Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №359/6322/24 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 359/6322/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/12047/2026

Головуючий у суді першої інстанції Л. В. Яковлєва

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

18 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Шкоріної О. І., Євграфова Є. П.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»

відповідач ОСОБА_1

розглянув в приміщенні Київського апеляційного суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Л. В. Яковлєвої, в примішенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області,

в с т а н о в и в :

13 червня 2024 року через систему «Електронний суд» до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшов позов у якому АТ «СЕНС БАНК» просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 631692265 у розмірі 185 002,18 грн. та суму сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17 червня 2021 року між АТ «Альфа Банк», яке в подальшому перетворилось в АТ «СЕНС БАНК», та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631692265 (Кредитний договір). Відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 кредит, а ОСОБА_1 зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. У випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. АТ «Альфа Банк» належним чином виконало свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 17 липня 2023 року становить 185002,18 грн., з яких 27428,52 грн. прострочене тіло кредиту, 526,44 грн. відсотки за користування кредитом, 157047,22 грн. тіло кредиту. З метою досудового, добровільного врегулювання спору на адресу позичальника було направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань. Дану вимоги залишено відповідачем без реагування. З урахуванням викладеного, АТ «СЕНС БАНК» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 631692265 у розмірі 185 002,18 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2026 року позов АТ «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «СЕНС БАНК» заборгованість за кредитним договором № 631692265 у розмірі 185 002, 18 грн. та понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422, 40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що рішення суду постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права і підлягає скасуванню.

Зауважує, що відповідно до паспорту споживчого кредиту, визначено строк кредитування який складає 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання клієнтом умов Договору.

Одночасно з цим, відповідно до розрахунку заборгованості, відсотки нараховувались у період з 17.06.2021 по 17.07.2023.

Отже, на думку апелянта, з огляду на закінчення строку кредитування, нарахування позивачем процентів після спливу визначеного договором строку кредитування не відповідає положенням закону.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що при більш детальному досліджені доданої виписки за рахунком НОМЕР_1 , можна встановити, що позивачем списувались кошти як проценти за овердрафт, проценти за користування кредитом (як за покупки так і готівкові операції), списання плати за користування послугою смс- інформування, проте, кредитним договором не узгоджені умови щодо списання коштів за смс-інформування, списання процентів за овердрафт та інші.

Крім, того у вказаному рахунку відсутні жодні операції про зняття готівки в банкоматі та інші операції, які б свідчили про використання відповідачем кредитних коштів. Однак згідно з розрахунку заборгованості розмір боргу за тілом кредиту постійно збільшувався та станом на 17.07.2023 року становив 158 812, 28 грн.

По виписці за платіжній картці Word Debit НОМЕР_2 , вбачається, що з 31.01.2022 жодних операцій по картці не було та у подальшому жодних операцій із зняття відповідачем кредитним коштів здійснено не було.

Проте, згідно з розрахунку заборгованості починаючи з 31.01.2022 розмір боргу за тілом кредиту постійно збільшується та станом на 31 грудня 2022 року становить вже 162 149,28 грн. Крім того з 31.12.2022 відповідно до розрахунку, заборгованість за простроченим тілом починала зростати та станом на 17.07.2023 склала 27428,52 грн.

Позивач АТ «СЕНС БАНК» своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

09 вересня 2026 року у судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином.

З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає вирішенню розгляд справи, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувалися судом 09.09.2026.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів встановлені наступні обставини справи.

17 червня 2021 року між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631692265 шляхом акцептування ОСОБА_1 пропозиції банку на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної ліні, відповідно до умов якої АТ «Альфа Банк» зобов`язалося надати відповідачу кредит, а відповідач зобов`язався в поряду та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

З паспорта споживчого кредиту вбачається, що сторонами за вказаним кредитним договором узгоджено суму кредиту - 126 000 грн., строк кредитування - 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання клієнтом умов договору, процентна ставка встановлена в розмірі 39,59 %.

Як убачається із виписки по рахунку з кредитною карткою ОСОБА_1 за період з 17.06.2021 по 17.07.2023, відповідач користувався наданою йому кредитною карткою, частково здійснював погашення заборгованості, тобто, реалізував своє право на користування кредитними коштами. Водночас, станом на 17 липня 2023 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 185 002,18 грн. (т. 1 а.с. 136-144).

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року (т. 1 а.с. 100-127).

Вирішуючи спір у даній справі, суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови кредитного договору, у добровільному порядку ухиляється від сплати заборгованості, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 631692265 від 17 червня 2021 року в розмірі 185 002,18 грн.

Перевіряючи таке твердження суду, колегія суддів зазначає наступне.

Так, основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог статей 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

Оскільки презумпція правомірності укладеного сторонами кредитного договору не спростована, а доказів визнання його недійсним матеріали справи не містять, колегія суддів виходить з того, що укладений між сторонами договір є чинним та таким, що породжує для його сторін взаємні права та обов`язки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 скористався наданим банком кредитним лімітом, що підтверджується випискою по рахунку (т. 1 а. с. 136-139), здійснював операції з використання кредитних коштів та частково погашав заборгованість. При цьому останній платіж на погашення кредитної заборгованості було здійснено ним 15.02.2022 року, що свідчить не лише про визнання наявності боргу, а й про вчинення дій щодо пролонгації кредитних правовідносин відповідно до умов договору.

Разом з тим після зазначеної дати відповідач не здійснював жодних платежів на погашення заборгованості, внаслідок чого зобов`язання за кредитним договором належним чином виконано не було.

В матеріалах справи міститься детальний розрахунок заборгованості, поданий позивачем (т. 1 а. с. 140-144), із зазначенням періодів нарахування процентів, їх розміру, руху коштів по рахунку та загальної структури боргу. Вказаний розрахунок апелянтом належним чином не спростований, а також ним не подано жодних доказів, які б свідчили про неправильність такого розрахунку чи повне або часткове погашення заборгованості у заявленому розмірі.

Відповідно до принципу диспозитивності та положень статей 12, 81 ЦПК України саме сторони зобов`язані доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. Водночас, ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на спростування розрахунку позивача.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював нарахування процентів за користування кредитом та їх списання шляхом збільшення використаного кредитного ліміту, тобто фактично здійснював капіталізацію процентів, що призводило до зростання загального розміру заборгованості.

Разом з тим такі дії банку були передбачені умовами укладеного договору та стали наслідком неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасного погашення заборгованості. Саме невиконання відповідачем обов`язку зі сплати мінімальних платежів спричинило накопичення процентів та збільшення розміру боргу.

Апеляційний суд зауважує, що враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із банком, якщо дійсно вважав умови договору несправедливими, натомість ОСОБА_1 погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Тобто, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором.

Таким чином, вирішуючи спір у даній справі, суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості з відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

При цьому, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було ухвалено судове рішення про відмову у задоволенні позову, то колегія суддів не вбачає підстав для покладення на позивача понесених відповідачем судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Л. Д. Поливач

Є. П. Євграфова

О. І. Шкоріна