Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №369/8203/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12893/2026

Справа № 369/8203/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року, ухвалені у складі судді Янченка А.В. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта» про стягнення матеріальних збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, просила стягнути солідарно з ПАТ «Національна страхова компанія «Оранта», ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 143861,85 грн., моральну шкоду в розмірі 18000 грн., витрати на складання звіту у розмірі 2000 грн., судовий збір 1638,62 грн. та витрати на професійну правничу допомогу.

Позов мотивувала тим, що 12 серпня 2024 року о 09.11 год. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Citroen Berlingo, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Еллана Блакитного, 13 у м. Києві, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_2 , який зупинився попереду, що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів та відповідно позивачу було завдано матеріальної шкоди. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Відповідальність відповідача ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, на дату ДТП була застрахована у ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» відповідно до умов полісу №АТ 4710127.

12 серпня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до відповідача ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» та надала усі необхідні документи, передбачені ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у тому числі заяву про страхове відшкодування. Працівник ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» 12 серпня 2024 року оглянув пошкоджений та належний позивачу транспортний засіб Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_2 .

Згідно рахунку № ЕКС0000 від 13 серпня 2024 року ТОВ «Едем-Карпейнт», який позивач надала ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», вартість ремонту транспортного засобу Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 склала 210084 грн.

Зазначала, що ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» не реагував на звернення позивача та не повідомляв вартість страхового відшкодування, яке має отримати позивач. З метою визначення дійсного розміру заподіяного збитку ОСОБА_3 замовила огляд пошкодженого транспортного засобу Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 та складання звіту у оцінювача ФОП ОСОБА_4 . За такі послуги позивач сплатила на користь ФОП ОСОБА_4 кошти в розмірі 2000 грн. На підставі огляду було складено звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №4176 від 04 вересня 2024 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 , склала 114 600 грн. Вказаний звіт було надано відповідачу ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».

05 вересня 2024 року ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» замовив звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_2 у ФОП ОСОБА_5 . Згідно звіту ФОП ОСОБА_5 №47-D/15/38 від 05 вересня 2024 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 склала 73999,58 грн.

Зазначала, що на підставі страхового акту №ОЦВ-СП-24-33-15088/1 від 23 вересня 2024 року, відповідач ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» здійснив позивачу виплату страхового відшкодування в розмірі 66222,15 грн., при цьому ліміт відповідальності страховика за полісом №206789564 складає 130000 грн.

Вважала, що з відповідача ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на її користь підлягає стягненню різниця між розміром матеріального збитку, визначеного ФОП ОСОБА_4 (без ПДВ) та розміром виплаченого страхового відшкодування: 106152,67 грн. - 66222,15 грн. = 39930,52 грн., а з відповідача ОСОБА_1 на її користь підлягає стягненню різниця між розміром заподіяної шкоди, визначена оцінювачем ФОП ОСОБА_4 , вже сплаченим страховим відшкодуванням та належним страховим відшкодуванням, що підлягає до стягнення: 210084 грн. (розмір шкоди згідно рахунку) - 66222,15 грн. (вже сплачені ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» кошти) - 39930,52 грн. (належне страхове відшкодування, що підлягає до стягнення) = 103931,33 грн.

Також вказувала на те, що внаслідок пошкодження її автомобіля їй була завдана моральна шкода, яку вона оцінює в розмірі 18000 грн. Протиправні дії ОСОБА_1 полягали в частині порушення Правил дорожнього руху, що призвели до пошкодження належного позивачу майна, пошкодженням автомобіля порушився звичний устрій сім`ї позивача, незручності щодо пересування, що викликало фізичні та душевні страждання. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та протиправних дій відповідача у позивача з`явилось безсоння, головний біль, тиск. Отримане страхове відшкодування не покриває й третини відновлювального ремонту, і відповідачі відмовилися в добровільному порядку відшкодувати завдану шкоду. Моральна шкода завдана обома відповідачами, оскільки саме їх обох неправомірні дії завдали шкоди, змусили звертатись за допомогою до адвоката, писати листи, звертатися із цим позовом.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 66309,50 грн. завданих збитків, 5000 грн. моральної шкоди та 713,10 грн. судового збору за подання позовної заяви. Стягнуто з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_3 39930,52 грн. страхового відшкодування, 2000 грн. витрат на оцінку, 10000 грн. моральної шкоди та 519,31 грн. судового збору за подання позовної заяви. У решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 13054,95 грн. судових витрат. Стягнуто з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_3 9508,05 грн. судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року апеляційну скаргу відповідача ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року в частині задоволених вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2457,93 грн.

В частині вимог ОСОБА_3 , заявлених до відповідача ОСОБА_1 , судові рішення у даній справі постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року не переглядались.

Відповідач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, після закінчення апеляційного розгляду справи подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 , а також додаткове рішення від 03 листопада 2025 року в частині стягнення із нього судових витрат, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що не був присутній під час апеляційного розгляду справи, копію оскаржуваного рішення суд першої інстанції та постанови апеляційного суду від 11 березня 2026 року отримав 26 травня 2026 року, про що свідчить його розписка у заяві про видачу копії рішення суду, а доступ до рішення та додаткового рішення суду першої інстанції представником відповідача ОСОБА_2 було отримано 31 травня 2026 року через систему «Електронний суд».

Щодо порушень норм процесуального права, наводив зміст ч. 5 ст. 177, ч. 2, 4, 5 ст. 95 ЦПК України, зазначав, що всі долучені до позовної заяви докази є копіями, жодна з яких не засвідчена ні позивачем, ні її представником, проте в порушення ч. 1 ст. 185 ЦПК України суд першої інстанції не постановив ухвали про залишення позовної заяви без руху, прийнявши її до розгляду.

Вказував, що копія ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду від 20 травня 2025 року йому взагалі не направлялась, про що свідчить наявний у справі конверт поштового відправлення № 0610256642550, адресований ОСОБА_1 , при цьому дані про таке відправлення на офіційному сайті АТ «Укрпошта» відсутні, тому що не зареєстровані в системі, тобто поштового відправлення з таким номером не існує. Прикріплене до конверту повідомлення про вручення поштового відправлення так само не зареєстроване в електронній системі АТ «Укрпошта», тобто також не існує.

Зазначав, що задовольняючи позовні вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 66309,50 грн., суд першої інстанції визначив цю суму як різницю між вартістю відновлювального ремонту за звітом № 4176 від 04 вересня 2024 року, виконаного ФОП ОСОБА_4 (172462,17 грн.) та розрахованим судом належним страховим відшкодуванням (106152,67 грн.), проте суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаному звіту, а саме тому, що ціни на запчастини і роботи у ньому є значно завищеними, а позивач не надала доказів, що здійснювала ремонт автомобіля за вказану вартість. З огляду на це вказаний звіт не може братися до уваги.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за полісом № АТ 4710127 із лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160000 грн. та франшизою 0,00 грн.

Наводив зміст ст. 1194 ЦК України щодо відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність, повідомляв, що постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року в цій справі, яка набрала законної сили, встановлено, що страховик діяв законно та виплатив позивачу належне страхове відшкодування у розмірі 66222,15 грн. на підставі належного доказу - звіту ФОП ОСОБА_5 № 47-D/15/38, за яким вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 , складає 73999,58 грн. за вирахуванням ПДВ. Апеляційний суд констатував, що у позивача були відсутні підстави для самостійного обрання оцінювача (ФОП ОСОБА_4 ) та визнав звіт ФОП ОСОБА_5 єдиним належним доказом розміру оціненої шкоди в межах ліміту. Апеляційний суд повністю скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення додаткових сум зі страховика, визнавши первинну виплату страхової компанії вичерпною та повною в межах страхового випадку.

Вказував, що оскільки вартість встановленого матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 , становить 73999,58 грн., що не перевищує ліміту відповідальності страховика 160000 грн., то у суду першої інстанції не було жодних правових підстав для застосування ст. 1194 ЦК України та стягнення будь-яких сум матеріальних збитків з винуватця ДТП ОСОБА_1 . Завдана ним у ДТП шкода повністю покрита в межах ліміту за рахунок страховика. Страхова виплата була законно зменшена на суму ПДВ через те, що позивач за власним бажанням отримала її на свій особистий рахунок, а не на рахунок СТО для проведення ремонту автомобіля.

Наголошував, що позивачем не було надано жодних доказів фактично проведеного ремонту на суму, що перевищує вже виплачене страхове відшкодування чи ліміт відповідальності страховика. За таких обставин невиплачена позивачу страховиком сума ПДВ в розмірі 7777,43 грн. жодним чином не може бути покладена на відповідача ОСОБА_1 , оскільки продовжує залишатися в межах відповідальності страховика.

Вказував, що суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди. Проте в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достатні докази (зокрема, висновки психологічної експертизи, медичні документи тощо), які б підтверджували факт заподіяння позивачу душевних страждань саме від дій ОСОБА_1 , та обґрунтовували такий розмір відшкодування. Крім того, як встановив апеляційний суд у постанові від 11 березня 2026 року, претензії позивача здебільшого стосувалися процедури отримання страхових виплат від страховика, що не має відношення до ОСОБА_1 .

Зазначав, що оскільки додаткове рішення є невід`ємною частиною основного рішення, скасування основного рішення суду в частині задоволення вимог до ОСОБА_1 тягне за собою обов`язкове скасування додаткового рішення суду від 03 листопада 2025 року в частині стягнення з нього 13054,95 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу відповідно до загальних правил розподілу судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Звертав увагу, що витрати на надання правничої допомоги не підтверджуються долученими до справи доказами, не відповідають складності справи та є штучно завищеними. Так, акти приймання наданої правової допомоги від 06 серпня 2025 року та 29 липня 2025 року не містять переліку та вартості послуг, які були надані та прийняті, зазначені лише суми. Розрахунок витрат на правову допомогу складений безпосередньо представником позивача, з позивачем не узгоджений. Рахунки за надані послуги правової допомоги із зазначенням їх виду, кількості та вартості до матеріалів справи позивачем не долучено.

Повідомляв, що розмір судових витрат, що будуть понесені відповідачем у апеляційному провадженні, становитиме близько 15000 грн.

Від позивача ОСОБА_3 у особі представника ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , зазначити замість 66309,50 грн. різницю між збитками та виплатою в розмірі 106240,02 грн.

Посилалася на безпідставність тверджень про неотримання ОСОБА_1 копій судових рішень, оскільки наявність сформованого конверту про відправку та повідомлення про вручення свідчать про намагання суду доставити ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву. Крім того, як ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», так і позивач на виконання ЦПК України направляли ОСОБА_1 процесуальні документи. Також відомості про судові справи дублюються у додатку «Дія». Твердження про відсутність в системі Укрпошти поштового відправлення не свідчить про ненаправлення відповідачу документів, оскільки в системі Укрпошти інформація про відправлення зберігається лише 6 місяців.

Наводила зміст п. 1.6, 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, ст. 22, 1192, 1194 ЦК України, вказувала, що відповідач не довів, що вартість запчастин є завищеною чи звіт не відповідає вимогам чинного законодавства, і оскільки позивач не могла відновити свій пошкоджений транспортний засіб за кошти, зазначені у звіті страхової компанії, і вартість збитків у цьому звіті не відповідала ринковій, оцінювач ФОП ОСОБА_4 при складанні свого звіту використав вартість запчастин з рахунку СТО, яке займається ремонтом автомобілів, зокрема Hyundai. Посилання на звіт страховика, основним завданням якого є максимальне зменшення суми страхового відшкодування, вважала нікчемним, більш того, цей звіт містить відомості про внесення в нього вручну свідомо неправдивих відомостей про вартість запчастин, що вплинуло на кінцеву вартість ремонту.

Повідомляла, що оцінювач ФОП ОСОБА_7 спеціалізується на тому, що виконує навмисно занижені оцінки на замовлення різних страхових компаній. Огляд пошкодженого автомобіля здійснювала невідома позивачу особа, яка не є оцінювачем, не має відповідного сертифіката оцінювача. Право страховика направити працівника для визначення розміру шкоди не тотожне праву оцінювати завдану шкоду.

Нагадувала, що згідно ст. 1192 ЦК України завдані збитки відшкодовуються в повному обсязі, і оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суд першої інстанції, та залишив страхову виплату у розмірі 66222,15 грн., яку сплачено 23 вересня 2024 року, то в такому разі з ОСОБА_1 необхідно стягнути різницю між фактичним розміром шкоди (172462,17 грн. згідно звіту ФОП ОСОБА_4 ) та 66222,15 грн. (страховою виплатою), що становитиме 106240,02 грн.

Звертала увагу, що страховик виплачує вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу, тож посилання у цій справі на ліміт відшкодування у розмірі 160000 грн. є недоречним, оскільки ремонт з урахуванням зносу значно менше ліміту.

Вказувала, що за усталеною судовою практикою Верховного Суду завдавач шкоди повинен відшкодувати вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, тоді як страхова компанія покриває лише розмір матеріального збитку.

Зазначала, що твердження відповідача в апеляційній скарзі, що апеляційний суд констатував відсутність у позивача підстав для самостійного обрання оцінювача та визнав звіт ФОП ОСОБА_7 єдиним належним доказом розміру оціненої шкоди в межах ліміту, не відповідає дійсності, і насправді апеляційний суд цей звіт єдиним належним доказом не визнавав.

Посилалася на відсутність заборони обрання власного оцінювача, враховуючи, що звіт страховика не відображає реальну вартість матеріального збитку, і оскільки на 12 робочий день страховик не повідомляв позивача про будь-які дії зі свого боку, 28 серпня 2024 року вона звернулась до незалежного оцінювача та замовила оцінку.

Наводила зміст ст. 23 ЦК України щодо відшкодування моральної шкоди, посилалася на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, зазначала, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом, таким чином суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача моральну шкоду.

Стверджувала, що правнича допомога надана позивачу в повному обсязі, а понесення витрат на її оплату підтверджено відповідними документами.

Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, відповідно до яких витрати за надану правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, та у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 про те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийнято рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання іншої сторони утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів сторони, яка заявляє такі витрати (позивача у справі).

Вказувала, що відповідачем свідомо та цілеспрямовано були вчинені дії на порушення прав позивача на мирне володіння своїм майном та на належне і добросовісне виконання обов`язків за договором. Здійснюючи такі дії, відповідач мав враховувати, що позивач буде захищати свої прав у суді. Отримавши позовну заяву, у якій містився попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, відповідач міг визнати позов, і відповідно витрати позивача на правову допомогу могли б бути значно меншими, проте відповідач не вжив розумну обачність, що потягло за собою значний по часу розгляд справи. Ні на місці ДТП, ні на цей час відповідач не вибачився, не запропонував допомогу, жодним іншим чином не сприяв зменшенню витрат та збитків позивача та не цікавився її справами зі страховою компанією.

Повідомляла про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач понесе в зв`язку з розглядом справи, а саме 2500 грн. за годину послуг адвоката.

Відповідач ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» подав до апеляційного суду заяву, в якій просив розглядати справу без участі їх представника, та виклав пояснення по суті справи, зазначивши, що страховиком проведено огляд 12 серпня 2024 року, звіт складено 05 вересня 2024 року, тобто всі дії здійснено в законних межах 90 днів.

Вказував, що постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року звіт ФОП ОСОБА_7 від 05 вересня 2024 року, згідно якого вартість матеріального збитку (відновлювального ремонту з коефіцієнтом зносу), завданого власнику транспортного засобу Hyundai, склала 73999,58 грн. з ПДВ, визнано належним доказом збитку. Оскільки страховик відшкодовує збитки з урахуванням зносу та за вирахуванням ПДВ, то різницю між вартістю відновлювального ремонту без зносу та зі зносом відшкодовує винуватець ДТП.

Наводив зміст ст. 1194 ЦК України, посилався на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, зазначав, що таким чином винуватець ДТП має доплатити 101885,82 грн. (вартість відновлювального ремонту без зносу) - 66222,15 грн. (виплачене страхове відшкодування) = 35663,67 грн.

Наголошував, що замовлений позивачем у ФОП ОСОБА_4 звіт виготовлений лише за її бажанням та ніяким чином не передбачений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Дані у калькуляції № 4176 від 03 вересня 2024 року до звіту позивача, розділ «Запчастини», введені вручну, про що свідчить знак (*) з рахунку-фактури № ЕКС0003646, заміна запчастин саме за цінами профільного СТО не підтверджена документальними доказами, що свідчить про навмисне збільшення вартості деталей для зменшення суми страхового відшкодування.

Вказував, що позивачем не надано доказів, що транспортний засіб знаходиться на гарантії, або доказів, що деталі, використані при ремонті, походять саме від офіційного дилера Hyundai. Ціни позивачем бралися із рахунку ТОВ «Едем-Карпейт», проте доказів (акту виконаних робіт) позивачем не надано.

Відповідно до положень ч. 1 - 4 ст. 370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Враховуючи, що апеляційну скаргу подано ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції лише в частині, яка не переглядалась постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, дія зазначеної постанови в межах даного апеляційного перегляду не зупинялась.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, а саме в частині вимог до відповідача ОСОБА_1 , вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи, 12 серпня 2024 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Citroen Berlingo, д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Еллана Блакитного, 13 у місті Києві не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 , належний позивачу. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2024 року у справі № 752/18124/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а. с. 7 т. 1).

Відповідальність ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, на дату дорожньо-транспортної пригоди була застрахована відповідно до умов полісу ОСЦПВВНТЗ №АТ 4710127, виданого ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (а. с. 5 т. 1).

12 серпня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до відповідача ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» із заявою про страхове відшкодування (а. с. 8 - 9 т. 1).

12 серпня 2024 року відповідач ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» направив свого працівника для огляду пошкодженого транспортного засобу позивача, було складено протокол огляду транспортного засобу від 12 серпня 2024 року, підписаний представником страховика Завдов`євим С.І. та позивачем ОСОБА_3 без зауважень (а. с. 40 т. 1).

13 серпня 2024 року ОСОБА_3 надала відповідачу ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» рахунок ТОВ «Едем-Карпейнт» №ЕКС00003646 від 13 серпня 2024 року, відповідно до якого вартість ремонту транспортного засобу Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 склала 210084 грн. Згідно скріншоту з сайту ТОВ «Едем-Карпейнт», останнє спеціалізується на ремонті транспортних засобів, зокрема на транспортних засобах марки Hyundaі (а. с. 10 - 11 т. 1).

ОСОБА_3 замовила у ФОП ОСОБА_4 огляд пошкодженого транспортного засобу Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 та складання звіту про оцінку збитку. Вартість таких послуг склала 2000 грн. (а. с. 66 - 67 т. 1).

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 4176 від 04 вересня 2024 року, складеного ФОП ОСОБА_4 вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 склала 114600 грн., вартість відновлювальних робіт - 172462,17 грн. (а. с. 12 - 24 т. 1).

Вказаний звіт ОСОБА_3 надала відповідачу ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» 05 вересня 2024 року (а. с. 25 т. 1).

Згідно звіту ФОП ОСОБА_5 №47-D/15/38 від 05 вересня 2024 року, складеного на замовлення ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 , склала 73999,58 грн. (а. с. 51 - 63 т. 1).

23 вересня 2024 року відповідач ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» сплатив на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 66222,15 грн. без урахування ПДВ на запчастини (а. с. 38 т. 1).

Для розрахунку страхового відшкодування відповідач ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» використав звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу ОСОБА_3 , виконаний ФОП ОСОБА_5 (а. с. 29, 34 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене вина водія ОСОБА_1 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є доведеною згідно постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2024 року у справі № 752/18124/24.

Судом встановлено, що сторонами у справі не оспорюється обставина дорожньо-транспортної пригоди, наявність вини відповідача ОСОБА_1 та отримання позивачем суми страхового відшкодування у розмірі 66222,15 грн.

Предметом спору є обставини щодо недостатності суми страхового відшкодування для відновлення становища пошкодженого майна позивача, а також відшкодування завданої їй моральної шкоди.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Так, судом першої інстанції частково задоволено вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач обґрунтовувала завдання їй ОСОБА_1 моральної шкоди неправомірними діями відповідача, яка полягали у вчиненні ДТП, спричиненні шкоди її майну, в результаті чого порушився звичний устрій життя, незручності щодо пересування, що викликало фізичні та душевні страждання, безсоння, головний біль, тиск.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

При цьому Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру моральної шкоди, яка полягала у негативних емоціях, викликаних пошкодженням майна, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача внаслідок пошкодження транспортного засобу, суд першої інстанції визначив моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню із відповідача ОСОБА_1 , у розмірі 5000 грн.

Апеляційний суд погоджується з даними висновками, з огляду на те, що метою відшкодування моральної шкоди є компенсація у грошовому виразі потерпілій особі завданих їй фізичних чи душевних страждань, яких особа зазнала внаслідок порушення її прав, і що пошкодження майна прямо віднесено п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України до однієї з можливих причин душевних страждань його власника.

Обґрунтованих підстав для зменшення вказаного розміру моральної шкоди апеляційна скарга не містить, а зводиться до незгоди з визначеним розміром моральної шкоди судом першої інстанції, і апеляційний суд таких підстав не вбачає.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 66309,50 грн., суд першої інстанції в зв`язку з ненаданням позивачем документів щодо відновлювального ремонту виходив із відомостей, зазначених у звіті про визначення вартості матеріального збитку № 4176 від 04 вересня 2024 року, виконаного ФОП ОСОБА_4 , відповідно до якого вартість відновлювальних робіт становить 172462,17 грн., та дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти в розмірі 66309,50 грн. як різниця між розміром відновлювальних робіт (172462,17 грн.) та розміром страхового відшкодування (106152,67 грн.).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV (у редакції, чинній на час вчинення ДТП та виплати страхового відшкодування») у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Отже, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

В постанові від 22 квітня 2021 року в справі № 759/7787/18 Верховний Суд дійшов висновку, що «Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».

Аналогічні правові висновки підтримувалися Верховним Судом в подальшому, зокрема у постановах від 12 липня 2023 року у справі № 591/1861/22 (провадження № 61-2507св23), від 14 листопада 2024 року у справі № 442/6010/22 (провадження № 61-4511св24), від 08 вересня 2025 року у справі № 161/3803/24 (провадження № 61-5729св2).

Відтак, з аналізу наведених вимог ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та роз`яснень Верховного Суду, можна дійти висновку, що визначення розміру страхового відшкодування підлягає з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні.

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Згідно з п.п. 34.2, 34.4 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV (у редакції, чинній на час вчинення ДТП та виплати страхового відшкодування») протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися експерти або юридичні особи, у штаті яких є експерти.

Приписами п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Факт надання згоди та доручення страховику на проведення експертизи на підставі протоколу огляду транспортного засобу від 12 серпня 2024 року, який склав представник страховика, підтверджується заявою про страхове відшкодування №24-33-15088 від 12 серпня 2024 року, в якій ОСОБА_3 дала згоду на проведення огляду пошкодженого ТЗ, а також узгодила та доручила (в порядку визначеному п.5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів) експерту (оцінювачу) обраному ПАТ «НАСК «Оранта» провести визначення матеріального збитку і вартості транспортного засобу та за результатами скласти висновок без огляду її транспортного засобу особисто таким експертом на підставі матеріалів огляду (протокол огляду та фотографії), складених представником ПАТ «НАСК «Оранта», залученим до проведення огляду (зворот а. с. 8, а. с. 91 т. 1).

Згідно звіту ФОП ОСОБА_4 №47-D/15/38 від 05 вересня 2024 року, складеного на замовлення ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 склала 73999,58 грн. з ПДВ на запасні частини та матеріали; вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_2 склала 66222,15 грн. без ПДВ на запасні частини та матеріали.

Згідно зі страховим актом № ОЦВ-СП-24-33-15088/1, 23 вересня 2024 року страховою компанією було здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок позивача у розмірі 66222,15 грн. (73999,58 грн. - 7777,43 грн. (ПДВ)) (зворот а. с. 38 т. 1).

Отже, 12 серпня 2024 року позивач подала до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» заяву про страхове відшкодування, 12 серпня 2024 року страховиком проведено огляд, 05 вересня 2024 року страховиком замовлено та складено звіт ФОП ОСОБА_5 №47-D/15/38, 23 вересня 2024 року страховик виплатив страхове відшкодування на рахунок позивача. Доказів проведення ремонтних робіт автомобіля позивачем не надано.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року у даній справі за апеляційною скаргою ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» в частині вимог до страхової компанії встановлено, що всі дії страховиком здійснено в межах 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, що відповідає нормам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», і з огляду на вищезазначене, у позивача станом на 29 серпня 2024 року (дата замовлення звіту у ФОП ОСОБА_4 ) були відсутні підстави для самостійного обрання оцінювача для визначення розміру шкоди, як це визначено у п. 34.3 ст.34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Оскільки страховиком у строки визначені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» проведено розрахунок страхового відшкодування та виплату за звітом ФОП ОСОБА_5 №47-D/15/38, що є належним доказом, апеляційний суд у постанові від 11 березня 2026 року у даній справі дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь позивача страхового відшкодування на підставі звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 4176 від 04 вересня 2024 року, складеного ФОП ОСОБА_4 .

За даних обставин, у суду першої інстанції були відсутні і підстави для стягнення з винної особи - відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 66309,50 грн. як різниці між розміром відновлювальних робіт (172462,17 грн.) та розміром страхового відшкодування (106152,67 грн.), оскільки ці суми також розраховані судом першої інстанції на підставі звіту № 4176 від 04 вересня 2024 року, складеного ФОП ОСОБА_4 .

Апеляційний суд наголошує, що позивач не вправі заявляти вимоги до винної особи про відшкодування різниці майнової шкоди на підставі інших доказів у більшому розмірі, ніж встановлено у звіті ФОП ОСОБА_5 №47-D/15/38, як бази розрахунку страхового відшкодування, виплаченого ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» позивачу, оскільки стягнення таких сум суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц, згідно яких винуватець відповідає за завдану шкоду, якщо вона перевищує міру відповідальності страховика або відноситься до сум, які страховик не повинен відшкодовувати, а покладення відповідальності у розмірі завданого збитку, який повинен відшкодувати страховик на винуватця, суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності, та правовими висновками Верховного Суду в постановах від 20 грудня 2023 року в справі 450/446/16-ц, від 14 червня 2023 року в справі № 125/1216/20, від 21 грудня 2022 року в справі № 369/13458/20, від 09 листопада 2022 року № 366/2985/19, від 09 листопада 2022 року № 497/470/2021, від 14 вересня 2022 року № 441/756/18, від 14 вересня 2022 року № 520/7996/18 та інших, в яких зазначено, що страхувальник відшкодовує різницю між страховою виплатою та завданим збитком, якщо розмір завданого збитку складається з платежів, які не покриваються страховою компанією.

Враховуючи, що ОСОБА_3 не зверталась до суду першої інстанції з клопотаннями про призначення судової автотоварознавчої експертизи для спростування розміру завданого їй матеріального збитку, визначеного у звіті ФОП ОСОБА_5 №47-D/15/38, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані аргументи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що звіт страховика не відображає реальну вартість матеріального збитку, і що оцінювач ФОП ОСОБА_7 спеціалізується на тому, що виконує навмисно занижені оцінки на замовлення різних страхових компаній, а огляд пошкодженого автомобіля здійснювала невідома позивачу особа, яка не є оцінювачем.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 майнової шкоди у розмірі 66309,50 грн. є передчасними та помилковими.

Разом із тим, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що всупереч ст. 95 ЦПК України всі долучені до позовної заяви докази є копіями, жодна з яких не засвідчена ні позивачем, ні її представником, з огляду на те, що позовна заява разом із долученими до неї письмовими доказами прошита, пронумерована і засвідчена підписом представника позивача із зазначенням дати такого засвідчення (зворот а. с. 72 т. 1), що узгоджується з вимогами ст. 95 ЦПК України.

Також апеляційний суд не може погодитися з доводами ОСОБА_1 , що копія ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду від 20 травня 2025 року йому взагалі не направлялась, про що свідчить наявний у справі конверт поштового відправлення № 0610256642550, адресований ОСОБА_1 , при цьому дані про таке відправлення на офіційному сайті АТ «Укрпошта» відсутні, з огляду на те, що згідно відомостей офіційного сайту Укрпошти, інформація про наявність та стан пересилань поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації, і даний термін на момент апеляційного перегляду щодо відправлення 23 травня 2025 року закінчився.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 736 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Перевіряючи наявність порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, оскільки ОСОБА_1 посилався на те, що не був належно повідомлений судом про розгляд справи, апеляційним судом встановлено, що розгляд даної справи здійснено судом в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, що відповідає положенням ч. 4 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, а відтак судом правомірно не здійснювалося повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції в частині вимог до відповідача ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків, а також в частині стягнення судового збору ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, відтак вказане судове рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі № 905/830/21 зазначено, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється у тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду касаційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 911/132/14, від 06 грудня 2023 року у справі № 910/10294/22). У зв`язку із тим, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування, зокрема, постанови суду апеляційної інстанції, то додаткове до скасованої постанови судове рішення (додаткова постанова) також підлягає скасуванню.

Таким чином, скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови є самостійною підставою для скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 03 листопада 2025 року в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 13054,95 грн. як похідного, в зв`язку з чим обґрунтованість доводів апеляційної скарги в частині наявності підстав для його скасування апеляційним судом не перевіряється.

Вирішуючи по суті вимоги ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, апеляційний суд виходить із необхідності стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) в розмірі 101889,82 грн., визначеною у звіті ФОП ОСОБА_5 №47-D/15/38 (зворот а. с. 95 т. 1), та страховим відшкодуванням 66222,15 грн., виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, а саме 35667,67 грн.

Доводи ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, що оскільки вартість встановленого матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Hyundai, становить 73999,58 грн., що не перевищує ліміту відповідальності страховика 160000 грн., то у суду першої інстанції не було жодних правових підстав для застосування ст. 1194 ЦК України та стягнення з нього будь-яких сум матеріальних збитків, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, з огляду на те, що різницю між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликану у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме врахування зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу, відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що під час апеляційного перегляду позов ОСОБА_3 про стягнення з відповідача ОСОБА_1 матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, знайшов своє часткове підтвердження в розмірі 35667,67 грн., і зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В решті вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 майнової шкоди апеляційний суд відмовляє з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вимог до відповідача ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши на користь позивача з відповідача ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 35667,67 грн.

В решті позов задоволенню не підлягає з наведених вище підстав.

При цьому, оскільки апеляційну скаргу подано ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції лише в частині, яка не переглядалась постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року за апеляційною скаргою ПрАТ «НАСК «Оранта», даний апеляційний перегляд не впливає на результати раніше прийнятого рішення апеляційної інстанції.

Під час звернення до суду з даним позовом позивачем ОСОБА_3 сплачено судовий збір в розмірі 1638,62 грн., а відповідачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 855,71 грн.

За наслідками апеляційного перегляду позов до ОСОБА_1 задоволено на 12,5 % (стягнуто 40667,67 грн. з заявлених до стягнення солідарних 163861,85 грн.).

З урахуванням встановленого ст. 141 ЦПК України принципу пропорційності понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме сплачений судовий збір у розмірі 204,83 грн.

За наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено відповідно на 43 % (вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди залишаються задоволеними у загальному розмірі 40667,67 грн.), а тому сплачений відповідачем під час подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 367,96 грн. пропорційно до задоволених вимог підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Шляхом взаємозарахування з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 остаточно підлягає стягненню відшкодування судового збору в розмірі 163,13 грн.

Крім того, 06 серпня 2025 року представником позивача направлено до суду заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, у якій просив стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36250 грн.

До позовної заяви долучено копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 20250117 від 17 січня 2025 року, укладеного ОСОБА_3 з адвокатським об`єднанням «Кістоун», за умовами п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу, здійснювати представництво інтересів клієнта, захищати його права, свободи і законні інтереси в обсязі та на умовах, встановлених цим договором, з будь-яких питань, які стосуються прав, свобод та інтересів клієнта, а клієнт зобов`язується оплатити гонорар (винагороду), визначений цим договором та додатковими угодами до нього (а. с. 68), а також копію додаткової угоди від 17 січня 2025 року, згідно якої за вчинення адвокатським об`єднанням дій, спрямованих на відшкодування клієнту коштів та завданих збитків за вчинення шкоди внаслідок ДТП, яке відбулось 12 серпня 2024 року, клієнт зобов`язується оплатити адвокатському об`єднанню гонорар (винагороду) у розмірі 2500 грн. за кожну одну годину роботи адвокатського об`єднання без ПДВ, який сплачується за письмовою вимогою адвокатського об`єднання (а. с. 69).

До заяви про стягнення витрат на правничу допомогу долучено копію акту приймання наданої правової допомоги від 29 липня 2025 року, укладеного ОСОБА_3 з адвокатським об`єднанням «Кістоун» про те, що адвокатським об`єднанням надано, а клієнтом прийнято комплекс юридичних послуг, виконаних згідно договору про надання правової допомоги № 20250117 від 17 січня 2025 року. Гонорар по виконанню наданих юридичних послуг згідно п. 1 додаткової угоди складає 20500 грн. (а. с. 135 т. 1).

Також до заяви долучено копію акту приймання наданої правової допомоги від 06 серпня 2025 року, укладеного ОСОБА_3 з адвокатським об`єднанням «Кістоун» про те, що адвокатським об`єднанням надано, а клієнтом прийнято комплекс юридичних послуг, виконаних згідно договору про надання правової допомоги № 20250117 від 17 січня 2025 року. Гонорар по виконанню наданих юридичних послуг згідно п. 1 додаткової угоди складає 15750 грн. (а. с. 134 т. 1).

Згідно розрахунку гонорару, складеного керуючим партнером адвокатського об`єднання «Кістоун» 06 серпня 2025 року, зміст витраченого часу: обговорення позиції по справі - 1 година, підготовка адвокатського запиту від 05 лютого 2025 року до суду - 0,5 годин, підготовка адвокатського запиту від 05 лютого 2025 року до НАСК «Оранта» - 0,5 годин, підготовка заяви адвоката від 18 лютого 2025 року про притягнення до відповідальності посадової або службової особи, яка неправомірно відмовила у наданні відповіді (не надала) на запит адвоката - 0,5 годин, підготовка листа від 27 лютого 2025 року до Ради адвокатів Київської області - 0,5 годин, підготовка адвокатського запиту від 02 квітня 2025 року до НАСК «Оранта» - 0,5 годин, підготовка позову - 5 годин, аналіз відповіді на відзив - 1 година, підготовка відповіді на відзив - 4 години, підготовка заяви про стягнення витрат на правничу допомогу - 1 година, разом 14,5 годин.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Факти надання послуг правничої допомоги позивачу підтверджені матеріалами справи та встановлені судом, в тому числі у вигляді складання запитів, підготовка позову та відповіді на відзив.

Однак щодо витрат на правничу допомогу в частині складання та подання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу (1 година), апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року в справі № 910/9714/22, згідно яких заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Також апеляційний суд не вбачає підстав для відшкодування вартості послуг за аналіз відповіді на відзив (1 година), оскільки відповідь на відзив складалася самим позивачем, за підготовку заяви адвоката від 18 лютого 2025 року про притягнення до відповідальності посадової або службової особи, яка неправомірно відмовила у наданні відповіді на запит адвоката (0,5 годин), за підготовку листа від 27 лютого 2025 року до Ради адвокатів Київської області (0,5 годин), оскільки такі послуги не пов`язані з розглядом справи.

Враховуючи вищевикладене, такі послуги не підлягають відшкодуванню згідно п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України.

Таким чином, розмір витрат на правничу допомогу підлягає пропорційному зменшенню до 28750 грн. за 11,5 годин роботи.

З урахуванням того, що позовні вимоги до відповідача ОСОБА_1 задоволені на 12,5 %, з нього на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені позивачем, у пропорційному розмірі 3593,75 грн. (12,5 % від 28750 грн.).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Згідно п. 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 провадження № 14-50цс24, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

У даній справі відповідачем не наведено достатньо обґрунтованих заперечень, у яких зазначалось би про невідповідність заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, а відтак і про необхідність зменшення їх розміру.

Доводи відповідача, що акти приймання наданої правової допомоги не містять переліку та вартості послуг, які були надані та прийняті, розрахунок витрат на правову допомогу складений безпосередньо представником позивача, з позивачем не узгоджений, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, з огляду на те, що позивачем підписано акти приймання наданої правової допомоги в загальному розмірі 36250 грн., при цьому у розрахунку гонорару наведено перелік наданих послуг і витрачений адвокатом час.

Також ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 надійшла заява про поворот виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року, у якій зазначено, що на виконання судових рішень приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Протченко Б.О. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_6 на підставі виконавчого листа № 369/8203/25, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області від 27 квітня 2026 року, було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 наступні суми: 03 червня 2026 року списано 47174,96 грн. з карткового рахунку в АТ «Ощадбанк», 03 червня 2026 року списано 31704,47 грн. з карткового рахунку в АТ КБ «ПриватБанк», а всього на загальну суму 78879,43 грн.

На підставі вищевикладеного просив у порядку повороту виконання стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 78879,43 грн., які були безпідставно стягнуті з нього рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року.

Копія виписки по картковому рахунку АТ «Ощадбанк» та платіжної інструкції АТ КБ «ПриватБанк», якими підтверджуються зазначені обставини, долучені до заяви.

Вирішуючи заяву про поворот виконання рішення, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

У частинах п`ятій і шостій статті 444 ЦПК України визначено, що питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

Поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.

Крім того, поворот виконання рішення можливий за будь-якими справами, але за наявності обов`язкових умов: отримання позивачем від відповідача в порядку виконання рішення майна чи грошових коштів; виконане рішення скасоване вищестоящим судом повністю або змінено із задоволенням позовних вимог у меншому розмірі. В усіх інших випадках розгляд питань про повернення стягненого в порядку цивільного судочинства відбуватися не може (постанова Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 753/21211/20 (провадження № 61-20342св21)).

У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 у справі за конституційним зверненням військової частини щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 року Конституції України вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18) зроблено висновок, що «поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням».

Аналіз статті 444 ЦПК України дає підстави зробити висновок про те, що поворот виконання рішення в порядку розділу VI ЦПК України можливий лише щодо грошових сум, майна або його вартості, які були предметом стягнення за скасованим судовим рішенням (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2026 року у справі № 509/2952/21).

Так, судом першої інстанції було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 66309,50 грн. завданих збитків, 5000 грн. моральної шкоди та 713,10 грн. судового збору за подання позовної заяви, а всього 72022,60 грн.

На примусове виконання даного рішення судом було видано виконавчий лист від 27 квітня 2026 року та відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_6.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Протченко Б.О. від 13 травня 2026 року у ВП № НОМЕР_6, копія якої долучена до заяви про поворот виконання рішення, накладено арешт на кошти боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця, яка становить 79724,86 грн.

В межах зазначеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_6 приватним виконавцем стягнуто 78879,43 грн.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди та ухвалення у справі в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову, за наслідками апеляційного перегляду вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди залишаються задоволеними у загальному розмірі 40667,67 грн., а також стягнуто витрати на правничу допомогу у розмірі 3593,75 грн., разом 44261,42 грн., різниця між присудженими судом першої інстанції до стягнення 72022,60 грн. та 44261,42 грн., а саме 27761,18 грн., стягнені на виконання скасованого судового рішення, у порядку повороту виконання рішення слід стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року в частині задоволених вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 66309,50 грн. завданих збитків та 713,10 грн. судового збору скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 13054,95 грн. судових витрат скасувати.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_5 ) відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 35667,67 грн., а також витрати на правничу допомогу у розмірі 3593,75 грн.

В решті позову ОСОБА_3 відмовити.

В частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди 5000 грн. рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 163,13 грн.

Клопотання ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року задовольнити частково.

В порядку повороту виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 27761,18 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.