Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №761/21932/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12538/2026

Справа № 761/21932/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Сіромашенко Н.В. в м. Київ 27 січня 2026 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року позивач ПрАТ «АК «Київводоканал» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 57398,15 грн., 3 % річних у розмірі 5716,59 грн., інфляційні втрати у розмірі 28318,71 грн., витрати по оплаті судового збору в розмірі 3028 грн. та витрати за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 41 грн.

Позов мотивував тим, що відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за адресою АДРЕСА_1 .

05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було оприлюднене повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», що перейменоване не ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення. Таким чином, відповідачі отримували послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) на підставі договору, оскільки після розміщення повідомлення та договору у вищевказаній газеті на адресу ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та договору від відповідачів не надходило.

31 травня 2021 року на офіційному веб-сайті vodokanal.kiev.ua опубліковано повідомлення про публічну пропозицію (оферту) ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» про укладення публічного індивідуального договору приєднання про надання послуг з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення, в зв`язку з чим з 01 липня 2021 року вказаний договір вважається укладеним.

Згідно з п. 1 договору, виконавець зобов`язується своєчасно надавати послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а споживач зобов`язується оплачувати надані послуги за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у порядку, строки та на умовах, що передбачені договором.

Однак відповідачі в порушення умов договорів та вимог, що передбачені нормативними актами, зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих в період з 01 січня 2017 року по 31 січня 2025 року житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення не виконали належним чином, внаслідок чого у них виникла заборгованість у розмірі 56038,34 грн. з оплати за житлово-комунальні послуги та 1359,81 грн. заборгованості з внесення плати за абонентське обслуговування, що разом складає 57398,15 грн.

Також відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідачі у зв`язку з простроченням щодо оплати спожитих житлово-комунальних послуг зобов`язані сплатити на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» 3 % річних у розмірі 5716,59 грн., інфляційні втрати у розмірі 28318,71 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року прийнято від позивача ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» відмову від частини позовних вимог та закрито провадження в справі про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги в частині позовних вимог про стягнення 57398,15 грн. заборгованості з оплати за житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також плати за абонентське обслуговування.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» інфляційні втрати у розмірі 10452,72 грн., 3 % річних у розмірі 3610,39 грн., а всього 14063,11 грн., витрати по оплаті судового збору 3028 грн. та витрати за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 41 грн.

Позивач ПрАТ «АК «Київводоканал», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в стягненні з відповідачів 3 % річних у розмірі 2027,46 грн., інфляційних втрат у розмірі 17448,53 грн., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2026 року в частині відмови в позові та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, покласти на відповідачів судові витрати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, пояснював, що суд першої інстанції при ухваленні рішення на підставі поданої відповідачем заяви застосував строк позовної давності у три роки, передбачений ст. 257 ЦК України, та здійснив розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за період з березня 2018 року по березень 2021 року, оскільки в березні відповідачами було здійснено часткову оплату за спожиті житлово-комунальні послуги.

Вказував, що в даній частині рішення суперечить положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до яких Прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені п. 12 та п. 19 відповідно.

Пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 було установлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року. 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 карантин скасовано. Таким чином, карантин діяв на території України з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, і встановлена ст. 257 ЦК України позовна давність тривалістю у три роки, яка мала спливти з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, була продовжена.

24 лютого 2022 року російською федерацією здійснено військову агресію проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року. Воєнний стан продовжено на 90 діб згідно з Указом Президента України від 14 січня 2025 року № 26/2025, затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-ІХ.

Отже, встановлена ст. 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки, сплив якої припав на карантин, що скасований під час дії воєнного стану, було продовжено до закінчення дії воєнного стану відповідно до положень п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Наводив зміст ч. 5 ст. 261 ЦК України щодо перебігу позовної давності за зобов`язаннями із визначеним строком виконання, вказував, що п. 1.1 договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) передбачено, що платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Оскільки у відповідачів наявний обов`язок проводити оплату вартості спожитих комунальних послуг щомісяця, строк позовної давності починає перебіг з момент несплати кожного окремого платежу.

Так, за надані у лютому 2017 року послуги відповідачі повинні були здійснити оплату до 20 березня 2017 року, тобто перебіг позовної давності щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за послуги, надані починаючи з лютого 2017 року, продовжено до 30 червня 2023 року на строк дії карантину, спричиненого COVID-19, а потім подовжено у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, тому такий перебіг строку на момент подачі позову ще не закінчився.

Тобто щодо заборгованості, яка утворилася за надані послуги, починаючи з лютого 2017 року, строк позовної давності не може бути пропущеним, оскільки такий перебіг продовжений в силу закону.

Посилався на правові висновки Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21 про те, що продовження строку позовної давності в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження строку позовної давності на період карантину.

Отже, застосування строків позовної давності при поданні такої заяви відповідачем можливе лише в частині заборгованості, що виникла до лютого 2017 року.

Враховуючи, що інфляційні втрати та 3 % річних були нараховані, починаючи з березня 2017 року, судом першої інстанції безпідставно відмовлено в частині стягнення з відповідачів на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» 3 % річних у розмірі 2027,46 грн. та інфляційних втрат у розмірі 17448,53 грн.

Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила відхилити доводи апеляційної скарги, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2026 року про задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, зобов`язати ПрАТ «АК «Київводоканал» повернути їй кошти у розмірі 59300 грн., які вона сплатила з метою припинення спору.

Просила врахувати, що підготовче судове засідання у справі було призначене на 11 липня 2025 року. Проте вона станом на 12 серпня 2025 року не отримувала копії позову, в зв`язку з чим була позбавлена можливості подати обґрунтований відзив і навести свої доводи. Відповідально ставлячись до обставин, що склалися, враховуючи складне матеріальне становище інших відповідачів у справі, відсутність у них доходів, з метою припинення спору вона прийняла на себе весь тягар з виплати заборгованості та особисто звернулась до Центру обслуговування фізичних осіб ПрАТ «АК «Київводоканал», де отримала розрахунок заборгованості у розмірі 59289,81 грн. На виконання зобов`язань зі сплати заборгованості нею було сплачено в загальному розмірі 59300 грн., що підтверджує і позивач у довідці від 18 липня 2025 року. У Центрі обслуговування її в усній формі повідомлено, що заборгованість нарахована за період з 2017 року по 01 липня 2025 року. Отже, вона внесла всю заявлену позивачем суму заборгованості, в тому числі за період понад строк, встановлений ст. 257 ЦК України, оскільки позивач звернувся до суду з частиною вимог після спливу встановлених строків, зокрема за період з 01 січня 2017 року по 01 січня 2022 року.

Пояснювала, що фактично вказана заборгованість не має до неї відношення, оскільки з 2017 року по 01 липня 2025 року за адресою АДРЕСА_1 не проживала, а була лише зареєстрована, послугами позивача не користувалася, жодного договору з ним не укладала.

Стверджувала, що не укладала жодного договору ані з ПАТ «АК «Київводоканал», ані з ПрАТ «АК «Київводоканал» та не була зобов`язана надавати позивачу заяви або повідомлення про відмову від надання зазначених послуг та договору. Протягом спірного періоду фактично вона проживала і продовжує проживати за іншими адресами відповідно до укладених договорів найму житла.

Інші відповідачі у даній справі також не укладали договору ані з ПАТ «АК «Київводоканал», ані з ПрАТ «АК «Київводоканал», а були лише зареєстровані за даною адресою, постійно там не проживали і послугами позивача у спірний період не користувалися.

Отже, у даній справі позивач не надав докази наявності договірних відносин/зобов`язань з відповідачами, не довів факту наявності та споживання ними в період з 01 січня 2017 року по 31 січня 2025 року послуг з водопостачання та водовідведення, виникнення зобов`язань у відповідачів по оплаті його послуг, а й відповідно настання відповідальності за їх несплату, на якій наполягає у позові.

Вказувала, що позивачем проігноровано її прохання провести і надати суду повторний розрахунок заборгованості з 01 січня 2022 року по 01 липня 2025 року з урахуванням сплаченої нею суми відшкодування 59300 грн., що перевищує розмір фактичної заборгованості.

Позивач ПрАТ «АК «Київводоканал» направив відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій зазначав, що ОСОБА_3 зареєстрована і є співвласницею квартири АДРЕСА_2 та в силу вимог закону є споживачем житлово-комунальних послуг та несе відповідальність з їх оплати. Разом із позовом наданий розрахунок заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з січня 2017 року по січень 2025 року, в якому зазначено помісячні розрахункові періоди, об`єми нарахування послуг з водопостачання та водовідведення, нарахування щомісячних платежів, проведені коригування, нарахування пільг, фактичну помісячну заборгованість та розрахунок компенсаційних втрат позивача. Таким чином, розрахунок заборгованості є детальним і містить всі необхідні для суду та відповідача відомості. При цьому відповідачі, споживаючи комунальні послуги, не надсилали відповідачу скарг чи претензій щодо відсутності послуг, якості чи кількості їх надання, що свідчить про те, що позивач надавав відповідачу житлово-комунальні послуги належним чином, а саме якісно, своєчасно та у повному обсязі. Крім того, з матеріалів справи вбачається визнання відповідачами наявності заборгованості, зокрема здійсненими ними оплатами, що свідчить про визнання ними боргу.

Пояснював, що з огляду на положення п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності, які закінчувались в період з 12 березня 2020 року, є автоматично подовженими.

Повідомляв, що з розрахунку заборгованості вбачається визнання відповідачами своєї заборгованості, оскільки у березні 2021 року ними було здійснено оплату в загальному розмірі 1856,60 грн., в подальшому оплати здійснено у квітні, травні, липні, серпні, жовтні, листопаді та грудні 2021 року, у лютому 2022 року, а в цілому за спірний період сплачено коштів на загальну суму 4418,34 грн.

Звертав увагу, що відповідачами була сплачена основна сума заборгованості у розмірі 57398,15 грн., що підтверджується довідкою про розмір заборгованості від 17 липня 2025 року, в зв`язку з чим у даній справі закрито провадження в частині стягнення за відсутності предмету спору, оскільки відповідачі визнали основний борг та сплатили його після пред`явлення позову.

В судовому засіданні представник ПрАТ «АК «Київводоканал» Тараненко С.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Інші учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток-повідомлень на поштові адреси, а відповідач ОСОБА_3 також до електронного кабінету. Судові повістки-повідомлення, направлені відповідачам, повернуті до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресатів за вказаною адресою, а тому відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вони вважаються такими, що отримали судову повістку-повідомлення.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Строк, порядок і підстави подання апеляційної скарги, її форма та зміст передбачені ст. 352, 354, 355, 356 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 360 ЦПК України відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Відповідачем не подавалося апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2026 року, а отже вона не може заперечувати проти обставин, встановлених судом першої інстанції, в межах відзиву на апеляційну скаргу, а лише щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Відтак відхиляються доводи відзиву відповідача ОСОБА_3 на апеляційну скаргу в частині необґрунтованого нарахування позивачем заборгованості, в зв`язку з чим відповідач просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2026 року про задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, зобов`язати ПрАТ «АК «Київводоканал» повернути їй кошти у розмірі 59300 грн., які вона сплатила з метою припинення спору.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно статуту ПрАТ «АК «Київводоканал», товариство створено шляхом перетворення державного комунального об`єднання водопровідно-каналізаційного господарства «Київводоканал» у відкрите акціонерне товариство відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 20 липня 2001 року № 59 та є правонаступником майнових та особистих немайнових прав та обов`язків державного комунального об`єднання водопровідно-каналізаційного господарства «Київводоканал» (а. с. 36 - 39).

Згідно витягу з ЄДРПОУ щодо юридичної особи, основним видом діяльності ПрАТ «АК «Київводоканал» є 36.00 забір, очищення та постачання води (а. с. 33 - 34).

05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було оприлюднене повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», що перейменоване не ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (а. с. 10).

31 травня 2021 року на офіційному веб-сайті vodokanal.kiev.ua опубліковано повідомлення про публічну пропозицію (оферту) ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» про укладення публічного індивідуального договору приєднання про надання послуг з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення (а. с. 11 - 14).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, в реєстрі відсутні відомості щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 24).

Згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідачі зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 45 - 49).

Згідно довідки ПрАТ «АК «Київводоканал» від 30 квітня 2025 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мають заборгованість перед ПрАТ «АК «Київводоканал» за період з 01 січня 2017 року по 31 січня 2025 року по особовому рахунку НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 у сумі 57398,15 грн., з якої заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення - 56038,34 грн., плата за абонентське обслуговування - 1359,81 грн. (а. с. 15).

Також позивачем ПрАТ «АК «Київводоканал» складено детальний розрахунок заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з січня 2017 року по вересень 2025 року, згідно якого заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення становить 56038,34 грн., плата за абонентське обслуговування - 1359,81 грн., 3 % річних у розмірі 5716,59 грн., інфляційні втрати у розмірі 28318,71 грн. (а. с. 16 - 18).

07 липня 2025 року відповідачем ОСОБА_3 здійснено оплату заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на рахунок ПрАТ «АК «Київводоканал» у розмірі 49000 грн., 08 липня 2025 року здійснено доплату 10300 грн. (а. с. 74 - 75).

Згідно довідки ПрАТ «АК «Київводоканал» від 18 липня 2025 року, станом на 17 липня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за період з 01 січня 2017 року по 31 січня 2025 року по справі № 761/21932 сплачено. Інфляційні втрати 28318,71 грн., 3 % річних 5716,59 грн., судовий збір 3028 грн., витрати за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав 41 грн. не сплачено (а. с. 94).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 2004 року плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення на даний час регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженими Постановою КМУ від 05 липня 2019 р. № 690.

Відповідно до вимог даних нормативно-правових актів, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з:

плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства;

плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Судом встановлено, що заборгованість була погашена відповідачами після відкриття провадження в справі, а тому ними допущено прострочення грошового зобов`язання, наслідки чого передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд зауважував, що закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові (постанови Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц, від 20 листопада 2024 року у справі № 463/6799/18 та інші).

Разом із тим, відповідач ОСОБА_3 подала заяву про застосування позовної давності до вимог позивача (а. с. 69).

Частково задовольняючи позов про стягнення з відповідачів на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» 3 % річних у розмірі 3610,39 грн. та інфляційних втрат у розмірі 10452,72 грн., суд першої інстанції виходив із того, що оскільки в порушення вимог діючого законодавства та договору відповідачі не сплачували за надані позивачем житлово-комунальні послуги, а також враховуючи, що позивачу було відомо про порушення зобов`язання відповідачів (несплату за житлово-комунальні послуги), суд дійшов висновку про застосування строку позовної давності та стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача інфляційної складової та 3 % річних, починаючи з березня 2018 року до листопада 2024 року включно, оскільки в березні 2021 року відповідачами була здійснена часткова оплата спожитих послуг.

Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

У главі 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19) дійшла висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання і до моменту його усунення, однак обмежується останніми трьома роками, що передували поданню такого позову.

Таким чином, з огляду на наведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат мало б обмежуватися останніми трьома роками, що передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і був відновлений з 04 вересня 2025 року.

Підсумовуючи, Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 зазначав, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Крім того, 05 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», абзацом 1 п.1 якої установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

29 грудня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», якою, зокрема, абзац 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено в новій редакції. До припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).

Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 набрала чинності 30 грудня 2023 року.

Отже, з 30 грудня 2023 року нарахування пені, інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням, було відновлено.

Застосовуючи позовну давність та стягуючи з відповідачів солідарно на користь позивача інфляційні втрати та 3 % річних за період з березня 2018 року до листопада 2024 року включно, суд першої інстанції залишив поза увагою, що позовні вимоги про стягнення зазначених сум, заявлені ПрАТ «АК «Київводоканал» за період з квітня 2017 року, в розмірі 26655,19 грн. та інфляційних втрат 5399,52 грн. 3 % річних, всього 32054,71 грн., знаходяться в межах позовної давності, з урахуванням продовженого і зупиненого строку позовної давності.

При цьому поза межами позовної давності заявлені лише вимоги ПрАТ «АК «Київводоканал» про стягнення з відповідачів солідарно на користь позивача за період з 01 січня по 30 березня 2017 року інфляційних втрат у розмірі 1663,52 грн. та 3 % річних у розмірі 317,07 грн. відповідно.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивачу було відомо про порушення зобов`язання відповідачів, не є підставою для незастосування судом вимог закону щодо продовження строку позовної давності, з огляду на те, що продовження позовної давності відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України відбувається безпосередньо в силу закону і не ставиться у залежність від звернення особи із заявою про поновлення позовної давності чи доведення поважності причин її пропуску. Такий правовий висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, від 15 липня 2026 року у справі № 522/15237/22 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про необхідність застосування позовної давності, разом із тим, неправильно визначився із її періодом, не застосувавши норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме Закону України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX, Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що призвело до безпідставного зменшення сум, які підлягали солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача за період з 02 квітня 2017 року до 31 січня 2025 року в загальному розмірі 32054,71 грн.

Водночас, з урахуванням засад справедливості та добросовісності, суд першої інстанції при визначенні розміру сум, які підлягали солідарному стягненню із відповідачів на користь позивача, мав урахувати, що відповідач ОСОБА_3 , здійснивши погашення основної заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг в липні 2025 року, сплатила 59300 грн., тобто на 1901,85 грн. більше, ніж заявлено ПрАТ «АК «Київводоканал» до стягнення в межах даного позову, а саме 57398,15 грн.

Отже, залишок заборгованості, який підлягав солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача, за встановлених обставин мав становити за період з 02 квітня 2017 року по 31 січня 2025 року: 26655,19 грн. (інфляційні втрати) + 5399,52 грн. (3 % річних) - 1901,85 грн. (переплата за основною заборгованістю) = 30152,86 грн.

Крім того, суд першої інстанції, стягуючи із відповідачів на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 10452,72 грн. із заявлених до стягнення 28318,71 грн., а також 3 % річних в розмірі 3610,39 грн. із заявлених до стягнення 5716,59 грн., фактично задовольнив позов частково, однак в резолютивній частині рішення помилково зазначив про повне задоволення позову.

Також судом першої інстанції стягнуто солідарно із відповідачів на користь позивача судовий збір, що не узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 522/5582/16-ц).

Таким чином, суд першої інстанції в цілому правильно визначився з необхідністю застосування позовної давності та часткового задоволення позову, однак припустився неправильного застосування норм матеріального права та дійшов помилкового висновку щодо періоду заборгованості, до якого підлягала застосуванню позовна давність, не з`ясував дійсний розмір заборгованості з урахуванням сплат, здійснених відповідачем ОСОБА_3 , в зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо розміру інфляційних втрат та 3 % річних, які підлягали стягненню, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних в загальному розмірі 30152,86 грн.

В решті заявлених вимог позовні вимоги задоволенню не підлягають із наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат, і оскільки при поданні позову сплачено 3028 грн., за подання апеляційної скарги - 4542 грн., за наслідками апеляційного перегляду позов та апеляційну скаргу частково задоволено, судовий збір у пропорційному розмірі 6737,30 грн. підлягає стягненню із відповідачів на користь позивача, тобто по 1684,33 грн. із кожного відповідача.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2026 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги задовольнити частково.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» інфляційні втрати та 3 % річних в загальному розмірі 30152,86 грн.

В решті позову Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) із кожного на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» судовий збір у розмірі 1684,33 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 17 вересня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.