Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №686/35255/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/35255/25

Провадження № 22-ц/820/1689/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Плінська І.П.

з участю представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/35255/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2026 року у складі судді Колієва С.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дорожня профспілкова організація Південно-Західної залізниці «Вільна профспілка машиністів України», про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог, просив зобов`язати АТ «Українська залізниця» нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у розмірі 30 990 грн та компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 6-ти місячного заробітку у сумі 80 694,18 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 посилався, що він тривалий час працював у Регіональній філії «Південно-західна залізниця» АТ «Українська залізниця». 02.03.2023 року був звільнений з посади монтера колії 4 розряду на підставі п.2 ст.40 КЗпП України внаслідок невідповідності працівника виконуваній роботі за станом здоров`я. При звільненні йому не було виплачено вихідну допомогу згідно ст.44 КЗпП в розмірі одного середньомісячного заробітку, а також не було виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення, передбачену п.3.10 Колективного договору на 2001-2005 року, який був пролонгований на 2006-2022 роки. При цьому, у наказі про його звільнення зазначено, що вказані кошти будуть виплачені «після окремого рішення АТ «Українська залізниця». На його неодноразові звернення щодо здійснення виплати вихідної допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення отримував відповіді АТ «Укрзалізниця», в яких зазначалося, що на період дії воєнного стану призупинено ряд виплат, передбачених колективним договором, зокрема і матеріальної допомоги на оздоровлення і що відповідні виплати будуть здійснені після прийняття окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Позивач вважав, що така відмова відповідача у проведенні повного розрахунку при його звільненні є незаконною, суперечить вимогам Закону України «Про оплату праці» та положенням Колективного договору. При цьому просив врахувати, що відповідач не вправі був в односторонньому порядку змінювати умови Колективного договору, а відповідне рішення правління АТ «Укрзалізниця», в частині призупинення додаткових виплат, зокрема матеріальної допомоги було визнано незаконним та скасовано рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року (справа №211/7338/23), і таке рішення постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року було залишено без змін.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2026 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки у розрахунку закрито.

Позов задоволено, стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 30 990 грн матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки, а також середній заробіток за час затримки при розрахунку при звільненні 80 694,18 грн, з відрахуванням із вказаних сум при виплаті належних податків та зборів. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір 1211,20 грн та 1211, 20 грн судового збору на користь ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Зважаючи на економічну ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово-економічного становища товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану та до нормалізації ситуації в товаристві. Як наслідок, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол засідання правління №Ц-54/31), яке діяло на час звільнення позивача, було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Окрім того, 27.06.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/39 від 27.06.2024), яке є чинним, ухвалено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філії, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

За таких обставин, що призупинення виплати позивачу відповідної матеріальної допомоги, було здійснено у відповідності до вимог закону, а отже такі вимоги позивача є безпідставними. Крім того, матеріальна допомога на оздоровлення для працівників АТ «Українська залізниця» віднесена до інших заохочувальних і компенсаційних виплат, які передбачені колективним договором, а не законом. Відповідно до закону на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, у тому числі матеріальної допомоги на оздоровлення. Отже, ОСОБА_1 не має права на таку матеріальну допомогу, до того ж ним пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги. відповідач посилається, що не заслуговують на увагу посилання відповідача на те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 1.1.4. протокольного рішення № « 54/31 Ком.т, адже Верховним Судом встановлено незаконність призупинення у такий спосіб здійснення матеріальних виплат, які входять до структури заробітної плати.

Також суд першої інстанції обґрунтовано вирішив стягнути втрачений заробіток в межах преклюзивного 6-місячного строку, при цьому врахував тривалість здійснення прострочення роботодавцем, систематичне ігнорування законних вимог працівника, шо підтверджується численними заявами та скаргами працівника, копії яких наявні у матеріалах справи, а також співмірність із розміром основної заборгованості із виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, яка складає 30 990 гривень

Оскільки відповідач не здійснив повного розрахунку з працівником при звільненні, надав належного письмового повідомлення про всі суми, які мають бути нараховані ти виплачені та не провів повного розрахунку, як того вимагає закон. Тобто порушення законодавства про працю є триваючим, а тому строк звернення до суду не пропущено.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 2019 року працював у регіональній філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства «Українська залізниця», остання посада – монтер колії 4 розряду.

Наказом № 68/0с від 02.03.2023 року позивач був звільнений з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КзПП внаслідок невідповідності виконуваної роботи стану здоров`я із проведенням компенсації за невикористані дні відпустки за період з 27.02.2021-26.02.2022 року( 5 днів), 27.02.2022 року -26.02.2023 року – 28 днів.

Також у даному наказі зазначено виплатити:

- вихідну допомогу згідно ст.. 44 КзПп в розмірі середньомісячного заробітку;

- 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачені п. 3.10 змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2022 р.р., після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Як вбачається з колективного договору, укладеного між адміністрацією виробничого підрозділу «Шепетівська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» і профспілковим комітетом первинної профспілкової організації Шепетівської дистанції сигналізації та зв`язку (зі змінами, які діяли на час виникнення спірних відносин), визначено наступне:

- п.3.10 працівникам ВП Шепетівської дистанції сигналізації та зв`язку, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні (пп. 1.1.4 п.1.1).

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів.

Скасовуючи дане протокольне рішення суди виходили з того, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», за нормами якого на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав він чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік відповідно до п. 3.10 Колективного договору позивачу при звільненні на час ухвалення рішення позивачу не виплачені.

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інші заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що матеріальна допомога на оздоровлення, відносяться до заробітної плати як інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Так дійсно згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Однак у рішенні Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) № 1-р/2025 вказано, що «Конституційний Суд України зазначає, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування тощо.

У становлення строків звернення працівника до суду щодо вирішення трудового спору є допустимим лише за умови дотримання принципу домірності (пропорційності): вони мають бути застосовані з легітимною метою (юридична визначеність, ефективність судочинства), бути потрібними (захист від утрудненого доказування через плин часу) та не виходити за межі, виправдані в демократичному суспільстві. Окремим критерієм, що конкретизує пропорційність, є розумність установленого строку: його визнають конституційно допустимим лише тоді, коли він забезпечує реальну можливість звернення до суду, не створює надмірного чи несправедливого тягаря для особи та відповідає об`єктивним умовам суспільного життя на час ухвалення закону.

Отже, строки звернення до суду мають забезпечувати ефективний судовий захист та застосовуватися пропорційно, не позбавляючи особу реальної можливості реалізувати своє право на судовий захист та захистити порушене право. Строки звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат відповідають вимогам Конституції України лише за умови, що вони не позбавляють сутності права на своєчасне одержання винагороди за працю; вони повинні бути вмотивовані легітимною метою юридичної визначеності й ефективності судочинства, залишати працівникові реальну і достатню можливість для звернення до суду, забезпечувати баланс інтересів працівника, роботодавця та суспільства.

Застосовуючи ці критерії до оспорюваних приписів Кодексу, Конституційний Суд України констатує: законодавець хоча й мав на меті дотримання юридичної визначеності та організації правосуддя, однак тримісячний строк у справах щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є надмірно коротким.

Конституційний Суд України також зазначає, що баланс між правом працівника на своєчасне й повне одержання винагороди за працю, інтересом роботодавця у юридичній визначеності та захисті від безмежної в часі відповідальності, а також публічним інтересом у стабільності правопорядку й ефективності правосуддя в будь-якому разі не може бути досягнутий у спосіб позбавлення працівника можливості скористатися своїм правом на одержання винагороди за працю.»

Хоча Конституційний Суд України і не визнав не конституційною норму ч. 2 ст. 233 КЗпП, апеляційний суд вважає за можливе послатись на мотивувальну частину даного рішення з огляду на обставини справи.

Так в наказі про звільнення працедавець сам вказав: «Виплатити позивачу 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачені п. 3.10 змінами змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2023 р.р.»

При цьому представник відповідача у відзиві послався на невиплату позивачу даних коштів при звільненні в зв`язку з тим. що виплати передбачені колективним договором, на які має право позивач, призупинені згідно із рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022 і дане рішення повністю відповідає вимогам Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно прикінцевих положень якого, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Також представник позивача фактично не заперечив право позивача на отримання даних коштів, визнала обов`язок підприємства по їх сплаті і зазначила, що дані виплати будуть проведені пр. настанні відповідної фінансової можливості.

Тобто порушення прав позивача є триваючим та фактично визнаються відповідачем, однак з посиланням на введення воєнного стану та тимчасове призупинення таких виплати.

З врахування викладеного, триваючого порушення прав позивача, мотивів рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1-р/2025 щодо принципу пропорційності і захисту прав працівника, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено строк звернення з даним позовом до суду, а посилання суду першої інстанції на норми ч. 2 ст. 233 КЗпП є помилковими.

При цьому як вказано вище рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів і про дані обставини позивач знати не міг, відповідач не надав суду доказів про обізнаність позивача про ухвалення даних рішень і таке рішення було надано відповідачем лише разом з відзивом на позовну заяву і лише з цього моменту відповідач дізнався про відновлення виплат та з цього моменту слід обраховувати строк, передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП, який з врахуванням і даних обставин не пропущений.

З цих підстав доводи апеляційної скарги про пропуском позивачем строків звернення до суду про стягнення заборгованості, передречені ч. 2 ст. 233 КзПП, слід відхилити.

Що стосується розгляду позовних вимог позивача по суті, то колегія суддів виходить з наступного.

В позові позивач просив суд стягнути на його користь, передбачені колективним договором, наказом про звільнення, невиплачену йому при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки передбачено п 3.10 Колективного договору.

Відповідно до ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Поняття заробітної плати та її структура визначені в ст.ст. 1. 2 закону України «Про оплату праці», зазначені вище.

Згідно ст. 116 КЗПП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як передбачено частиною першою статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як вказана вище матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік, виплата якої передбачена в наказі про звільнення, позивачу виплачена на час ухвалення рішення суду не виплачена.

Згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом.

Відповідно до п.п. 2, 3 прикінцевих положень цьогож Закону Главу XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України доповнити пунктом 2 такого змісту:

"2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Однак рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, оскільки таке рішення було видане до набрання чинності Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Таким чином з врахуванням змісту наказу 68/ос від 02.03.2023 року про звільнення позивача з роботи, а саме виплати 6 прожиткових мінімумів матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік розмір такої допомоги за 2022 рік складає 14886 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2023 рік - 2481х6), що відповідачем в апеляційному суді не заперечувалось.

В зв`язку з цим рішення суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача не виплачену при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік в сумі 14886 грн. є законним та обґрунтованим.

В зв`язку з цим суд першої інстанції правомірно стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь позивачки і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у межах шестимісячного строку відповідно до вимог ст. 117 КзПП, оскільки відповідач затримав розрахунок із позивачем майже на три роки.

Доводи відповідача про відсутність підстав для виплати позивачу матеріальної допомоги за 2022 рік не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та чинних нормах закону, спростовуються наведеними аргументами в мотивувальній частині постанови..

При цьому суд відхиляє посилання апелянта на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/39 від 27.06.2024), яке є чинним та яким ухвалено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філії, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки дане рішення прийнято після звільнення позивача з роботи, не має зворотної дії в часі, а тому на правовідносини між позивачем та відповідачем на час звільнення позивача з роботи не розповсюджується.

В той же час, стягуючи з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16104 грн., суд першої інстанції допустив помилку.

Відповідно до п. 3.1 Порядку надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», що є додатком до колективного договору матеріальна допомога на оздоровлення надається працівникам один раз в календарному році на підставі поданої заяви, як правило, при наданні щорічної відпустки не менше 14 календарних днів.

У разі звільнення працівника йому відповідно до вимог статті 83 КЗпП України виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Основною умовою, за якої виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічної відпустки (повністю або її частини).

Таким чином, подією, яка безпосередньо пов`язується з виплатою цієї допомоги, має бути рішення про надання щорічної відпустки (або частини такої відпустки).

Якщо працівник отримав грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки, матеріальна допомога на оздоровлення не виплачується.

Отже, допомога на оздоровлення надається лише у разі надання щорічної відпустки. У випадку виплати компенсації за невикористану відпустку допомога на оздоровлення не виплачується

Такі правові висновки викладені в постанові постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 464/2409/16, від 30 червня 2020 року у справі № 761/1091/18), від 08 січня 2025 року у справі № 753/8125/17

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до роботодавця про надання йому щорічної відпустки повністю або частково за 2023 рік і рішення про надання щорічної відпустки і про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік роботодавець не приймав, водночас позивачу сплачено компенсацію за невикористану відпустку за 2023 рік.

Вказані обставини представник позивача підтвердив в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного слід відмовити у задоволенні вимог позивача у частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

З врахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16104 грн. підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На виконання вимог ухвали суду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі позивач сплатив 1211,2 грн., позов в цій частині задоволено повністю, тому даний судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

При цьому з огляду на положення п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати, а тому в частині вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення судові витрати у вигляді судового збору за дані вимоги підлягають стягненню з відповідача в дохід держави.

Позов в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення заявлено з ціною 30990 грн., задоволено частково на суму 14886 грн., тобто на 48,03% (14886х100%/30990), а тому з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір за подачу позову в сумі 581,73 грн. (1211,2х48,03%).

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що, оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог про заборгованості по заробітній платі та відшкодування державі судового збору слід змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 14886 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення та в дохід держави 581,73 грн. з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а в решті рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 травня 2026 року змінити.

Викласти абзаци другий, третій, четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Архітектора Кобелєва, 3/8, код ЄДРПУО 14277975) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНКПП2508802934) заборгованість по заробітній платі у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік в сумі 14886 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 80 694,18 гривень, з яких підлягають відрахуванню і сплаті податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (місцезнаходження: м. Київ, вул.. Архітектора Кобелєва, 3/8, код ЄДРПУО 14277975) в дохід держави судовий збір 581,73 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Л.М. Грох

Т.О. Янчук