Вирок від 17 вересня 2026 р. у справі №607/6795/22 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/6795/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/246/26 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч. 3 ст. 286 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

, при секретарі - ОСОБА_5 , за участі прокурора - ОСОБА_6 , обвинуваченого - ОСОБА_7 , захисника - ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі матеріали кримінального провадження №11-кп/817/246/26 за апеляційною скаргою прокурора відділу Тернопільської обласної прокурора ОСОБА_9 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.06.2025 року щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, та призначено йому покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 4 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Зараховано ОСОБА_7 у строк призначеного покарання за даним вироком термін його попереднього ув`язнення з 16 квітня 2022 року по 19 квітня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні обмеження волі.

Цивільний позов прокурора задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_7 в користь держави в особі Тернопільської обласної ради кошти, витрачені на лікування ОСОБА_10 в сумі 15213,38 грн. та ОСОБА_11 , в сумі 15213,38 грн., на загальну суму 30426,76 грн.

Запобіжний захід у виді застави, застосований відносно ОСОБА_7 , постановлено скасувати, після набрання вироком законної сили.

Заставу, внесену за обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2022 року, в розмірі 99240 гривень, визначено повернути заставодавцю ОСОБА_8 , після набрання вироком законної сили.

Вирішено питання про долю речових доказів, судових витрат та арешту майна відповідно до ст.ст. 100, 124, 170 КПК України.

Згідно вироку суду, 16 квітня 2022 року біля 17 год. 00 хв., водій ОСОБА_7 керуючи технічно справним автомобілем «HONDA-CR-V» реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, синього кольору, з двома пасажирами, рухався автомобільною дорогою М-09 сполученням «Тернопіль-Львів-Рава Руська», у напрямку від м. Тернопіль до м. Львів.

Під час руху на 7 км + 500 м, автодороги М-09 сполученням «Тернопіль- Львів-Рава Руська», що неподалік с. Довжанка, Тернопільського району, Тернопільської області, водій ОСОБА_7 , не був достатньо уважний, належно не стежив за дорожньою обстановкою, умовами та відповідно не реагував на їх зміну, чим порушив вимоги пунктів: 1.5 ч.1, 1.10, (в частині визначення понять: «дорожні умови», «дорожня обстановка», і виконання їх вимог), 2.3 (б, д) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями (надалі ПДР), а також вимоги, які наведенні у абзацах 1, 2 частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» (№3353-ХІІ від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями (надалі ЗУ «Про дорожній рух»), які зобов`язували його своїми діями не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Рухаючись прямою ділянкою автодороги, у зазначеному напрямку, водій ОСОБА_7 , порушуючи вимоги пунктів: 1.10, (в частині визначення поняття «безпечна дистанція», і виконання його вимог), 13.1 Правил дорожнього руху, під час руху відволікся від керування автомобілем «HONDA-CR-V» та не обрав безпечної дистанції між керованим транспортним засобом та невстановленим автопоїздом, водій якого рухаючись попереду нього, в попутному напрямку, почав зменшувати швидкість в межах своєї смуги руху (рухаючись в колоні інших попутних транспортних засобів).

Внаслідок цього водій ОСОБА_7 , уникаючи зіткнення з попутним автопоїздом, грубо порушуючи вимоги пункту 10.1 та вимоги горизонтальної дорожньої розмітки 1.1 розділу 34. Дорожня розмітка Правил дорожнього руху, змінив напрямок свого руху ліворуч та в подальшому виїхав на смугу зустрічного руху, перетнувши при цьому горизонтальну дорожню розмітку 1.1 (вузьку суцільну лінію) ПДР, по якій в цей час у зустрічному напрямку рухався (в межах своєї смуги руху) технічно справний автомобіль «NISSAN-ROGUE» реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2015 року випуску, чорного кольору, під керуванням водія ОСОБА_12 , з трьома пасажирами, та перед початком цього виїзду не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Після виїзду на зустрічну смугу водій ОСОБА_7 , не забезпечивши безпеку дорожнього руху та порушуючи вимоги п. 11.3 ПДР, не надав перевагу в русі зустрічному автомобілю «NISSAN-ROGUE», а допустив зіткнення передньої правої частини керованого автомобіля «HONDA-CR-V» з передньою правою частиною автомобіля «NISSAN-ROGUE».

У результаті даного зіткнення транспортних засобів:

- пасажир автомобіля «HONDA-CR-V» р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_13 отримав тілесні ушкодження у вигляді: гострої крововтрати внаслідок розриву висхідного відділу дуги аорти, обумовленого закритою травмою грудей, від яких настала його смерть на місці пригоди;

- пасажир автомобіля «HONDA-CR-V» р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_14 отримала тілесні ушкодження у вигляді: гострої крововтрати внаслідок розриву серця обумовленого закритою травмою грудей, від яких настала її смерть на місці події;

- малолітній пасажир автомобіля «NISSAN-ROGUE» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої травми живота з ушкодженням кишківника (розривів стінок та брижі тонкої кишки, стінки поперечної ободової кишки) та печінки (лінійний розрив по нижній поверхні правої частини), яка ускладнилась розвитком перитоніту (запалення очеревини), садна і гематоми на передній черевній стінці зліва, садна та гематоми правої скроневої ділянки голови, які належать до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння п. п. 2.1, 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 (л) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (МОЗ України, Київ, 1995);

- малолітній пасажир автомобіля «NISSAN-ROGUE» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_10 отримала тілесне ушкодження у вигляді: закритого перелому діафізу (тіла) лівої стегнової кістки у середній третині, дана травма не супроводжувалась загрозливими для життя явищами (шоком тяжкого ступеня, гострою недостатністю дихання, тощо), тобто не була небезпечною для життя та у своєму клінічному перебігу супроводжується тривалим (більше як 21 день) розладом здоров`я і за цією ознакою належить до тілесного ушкодження середньої тяжкості - п. п. 2.2.1, 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (МОЗ України, Київ, 1995).

Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів: 1.5 ч.1, 1.10, (в частині визначення понять: «безпечна дистанція», «дорожні умови», «дорожня обстановка» і виконання їх вимог), 2.3 (б, д), 10.1, 11.3, 13.1, а також вимог горизонтальної дорожньої розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія), Розділу 34. Дорожня розмітка, Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями, а також вимог, які наведенні у абзацах 1, 2 частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» (№3353-ХІІ від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями, перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненні загибелі потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , заподіянні тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_11 , і спричиненні потерпілій ОСОБА_10 середньої тяжкості тілесного ушкодження.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок суду в частині призначеного обвинуваченому покарання змінити та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 більш суворе покарання за ч.3 ст.286 КК України, а саме: у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вважає що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для застосування при призначенні ОСОБА_7 покарання положень ч. 1 ст. 69 КК України, у виді обмеження волі, яке не передбачене санкцією ч. 3 ст. 286 КК України та є значно м`якшим за мінімальне покарання, встановлене санкцією вказаної статті оскільки не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного .

Звертає увагу суду на те, що характер та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України та його наслідки є значними, оскільки внаслідок грубого порушення ним правил безпеки дорожнього руху було позбавлено життя двох людей та спричинено тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження двом малолітнім потерпілим.

Вказує на те, що суд першої інстанції не мотивував, яким саме чином обставини, що характеризують посткримінальну поведінку ОСОБА_7 , зокрема відшкодування шкоди, позитивна характеристика, волонтерська діяльність та наявність на утриманні малолітньої дитини, істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Звертає увагу суду на те, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі не відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.ст. 50, 65 КК України, є недостатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами, а також не забезпечує відновлення соціальної справедливості та досягнення мети загальної превенції.

У запереченні на апеляційну скаргу захисник обвинуваченого просить залишити її без задоволення, а вирок суду без змін. Вказує, що ОСОБА_7 беззастережно визнав свою вину, щиро розкаявся, а також відшкодував завдану шкоду потерпілим, приймає активну участь у громадському життті та надає допомогу різним організаціям з метою протидії збройній агресії рф.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просить її задовольнити, з мотивів викладених у ній, обвинуваченого та захисника, які заперечили щодо задоволення апеляційної скарги, вважають вирок суду законним і обґрунтованим, посилаючись на доводи, наведені у поданому запереченні, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зазначених вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанцій не було дотримано.

Відповідно до ч. 4 ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, за обставин, викладених у вироку є вірним та не оспорюються в апеляційній скарзі, тому, відповідно до ст. 404 КПК України, колегією суддів не переглядається.

Кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб, також є вірною.

Перевіряючи доводи прокурора щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок м`якості та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідлаьність колегія суддів вважає їх такими, що заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Відповідно до п.1 ст.69 КК України суд може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини) статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Так, для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені пом`якшуючі покарання обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте, у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим (постанова ВС від 27.04.2021 року №712/4384/20).

Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема, у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 744/884/17, провадження № 51-8413км18), норма матеріального права, викладена в ч. 1 ст. 69 КК України, надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж передбачене законом за відповідне кримінальне правопорушення, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Отже, застосування положень ст. 69 КК України можливе в разі, якщо наявна сукупність принаймні двох обставин, які одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК України і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, обсягом, характером і змістом дій у вчиненні кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку вчиненого та/або небезпечність винуватого.

Суд, при призначенні покарання на підставі ст. 69 КК України, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що врахував як такі, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із приписів статей 50, 65 КК України, яка(які) із обставин є такими, що істотно знизили ступінь тяжкісті вчиненого злочину, тобто мала(и) вагомий вплив на його суспільну небезпечність.

Як вбачається з вироку, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд прийшов до висновку про наявність пом`якшуючих його покарання обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, якими визнав його щире каяття, активне сприяня розкриттю злочину, відшкодування заподіяної шкоди потерпілим в добровільному порядку, врахував відсутність обставин, що його обтяжують, та дані про особу обвинуваченого: відсутність судимості, його позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, наявність на утриманні малолітньої дитини, не перебування на обліках у лікарая нарколога та психіатра, а також те, що він займається волонтерською та активною громадською діяльністю, що у своїй сукупності вважав підставами для призначення ОСОБА_7 на підставі ч.1 ст.69 КК України іншого більш м`якого виду основного покарання у виді обмеження волі.

Однак, суд не обгрунтував яким є зв`язок встановлених ним обставин, що пом`якшують покарання, з вчиненим злочином, які з них істотно знизили його тяжкість та яким чином.

На думку колегії суддів, обставини, які суд визнав такими що пом`якшують покарання обвинуваченого, вказують на його посткримінальну поведінку, спрямовану на загладжування завданої шкоди та самі по собі не зменшують ступеня тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, наслідком якого стала смерть двох осіб та заподіяння двом малолітнім потерпілим тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а тому не можуть бути підставою для висновку про наявність передбачених законом підстав для призначення йому покарання із застосуванням положень ч.1 ст. 69 КК України, не передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286 КК України, у виді обмеження волі, яке є значно м`якшим за мінімальне покарання, встановлене санкцією вказаної статті, оскільки вони не перебувають в обумовленому взаємозв`язку із обсягом, характером і змістом дій кримінального правопорушення та не вказують на суспільну небезпеку вчиненого .

Також колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачений вчинив суспільно небезпечне діяння у сфері безпеки руху, тим самим поставивши під небезпеку не лише своє життя, а й інших учасників дорожнього руху, грубо порушив правила дорожнього руху, виїхавши на зустрічну смугу руху. Тому, призначення обвинуваченому більш м`якого покарання негативно вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії. За наведених обставин, відшкодування обвинуваченим шкоди та позиція потерпілих, його позитивні характеристики , вік, відсутність судимості та наявність на утриманні малолітньої дитини, не знижують тяжкості й небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст.286 КК України колегія суддів у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким, його незворотні наслідки - загибель двох людей та спричинення тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом малолітнім особам, дані про особу винного, який повністю визнав вину у вчиненні злочину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце роботи, позитивно характеризується за місцем проживання та працевлаштування, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, щиро розкаявся, відшкодував завдану потерпілим шкоду в добровільному порядку, відсутність обставин, що обтяжують його покарання, та відсутність до нього претензій у потерпілих. З урахуванням наведеного, приходить до висновку про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині призначеного обвинуваченому покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення через м`якість та постановлення на підставі ст.420 КПК України нового вироку щодо призначення ОСОБА_7 покарання в мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч.3 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки .

Таке покарання, на думку колегії суддів, є справедливим, співмірним характеру скоєних обвинуваченим дій, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Також слід зарахувати ОСОБА_7 в строк призначеного покарання за даним вироком термін його попереднього ув`язнення з 16 квітня 2022 по 19 квітня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Перевіряючи доводи захисника щодо наявності у вказаному провадженні такої що набрала законної сили та ніким не скасованої ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 2 лютого 2026 року, якою обвинуваченого звільнено умовно-достроково від відбування основного покарання у виді обмеження волі для проходження військової служби за контрактом за вироком Тернопільського міськрайонного суду від 11.06.2025 року, на строк 3 роки 11 місяців та 7 днів, колегія суддів виходить з того що оскільки вказаним вироком Тернопільського апеляційного суду скасовується вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання , ухвала Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 2 лютого 2026 року втратила свою силу з огляду на те що стосується умовно-дострокового звільнення його від відбування покарання, призначеного за первинним судовим рішенням, якого не існує.

Однак, оскільки з 15.01.2026 року ОСОБА_7 почав відбувати покарання за вироком місцевого суду у виді обмеження волі до 2 лютого 2026 року - постановлення ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області про умовно-дострокове звільнення його від відбування покарання, вказаний період також підлягає зарахуванню у строк відбуття обвинуваченим покарання за вказаним вироком з розрахунку дні обмеження волі за один день позбавлення волі.

Тому апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.06.2025 року щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України в частині призначеного покарання - скасуванню з ухваленням в цій частині судом апеляційної інстанції на підставі ст. 420 КПК України нового вироку. В решті вирок суду слід залишити без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.06.2025 року щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України скасувати в частині призначеного покарання.

Постановити в цій частині новий вирок, яким вважати ОСОБА_7 засудженим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого за ч.3 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5(п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Зарахувати ОСОБА_7 в строк призначеного покарання за даним вироком: термін його попереднього ув`язнення з 16 квітня 2022 по 19 квітня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а також строк відбутого ним покарання у вказаному провадженні у виді обмеження волі з 15.01.2026 по 02.02.2026 року з розрахунку два дні обмеження волі за один день позбавлення волі.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою- в той же строк з моменту отримання його копії.

Головуючий

Судді