Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №361/898/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 361/898/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/16131/2026Головуючий у суді першої інстанції - Писанець Н.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

секретар Цалко Д.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Шевченка О.Б. ,

представника відповідача Садової О.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Шевченком Олександром Борисовичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рено Україна» про визнання дій службових осіб мобінгом, визнання недійсним наказу про звільнення та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У cічні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Рено Україна», згідно з яким просив:

- Визнати дії службових осіб АТ «Рено Україна» такими, що підпадають під визначення мобінгу, відповідно до положень ст. 202 КЗпП України та визнати недійсними рішення, зазначені у наказі № 64-к від 20.12.2023 про звільнення позивача з займаної посади, повідомленні № 66-к від 20.12.2023 про відсутність посад та наказі № 62-к від 19.12.2023 про скорочення штату;

- Стягнути з АТ «Рено Україна» на користь позивача моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн.;

- Стягнути з АТ «Рено Україна» на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 4239,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював у ПрАТ «Рено Україна» на посаді керівника служби технічної підтримки.

Наказом №64-К від 20.12.2023 позивача було попереджено про наступне звільнення з роботи з 29.02.2024 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням його посади.

Крім того, повідомленням №66 від 20.12.2023 позивача було повідомлено про наступне звільнення з посади Керівника служби технічної підтримки АТ «Рено Україна» відповідно до наказу від 19.12.2023 № 62-к, з 29.02.2024.

В зазначеному повідомленні було вказано, що у зв'язку з економічною ситуацією в Україні, дією військового стану та скороченням обсягів діяльності, АТ «Рено Україна» не має вакантних посад і тому товариство не може запропонувати позивачу іншу роботу.

Разом з тим, позивач вказував на порушення своїх прав у зв`язку з виданням цих наказів, оскільки, на його думку, передумовою ухвалення цих наказів було багатомісячне цькування позивача з боку співробітників АТ «Рено Україна» - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які запропонували йому звільнитись у зв`язку з їх викриттям позивачем перед керівництвом товариства у справі «Автогор», що мала ознаки корупційних діянь цих співробітників, на думку позивача.

За ініціативою вказаних співробітників, відносно позивача було проведено службове розслідування, за висновками якого від 19.07.2023 було встановлено факт перевищення ним повноважень, порушення процедури та кодексу етики «Рено».

Вважаючи себе таким, що піддається цькуванню та психологічному тиску, 27.07.2023. позивач звернувся до керівництва із заявою про цькування та мобінг, у якій висловив незгоду з вищевказаним звітом щодо службового розслідування відносно нього.

За результатами розгляду його заяви, позивача було ознайомлено з наказом №43-к від 22.08.2023 «Про результати службового розслідування» та зобов`язано повторно пройти навчання на тему Етики у Рено Груп та повторно ознайомитись з Правилами Внутрішнього трудового розпорядку АТ «Рено Україна» та кодексами етики Рено Груп та з питань антикорупції.

Також, за результатами розгляду заяви позивача про мобінг, було проведено службове розслідування, результати якого викладені у наказі №43-к від 02.11.2023, у якому зазначено, що заява ОСОБА_1 не знайшла свого підтвердження.

За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом, який просив задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25.05.2026 у задоволенні позову відмовлено (т. 4, а.с. 14-19).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції фактично не розглянув заявлені позовні вимоги по суті, не встановив юридично значимих обставин справи, не надав належної оцінки поданим доказам та не перевірив доводи позивача щодо наявності мобінгу, причинного зв'язку між систематичним психологічним тиском і подальшим звільненням, обмежившись виключно висновком про неналежність обраного способу захисту.

У свою чергу, позов позивача грунтувався на твердженні, що його звільненню передував тривалий процес систематичного психологічного переслідування (мобінгу), а рішення про скорочення посади стало не самостійною управлінською дією роботодавця, а завершальним етапом реалізації раніше сформованого наміру усунути позивача з роботи (т. 4, а.с. 25-51).

Позивач та його представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість, підтримавши обгрунтування, викладене у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посаді керівника служби технічної підтримки ПАТ «Рено Україна».

Наказом №64-К від 20.12.2023 позивача було попереджено про наступне звільнення з роботи з 29.02.2024р. на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням його посади.

Крім того, повідомленням №66 від 20.12.2023р позивачу поставили на вид його наступне звільнення з посади керівника служби технічної підтримки АТ «Рено Україна», відповідно до наказу від 19.12.2023 №62-к, з 29.02.2024.

Наказом від 29.02.2024 № 08-К ОСОБА_1 було звільнено з посади.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що його звільненню передував тривалий процес систематичного психологічного переслідування (мобінгу), а рішення про скорочення посади стало не самостійною управлінською дією роботодавця, а завершальним етапом реалізації раніше сформованого наміру усунути позивача з роботи.

Так, відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, що передбачає кілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тобто, скорочення штату представляє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Відповідно до ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При проведенні звільнення працівників в зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України керівниками підприємства повинні бути дотримані вимоги ст. 42 та ст.49-2 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 по справі №6-2748цс15 викладено правовий висновок про те, що під час звільнення працівника на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації праці, у тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених ст.49-2 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважене право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник є таким, що належно виконав наведені вище вимоги КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У разі відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації - працівник підлягає звільненню відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у п. 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою, на іншу роботу.

Так, у даній справі позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними рішення, зазначені у наказі №64-к від 20.12.2023 про майбутнє звільнення позивача із займаної посади та повідомленні №66-к від 20.12.2023 про відсутність посад та наказі №62-к від 19.12.2023 про скорочення штату.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, вказаний наказ та повідомлення має попереджувальну функцію та його можливе скасування не призведе до поновлення позивача на роботі та не скасує факту його інформування про подальше звільнення.

При цьому, сам наказ про звільнення позивача не є предметом даного позову.

У свою чергу, для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 та інші).

Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, провадження № 12-20гс22).

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права чи інтересу та припинення дій, які порушують це право або інтерес. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже, виходячи з вищевстановлених обставин та наведених положень законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права, оскільки, належним способом захисту є саме визнання незаконним та скасування останнього наказу про його остаточне звільнення.

Подібний висновок викладено у пункті 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20, а також у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23.

У свою чергу, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20).

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту прав щодо цього.

При цьому, суд першої інстанції вірно встановлено, що фактично позивачем заявлено вимоги до службових осіб АТ «Рено Україна», які не визначені у якості свіввідповідачів у справі.

Доводи апелянта про те, що рішення про скорочення посади стало «завершальним етапом» раніше сформованого наміру усунути його з роботи, є його оцінкою встановлених обставин.

Натомість, сам по собі такий висновок не може замінити доказування конкретних дій відповідача, які відповідали б ознакам мобінгу, визначеним законом.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У даній справі позивач посилався на сукупність обставин - конфлікт з окремими працівниками, проведення службового розслідування, результати такого розслідування, звернення із заявою про мобінг, подальше скорочення посади та звільнення.

Проте сама по собі сукупність таких подій ще не означає наявності між ними юридично встановленого причинного зв`язку.

Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту, слід зазначити, що, як вже вказувалося вище, позивач при зверненні до суду просив, серед іншого,

визнати недійсними рішення, зазначені у наказі № 64-к від 20.12.2023 про звільнення позивача з займаної посади, повідомленні № 66-к від 20.12.2023 про відсутність посад та наказі № 62-к від 19.12.2023 про скорочення штату.

Водночас безпосереднє припинення трудових відносин оформлено наказом від 29 лютого 2024 року № 08-К.

При цьому, як вірно встановив суд першої інстанції, саме наказ № 08-К про фактичне звільнення позивача предметом заявлених позовних вимог не був.

За таких обставин вимога про визнання недійсними попередніх кадрових документів сама по собі не забезпечує поновлення трудового права позивача, яке він пов`язує саме з припиненням трудових відносин, адже навіть у разі задоволення вимоги щодо наказу № 64-К від 20 грудня 2023 року це не призвело б автоматично до скасування наказу № 08-К від 29 лютого 2024 року та поновлення позивача на роботі.

Необхідно також врахувати, що Верховний Суд у постанові від 19 червня 2024 року у справі № 332/6221/23, розглядаючи спір, пов`язаний із твердженнями про мобінг та припиненням трудових відносин, звернув увагу на те, що саме по собі перебування спору щодо мобінгу на розгляді суду не створює загальної заборони для звільнення працівника.

Цей висновок також підтверджує необхідність розмежовувати факт звернення працівника із заявою про мобінг, встановлення самого факту мобінгу та законність окремого кадрового рішення роботодавця.

Водночас, слід зауважити, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту мобінгу щодо нього саме зі сторони відповідача. Сукупність наявних у справі доказів та встановлених фактичних обставин справи не дають підстав для висновку про мобінг позивача відповідачем.

У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2026 року у справі №756/12586/24, розглядав спір, у якому працівниця неодноразово звільнялася у зв`язку зі скороченням штату та посилалася на мобінг. У цій справі Верховний Суд оцінював саме сукупність обставин, пов`язаних із кадровими рішеннями, поновленням на роботі та наступними скороченнями, що підтверджує необхідність встановлення конкретних юридично значимих обставин, а не автоматичного ототожнення повторних кадрових рішень із мобінгом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції щодо неефективності заявленого способу захисту.

При цьому, слід зауважити, що наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його обгрунтуванням позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Отже, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, та правильне по суті рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Шевченком Олександром Борисовичем, - залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рено Україна» про визнання дій службових осіб мобінгом, визнання недійсним наказу про звільнення та відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 18 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова