового призначення та вилучення спірної земельної ділянки на території РЛП «Міжрічинський», право держави в особі Чернігівської облдержадміністрації на цю земельну ділянку не припинилося і до ОСОБА_2 , а в подальшому й за укладеним правочином до ОСОБА_1 , не перейшло.

За таких умов, ефективним способом судового захисту держави щодо відновлення права власності на спірну земельну ділянку лісового та природно-заповідного фонду на підставі зміненої норми ст. 391 ЦК України є вимога про витребування цієї земельної ділянки, яка з урахуванням зміни предмета позову і пред`явлена прокурором і з такою вимогою позивача погоджується апеляційний суд.

У ч. 4 ст. 10 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (див. рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Щокін проти України»), напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних, лісових та інших природних ресурсів і об`єктів лісового й природно-заповідного фонду, зокрема і до РЛП «Міжрічинський».

У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.

Як було вище зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду.

При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 141, ч. 1ст. 50 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, п.п. «а», «б» ч. 1 ст. 91, пункти «а», «б» ч. 1 ст. 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (див. постанови від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (п. 127), від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц (п. 90), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (п. 148), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (п. 53), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (п. 117), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (п. 9.75)).

Надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території РЛП «Міжрічинський» суперечить як статусу цього об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на здійснення певної діяльності, зокрема селянського господарства, на відповідних землях.

Право держави витребувати земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктами лісового та природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її передання на користь фізичної особи, передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

Тому за змістом наведених вище положень закону, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і державний орган Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, і ОСОБА_2 і наступний власник ОСОБА_1 , знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передачі й отримання у приватну власність спірної земельної ділянки на території Косачівського лісництва ДП «Ліси України» і РЛП «Міжрічинський» для вищевказаної мети.

Отже, втручання судом у право власності набувачів спірної земельної ділянки, мирно володіти цією ділянкою відповідає закону.

Апеляційним судом також враховано, що обґрунтованими є аргументи прокурора, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не можна вважати добросовісними набувачами спірної земельної ділянки.

У ч. 1 ст. 388 ЦК України зазначено, що добросовісним набувачем є особа, яка придбала майно за відплатним договором в іншої особи, що не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

РЛП «Міжрічинський» має значну площу (78753,95 га) та перебуває під посиленою державною охороною і як об`єкт природно-заповідного фонду створений ще у 2002 році,.

Відомості про РЛП «Міжрічинський», у межах якого знаходиться спірна земельна ділянка, містяться у відкритих джерелах мережі Інтернет, офіційному вебпорталі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації, відкритих даних Державного земельного кадастру України, а також на місцевості позначені відповідними інформаційними стендами.

Крім того, із додатково наданих сторонами доказів (актів огляду із відеозаписами та фотознімками) спостерігається наявність на спірній земельній ділянці саме лісового масиву з багаторічними деревами (в переважній більшості лісовий масив становлять сосни). При цьому, як надані прокурором, так і стороною відповідача, зазначені документи не містять істотних розбіжностей, які б могли вплинути на правильне вирішення справи та стосуються земельної ділянки, щодо якої наявний спір, що підтверджувалось обома сторонами.

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки (місце розташування, наявність багаторічних дерев та інших загальних зелених насаджень), проявивши розумну обачність, власники земельної ділянки могли і повинні були знати про те, що спірна земельна ділянка розташована на території об`єкта лісового та природно-заповідного фонду.

У зв`язку з цим, у даному випадку немає підстав вважати, що мали місце недобросовісні дії лише з боку державного органу.

Набуваючи у власність земельну ділянку та діючи розумно, кожен із власників, зокрема й ОСОБА_1 , перевіряючи місцезнаходження ділянки, мали можливість та повинні були достовірно пересвідчитись у тому, що ця земельна ділянка знаходиться поза межами лісового фонду та РЛП «Міжрічинський».

При цьому, відповідачами не доведено, що у них були перешкоди самостійно чи із залученням відповідних фахівців, зокрема й у галузі права, ознайомитися із земельною документацією та нормами чинного законодавства, зробивши відповідні висновки щодо цільового призначення та режиму використання спірної земельної ділянки.

Таким чином, усунення перешкод державі з боку ОСОБА_1 у користуванні спірною земельною ділянкою, розташованою у межах лісового фонду та РЛП «Міжрічинський», відповідатиме легітимній меті, такий захід втручання у право власності ОСОБА_1 буде пропорційним цій меті й не становитиме надмірний тягар для відповідача, якого не можна вважати добросовісним набувачем.

За таких обставин, вимога прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом її витребування на користь держави в особі Чернігівської облдержадміністрації є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог прокурора про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Одними із засад державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Наведена норма кореспондується з положенням п. 9 ч. 1 ст. 27 цього Закону, згідно якої державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Оскільки позовною вимогою прокурора є витребування спірної земельної ділянки, то задоволення судом даної вимоги в силу зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_1 , як кінцевим власником цього нерухомого майна.

Отже, при задоволенні зазначеної частини позову прокурора, вимога про скасування рішення нотаріуса як державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави, а тому також підлягає задоволенню, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.10.2023 у справі №734/1560/20 за схожих правовідносин.

Крім того, на думку апеляційного суду наявні правові підстави для задоволення й позовної вимоги прокурора про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку.

Законодавцем установлено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися лише у певних цілях з дотриманням умов та вимог, визначених ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Згідно ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні системи, меліоративні мережі та інші складові частини меліоративної системи, складові частини меліоративних мереж.

Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень) (ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Дана норма також кореспондується з ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, згідно якої земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням, яке суперечить дозволеним видам використання земель на заповідних територіях, передання її у приватну власність та використання для таких цілей порушує вимоги закону.

При цьому, правовий режим земельних ділянок сільськогосподарського призначення є повністю відмінним від правового режиму земель лісогосподарського та природоохоронного призначення.

Тому, доки в Державному земельному кадастрі існуватиме інформація про спірну земельну ділянку з діючим цільовим призначенням (землі сільськогосподарського призначення, 01.03 для ведення особистого селянського господарства), яке суперечить дійсному (землі лісогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), такі офіційні дані позбавляють державу можливості реалізувати всі правомочності власника цієї земельної ділянки.

Відтак, з метою поновлення прав держави на землі лісового та природно-заповідного фонду державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7422083900:21:309:0017 підлягає скасуванню в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням ОСОБА_1 усіх речових прав щодо неї.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Отже, викладені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_1 визначали межі апеляційного перегляду та відповідно були перевірені судом апеляційної інстанції.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01.04.2026 - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.09.2026.

Головуючий Судді